Питання забезпечення організаційно-правових умов для реалізації громадянами України права на свободу совісті у сфері освіти містяться в усіх переліках нагальних питань подальшого розвитку державно-конфесійних відносин, що впродовж останніх десяти років подавалися представниками Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій на адресу політичного керівництва країни.

Досвід Російської Федерації у забезпеченні реалізації права на свободу совісті у сфері освіти: організаційно-правові аспекти

Так, у складі освітнього блоку комплексу питань подальшого удосконалення державно-конфесійних відносин, що піднімаються перед політичним керівництвом країни як Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій України[1], так і окремими провідними Церквами України[2] традиційно зазначаються, зокрема, наступні: питання забезпечення подальшого викладання предметів духовно-морального спрямування у загальноосвітніх навчальних закладах, надання релігійним організаціям права на заснування закладів освіти різного рівня, опрацювання правового механізму державного визнання дипломів духовних навчальних закладів.

Слід зазначити, що деякі з цих питань знайшли своє відображення і в актах Президента України. Так Указ Президента України 2002 року предписував Міністерству освіти і науки України, Державному комітету України у справах релігій разом з Академією педагогічних наук України за участю церков і релігійних організацій розробити пропозиції щодо впровадження духовно-моральних цінностей у навчально-виховний процес та подати їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України[3], а у доповіді «Україна у 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи», підготовленої у рамках підготовки щорічного послання Президента України 2007 року, та у Щорічному Посланні Президента України «Модернізація України – наш стратегічний вибір» (2011 р.) наголошувалось на необхідності надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів.[4] Разом з тим на сьогодні вказані питання поки так і не знайшли свого законодавчого розв’язання, що обумовлює необхідність їхнього розв’язання в контексті подальшого розвитку нашої держави. 

Натомість вказані питання знайшли своє відображення у нещодавно ухваленому Федеральному законі РФ «Про освіту в Російській Федерації» від 29 грудня 2012 р. № 273-ФЗ, який набув чинності з 1 вересня 2013 р.[5], проте який ще не став об’єктом серйозного вивчення з боку вітчизняних дослідників у сфері вказаних відносин.

Враховуючи зазначене, а також те, що нині продовжується робота над удосконаленням вітчизняного законодавства як у сфері державно-конфесійних відносин, так і у сфері освіти, видається доцільним вивчення вказаного досвіду Російської Федерації щодо законодавчого регулювання вказаних питань, зокрема враховуючи подібну ситуацію із станом забезпечення свободи совісті в наших країнах на момент проголошення їхньої незалежності та значний попередній спільний історичний досвід, з метою можливого використання відповідних нормотворчих здобутків при реформуванні українського законодавства з урахуванням вітчизняного досвіду і реалій.

У Російській Федерації світський характер освіти закріплений статтею 3 Федерального закону РФ від 29 січня 2012 р. № 273-ФЗ "Про освіту у Російській Федерації"[6] та статтею 4  Федерального закону Російської Федерації «Про свободу совісті та про релігійні об’єднання» від 26 вересня 1997 року № 125-ФЗ[7], якими встановлено, що, відповідно до конституційного принципу відокремлення релігійних об'єднань від держави, держава забезпечує світський характер освіти в державних і муніципальних освітніх установах.

Водночас, відповідно до статті 5 Федерального закону Російської Федерації «Про свободу совісті та про релігійні об’єднання» від 26 вересня 1997 року № 125-ФЗ, кожен має право на здобуття релігійної освіти на власний вибір індивідуально або спільно з іншими. Виховання і освіта дітей здійснюються батьками або особами, що їх замінюють, з урахуванням права дитини на свободу совісті і свободу віросповідання.

Релігійні організації мають право відповідно до своїх статутів та законодавства Російської Федерації створювати освітні установи.

На прохання батьків або осіб, що їх замінюють, з відома дітей, що навчаються у державних і муніципальних освітніх установах, адміністрація вказаних установ за узгодженням з відповідним органом місцевого самоврядування надає релігійній організації можливість навчати дітей релігії поза рамками освітньої програми.[8] Зазначене положення знайшло свою подальшу регламентацію у листі Міністерства освіти Російської Федерації «Про надання релігійним організаціям можливості навчати дітей релігії поза рамками освітніх програм в приміщеннях державних і муніципальних освітніх установ» від 4 червня 1999 року № 14-53-281ин/14-04[9] та у Наказі Міністерства освіти Російської Федерації "Про надання державними і муніципальними освітніми установами релігійним організаціям можливості навчати дітей релігії поза рамками освітніх програм" від 1 липня 2003 року № 2833.[10]

Вказаним листом державним і муніципальним освітнім установам було надано рекомендації щодо реалізації батьками (законними представниками) та дітьми права на навчання дітей релігії поза рамками освітньої програми при дотриманні світського характеру Російської Федерації та світського характеру освіти у державних і муніципальних освітніх установах, свободи і плюралізму в освіті та з метою забезпечення взаємодії державних і муніципальних освітніх установ з конфесіями в цілях об'єктивного показу ролі і значення релігії в історії Росії і цивілізації в цілому, посилення духовно-морального виховання підростаючого покоління. Відповідно до рекомендацій, під наданням можливості навчання дітей релігії розуміється надання державною або муніципальною освітньою установою релігійної організації можливості використання приміщень цієї освітньої установи для проведення занять з навчання релігії за межами освітніх програм в погоджений обома сторонами час, якщо навчання релігії передбачено статутом релігійної організації. При цьому під навчанням релігії, відповідно до рекомендацій, мається на увазі духовно-моральне виховання і викладання основ віровчення.

Важливим є зауваження рекомендацій щодо того, що термін "світський" інтерпретується як "нецерковний", "цивільний" і не повинен розглядатися як синонім слів "атеїстичний", "антирелігійний".

Навчання релігії здійснюється поза рамками освітньої програми (основної і додаткової), проводиться у позанавчальний час за рамками розкладу учбових занять і надається зацікавленою релігійною організацією на умовах угоди, досягнутої між нею та батьками (законними представниками). Прохання батьків (законних представників) про надання релігійній організації можливості навчати їхню дитину (дітей) релігії оформляється заявою на ім'я адміністрації освітньої установи або керівника релігійної організації. У цій же заяві зазначається згода дітей у віці від 7 до 14 років на навчання релігії за відповідними програмами. У випадку, якщо дитина є старшою 14 років, вона самостійно вирішує питання про своє ставлення до релігії й навчання їй і фіксує його в якості додатка до заяви батьків (законних представників) або в самостійній заяві на ім'я адміністрації освітньої установи.

Зміст навчання релігії, його форми та методи визначаються релігійною організацією й не можуть суперечити нормам Конституції Російської Федерації, федерального законодавства у сфері освіти, Загальної декларації прав людини, покликані сприяти взаєморозумінню і співпраці між людьми, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими та релігійними групами, враховувати різноманітність світоглядних підходів, сприяти реалізації права осіб, що навчаються, на вільний вибір переконань.[11]

Відповідно ж до вищезазначеного наказу, адміністрації державних і муніципальних освітніх установ при наданні релігійним організаціям можливості навчати дітей релігії поза рамками освітніх програм повинні враховувати, що навчання релігійними організаціями дітей релігії в державних і муніципальних освітніх установах може здійснюватися тільки з відома дітей, що навчаються в освітніх установах, і на прохання їх батьків (законних представників). Прохання рекомендується оформляти у вигляді письмової заяви на ім'я адміністрації освітньої установи. Надання релігійним організаціям можливості навчати дітей релігії в державних і муніципальних освітніх установах здійснюється за узгодженням з відповідним органом місцевого самоврядування. Література і навчально-методичні посібники, включаючи аудіо- і відеоматеріали, що використовуються у процесі навчання релігії, повинні мати маркіровку з офіційним повним найменуванням відповідної релігійної організації.

Водночас релігійні організації, які мають права юридичної особи на умовах їхньої щорічної перереєстрації, що супроводжується видачею тимчасового посвідчення про державну реєстрацію, відповідно до статті 27 вищезазначеного Федерального закону (а тим більш релігійні групи, тобто релігійні об’єднання, що здійснюють свою діяльність без державної реєстрації), не користуються правом навчати дітей релігії поза рамками освітньої програми.[12]

Відповідно до статті 19 Федерального закону Російської Федерації «Про свободу совісті та релігійні об’єднання», релігійні організації відповідно до своїх статутів мають виключне право створювати установи професійної релігійної освіти (духовні освітні установи) для підготовки служителів і релігійного персоналу. Такі установи підлягають реєстрації в якості релігійних організацій і отримують державну ліцензію на право здійснення освітньої діяльності. Вони мають право реалізовувати на основі ліцензій освітні програми відповідно до вимог федеральних державних освітніх стандартів і у разі отримання державної акредитації видавати в установленому порядку документи державного зразка про відповідний рівень освіти. Разом з тим, державний статус духовної освітньої установи (тип, вид і категорія освітньої установи, які визначаються відповідно до рівня і спрямованості освітніх програм, що реалізовуються нею) при її державній акредитації не встановлюється. Громадяни, що навчаються на очних відділеннях установ професійної релігійної освіти, які мають державну ліцензію, користуються пільгами, передбаченими законодавством Російської Федерації.[13]

У Російській Федерації напрямок «теологія» і стандарт бакалавра були затверджені і почали діяти у 1994 р., магістратура за вказаним напрямком була введена у 2000 р. А 2002 р. Міністерством освіти було затверджено освітній стандарт за спеціальністю «Теологія». Хоча стандарт є поліконфесійним, реально він охоплює не всі релігії, а, з посиланням на преамбулу Закону РФ про свободу совісті та релігійні об’єднання, православ’я, іслам, буддизм та іудаїзм.[14] Процесу ліцензування та акредитації духовних освітніх установ сприяло ухвалення Федерального закону Російської Федерації від 28 лютого 2008 р. № 14-ФЗ «Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації у частині ліцензування та акредитації установ професійної релігійної освіти (духовних освітніх установ)».[15] Так, на кінець 2012 року вказану процедуру пройшли шість духовних академій і семінарій РПЦ.[16]

Наступним кроком у напрямку удосконалення правового регулювання діяльності духовних навчальних закладів, а також забезпечення їхнього введення до єдиної системи освіти Російської Федерації стало ухвалення вищезгаданого Федерального закону РФ від 29 грудня 2012 р. № 273-ФЗ «Про освіту в Російській Федерації». Так, статті 91 та 92 вказаного закону передбачають, що ліцензування та акредитація освітньої діяльності освітніх організацій, засновниками яких є релігійні організації, здійснюється за поданнями відповідних релігійних організацій. При ліцензуванні та акредитації освітньої діяльності духовних освітніх організацій надаються відомості про кваліфікацію педагогічних працівників, що мають богословські ступені і богословські звання. Також зазначені статті передбачають окремі особливості при ліцензуванні та акредитації духовних навчальних закладів та інших освітніх установ, заснованих релігійними організаціями.

Говорячи про виключне право релігійних організацій на здійснення освітньої діяльності з професійної релігійної освіти, слід відзначити і наявність богословських факультетів у світських навчальних закладах. Як зазначав у своїй доповіді під час наради «Теологія у вузах: взаємодія Церкви, держави і суспільства», що відбулась 28-29 листопада 2012 року, Патріарх Московський і всія Русі Кирил, сьогодні православна теологія викладається у 34 містах усіх федеральних округів Росії. Ліцензію на підготовку теологів мають 37 державних університетів (класичні, педагогічні, лінгвістичні, інженерні) і 10 недержавних освітніх установ. Більше десяти років у рамках Навчально-методичного об'єднання університетів Росії існує Рада з теології.


Завдяки спільній роботі представників різних вузів (державних і церковних) були розроблені діючі стандарти, а також навчально-методичне забезпечення програм на рівні бакалавра, спеціаліста та магістра.[17]

При цьому, згідно зі статтею 87 Федерального закону РФ «Про освіту в Російській Федерації», навчальні предмети в галузі теології викладаються педагогічними працівниками з числа рекомендованих відповідною централізованою релігійною організацією. Вказані релігійні організації залучаються до навчально-методичного забезпечення навчальних предметів зазначеної галузі.

Слід зазначити, що російське законодавство, зокрема Федеральний закон РФ «Про освіту в Російській Федерації», на відміну від українського, надає релігійним організаціям право виступати засновниками закладів освіти (а не лише духовних навчальних закладів).

Так, Федеральний закон РФ «Про освіту у Російській Федерації» чітко зазначає можливість для релігійних організацій виступати засновником освітніх установ (відокремлюючи останні від духовних навчальних закладів), роблячи виключення з цього правила для закордонних релігійних організацій (стаття 22).[18]

При цьому закон вказує і на можливі особливості освітніх закладів, заснованих релігійними організаціями, зокрема щодо можливості включення до їхніх навчальних програм навчальних курсів, що забезпечують релігійну освіту (релігійний компонент), права на встановлення додаткових по відношенню до передбачених Федеральним законом умов прийому на навчання, прав і обов’язків учнів, умов їх відрахування, виходячи з внутрішніх настанов відповідних релігійних організацій (стаття 87), а також особливостей ліцензування та акредитації їхньої освітньої діяльності (статті 91-92).

Важливою складовою забезпечення свободи совісті у сфері освіти, а також виховання підростаючого покоління на засадах традиційних моральних цінностей стало впровадження викладання у загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування.

21 липня 2009 року Президент Російської Федерації підтримав введення в школах в експериментальному режимі освітньої гуманітарної програми "Основи релігійних культур і світської етики" (ОРКСЕ), у рамках якої учні на власний вибір або за вибором їхніх батьків (законних представників) можуть вивчати будь-який з шести модулів: "Історія і основи культури однієї з традиційних релігій (православ'я, іслам, буддизм, іудаїзм)", "Історія основних світових релігій" або "Основи світської етики".

На виконання доручення Президента Російській Федерації від 2 серпня 2009 року № Пр-2009, розпорядження Уряду Російської Федерації від 28 січня 2012 року № 84-р, наказів Міністерства освіти і науки РФ від 31 січня 2012 р. № 69 та від 1 лютого 2012 р. № 74 з 2010 р. у 18 суб’єктах Російської Федерації, а з 1 вересня 2012 року у всіх загальноосвітніх установах було розпочато введення в порядку експерименту комплексного навчального курсу "Основи релігійних культур і світської етики".[19]

Нині, після успішного проведення експерименту з викладання основ релігійної культури і світської етики, викладання курсів духовно-морального спрямування у Російській Федерації передбачено Федеральним законом РФ «Про освіту у Російській Федерації», а відтак і законодавчо захищено.

Так, стаття 87 вказаного закону надає можливість включення до складу освітніх програм навчальних предметів, спрямованих на отримання учнями знань про моральні принципи світових релігій або альтернативних курсів, а також можливість вибору батьками учнів одного із відповідних предметів. Предмети, що стосуються історичних і культурних традицій світових релігій проходять експертизу у відповідних централізованих релігійних організаціях на предмет відповідності їхньому віровченню та традиціям. Також такі релігійні організації злучаються до навчально-методичного забезпечення відповідних предметів.[20]

Крім того зазначена стаття надає можливість приватним освітнім організаціям включати до складу своїх програм навчальні предмети, що забезпечують релігійну освіту (релігійний компонент), зміст яких затверджується відповідною релігійною організацією.

         Висновки:

 

1. Російське законодавство надає дещо більші, порівняно з українським, можливості для співпраці держави і церкви у сфері освіти та для забезпечення можливостей щодо реалізації права на свободу совісті у вказаній сфері. Зокрема йдеться про передбачену можливість для релігійних організацій навчати дітей релігії поза рамками освітньої програми у державних і муніципальних освітніх установах, праві на заснування ними освітніх установ, праві на викладання релігійного компоненту у приватних навчальних закладах тощо.

2. Для забезпечення нормальної, загальноприйнятої для більшості демократичних країн взаємодії релігійних і державних інституцій у сфері освіти, а також для дотримання принципу свободи совісті у цій сфері важливим є зауваження, що міститься у листі Міністерства освіти Російської Федерації «Про надання релігійним організаціям можливості навчати дітей релігії поза рамками освітніх програм в приміщеннях державних і муніципальних освітніх установ» від 4 червня 1999 року № 14-53-281ин/14-04,  щодо того, що термін "світський" інтерпретується як "нецерковний", "цивільний" і не повинен розглядатися як синонім слів "атеїстичний", "антирелігійний".

3. Російське законодавство, на відміну від українського, передбачає державне ліцензування та акредитацію духовних освітніх установ (із врахуванням їхньої специфіки), що надає їм право видавати в установленому порядку випускникам документи державного зразка про відповідний рівень освіти. Таким чином російське законодавство створює більші правові умови для соціальної захищеності студентів і випускників духовних навчальних закладів.

4. Російське законодавство, на відміну від українського, надає релігійним організаціям право на заснування загальноосвітніх навчальних закладів. Відтак, видається доцільним внести відповідні зміни до законодавчих актів України, зокрема враховуючи те, що на необхідності надання релігійним організаціям такого права наголошується і у Щорічному Посланні Президента України «Модернізація України – наш стратегічний вибір».[21]

5. Позитивним досвідом Російської Федерації є загальнообов’язкове впровадження викладання предметів духовно-морального спрямування при забезпеченні права батьків та дітей вибору конкретного із можливих навчальних курсів. Слід зазначити, що подібний підхід передбачався і Концептуальними засадами вивчення предметів духовно-морального спрямування, затвердженими рішенням Колегії МОН України від 29 червня 2006 р.[22].

Відтак видається доцільним повернутися до реалізації вказаних Концептуальних засад, запровадивши обов’язкове викладання предметів духовно-морального спрямування в інваріантній складовій навчальних програм при дотриманні права батьків і дітей на вибір конкретного навчального курсу із числа можливих. Водночас важливо відзначити як роль Президента РФ у впровадженні такого викладання, що обумовлює доцільність підписання аналогічного акта з боку Президента України, так і регулювання питань викладання таких предметів на законодавчому рівні, що може бути враховано при реформуванні законодавства у сфері освіти в Україні. 



[1] Звернення Всеукраїнської Ради Церков до Президента України Віктора Януковича від 21 квітня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   https://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=856%3A1&catid=50%3Azv&Itemid=78&lang=uk; Звернення членів Всеукраїнської Ради Церков до Президента України Віктора Януковича від 21 березня 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   https://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1026%3A1&catid=50%3Azv&Itemid=78&lang=uk

[2] Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України В.Ф. Януковича [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://orthodox.org.ua/article/звернення-священного-синоду-української-православної-церкви-до-президента-україни-вф-янукови

[3] Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій» від 21 березня 2002 року № 279/2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=279%2F2002

[4] «Україна у 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи». Експертна доповідь [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  https://www.niss.gov.ua/articles/756/; Модернізація України – наш стратегічний вибір: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К., 2011. – С. 43.

[5] Федеральный закон Российской Федерации от 29 декабря 2012 г. № 273-ФЗ "Об образовании в Российской Федерации" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.rg.ru/2012/12/30/obrazovanie-dok.html

[6] Там само.

[7] Федеральный закон Российской Федерации от 26 сентября 1997 г. № 125-ФЗ
"О свободе совести и о религиозных объединениях" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://constitution.garant.ru/act/right/171640/

[8] Там само.

[9] Письмо Минобразования РФ от 4 июня 1999 г. № 14-53-281ин/14-04 "О предоставлении религиозным организациям возможности обучать детей религии вне рамок образовательных программ в помещениях государственных и муниципальных образовательных учреждений" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://base.garant.ru/183743/

[10] Приказ Минобразования РФ от 1 июля 2003 г. № 2833 "О предоставлении государственными и муниципальными образовательными учреждениями религиозным организациям возможности обучать детей религии вне рамок образовательных программ" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://base.garant.ru/186200/

[11] Письмо Минобразования РФ от 4 июня 1999 г. № 14-53-281ин/14-04 "О предоставлении религиозным организациям возможности обучать детей религии вне рамок образовательных программ в помещениях государственных и муниципальных образовательных учреждений" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://base.garant.ru/183743/

[12] Приказ Минобразования РФ от 1 июля 2003 г. № 2833 "О предоставлении государственными и муниципальными образовательными учреждениями религиозным организациям возможности обучать детей религии вне рамок образовательных программ" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://base.garant.ru/186200/

[13] Федеральный закон Российской Федерации от 26 сентября 1997 г. № 125-ФЗ
"О свободе совести и о религиозных объединениях" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://constitution.garant.ru/act/right/171640/

[14] Верховский А. Беспокойное соседство. Русская Православная Церковь и путинское государство // Верховский А.М., Михайловская Е.В., Прибыловский В.В. Россия Путина. Пристрастный взгляд. – М.: РОО «Центр “Панорама”», 2003. – С. 122.

[15] Федеральный закон Российской Федерации от 28 февраля 2008 г. № 14-ФЗ "О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации в части лицензирования и аккредитации учреждений профессионального религиозного образования (духовных образовательных учреждений)" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.rg.ru/2008/03/05/obrazovanie-relagia-dok.html

[16] Выступление Святейшего Патриарха Кирилла на совещании «Теология в вузах: взаимодействие Церкви, государства и общества» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.patriarchia.ru/db/text/2619652.html

[17] Там само.

[18] Федеральный закон Российской Федерации от 29 декабря 2012 г. № 273-ФЗ "Об образовании в Российской Федерации" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.rg.ru/2012/12/30/obrazovanie-dok.html

[19] Поручение Президента Российской Федерации Д.А.Медведева от 2 августа 2009 г. № Пр.-2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.torhan-shumr.edu.cap.ru/?t=hry&eduid=4170&hry=./4015/13135/13137/19457/19461; Распоряжение Правительства Российской Федерации от 28 января 2012 г. № 84-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.rg.ru/2012/02/04/predmet-religia-site-dok.html

[20] Федеральный закон Российской Федерации от 29 декабря 2012 г. № 273-ФЗ "Об образовании в Российской Федерации" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.rg.ru/2012/12/30/obrazovanie-dok.html

[21] Модернізація України – наш стратегічний вибір: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К., 2011. – С. 43.

[22] Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України «Про концептуальні засади вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування». Протокол № 8/1-2 від 29 червня 2006 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.mon.gov.ua/laws/29_06_06.doc

Про автора
Юрій Євгенович Решетніков, кандидат філософських наук, докторант Національної академії державного управління при Президентові України. В 2009-2010 роках займав посаду голови Державного комітету у справах національностей та релігій України.

Фото: Пресс-служба Президента Украины

Теги: