П'ятдесятництво в Україні

У сучасному – як світовому, так і українському релігійному просторі актуальною є тема розвитку і діяльності протестантських церков. Християни віри євангельської (більшості пересічних громадян вони відомі як п’ятидесятники) відносять себе до так званих євангельських церков, якими в Україні вважають себе майже всі пізньопротестантські громади, крім свідків Єгови. У 2005 році було створено Раду євангельських протестантських церков України (РЄПЦУ), до якої увійшли Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів, церква християн віри євангельської України, Українська християнська євангельська церква, Союз вільних церков християн євангельської віри України, Братство незалежних церков і місій євангельських християн-баптистів України. 
П’ятидесятники пройшли нелегкий шлях становлення та розвитку на теренах України, починаючи з 20-40 рр. ХХ століття, переживши горнило Другої світової війни та повоєнні роки репресій. У 1990 р. було відроджено Всеукраїнський союз християн віри євангельської-п’ятидесятників, з 1998 р. його очолює Михайло Паночко. Система їх богословської освіти налічує понад 20 навчальних закладів. Союз об’єднує близько 1500 церков. Має розгалужену систему періодичних видань.
Якщо звернутися до статистики, яку щороку подає Держкомнацрелігій, то на 1 січня 2009 року серед загальної кількості релігійних організацій (344 650) представники протестантських напрямів складають 24%, зокрема християн віри євангельської (п’ятидесятників) нараховується близько 2 500 громад, що становить близько 7,7%  від загальної кількості релігійних організацій. Характеризуючи релігійну мапу України, низка вчених-релігієзнавців відзначають помітну її протестантизацію. При збереженні християноцентричності України її православна складова все ж втрачає свої домінантні позиції. 
Християни віри євангельської, здійснюючи активну євангелізаційну та соціальну роботу, стають все більше відкритими суспільству, зберігаючи при цьому конфесійну специфіку бачення тих чи інших проблемних суспільних питань.
Разом з іншими лідерами євангельських протестантів очільник  християн віри євангельської-п’ятидесятників М.Паночко озвучує позицію п’ятидесятників щодо нової ролі церкви в суспільстві – обстоює думку про важливість відокремлення церкви від держави, (але не про відокремлення церкви від суспільства), про державно-конфесійні відносини в Україні та перспективи їх вдосконалення, про покращення міжконфесійних відносин тощо. П’ятидесятники не мають свого цілісно оформленого соціального вчення (серед протестантів в Україні в розгорнутому вигляді воно існує тільки в Адвентистів сьомого дня), що,  своєю чергою, ускладнює виконання ними свого спектру соціально-політичних функцій. Позиція п’ятдесятників щодо зазначених вище проблемних питань знаходить відображення в окремих статтях, висловлюваннях, конфесійних документах тощо. В інтерв’ю московському журналу «Рішення» лідер українських п’ятидесятників М.Паночко означує, що вважає свій союз цілком історичною церквою. П’ятдесятницькі, баптистські та інші євангельські церкви утворюють якісно нову спільноту, відкриту і для історичних церков (такими постають православ’я та католицизм у їх конфесійних виявах). Демонстрацією цієї позиції можуть виступати слова того ж М.Паночка, який зазначає: «Не важливо, куди новонавернений піде, важливо, щоб він пішов до Бога. Мені здається, що ми маємо зараз стати, як та жінка, яка просила Соломона віддати свого сина чужій, аби тільки дитя навпіл на розрубали». Відтак виявлено прагнення до консолідації християн у справі євангелізації.
Процеси взаємозближення політики і релігї завжди характеризувалися гостротою і неоднозначністю. На теренах України особливо помітно це стало під час президентської кампанії 2004 року. Після виборів низка церков висловила своє ставлення до подій через численні звернення та заяви лідерів громад. Зокрема, «Звернення керівників християнських церков України» разом з патріархом Київським (УПЦ КП) Філаретом, главою Української греко-католицької церкви кардиналом Любомиром Гузаром та іншими лідерами підписали єпископи церкви християн віри євангельської України Михайло Паночко та Української християнської євангельської церкви Леонід Падун. “Ми занепокоєні, – наголошувалося у зверненні, – несправедливим ходом виборчої компанії, масовою фальсифікацією результатів народного волевиявлення і не можемо згодитися з неправдою”.
Але після вибуху ентузіазму й політичної активності наприкінці 2004 році у протестантському середовищі розгорнулися дискусії щодо змісту, глибини та меж участі в політичному процесі. До загострення цієї дискусії спричинилося і розчарування результатами помаранчевої революції, яка не породила зміцнення ціннісної системи, відповідної моральним принципам протестантів.
Після помаранчевої революції змінилося ставлення до політики багатьох християн харизматичних церков і об’єднань, а переконання вірних традиційних протестантських церков, до яких відносить себе й церква християн віри євангельської-п’ятидесятників, про неможливість злиття Церкви й політики ще більше зміцніли.
Але проблемне поле існування п’ятидесятницьких церков в Україні все ж таки перебуває дещо в іншій площині, аніж, скажімо, в сусідній Росії.  Згідно з федеральним законом від 23 липня 2008 р. № 160-ФЗ  «Про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації у зв’язку з вдосконаленням здійснення повноважень Уряду Російської Федерації», Мінюсту Росії було делеговано повноваження щодо визначення порядку проведення державної релігієзнавчої експертизи.

Очолив експертну раду з державної релігієзнавчої експертизи президент Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект (РАЦВРС) відомий «сектознавець» Олександр Дворкін. ЗМІ неодноразово згадували про закиди О.Дворкіна в бік лідера Російського об’єднаного союзу християн віри єхвангельської (РОСХВЄ) С.Ряховського. Але головне питання: чи здатний «професор Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету, президент Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект» адекватно і об’єктивно «визначати релігійний характер організацій…», як це передбачається завданнями такої «релігієзнавчої експертизи», залишається, на нашу думку, суто риторичним.
Звичайно, ситуація прояву нетерпимості та екстремізму на релігійному грунті, міжконфесійна ворожнеча та інші форми ксенофобії не можуть не турбувати християн віри євангельської-п’ятидесятників, адже їх пам’ять зберігає згадку про репресивну антирелігійну політику тоталітарних держав минулого. Відтак віруючі цінують положення Конституції України про основні права і свободи, і вважають, що необхідно пильно стежити за правозахисною практикою цих конституційних норм.