Залишаючи осторонь аналіз доктринальних особливостей соціальної концепції ісламу, ми воліли б зосередитись на культурологічному аспекті буття сучасного ісламу в Європі. Услід за рядом дослідників, ми погоджуємось з думкою відомого українського ісламіста М. Корюшко, що від діалогу зі світом ісламу багато в чому залежить майбутнє відносин між народами. І питання ускладнюється тим, що ареали поширення християнства й ісламу тепер починають територіально збігатися. Так, як християнські цінності були основою формування західної цивілізації, іслам є способом життя і основою цивілізації принципово інакшої. Ми хочемо представити кілька культурологічних ознак цієї «інакшості» в контексті християнсько-мусульманських відносин, основних цінностей, специфіки ритуальної практики та соціальної реалізації.

«Занепад Європи» і вогонь ісламу

Відносини старості і молодості

 

На відміну від християнства, іслам є релігією активною, релігією «активної соціальної дії», повторюючи слова Юрія Михайлова з його відомої книги «Пора понимать Коран» (М., 2007). І правда, аналізуючи причини сучасної кризи християнства в Європі, неможливо не звернути увагу на «приватність» справи релігійності, що викшталтувалась у процесі творення західноєвропейської цивілізації. Справа не лише у акценті християнства на персональному спасінні – персоналістичність християнства спричинила ситуацію, коли релігійність у будь-якому сенсі стає виключно власною справою. Мусульманин же повинен не лише вести праведний спосіб життя, але й активно перетворювати своє суспільне середовище. І йдеться не стільки про форми, яких набуває чи може набувати ця діяльність, йдеться передовсім про імпульс руху, що його закладено в основу релігійної доктрини і особливо практики.

Самі відносини християнства й ісламу подекуди нагадують відносини поколінь: старечої приреченої байдужості та молодечого запалу. Цитуючи один Інтернет-форум, який обговорював скандальну історію про те, як в Італії закрили храм, щоб поставити там сервер – мовляв, і так ніхто не ходить, «від християнства в Європі залишились тільки старі храми».

Час християнського екстремізму, що спирався на догматизм, невігластво та масову релігійну малограмотність минув разом із часами молодості самого християнства, ще до кінця високого середньовіччя. І не до кінця щирим буде пояснення теперішнього християнського «спокою» зрілістю чи глибиною масового усвідомлення основних цінностей – тут, на жаль, більше місця має байдужість і пасивність. Тільки у зіткненні з Іншим європейський християнин починає відчувати себе християнином, але навіть не завжди зовнішньо позиціонувати. Його толерантність близька до терпимості й ігнорування. Натомість юнацький вогонь ісламу обирає активну «громадянську позицію». Чи не тому все більше німців та французів стають новонаверненими мусульманами? І не йдеться про величину цих показників, йдеться про перспективну тенденцію!

Любов і справедливість

 

Чільною засадою християнства, яка проникає у всі сфери його реалізації, є любов: як любов до Бога, до ближнього, до ворога... Усі заповіді об’єднано під егідою любові, яка «все терпить і прощає». Господь виробляє ставлення до синів своїх на основі любові і найдужче любить блудного сина, що покаявся. Аллах ж дає кожному по його заслугам, є вищою об’єктивною силою і справедливістю.

В ісламі є одна суттєва відмінність, що виділяє його з-посеред інших релігій – спасіння в день Страшного суду залежить на стільки від віри людини, скільки від її вчинків. Себто, всі представники аврамічних релігій, будучи людьми благочесними, можуть спастись нарівні з мусульманами, тоді як в християнстві навіть душі немовлят, яких не встигли охрестити, спасіння не отримають (це питання досі дискутується в християнстві). Тобто в ісламі на вершину ціннісної ієрархії, в засаду організації світу поставлений принцип загальної справедливості.

Індивідуалізована європейськими християнами людська любов набуває надто релятивного змісту, гранично суб’єктивізується і не зводиться до загального знаменника. Любов же Бога, за мусульманським світоглядом, має божественну сутність, вона настільки об’єктивна, що людському розумінню не завжди піддається.

Cправедливість ісламу більш розсудково зрозуміла, більш соціальна. Так, наприклад серед п’яти стовпів ісламу закят (обов’язкове пожертвування нужденним) займає поважне місце і є практичним правилом втілення соціальної справедливості. В ісламі п’ять цінностей: це, відповідно, релігія, життя, розум, продовження роду і власність. Усі вони більш наближені до звичайного буденного життя, до реалізації в умовах суспільних обставин і навіть спонукають до активної соціальності.

Храм і килимок

 

В цьому розділі ми хотіли б підкреслити принципову відмінність у організації ритуальних практик ісламу і християнства. В силу того, що християнські храми традиційно займали багато уваги своєю помпезністю, величчю, властивим їм багатим декоруванням, стереотипно спілкування з Богом немов вимагає «особливого» зовнішнього оформлення. Натомість час та інтенсивність молитви жодним чином не регламентований – щоб піти на вечірню, не обов’язково ходити на утреню.

Мусульманська ж молитовна практика вимагає лише килимка, сторони світу і чітко вказаного часу. Причому стосовно часу, мусульмани підкреслюють свою демократичність: коли немає можливості реалізувати молитву саме в той момент, її можна «нагнати». І коли вони акцентують на слові можна, то ми хотіли б звернути увагу на те, що загалом вказується на таку потребу.

Окрім того, молитва набагато коротша, але значно інтенсивніша – через це, що молитовний акт короткий і рухливий (супроводжується поклонами і рухами руками), в його момент концентрація на «розмові з Аллахом» перебуває на дуже високому рівні і не залишається жодної можливості відволікатися на будь-що інше.

Іншою важливою особливістю є те, що проводити молитву може кожен, хто добре знає Коран. Людина, що її поважають в суспільній сфері, вартує такої ж поваги в плані релігійному. Соціальна успішність «сильних світу цього» в християнській Європі зазвичай не особливо узгоджується із їх релігійними чеснотами. З цим пов’язане питання релігійної ієрархії – в ісламі немає розгалуженої вертикалі влади. Немає такого особливого статусу і чіткої диференціації служителів культу, як, зрештою, і феномену монашества загалом (так, немає вимог целібату, відстороненості від грошей, тощо – немає зловживань).

Релігійна практика тісно пов’язана із питанням гігієни і тому міцно вкорінена в побуті, не дозволяючи «забути про Бога», пронизуючи спосіб життя наскрізь і визначаючи особливості культури харчування і пиття, організації часу та спілкування. Європейцям навіть подобається заборона різного роду нормативних, а насправді небезпечних у Європі залежностей та розваг: алкоголю, наркотиків, і навіть телебачення та Інтернету.

З іншого боку, поряд з такою «вкоріненістю» ритуалу у повсякденному житті, щодо більшості детермінант реалізації релігійного культу для ісламу властиві надзвичайна необумовленість і демократизм. Зокрема, навіть для того, щоб стати мусульманином, необхідно і достатньо публічного (в присутності двох повноправних чи трьох неповноправних свідків) прийняття Шахаду – ісламського символу віри. Таїнство хрещення ж можливе у такому «спрощеному» варіанті лише у межових ситуаціях тяжкої хвороби чи передсмертельного стану.

Тож коли для щирої щоденної розмови з Аллахом не потрібен хтось «третій», хто причащатиме, сповідатиме і загалом скеровуватиме твою релігійність – бог стає ближчим. Коран потрібно знати напам’ять, Біблію ж необхідно розуміти. Отримати знання значно простіше, аніж розуміння...

«Вона, християнка, і він, мусульманин»

 

Іслам має всі шанси (і всі умови) для того, щоб значно поширюватися не лише через новонавернених. Християнин – індивідуальний, мусульмани – колективні. Мова і про багатодітність сімей, і про щільність родинних зв’язків, і про особливість укладення шлюбних пар. Чоловіки мають право вільно одружуватись із жінками монотеїстичних релігій, без вимоги переходу до ісламу, і передавати релігію дітям. Жінки ж – ні, оскільки релігійна приналежність передається патріархально. Непрямі спроби переконати дружину-християнку чи іудейку перейти в іслам будуть завжди, однак примусу така жінка практично не зустріне (не враховуючи окремих випадків передовсім соціального тиску з вимогою перейти в іслам у таких традиційних країнах як Кувейт чи Саудівська Аравія). В будь-якій мечеті охоче одружать мусульманина та християнку. І вся «нелюбов» до немусульманки зникне в той момент, коли вона народить дитину – примножить число послідовників Мухаммеда.

***

На тлі старої Європи, а навіть в її цивілізаційному тілі росте щось нове і відносно молоде, з вогнем в очах і серці. І це нове – європейський іслам. У ґрунтовному порівняльному економічному аналізі соціальних доктрин католицизму та ісламу релігієзнавця Тетяни Хазир-Огли підкреслюється, що мусульмани Європи поступово набирають політичної могутності. І «якщо нові мусульманські виборці не приймуть європейські традиції ліберальної демократії, то ці традиції, згодом неминуче поступляться місцем ісламській доктрині». Вслід за дослідницею ми процитуємо наведений нею приклад з одного сайту релігійних новин: «В Лондоні, наприклад, мечеті по п’ятницях переповнені, а церкви по неділях майже порожні».

Ми вже не можемо ставити питання потрібен він нам чи ні – він є і примножується, і він інакший, ніж християнство. І серед причин поширення вагоме місце займають і вищенаведені культурологічні принади. Іслам не лише залишається «живим та амбітним», він передовсім соціальний.

Про автора

Ольга Муха - кандидат філософських наук.

Працює на кафедрі теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка

Теги: