Значна частина питань подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин в Україні, які ще потребують свого розв’язання, знаходиться у сфері взаємовідносин між державою та релігійними інституціями в галузі освіти. Враховуючи вказане, реформування законодавства України про вищу освіту створює реальні можливості для одночасного розв’язання й деяких з цих питань. Насамперед при цьому йдеться про забезпечення державного визнання документів про освіту, виданих вищими навчальними закладами, зокрема з метою дотримання рівності конституційних прав громадян незалежно від їх релігійних переконань і місця отримання освіти.

Говорячи про питання необхідності вироблення механізму можливого державного визнання документів про освіту, виданих вищими навчальними закладами, слід відзначити, що воно постало з початку 2000-х років у процесі розвитку духовної освіти в Україні, її наближення не лише до українських, але й до міжнародних стандартів у сфері освіти. Дане питання, починаючи принаймні з 2005 р., містилось у переліках нагальних питань розвитку державно-конфесійних відносин в Україні, що направлялися Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій до вищого керівництва держави [2-6].

Практичному розгляду цього питання і напрацюванню можливих механізмів його вирішення сприяло утворення у 2008 р. при Міністерстві освіти і науки України Громадської ради з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями з метою сприяння всебічному забезпеченню свободи совісті та подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин в галузі освіти, підтримання постійного діалогу із Церквами та релігійними організаціями, більш ефективного використання їхнього потенціалу у виховному процесі [7].

Певним результатом її діяльності стало видання наказу Міністерства освіти і науки України від 21 жовтня 2011 р. № 1210 «Деякі питання визнання дипломів і наукових ступенів випускників вищих духовних навчальних закладів», відповідно до якого було утворено робочу групу з вивчення питання визнання дипломів і наукових ступенів випускників вищих духовних навчальних закладів з числа представників Міністерства та духовним навчальних закладів. Робочій групі було доручено розглянути питання визнання дипломів і наукових ступенів випускників вищих духовних навчальних закладів та внести проекти відповідних актів [8].

Наступним етапом опрацювання механізму вирішення вказаного питання стало внесення групою народних депутатів України з метою забезпечення державного визнання документів про освіту та наукові ступені, що видаються духовними навчальними закладами з метою захисту соціальних прав і гарантій студентів, випускників, педагогічних і науково-педагогічних працівників духовних навчальних закладів проекту Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо визнання документів про освіту та наукові ступені, що видаються духовними навчальними закладами) (реєстраційний № 2380а від 20.06.2013). Законопроектом пропонувалось внести зміни до статті 11 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, визначивши, що духовні навчальні заклади мають право здійснювати освітню діяльність за напрямом (спеціальністю) “Богослов’я” та готувати фахівців інших релігійних спеціальностей, а також відкривати аспірантуру, докторантуру та створювати спеціалізовані вчені ради відповідно до їх статутів (положень) у порядку, що затверджується їх релігійними центрами (управліннями). Водночас передбачалось встановити, що духовні навчальні заклади мають право на акредитацію напрямів (спеціальностей) та акредитацію навчального закладу у порядку, передбаченому законодавством для таких навчальних закладів. Особи, які завершили навчання за освітньою програмою духовного навчального закладу за акредитованим напрямом (спеціальністю) і успішно пройшли атестацію, відповідно до законопроекту, мали отримувати документи про освіту державного зразка і, відповідно, прирівнюватися у правах до осіб, які отримали документи про освіту державного зразка у державних навчальних закладах. Також законопроектом пропонувалось визначити, що особи, які навчаються або працюють у духовних навчальних закладах, користуються правами та пільгами, встановленими законодавством України для студентів (учнів) та працівників навчальних закладів, створених відповідно до законодавства про освіту. Крім того пропонувалось надати вищим духовним навчальним закладам право здійснювати освітню та наукову діяльність в інших галузях знань і підготовку фахівців різних кваліфікацій (нерелігійних) відповідно до Закону України “Про вищу освіту”.

З метою сприяння практичній реалізації положень вказаного законопроекту, зокрема проходженню духовними навчальними закладами передбаченої процедури акредитації, у прикінцевих положеннях пропонувалось встановити, що під час проходження в установленому законодавством порядку вищим духовним навчальним закладом процедури акредитації напряму (спеціальності) “Богослов’я”, акредитації такого навчального закладу, створення та діяльності аспірантури, докторантури, спеціалізованої вченої ради цього вищого духовного навчального закладу за науковою спеціальністю “Богослов’я” документи про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання викладачів (педагогічних і науково-педагогічних працівників) і членів спеціалізованої вченої ради, видані вищими духовними навчальними закладами, вважаються еквівалентними відповідним документам, що видаються в установленому законодавством порядку.

Також у прикінцевих положеннях законопроекту пропонувалось доручити Кабінету Міністрів України прийняти нові нормативно-правові акти чи внести зміни до чинних з метою забезпечення акредитації напряму (спеціальності) “Богослов’я” з урахуванням специфіки освітньої діяльності вищих духовних навчальних закладів; виділити “Богослов’я” в окрему галузь науки з поділом її на наукові спеціальності та після узгодження з релігійними організаціями внести відповідні зміни до Переліку наукових спеціальностей; із залученням представників релігійних організацій прийняти нові нормативно-правові акти чи внести зміни до чинних з метою правого та інституційного забезпечення створення та діяльності аспірантури, докторантури та спеціалізованих вчених рад вищих духовних навчальних закладів і подальшого державного визнання присуджених ними наукових ступенів з наукових спеціальностей, що входять до галузі науки “Богослов’я”, а також щодо порядку присвоєння вчених звань науково-педагогічним працівникам вищих духовних навчальних закладів; розробити порядок державного визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання осіб, які б на момент ухвалення законопроекту здобули освіту, захистили дисертації на здобуття наукових ступенів та отримали вчені звання у вищих духовних навчальних закладах; а також із залученням представників релігійних організацій розробити галузевий стандарт вищої освіти за напрямом (спеціальністю) “Богослов’я” та підготувати і внести доповнення до Національного класифікатора України з метою забезпечення працевлаштування випускників вищих духовних навчальних закладів за напрямом (спеціальністю) “Богослов’я” [11].

Зазначені пропозиції в значній мірі знайшли своє відображення у новій редакції Закону України «Про вищу освіту», розробленому робочою групою у складі представників вищих навчальних закладів, вчених, експертів, студентських активістів, а також представників міжнародних організацій у сфері освіти [1]. Вказаний Закон було остаточно ухвалено 1 липня 2014 р.

Його ухвалення стало без перебільшення революційним кроком у сфері правового забезпечення державно-конфесійних відносин в Україні, зокрема у царині освіти, оскільки вперше в історії незалежної України ним було передбачено можливість і механізм державного визнання дипломів про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання, видані вищими духовними навчальними закладами.

Так, стаття 24 Закону передбачає, що вищі духовні навчальні заклади, які бажають вносити інформацію про видані ними власні дипломи про вищу освіту до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, повинні пройти процедуру ліцензування освітньої діяльності. Вищі духовні навчальні заклади, які бажають видавати дипломи державного зразка, повинні пройти процедуру акредитації освітньої програми.

Таким чином Закон практично передбачає три можливості для вищих духовних навчальних закладів, надаючи їм право вибору оптимального для них варіанту:

1) вони можуть і надалі функціонувати лише відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» без проходження ліцензування та акредитації. При цьому їхні дипломи і надалі не визнаються державою;

2) вищі духовні навчальні заклади, які бажають вносити інформацію про видані ними власні дипломи про вищу освіту до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, повинні пройти процедуру ліцензування. Вказане положення базується на тому, що Закон надає можливість вищим навчальних закладам (усім, а не лише духовним) діяти лише на підставі ліцензії без проходження акредитації, видаючи при цьому власні дипломи, а не дипломи державного зразка. Водночас інформація про такі дипломи (включно з інформацією про дипломи вищих духовних навчальних закладів) вноситься до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, що веде до їх певного визнання;

3) ті ж вищі духовні навчальні заклади, які бажають видавати дипломи державного зразка, повинні пройти процедуру ліцензування та акредитації.

При цьому Закон захищає особливості діяльності вищих духовних навчальних закладів, зважаючи на їхню специфіку, а саме:

- управління вищим духовним навчальним закладом здійснюється з урахуванням особливостей його діяльності відповідно до законодавства;

- порядок призначення керівників вищих духовних навчальних закладів регулюється їхніми статутами (положеннями), зареєстрованими у встановленому законодавством порядку;

- особливості прийому на навчання до вищих духовних навчальних закладів регулюються їхніми статутами (положеннями), зареєстрованими у встановленому законодавством порядку.

Також особливості вищих духовних навчальних закладів захищаються непоширенням на них загальних принципів щодо:

- незалежності здобуття вищої освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- незалежності діяльності вищого навчального закладу від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- незалежності діяльності органів студентського самоврядування від впливу політичних партій та релігійних організацій.

З метою розв’язання проблеми визнання відповідності викладачів вищих духовних навчальних закладів державним вимогам у контексті проходження ліцензування та акредитації (без чого проходження вказаних процедур духовними навчальними закладами є практично неможливим) підпунктом 18 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що під час проходження в установленому законодавством порядку вищим духовним навчальним закладом процедури ліцензування та акредитації освітньої програми за спеціальністю “Богослов’я”, створення та діяльності аспірантури, докторантури, спеціалізованої вченої ради цього вищого духовного навчального закладу за галуззю знань “Богослов’я” документи про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання викладачів (педагогічних і науково-педагогічних працівників) і членів спеціалізованої вченої ради, видані вищими духовними навчальними закладами, вважаються еквівалентними відповідним документам, що видаються в установленому законодавством порядку.

Крім того Кабінету Міністрів України у прикінцевих та перехідних положеннях Закону надано наступні доручення:

- забезпечити затвердження центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, єдиного переліку галузей знань, який повинен поєднати чинні переліки галузей освіти та науки, виділивши “Богослов’я” в окрему галузь знань;

- розробити порядок державного визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання осіб, які на день набрання чинності цим Законом здобули освіту, захистили дисертації на здобуття наукових ступенів та отримали вчені звання у вищих духовних навчальних закладах, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законодавством порядку;

- із залученням представників релігійних організацій прийняти нові нормативно-правові акти та внести зміни до чинних з метою правового та інституційного забезпечення створення та діяльності аспірантури, докторантури та спеціалізованих вчених рад вищих духовних навчальних закладів і подальшого державного визнання присуджених ними наукових ступенів з наукових спеціальностей, що входять до галузі науки “Богослов’я”, а також щодо порядку присвоєння вчених звань науково-педагогічним працівникам вищих духовних навчальних закладів.

Таким чином Закон не лише передбачає майбутнє визнання дипломів вищих духовних навчальних закладів, але і містить доручення Кабінету Міністрів України розробити порядок визнання тих дипломів, які були отримані у таких навчальних закладах на момент набуття Законом чинності.

Надзвичайно важливе концептуальне значення цього Закону для подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин обумовлено тим, що він вводить вищі духовні навчальні заклади в освітній простір держави, вперше в історії незалежної України розглядаючи їх у законодавчому акті, присвяченому загальним питанням вищої освіти.

Говорячи як про позитивні для духовних навчальних закладів положення Закону «Про вищу освіту», так і про цей Закон у цілому, необхідно відзначити те, що його ухвалення саме у такій редакції стало в значній мірі результатом зусиль голови Комітету з питань науки і освіти Л.М.Гриневич.

Наразі Київська православна богословська академія Української православної церкви Київського патріархату перша і поки єдина з числа вищих духовних навчальних закладів подала до Міністерства освіти і науки відповідні документи, пройшла відповідні процедури і станом на сьогодні має ліцензію на здійснення освіти за спеціальністю “Богослов’я” на бакалаврському та магістерському рівнях, а також ліцензовану аспірантуру та спеціалізовану вчену раду.

Важливим є те, що у процесі розроблення відповідних положень саму активну участь брала міжцерковна робоча група, що об’єднала експертів і представників різних вищих духовних навчальних закладів, і яка після ухвалення Закону «Про вищу освіту» продовжила свою роботу у напрямку розроблення відповідних підзаконних актів, спрямованих на забезпечення реалізації положень Закону.

Так вказаною робочою групою спільно з фахівцями Міністерства освіти і науки України було розроблено проект постанови Кабінету Міністрів «Про державне визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами», який після проходження передбаченого погодження з заінтересованими центральними органами виконавчої влади був розглянутий і схвалений Урядом 19 серпня 2015 р. [10]. Вказаною постановою затверджено Порядок державного визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами, який визначає процедуру державного визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про вищу освіту” здобули вищу освіту, захистили дисертації на здобуття наукових ступенів та отримали вчені звання у вищих духовних навчальних закладах, статути (положення) яких зареєстровані в установленому законодавством порядку.

Державне визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання здійснювати Міністерством освіти і науки на підставі заяви фізичної особи (власника документа про вищу духовну освіту, науковий ступінь та вчене звання) або клопотання релігійного центру (управління), що подається за умови наявності заяви фізичної особи. При цьому вказаний Порядок визначає відповідний перелік документів, що подається заявниками. Визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання здійснюється за рівнями та ступенями вищої освіти за галуззю знань “Богослов’я”, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» окремим рядком включена до даного переліку [9].

Водночас у вказаному Порядку у відповідності до Закону України «Про вищу освіту» окремо зазначено, що підставою для зарахування на навчання та/або на посади наукових чи науково-педагогічних працівників до вищого навчального закладу (наукової установи) осіб, які є власниками документів про вищу духовну освіту, наукові ступені, вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами до набрання чинності Законом України “Про вищу освіту”, є рішення вченої ради цього вищого навчального закладу (цієї наукової установи) щодо визнання зазначених документів.

Практичне здійснення процедури визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами покладатиметься на відповідні комісії, положення про які та їх склад має затвердити Міністерство освіти і науки України, і які складатимуться з представників Міністерства, Громадської ради з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки, а також вищих навчальних закладів, що здійснюють освітню діяльність у галузі “Богослов’я”. Вказані комісії встановлюватимуть еквівалентність рівня здобутої у вищих духовних навчальних закладах освіти освітнім рівням системи освіти України. На підставі рішення комісій про визнання відповідних документів Міністерство видаватиме свідоцтво про державне визнання документа про вищу духовну освіту (а у випадку визнання наукового ступеня чи вченого звання – диплом чи атестат державного зразка), інформація про що буде вноситися до Реєстру документів про вищу освіту Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Нині триває розроблення вищезазначеною робочою групою положень про відповідні комісії. При цьому робоча група намагається, з одного боку, забезпечити максимально ефективну процедуру визнання документів про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих у вищих духовних навчальних закладах, а з іншого боку, не допустити профанації вказаного процесу.

Зазначене дозволяє зробити наступні висновки:

1) за останні роки Україною у контексті реформування законодавства про вищу освіту здійснено вагомі кроки в напрямку забезпечення подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин у сфері освіти;

2) ухвалення Закону України «Про вищу освіту» створило належні правові можливості для входження вищих духовних навчальних закладів до єдиного освітнього простору країни;

3) зазначений Закон передбачив реальну можливість для забезпечення державного визнання документів про освіту, наукові ступені та вчені звання, видані вищими духовними навчальними закладами, а відтак і для забезпечення рівності прав випускників і працівників таких навчальних закладами з відповідними категоріями інших навчальних закладів.

---------------------------------


1. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (дата звертання: 18.10.2015).

2. Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України В.А. Ющенка (13 квітня 2005 р.) // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій: Збірник офіційних документів.К., 2007.С. 29-33.

3. Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України В.А. Ющенка (2 червня 2006 р.) // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій: Збірник офіційних документів.К., 2007.С. 47-50.

4. Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України Віктора Януковича (21 квітня 2011 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=856%3A1&catid=50%3Azv&Itemid=78&lang=uk (дата звертання: 12.09.2015).

5. Звернення членів Всеукраїнської Ради Церков до Президента України Віктора Януковича (21 березня 2012 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vrciro.org.ua/ua/statements/168-zvernennya-chleniv-vseukrayinskoyi-rady-cerkov-do-prezydenta-ukrayiny-viktora-yanukovycha (дата звертання: 12.09.2015).

6. Звернення членів Всеукраїнської Ради Церков до Президента України В.Ф.Януковича (23 квітня 2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vrciro.org.ua/ua/statements/206-zvernennya-vseukrayinskoyi-rady-cerkov-do-prezydenta-ukrayiny-vfyanukovycha (дата звертання: 12.09.2015).

7. Наказ Міністерства освіти і науки України від 20.10.2008 № 941 «Про створення при Міністерстві освіти і науки України громадської ради з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://old.mon.gov.ua/ua/about-ministry/normative/57- (дата звертання: 18.10.2015).

8. Наказ Міністерства освіти і науки України від 21.10. 2011 № 1210 «Деякі питання визнання дипломів і наукових ступенів випускників вищих духовних навчальних закладів» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.mon.gov.ua/index.php/ua/pro-ministerstvo/normativno-pravova-baza/normativno-pravova-baza-diyalnosti-ministerstva/nakazi (дата звертання: 18.10.2015).

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-п (дата звертання: 18.10.2015).

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 652 «Про державне визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/652-2015-п (дата звертання: 18.10.2015).

11. Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо визнання документів про освіту та наукові ступені, що видаються духовними навчальними закладами) (реєстраційний № 2380а від 20.06.2013) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=47520 (дата звертання: 18.10.2015).

Юрій Решетніков, кандидат філософських наук,

заступник завідуючого відділом з питань культури,

етнонаціональної політики та релігій

Секретаріату Кабінету Міністрів України


Теги: