Книга Миколи Симчича «Philosophia rationalis в Києво-Могилянський Академії. Компаративний аналіз могилянських курсів логіки кінця XVII ст.–першої половини XVIII ст.» відкриває секрет побудови викладання курсів філософії взагалі та логіки зокрема професорами Київської alma mater.
Давно встановлено, що курси логіки починаючи від 1752 року залежали від вольфіанства, в основному – від підручника Баумайстера. Микола Симчич намагається виявити специфіку курсів логіки, що читалися до повороту до вольфіанства. І Миколі Симчичу вдається на основі текстуального аналізу беззаперечно довести факт залежності філософських курсів Могилянки від ієзуїтської думки періоду другої схоластики. Навіть ті суперечки, які мали місце між професорами Києво-Могилянської Академії, виявляються інспірованими відповідними дискусіями, які століттями точилися між ієзуїтськими професорами в Іспанії, Італії, Німеччині, Франції та Польщі. Відкриття глибинної належності могилянської філософії до традиції другої схоластики означає ствердження чотирьох речей:
могилянська філософія належить до європейської філософської традиції;
могилянська філософія інспірована католицькою філософською і теологічною традицією;
могилянська філософія не є оригінальною українською чи православною релігійною філософією, але є саме різновидом загальноєвропейської католицької традиції;
могилянська філософія не належить до філософій раннього Модерну, і ті ідеї могилянців, які раніше дослідники відносили до впливу Локка, Гоббса чи Декарта, є інспірованими скотизмом, оккамізмом, іспанськими ієзуїтськими філософами другої схоластики.

 Могилянська логіка та філософія: єзуїти чи братчики? На  нашу думку, праця Миколи Симчича стала можливою завдяки безперечному професіоналізму автора як історика філософії. Книга написана на основі значної кількості джерел, саме опрацювання яких потребує титанічної праці та старанності. Зазначимо, що Микола Симчич вільно володіє всім масивом текстів з логіки, що збереглися від доби КМА. Значення його класифікації філософських курсів КМА важко переоцінити. Зазначимо, що завдяки такій роботі Миколи Симчича можливий новий етап дослідженння філософії в КМА взагалі.
      Об’єктивний аналіз текстів та добре знання контексту (другої схоластики та інших течій тогочасної европейської філософії) дозволяє Миколі Симчичу обґрунтовано сумніватися в ряді довільних оцінок філософії КМА, що їх зустрічаємо в науковій та навчальній літературі. Микола Симчич слушно допускає, що теза про вплив неоплатонізму на філософію КМА є хибною і переконливо доводить це на матеріалі курсів логіки. Зазначимо, що всякого роду синтези другої схоластики із неоплатонізмом чи впливи української ментальності були б для самих професорів КМА ознакою зради науковості їх філософії, тобто зради тому розумінню філософії, що було для них нормативним. В їх час науковою та академічною була традиція другої схоластики і вони були вірними цій традиції, оскільки вбачали в ній наукову, істинну філософію. Така філософія не потребувала жодних синтезів із неоплатонізмом чи українською ментальністю.
      Автор книги на конкретному матеріалі переконливо довів, що професори КМА у викладанні курсів логіки залежали від ієзуїтської філософської традиції в межах другої схоластики. Всі варіції вирішення логічних проблем виявляються варіантами, що побутували в підручниках і працях ієзуїтів.

*******
      Книга Миколи Симчича є оригінальною і науково вагомою працею, написаною на високому теоретичному рівні. Вона присвячена проблемам, розв’язання яких гостро потребує сучасна історія філософії України, бо без цього цілковито неможливо досліджувати великий етап її духовного розвитку. Природно, що ця етапна для української історико-філософської науки праця викликала жваву дискусії на її презентації, саме в зв’язку із доведеною автором залежністю курсів філософії могилянців від ієзуїтської традиції, що панувала в межах другої схоластики і викладалася як офіційна шкільна філософія в університетах на єдиному європейському освітньому просторі від Іспанії до Польщі.

В Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України 20 жовтня відбулася презентація книги Миколи Симчича Philosophia rationalis у Києво-Могилянській академії (Вінниця, 2009). Монографію присвячено дослідженню курсів логіки, читаних у Києво- Могилянській академії у кінці XVII – першій половині XVIII ст.
Професор Ярослава Стратій зазначила, що монографія М. Симчича є, безперечно, подією у дослідженні української філософії. На її думку, ця праця є важлива з огляду на потребу неупередженого дискусійного осмислення попереднього доробку дослідників, які працювали у минулому столітті в межах проекту дослідження спадщини Києво-Могилянській академії. Окрім цього, пані професор зауважила, що згаданий проміжок часу був періодом, в якому Україна приєдналася до схоластичної традиції на останньому етапі її розвитку, що отримав назву пізньої схоластики. Пізня схоластика домінувала у всіх навчальних закладах Європи, а творилася у таких центрах, як Саламанка в Іспанії та Коїмбрі у Португалії. Її видатними представниками є Арріяга, Толедо та ін. На думку Я. Стратій, досягнення даної монографії полягає у тому, що вона написана у річищі іншого етапу розвитку досліджень філософської спадщини Києво-Могилянської академії, що існують у контексті течії другої, пізньої чи барокової схоластики.
 Я. Стратій звернула увагу на те,  що М. Симчич проробив велику пошукову роботу, провів ретельну атрибуцію філософських курсів, диференціював визначення власне філософського курсу, рукопису, списку його. Розширив свою джерельну базу за рахунок рукописних та друкованих диспутів. Крім цього, докладно висвітлив структуру даних курсів і метод викладання у формі диспутів. Автор здійснив найдокладніший опис з усіх своїх попередників. Додатковим плюсом книжки є те, що у ній коротко представлена характеристика різних течій пізньої схоластики. У тому числі п’яти етапів розвитку іспанської схоластики, що дуже важливо з огляду на те, що вони мало відомі навіть у філософському середовищі.
Оскільки логіку  Києво-Могилянській академії фахово ще ніхто не досліджував, то важливо те, що у монографії зроблено спробу такого дослідження. Береться кілька проблем: визначення логіки, проблема дистинкцій і універсалій, проблема відношень. Цей комплекс проблем розглядається у контексті другої схоластики. Це фаховий і серйозний аналіз. Іншим плюсом монографії є те, що подано загальну картину розвитку логіки у Києво-Могилянській академії.
Я. Стратій не погоджується з М. Симчичем, коли він критикує позицію, з погляду якої могилянська філософія начебто являла собою перехід від схоластики до Просвітництва, була синтезом різних етапів історико-філософського розвитку від античності, середньовіччя й до Нового часу. Вона вважає, що за умов існування радянської влади така позиція давала можливість досліджувати Києво-Могилянську спадщину. Тому не можна вважати дану концепцію хибною, хоча сучасні дослідники рухаються в іншому руслі. Ця концепція не хибна. Вона дала можливість розвитку української філософської медіевістики і ранньомодерної філософії.
Після виступу Я.М. Стратій було надано слово автору. М. Симчич у своєму виступі зупинився на ряді методологічних проблем. Насамперед він подав своє розуміння києво-могилянської філософії, а саме – це філософія яка викладалась у філософських курсах під час навчального циклу у Києво-Могилянській академії у XVII-XVIII ст. Таким чином, автор наголошує на тому, що вона є академічною, університетською. Це ключовий момент, який треба мати на увазі, перш ніж розпочати дослідження рукописів  згаданого періоду. Це не тексти вільних філософів, які хотіли пізнати світ і записували те, як вони його пізнавали. Це тексти, які викладали, щоб долучити студентів до наявної тоді філософської культури.
Перша проблема, поставлена автором, звучала так – оригінальність чи плагіат? Справа у тому, що половина досліджених М. Симчичем текстів тією чи іншою мірою збігається з іншими текстами. Але, на думку автора, києво-могилянська філософія є викладацькою, тому для неї оригінальність не завжди потрібна.
Наступна проблема прозвучала так: схоластика чи не схоластика. М. Симчич дотримується думки про те, що він, як дослідник даного тексту, повинен проаналізувати, як його сприймати, і до яких категорій приписувати. Так, Валерія Михайлівна Нічик працювала в радянський час і виходила з тогочасних обставин і, про схоластику писала, що це не схоластика. Автор погоджується з тим, що для дослідниквів 60-х рр. це не була схоластика, але стала нею для сучасних дослідників, тому хибну думку треба заперечити.
Наприкінці своєї доповіді автор поставив дискусійне питання: якою мірою могилянські курси логіки можна вважати українською філософією? Побутує думка – якщо щось характерне для української філософії, то воно повинно бути характерним і для могилянської також. М. Симчич вважає, що могилянські рукописи треба досліджувати, виходячи з тих ідей, які в них закладені, а потім говорити, якою мірою вони впливають на загальноукраїнську філософську культуру. Своє завдання автор монографії, образно висловлюючись, бачить у тому, щоб намалювати широку картину, а потім її реалізувати. Свою працю вважає лише каркасом.
 Відгуки на презентовану монографію М. Симчича були схвальними.

Теги: