Закінчення, початок див. тут

Огляд історії іудаїзму в Україні

 

Перші єврейські громади на теренах сучасної України виникають у II ст. до н.е. в Криму та північному Причорномор’ї. Присутність їх в Києві згадується у літописах починаючи з 945 року. Існує лист київської єврейської громади до усіх громад діаспори, датований початком X ст. В коментарях Талмуда, створених у Франції в XII ст., згадується рабин Моше з Києва. На превеликий жаль, про релігійне життя євреїв на теренах України впродовж цих 14-ти століть мало що відомо. У другій половині XV ст. в Києві жив р. Моше Бен Яков, праці якого збереглися і мали відчутний вплив на іудейську інтелектуальну еліту. Він був прибічником вчення візантійських кабалістів, згідно з яким світова історія поділяється на декілька циклів, в кожному з яких домінують окремі якості Творця, згадані в Біблії: милосердя, справедливість, могутність тощо. В 1506 році рабин Моше оселився в Криму в місті Кафа. Він створив новий молитовник для тамтешніх одновірців та багато працював над впорядкуванням громадського устрою. Внаслідок його діяльності сформувався особливий (кафський) лад літургії кримських євреїв.

У XVI ст. відчутно зростає еміграція на терени України євреїв польського походження. Поступово їхня релігійна традиція стає домінуючою в іудейській спільноті України, за винятком Криму. Цей період згідно з традицією був золотим віком іудаїзму в Польщі, який тривав до 1648 року. В багатьох містах діяли рабинські академії, що вважалися найкращими в Європі. Кількість знавців класичної рабинської письменності зросла в декілька разів порівняно з попереднім століттям. З середини XVI ст. в Речі Посполитій став збиратися з’їзд старійшин єврейських громад та рабинів усіх земель королівства (ваад), діяльність якого була спрямована на впорядкування громадського та релігійного життя.

Деякі з найвидатніших вчителів іудаїзму періоду золотого віку XVI – поч. XVII ст. певний час жили та працювали в Україні. Видатний талмудист рабин Меір із Любліна ( (1588-1616) з 1595 обіймав посаду головного рабина Львова. Рабин Йоель Сиркіс (1561-1640), автор класичної збірки тлумачень релігійного Закону Бейт-Хадаш (новий дім) був рабином у Меджибожі. Рабин Самуель Єліезер Ейдельс (1565–1632), коментарі до Талмуду якого вважаються одними з найкращих і найзмістовніших, останні роки життя провів в Острозі. Каббаліст Самсон Остраполер, вчення якого мало відчутний вплив на подальший розвиток східноєвропейської єврейської містики, мешкав у містечку Полонне, де він і загинув 1648 року під час нападу козаків.

Внаслідок козацьких війн XVII ст. велика кількість єврейських громад була зруйнована або занепала. Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. більшість із них швидко відродилася та виникло багато нових. У XVIII ст. провідним центром талмудичної освіти в Україні стає місто Броди, громада якого підтримувала тісні зв’язки з впливовими рабинами Європи. Один з найвпливовіших талмудичних авторитетів свого часу, Ієхезкель Ландау (1713–1793), який був рабином у Бродах у 1733–1745 роках.

Іудаїзм в Україні. Ч.II

У середині XVIII ст. на Поділлі зароджується релігійно-містичний рух – хасидизм. Його засновником був рабин Ісраель Бен Єліезер Баал Шем Тов або скорочено Бешт (1700–1760). Він зібрав навколо себе гурток прибічників, які після смерті рабина Ісраеля почали вдало пропагувати його віровчення на Поділлі, Волині та в Галичині. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. до хасидизму пристає значна кількість євреїв Східної України, Польщі, Білорусії, Румунії та Литви. Цей період слід вважати часом найбільшого інтелектуально-духовного впливу українського єврейства на східноєвропейський іудаїзм.

Якщо раніше головними центрами єврейської освіти та релігійного життя вважалися такі великі міста, як Люблін, Краків або Прага, то наприкінці XVIII – на початку XIX ст. з ними стали вдало конкурувати невеликі українські містечка – Меджибіж, Межиріч, Злочів, Лежайськ, Полонне, Бердичів та ін., в яких оселилися лідери хасидизму. Тисячі молодих людей прямували туди щоб навчитися мудрості та шляхам служіння Богу.

Віровчення хасидів ґрунтувалося головним чином на середньовічній єврейській містиці. Ідеї кабалістів, що раніше були відомі лише вузькому колу інтелектуальної еліти, почали пропагуватися в широких колах суспільства. При цьому вони творчо переосмислювалися та перероблялися. Згідно з поглядами Бешта та його послідовників, людина приходить у цей світ для того щоб поєднати себе, а через себе і увесь світ, із Божою нескінченністю. Внаслідок зусиль віруючих протилежність між матерією та духом з плином часу має зникнути. Завдяки цьому наш світ перетвориться на дім для Бога. Досягається ця мета шляхом споглядань та медитації під час богослужіння та буденного життя. Провідну роль у справі виконання завдання Творця відіграють досконалі люди (цадики), які є посередниками між Богом і Світом. Вони спроможні творити будь-які дива і мають піклуватися про спасіння душ та добробут своїх громад. Влада цадика після його смерті успадковується або його дітьми або провідними учнями.

В XIX – на початку XX ст. хасидизму дотримувалася, залежно від регіону, 1/3 – l/10 частина іудейського населення України. Проте, на відміну від Литви і Білорусії, переважна більшість євреїв України ставилася до хасидизму з повагою. Звичай відвідувати цадиків під час свят або у випадку тяжких проблем в особистому житті був вельми поширеним. Цадики охоче допомагали порадою та молитвою не лише євреям, а також і місцевому слов’янському населенню, про що в українському фольклорі лишилося чимало згадок.

У другій половині XVIII ст. в Германії виникає рух гаскала (просвіта). Його лідери були прибічниками перевиховання єврейського суспільства в дусі відданості ідеалам європейської культури. Запропоновані ними нововведення частково торкалися й релігійного ритуалу. Перші гуртки просвітян виникли на теренах України в Галичині на початку 1820-х рр. В 1869 р. просвітянами було створено товариство Шомер Ісраель (страж Ізраїля), яке стало відігравати провідну роль у релігійному та політичному житті прибічників гаскали в Галичині. Чимало прибічників просвітяни знайшли в середовищі одеських євреїв. У 1840 році тут була побудована Бродська синагога, в якій вперше на теренах Російської імперії під час богослужіння став використовуватися хор. Із 1909 року літургія в ній почала супроводжуватися грою на органі.

В 1902 році в сіоністському русі виникає угруповання мірказ рухані (духовний центр). Його послідовники вважали за необхідне поєднувати боротьбу за створення єврейської держави з діяльністю, спрямованою на збереження традиційних релігійних цінностей. В Україні найбільша кількість прибічників релігійних сіоністів діяла на початку XX ст. в Галичині.

Після встановлення в Україні радянської влади переважна більшість релігійних громад була заборонена, а їхнє майно пограбоване. На початку 1920-х років майже всі провідні рабини та цадики залишили Україну. Видатний рабин Хафец Хаім, який емігрував у 1921 році з України до Польщі, видав постанову, згідно з якою єврей, що тікає з радянської території, має право порушувати закони суботи. Наприкінці 1922 року залишок рабинів колишньої Російської імперії створив організацію «Ваад рабаней СРСР». Завдяки його діяльності єврейське релігійне життя частково відродилося. В 1933 році «Ваад рабаней СРСР» було заборонено, а його керівників вислано за кордон. Почалася нова хвиля переслідувань іудейських релігійних громад, що тривала до початку Другої світової війни.

Під час нацистської окупації було винищено щонайменше 1 млн. 600 тис. євреїв України, що складає приблизно 60% від довоєнної кількості. Серед загиблих відсоток людей, обізнаних в релігії був суттєво вищим ніж тих, хто встигли врятуватися, оскільки значно більше людей було евакуйовано з великих міст, де традиція забулася, ніж з маленьких містечок, де вона зберігалася. Після війни радянська влада продовжувала політику репресій та суворих обмежень щодо іудаїзму. За станом на початок 1991 року в Україні діяло лише 14 синагог.

Після розпаду СРСР завдяки допомозі Ізраїлю і громад діаспори та сприятливій політиці влади іудейські громади почали відроджуватися та розбудовуватися. Наразі в Україні існує 240 іудейських громад. Більшість їх керується хасидськими рабинами. Чималий вплив мають також реформісти.

Релігійна освіта євреїв України

 

Згідно з традицією навчальні заклади відвідували лише хлопчики. Дівчатка вчилися вдома. Початкову освіту єврейські хлопчики отримували в школах, що називалися хедерами. Там вони навчалися читанню, письму і арифметиці, проходили текст Тори та Мішни. Складність навчання полягала в тому, що в побуті євреї спілкувалися мовою їдиш, мовою німецького походження, в той час як святі тексти написані стародавнім івритом. Вчителів хедера називали меламедами. Навчалися в хедері діти з 6-ти до 13-ти років. Після завершення хедера молоді люди, які мали таку можливість, продовжували свою освіту в вищих школах – єшивах. Там вони вивчали головним чином Талмуд, Шулхан Арух і Тору з коментарями до цих сакральних текстів, а також дидактичну рабинську літературу. В деяких єшивах певний час приділявся поглибленому вивченню Біблії. Навчання тривало до одруження, що відбувалося зазвичай у віці 18–20 років. Деякі з учнів коштом громади чи приватних спонсорів продовжували своє навчання усе життя. Вельми поширеними в Україні були заклади, що називалися бейт-мідраш (дім вчення). В ньому євреї вивчали класичні тексти у вільний від роботи час за власним бажанням. У сучасній Україні існують єврейські школи, в яких поряд зі звичайними предметами вивчається Тора та Мішна. Школи відвідують хлопчики та дівчатка, але вони займаються окремо. В ортодоксальних єшивах, як в давнину, вчаться лише юнаки, а в закладах реформістів царює рівноправ’я.

 

Керівництво релігійних громад

 

Зазвичай на посаду голови релігійної громади – рабина – рада старійшин запрошувала людей, які отримали належну освіту та добре розумілися на Талмуді та Шулхан Арусі. Вони підписували контракт із громадою на 3 роки. Ця угода могла бути подовжена після завершення терміну її дії за умови згоди сторін. До обов’язків рабина належав нагляд за дотриманням громадою релігійного Закону, керівництво навчальними закладами та релігійним судом. Лише двічі на рік, в суботу напередодні свята Пасхи та в суботу напередодні Судного Дня (Йом Кіпур) він проголошував проповідь перед громадою. В решту субот та свята промовляти народу слово Боже був зобов’язаний проповідник (магід), з яким громада також укладала угоду на певний термін. У громадах хасидів обов’язки магіда виконував цадик. Господарчими справами синагоги керував обраний староста (габай).

В сучасній Україні посади рабинів обіймають найчастіше посланці закордонних громад. Це відбувається внаслідок релігійної малоосвіченності місцевого єврейства, що спричинила радянська влада. Проповіді здебільшого проголошують самі рабини чи найбільш освічені члени громади. Рабинам допомагають керувати громадою габаї, які призначаються або обираються з числа місцевих євреїв.

 

Бібліографія

 

Baron S. W. The Jewish Community. Philadelphia, 1945. 2 T.

Biale D. Power and Powerlessness in Jewish History. - New York: Schocken Books,- 1987.

Ben-Sasson H. H. Ettinger, S. (eds.), Jewish Society through the Ages. New York, 1971.

Buber M. Der Jude und sein Judentum. Cologne, 1963.

Christianity and Rabbinic Judaism. – Washington: Biblical Archeological Society, 1993.

Idel M. Kabbalah: New Perspectives. New Haven, 1988.

Jacobs L. The concept of Hasid in Biblical and Rabbinic Literature//The Journal of Jewish Studies. 1957.№ 8.С.143-154.

Katz J. Tradition and Crisis. New York, 1993.

Kohler K. Jewish Theology. New York: Ktav Publishing House Inc. 1958.

Levine L. The Sages and the Synagogue in Late Antiquity // The Galilee in Late Antiquity. – New York: Jewish Theological Seminary of America. – 1992. - Pp.202-223.

Leiman S. The Canonization of Hebrew Scripture: The Talmudic and Midrashic Evidence. - Philadelphia: Fortress Press, 1976.

Finkelstein L. The Pharisees. The Sociological Background of their Faith. 2T. Philadelphia: Forstness Press, 1946.

Green W. Palestinian Holy Men: Charismatic Leadership and Rabbinic Tradition // Aufsteig und Needergang der Romischen Welt. 1979. № 2.С. 67-82.

Guttman M. Das Judentum und Seine Umwelt.Berlin: Philo Verlag, 1927.

Neusner J. Midrash in Context. Philadelphia: Fortress Press, 1983.

Neusner J. Torah: From Scroll to Symbol in Formative Judaism. Philadelphia: Fortress Press, 1985.

Patai R.The Jewish Mind. New-York, 1977.

Hasidism: Continuity or Innovation? Cambridge, Mass., 1988.

Hassidism reappraised. London, Portland, Oregon, 1997.

Holtz B. Back to the sources: Reading the Classic Jewish Texts Ney York, 1984

Rabinowicz T. The Encyclopedia of Hasidism. Northvale, N.J.,London, 1996.

Strack H., Stremberger G. Introduction to the Talmud and Midrash. Translated by M.Bockmuehl. – Edinburgh: T&T Clark, 1991.

Seltzer R. Jewish People, Jewish Thought. – New York: McMillan, London: Collier, McMillan, 1980.

Shechter S. The Rabbinical Conception o Holiness // HUCA , 1898. T. 10.C.1-12.

 Urbach E. The Sages: Their Concepts and Beliefs. Jerusalem, 1979.

Weinryb B. The Jews of Poland. Philadelphia, 1972.

Weiss J.Studies in Eastern European Jewish Mysticism. Oxford, 1997.

Zborowski M. and Herzog E. Life izs with People. The Culture of the Shtetl. New York,1973.

Гессен Ю. История еврейского народа в России.Москва,1993.

Дубнов Ш. История хасидского раскола//Восход.1890. № 2.С.88-111. № 3.С.83-100. № 4/5.С.74-92. № 6.С.37-45. № 7.С.67-84. № 8.С.3-20. № 9.С.23-41. № 10.С.3-22. № 11.С.43-71. № 12.С.125-145. 1891. № 1.С.58-74. № 2.С.95-115. № 10.С.6-36. № 11.С.121-144. №12.С.92-112

История евреев в России.М.,1914.С.320-517.

Кауфман И., Финкельстайн Л., Эттингер Ш. Еврейская история и религия. Иерусалим,1990.

От Авраама до современности: Лекции по еврейской истории и культуре. Москва, 2002.

Сто еврейских местечек Украины.Санкт-Петербург,2000.

Телушкин Й. Еврейский Мир.Москва,1992.

Туров И.Ранний Хасидизм: История. Вероучение. Контакты со Славянским Окружением. Киев, 2003.

Шолем Г. Основные течения в еврейской мистике.Москва,2004.

Теги: