Заклик митрополита Полікарпа до населення Волині зголошуватись на роботу до Німеччини. Джерело: Держархів Рівненської обл., ф Р-281, оп. 1, спр. 20, арк. 1.

Ставлення до політики німецької окупаційної адміністрації у обидвох ієрархів не залишалося незмінним упродовж окресленого періоду, а зазнавало еволюції. Головною причиною цього була мінливість суспільно-політичної ситуації, в якій опинялося українське суспільство. Влітку 1941 р. як митрополит Полікарп, так і митрополит Андрей вітали прихід в Україну німецького війська, вважаючи його визволителем українського народу від комуністичного більшовицького режиму і сподівались, що німці сприятимуть подальшій розбудові незалежної української держави. Так, А. Шептицький у пастирському листі від 5 липня 1941 р. «До Духовенства і вірних архідієцезії» писав: «Побідоносну німецьку армію … витаємо з радістю і вдячністю за освободження від ворога» [1, с. 2]. Аналогічно і митрополит Полікарп не лише на початковому етапі окупації німцями України, а й вже значно пізніше, у 1943 р., коли цей режим показав свою антигуманну сутність продовжував у відозвах дякувати німецькому війську за звільнення від комуністичного режиму [2, арк.1].

Митрополит Полікарп (Сікорський)

Обидва владики позитивно сприйняли Акт відновлення Української держави від 30 червня 1941 р., свідченням чого є їх пастирські послання. Однак, позиція Полікарпа (Сікорського) щодо сприяння в цьому процесі німецького війська була більш виваженою і стриманою. На відміну від прямих слів вдячності на його адресу з боку митрополита Андрея [3, с. 11], в пастирському посланні з цієї нагоди Полікарп жодним словом не згадує про значення і роль в цьому німців, обмежившись лише схваленням цього акту і закликом до подальшої конструктивної співпраці населення українських земель в напрямі розбудови відновленої держави [1, с. 2]. Така позиція пояснюється, як припускає його сподвижник і сучасник тих подій І. Власовський, тим, що митрополит розумів, що Гітлер спричинився до поділу України між СРСР і Німеччиною в 1939 р., отже в його плани не входила розбудова незалежної української держави. Не останню роль у цьому відіграла і расистська теорія націонал-соціалізму, що суперечила оновам християнського вчення, яке сповідував владика Полікарп як церковний ієрарх [4, с. 201].

Вже з липня 1941 р. ставлення А. Шептицького до німецької влади різко змінюється. В листах до райхміністра східних окупованих областей Альфреда Розенберга і міністра закордонних справ Німеччини Йоахіма фон Ріббентропа він публічно висловив протест проти намагання приєднати Галичину до Генеральної губернії наголосивши на необхідності створення незалежної української держави [3, с. 14].

Митрополит Андрей Шептицький

У 1942 р. постійний терор німецької влади щодо місцевого цивільного населення, грабунки і насильство, що чинилися німцями, змусили митрополита Андрея кардинально змінити свою позицію до існуючого політичного режиму, виступити з прямою і різкою його критикою і засудженням. Про це він писав у листі до папи Пія XII [5, с. 151], а також до кардинала Е. Тіссерана [3, с.30]. Це були спроби митрополита, з одного боку, залучити Апостольську столицю до вирішення існуючих проблем, адже в той період Ватикан залишався важливим геополітичним гравцем на міжнародній арені, а з іншого – привернути увагу світової спільноти до ситуації в Україні.

Натомість позиція митрополита Полікарпа (Сікорського) щодо німецької політики в Україні в 1941–1944 рр. носила більш поміркований характер. В усіх храмах його єпархії за богослужінням згадували Гітлера як визволителя від більшовицького режиму. Також у своєму пасхальному посланні 1942 р. він закликав усіх «вознести гарячі молитви до Господа за наших визволителів і за цілковиту перемогу славної німецької армії та її великого фюрера» [6, с. 1]. У своєму вітальному слові з нагоди Різдва Христового у 1943 р. він молитовно бажав, аби Бог «допоміг своєю всемогутньою силою великому фіреру і його воїнам в наступному році перемогти безбожний комунізм і його спільників» [7, с. 3]. Остання відозва була написана в той час, коли на Волині репресії і насильство німецької влади щодо місцевого населення стали перманентним явищем.

Особливість закликів митрополита Полікарпа полягала у використанні ряду євангельських сюжетів щодо характеристики як більшовицького, так і німецького окупаційного режимів [6, с. 1]. Це дозволяло апелювати не лише до національних почуттів значної частини його пастви, а й до почуттів релігійних. В такий спосіб відбувалась сакралізація ролі німецької влади у житті українців. Враховуючи, що митрополит Полікарп мав значний авторитет серед місцевого населення, подібні його заклики, що регулярно з’являлися в пресі, формували позитивний образ німецької влади.

Остання використовувала авторитет митрополита Полікарпа в своїх цілях. Серед молоді поширювалися його заклики їхати до Німеччини на роботу [2, арк.1].

Угодовська риторика численних заяв і відозв митрополита Полікарпа була зумовлена тим, що він прагнув зміну політичного режиму в 1941 р. використати для створення Православної Церкви в Україні, що мала б автокефальний статус, а без згоди місцевої влади це було зробити неможливо. Натомість та церковна структура, яку очолював Андрей Шептицький вже існувала і його завданням було забезпечити їй максимально сприятливі умови для нормального функціонування в умовах війни, тому він міг собі дозволити більш критичні висловлювання на адресу німецької адміністрації.

Дещо різнилася позиція двох церковних ієрархів щодо «єврейського питання». Полікарп (Сікорський) публічно ніколи не засуджував масового знищення представників єврейської національності німецькою владою. Для нього поняття «єврей», «жид» та «комунізм» і «більшовизм» були тотожні. В своїх численних відозвах Полікарп відверто демонстрував свої антисемітські погляди. Так, в червні 1942 р. він висловив свою ворожість до «московсько-жидівського комунізму», а після поразки німецьких військ під Сталінградом закликав українців завдати поразки «комуністичній московсько-жидівській державі». Дещо згодом він писав про «мстиве й злюче у своїй помсті жидівство, що так винищило наш народ за 20 років панування на Великій Україні і почало було його нищити на Західній Україні» [8, с. 92]. Однак на Волині, де служив владика Полікарп, німецькою владою в той час було винищено тисячі євреїв, які не мали жодного стосунку до комуністичної ідеології і Радянського Союзу, про що він добре знав. Очевидно, така позиція в цьому питанні була викликана тиском на нього з боку німецької влади.

Позиція Андрея Шептицького в даному питанні була більш виважена і твереза. Так, в листі «Про злочин чоловіковбивства» від 5 жовтня 1941 р. він засудив позбавлення однією людиною життя іншої як важкий гріх, що суперечить шостій Божій заповіді [9, с. 79]. Також в листі до папи Пія XII владика відкрито говорив про винищення євреїв, наголошуючи, що до серпня 1942 р. в Галичині їх було знищено німцями понад 200 тисяч [9, с. 86]. Згодом у своєму посланні «Не убий!» Шептицький вкотре засудив гріх убивства, наголосивши, що жодні політичні підстави не можуть його виправдати [9, с. 8 87]. Окрім публічного засудження вбивств євреїв в роки німецької окупації, що саме по собі було дуже ризикованим, владика Андрей займався їх порятунком та переховуванням, за що отримав звання «праведника світу».

Таким чином, позиція митрополитів Полікарпа (Сікорського) і Андрея Шептицького щодо політики німецької влади в 1941–1944 рр. була зумовлена необхідністю балансування між їх християнським світоглядом і вимушеним декларуванням лояльності до місцевої влади, аби максимально послабити втручання німців у справи тих Церков, очільниками яких вони були.

Любомир Дударчук

Література:

1. До українського народу // Зборівські вісті. – 1941. – 31 липня. – С. 4.

2. Державний архів Рівненської області. – Ф. Р-281. – Оп.1. – Спр. 20. – 3 арк.

3. Боляновський А. Між християнською мораллю і нелюдським злом (реакція митрополита Андрея Шептицького на окупаційну політику націоналсоціалістичної Німеччини в Галичині у 1941–1944 рр.: від формальної лояльності до критики і протестів) //Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі: матеріали міжнародн. наук. конф., 30 листопада – 1 грудня 2015 р., Київ: Дух і літера, 2015. – С. 7–70.

4. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: у 4 т., 5 кн. Т. 4 (ХХ ст.), ч. 2. – Нью-Йорк – Бавнд-Брук: Українська Православна Церква в США, 1975. – 416 с.

5. Прокоп Н. М. Державно-правові погляди митрополита Андрея Шептицького: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.01. – Харків, 2017. – 186 с.

6. Архіпастирське великоднє привітання Владики-Адміністратора Автокефальної Православної Церкви в Україні, Архієпископа Луцького і Ковельського Полікарпа // Український голос. – 1942 . – 5 квітня. – С. 8.

7. Заклик митрополита Адміністратора Полікарпа // Ковельські вісті. – 1943. – 14 січня. – С. 4.

8. Беркгоф К. Жнива розпачу: життя і смерть в Україні під нацистською владою. – Київ: Критика, 2011. – 456 с.

9. Соловка Л. Митрополит Андрей Шептицький: публічний протест проти злочинів нацизму та ініціювання порятунку євреїв //Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі: матеріали міжнародн. наук. конф., 30 листопада – 1 грудня 2015 р., Київ: Дух і літера, 2015. – С. 71–110.

Теги: