Вранці 13 серпня 1961 року берлінці побачили, що дороги в іншу частину міста перекрито озброєними прикордонниками. Вулицю перегородив колючий дріт. У межах міста з бетонних плит за одну ніч було зведено мур.
Приблизно через місяць біля Бранденбурзьких воріт і на Фридрихштрассе з’явилися американські танки. Їм назустріч вийшли радянські Т-34. Більш доби танки СРСР і США простояли, погрозливо ворушачи дулами. Періодично танкісти прогрівали мотори.
Мама казала, що мене намагалися вкласти спати чимраніше, бо батько ночами не відходив від ще лампового радіоприймача «Телефункен», все слухав «голоси». Деякі ще не глушили. Мама дивилася, чи з вулиці нічого не видно, і потрохи зносила домашнє консервування в криївку у льосі, влаштовану ще дідом. Голодна солдатня різних армій неодноразово обносила йому льох. Світ готувався до війни.
Танки через добу відійшли на інші вулиці, але стіна з її енергетикою взаємного прицілювання – лишилася. Її так і називали далі коротко, як згодом «Пінк Флойд» – Стіна.
Нещодавно мене запросили на кількаденну міжнародну конференцію, присвячену 20-річчю закінчення “холодної війни”. Переглянувши список запрошених і тематику виступів, я відмовився. Пропонований безликий офіціозний пафос нагадував двадцять-якийсь-там з’їзд КПРС, зі славослів’ям на адресу самих себе і тотальним засудженням чергового “світового зла”, байдуже – живого чи неживого.
Суто німецька, берлінська трагедія перетворилася з часом на модний аксесуар політичних демаршів. Виросли нові покоління, які сприймали Стіну як даність, чи як військово-політичне фентазі.
Коли Гонеккер подав у відставку, події розгортались з небаченою швидкістю. 4 листопада 1989 року у Берліні відбулась 500-тисячна демонстрація. 7 листопада у відставку пішов уряд, а 8 листопада керівництво партії на чолі з Кренцем.
9 листопада було зруйновано Берлінську стіну.
Щось зникло з карти світу, щось більше за кавалки потворного гедеерівського бетону. Результати цього далеко не такі одномірні. Бо метафора Стіни виходить далеко за межі конкретного історичного явища. Сучасна психологія давно і звично оперує поняттями перехідних періодів. Є поняття “лімінального” переходу. Його ввів Тернер у книзі «Символ і ритуал" , вважаючи його придатним не тільки для особистостей (що підлягають проходженню культурних обрядів ініціації з їхніми ритуалами і символікою), а й для окремих культур. Пострадянську культуру у цьому сенсі сміливо можна назвати субкультурою, зі всіма притаманними цьому явищу чудернацькими “заворотами”.
За Тернером, власне лімінальний період характеризується двоїстістю, оскільки суб'єкт перебуває на межі (перед Стіною), коли він заперечує наявність у собі властивостей і якостей минулої фази (комуністичної) і поки що не виявляє властивостей нового періоду (демократичного суспільства).
Їх, ці властивості, він повинен «розпалити», ініціювати сам під впливом певних умов, створених його спільнотою.
Отут ми виявляємо проблему, яка частково пояснює невиразний стан сьогоднішнього українського сьогодення. Коли була Стіна – вона завжди пояснювала всім все. У тому числі власну бездіяльність і безініціативність.
На фазі відновлення після подолання Стіни людина повинна знайти стабільність, але вже на новому рівні. Вона в змозі реалізовувати нові права і обов'язки, будувати свою поведінку, виходячи з нового «образу Я» відповідно до нових норм, стандартів. А це – підвищена відповідальність, бо перехід на нову орбіту завжди пов’язаний з енергетичними змінами.
Порив “за Стіну” пов'язаний з пошуком життєвих смислів, процесами життєтворчості, спрямованими на реалізацію свого призначення. Але за умов, що воно, це призначення, зрозуміле і сформульоване чітко і виразно. Більшість країн Східної Європи це для себе сформулювала чітко. Україна? Знак питання.
По-друге, в подоланні Стіни переживаються найяскравіші емоції. Здається, що ти – воістину безроздільний господар власного життя. Таке собі стихійно-прикладне ніцшеанство. Відчуття дуже яскраві. Не зважаючи на їхню складність, люди таким чином зменшують екзистенційну «тривожність буття».
По-третє, подолання Стіни дає звільнення від силоміць раніше накинутих "образів Я" і моделює вкидання себе в майбутнє. Саморозвиток проектується досить легко і радісно.
Але це все, якщо ви помітили, працює тоді, коли Стіна залишається позаду, як гідно взятий бар’єр.
А не тоді, коли вона взагалі зникає.
Вавілонська вежа, яка, за Біблією, зводилася у Месопотамії, і від якої лишився лише фундамент після відомих подій, споруджувалася не так з цегли, як з людського марнославства. Берлінська стіна недалеко від неї пішла, бо мотив фізичного позбавлення людей на право пересування близький онтологічно до мотиву лізти за будь-яку ціну туди, куди тебе не просять.
Руйнування Берлінської стіни, як і Вавілонської вежі, оголило екзистенційні проблеми націй, які ще залишалися в полоні власної амбіційності і не доросли до того, щоб користатися свободою відповідально.
Може здатися, що автор сумує за часами “холодної війни”, коли світ було поділено на чорну і білу частини, і кожен, звичайно, був на білій його частині. Далебі. Але навіть на біологічному рівні всі недуги, включно з вірусними інфекціями, активізуються не в періоди спеки чи морозів, а у відлигу. Якщо організм не має відпорності, він хворіє і гине.
Так само як військові, за висловом Черчілля, завжди готуються до минулої війни. так і молоді політичні спільноти ніяк недозмагаються з привидами минулого. Незавершена ініціація - це як незавершений статевий акт, з усією сукупністю наступних емоційних та фізіологічних наслідків.
Україна намагається вибудувати собі Стіну на північному сході, щоб якось з гідністю дограти свою еволюційну виставу. Об’єднана Європа потихеньку вибудувала віртуальну Стіну на східних своїх кордонах. Вже маємо вавілонський фундамент? Це спільне будівництво потроху зводить довкола нас той самий зікурат, лише ми, українці, є і цеглою і бітумом нової Вавілонської вежі. Через її всесвітній масштаб нам іноді здається, що ми – будівничі, і що ми – назовні.
Що робить гарний господар, коли руйнує непотрібну будівлю? Він розбирає її на цеглини для нового будівництва. Хіба ви не чуєте, як інтенсивно працюють нові-старі будівничі?
Всі розмови про різні “ізми”, які один одного не кращі, нікого не зроблять ані здоровішими, ані щасливішими. Це лише різновид політичного бізнесу. Нам, українцям, нема жодних підстав святкувати сьогодні падіння Стіни, бо ми її не подолали. І навіть не ми її розвалили.
Вона й далі існує в наших головах.
Приблизно через місяць біля Бранденбурзьких воріт і на Фридрихштрассе з’явилися американські танки. Їм назустріч вийшли радянські Т-34. Більш доби танки СРСР і США простояли, погрозливо ворушачи дулами. Періодично танкісти прогрівали мотори.
Мама казала, що мене намагалися вкласти спати чимраніше, бо батько ночами не відходив від ще лампового радіоприймача «Телефункен», все слухав «голоси». Деякі ще не глушили. Мама дивилася, чи з вулиці нічого не видно, і потрохи зносила домашнє консервування в криївку у льосі, влаштовану ще дідом. Голодна солдатня різних армій неодноразово обносила йому льох. Світ готувався до війни.
Танки через добу відійшли на інші вулиці, але стіна з її енергетикою взаємного прицілювання – лишилася. Її так і називали далі коротко, як згодом «Пінк Флойд» – Стіна.
Нещодавно мене запросили на кількаденну міжнародну конференцію, присвячену 20-річчю закінчення “холодної війни”. Переглянувши список запрошених і тематику виступів, я відмовився. Пропонований безликий офіціозний пафос нагадував двадцять-якийсь-там з’їзд КПРС, зі славослів’ям на адресу самих себе і тотальним засудженням чергового “світового зла”, байдуже – живого чи неживого.
Суто німецька, берлінська трагедія перетворилася з часом на модний аксесуар політичних демаршів. Виросли нові покоління, які сприймали Стіну як даність, чи як військово-політичне фентазі.Коли Гонеккер подав у відставку, події розгортались з небаченою швидкістю. 4 листопада 1989 року у Берліні відбулась 500-тисячна демонстрація. 7 листопада у відставку пішов уряд, а 8 листопада керівництво партії на чолі з Кренцем.
9 листопада було зруйновано Берлінську стіну.
Щось зникло з карти світу, щось більше за кавалки потворного гедеерівського бетону. Результати цього далеко не такі одномірні. Бо метафора Стіни виходить далеко за межі конкретного історичного явища. Сучасна психологія давно і звично оперує поняттями перехідних періодів. Є поняття “лімінального” переходу. Його ввів Тернер у книзі «Символ і ритуал" , вважаючи його придатним не тільки для особистостей (що підлягають проходженню культурних обрядів ініціації з їхніми ритуалами і символікою), а й для окремих культур. Пострадянську культуру у цьому сенсі сміливо можна назвати субкультурою, зі всіма притаманними цьому явищу чудернацькими “заворотами”.
За Тернером, власне лімінальний період характеризується двоїстістю, оскільки суб'єкт перебуває на межі (перед Стіною), коли він заперечує наявність у собі властивостей і якостей минулої фази (комуністичної) і поки що не виявляє властивостей нового періоду (демократичного суспільства).
Їх, ці властивості, він повинен «розпалити», ініціювати сам під впливом певних умов, створених його спільнотою.
Отут ми виявляємо проблему, яка частково пояснює невиразний стан сьогоднішнього українського сьогодення. Коли була Стіна – вона завжди пояснювала всім все. У тому числі власну бездіяльність і безініціативність.
На фазі відновлення після подолання Стіни людина повинна знайти стабільність, але вже на новому рівні. Вона в змозі реалізовувати нові права і обов'язки, будувати свою поведінку, виходячи з нового «образу Я» відповідно до нових норм, стандартів. А це – підвищена відповідальність, бо перехід на нову орбіту завжди пов’язаний з енергетичними змінами.
Порив “за Стіну” пов'язаний з пошуком життєвих смислів, процесами життєтворчості, спрямованими на реалізацію свого призначення. Але за умов, що воно, це призначення, зрозуміле і сформульоване чітко і виразно. Більшість країн Східної Європи це для себе сформулювала чітко. Україна? Знак питання.
По-друге, в подоланні Стіни переживаються найяскравіші емоції. Здається, що ти – воістину безроздільний господар власного життя. Таке собі стихійно-прикладне ніцшеанство. Відчуття дуже яскраві. Не зважаючи на їхню складність, люди таким чином зменшують екзистенційну «тривожність буття».
По-третє, подолання Стіни дає звільнення від силоміць раніше накинутих "образів Я" і моделює вкидання себе в майбутнє. Саморозвиток проектується досить легко і радісно.
Але це все, якщо ви помітили, працює тоді, коли Стіна залишається позаду, як гідно взятий бар’єр.
А не тоді, коли вона взагалі зникає.
Вавілонська вежа, яка, за Біблією, зводилася у Месопотамії, і від якої лишився лише фундамент після відомих подій, споруджувалася не так з цегли, як з людського марнославства. Берлінська стіна недалеко від неї пішла, бо мотив фізичного позбавлення людей на право пересування близький онтологічно до мотиву лізти за будь-яку ціну туди, куди тебе не просять.
Руйнування Берлінської стіни, як і Вавілонської вежі, оголило екзистенційні проблеми націй, які ще залишалися в полоні власної амбіційності і не доросли до того, щоб користатися свободою відповідально.
Може здатися, що автор сумує за часами “холодної війни”, коли світ було поділено на чорну і білу частини, і кожен, звичайно, був на білій його частині. Далебі. Але навіть на біологічному рівні всі недуги, включно з вірусними інфекціями, активізуються не в періоди спеки чи морозів, а у відлигу. Якщо організм не має відпорності, він хворіє і гине.
Так само як військові, за висловом Черчілля, завжди готуються до минулої війни. так і молоді політичні спільноти ніяк недозмагаються з привидами минулого. Незавершена ініціація - це як незавершений статевий акт, з усією сукупністю наступних емоційних та фізіологічних наслідків.
Україна намагається вибудувати собі Стіну на північному сході, щоб якось з гідністю дограти свою еволюційну виставу. Об’єднана Європа потихеньку вибудувала віртуальну Стіну на східних своїх кордонах. Вже маємо вавілонський фундамент? Це спільне будівництво потроху зводить довкола нас той самий зікурат, лише ми, українці, є і цеглою і бітумом нової Вавілонської вежі. Через її всесвітній масштаб нам іноді здається, що ми – будівничі, і що ми – назовні.
Що робить гарний господар, коли руйнує непотрібну будівлю? Він розбирає її на цеглини для нового будівництва. Хіба ви не чуєте, як інтенсивно працюють нові-старі будівничі?
Всі розмови про різні “ізми”, які один одного не кращі, нікого не зроблять ані здоровішими, ані щасливішими. Це лише різновид політичного бізнесу. Нам, українцям, нема жодних підстав святкувати сьогодні падіння Стіни, бо ми її не подолали. І навіть не ми її розвалили.
Вона й далі існує в наших головах.
Теги:
