23 грудня 2010 року в Києво-Печерській Лаврі відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви, яке фактично стало підсумком року, що минає. Чим жила УПЦ 2010 року? Які тенденції стануть магістральними для цієї церкви в наступному році? Спробуємо пошукати в журналах Синоду відповіді на ці запитання.

Корегування курсу, або Про що свідчить останнє засідання Синоду УПЦ?

Церква і держава

Низка рішень Синоду, прийнятих 23 грудня, торкнулася відносин церкви з державою. Одне з них — це створення комісії з підготовки святкування 1000-літнього ювілею Київського Софійського собору. По-перше, це рішення фактично означає визнання з боку УПЦ нової версії датування побудови Софії Київської, хоча серед науковців ця версія не є загальновизнаною. По-друге, це рішення збіглося з дискусіями щодо можливого включення комплексу будівель Софії Київської до складу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Експерти не без підстав наголошували, що таке приєднання може потягти за собою фактичне встановлення над Софією контролю УПЦ. Дійсно, сьогодні досить активно йде процес передачі корпусів Києво-Печерського заповідника в розпорядження церкви. Нове керівництво заповідника діє в повній згоді з керівництвом Лаври. Ця тенденція тепер може розширитися і на комплекс будівель Софійського собору. Створення комісії, до складу якої увійшли не лише представники УПЦ, але й державні чиновники, означає перспективу спільного святкування ювілею, яке, безумовно, буде передбачати і урочисті богослужіння, і інші церковні заходи на території Софії. Отже, УПЦ зробила помітний крок на шляху до Софії Київської…

Ще одне рішення Синоду, яке торкається державо-церковних відносин, це звернення до Президента України В.Ф. Януковича, Прем’єр-міністра М.Я. Азарова та Голови Верховної Ради В.М. Литвина з проханням не допустити легалізації в Україні грального бізнесу. В зверненні міститься не лише негативна оцінка азартних ігор. В тексті є і певний політичний підтекст. Справа в тому, що гральний бізнес був заборонений в Україні 2009 року урядом Юлії Тимошенко. І тепер нова влада ініціює його відродження, мотивуючи це потребою наповнювати бюджет. Тому фактично звернення являє собою позитивну оцінку деяких рішень попередньої влади та обережну критику на адресу влади нової. В контексті судових процесів проти Юлії Тимошенко та інших представників попереднього уряду звернення Синоду набуває очевидного політичного забарвлення.

Податковий кодекс

Друге півріччя 2010 року було позначено протестами консервативних кіл УПЦ проти прийняття нового податкового кодексу. Кияни могли спостерігати хресні ходи та «молитовні стояння» під стінами Верховної Ради, а навколоцерковні ЗМІ знов почали лякати віруючих перспективою примусового прийняття податкових номерів. Синод прийняв з цього приводу досить дивне рішення: «Доручити Богословсько-канонічній комісії вивчити з богословської точки зору положення Податкового кодексу щодо механізму обліку фізичних осіб-платників податків та аргументи віруючих, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номеру облікової картки платника податків».

Пікантність ситуації полягає в тому, що богословська оцінка «механізму обліку фізичних осіб-платників податків» (якщо тут взагалі доречно говорити про богослов’я) була надана майже десять років тому Синодальною богословською комісією РПЦ. 2001 року черговий пленум богословської комісії в Москві однозначно заявив, що як прийняття, так і неприйняття «кодів» ні в якому разі «не є питанням сповідання віри або гріховним вчинком». Ажіотаж, що виник тоді з приводу запровадження нового механізму обліку платників податків, комісія (а за нею і Синод РПЦ) кваліфікувала як результат недоліків, що мали місце в душпастирстві. Тому керівництво РПЦ вже тоді закликало церковну ієрархію «посилити учительне служіння», аби виправити ці недоліки.

І ось, коли минуло майже десять років, в Україні все ще триває «дискусія» про податкові номери. Синод УПЦ все ще «вивчає» цю проблему «з богословської точки зору». Цікаво, що всі рішення Синоду та Соборів УПЦ з приводу податкових номерів ніколи не містили таких чітких формулювань, які можна знайти в постановах РПЦ. В українських документах завжди була непевність та невизначеність. І тому недивно, що консервативно налаштовані кола в УПЦ завжди продовжували боротьбу з податковими номерами. У цьому дивним чином проявлялася «автономія» УПЦ. І тепер Україна має ще один приклад фактичного тиску консерваторів (а точніше, маргіналів) на церковну верхівку. Знов Синод дає привід думати, що присвоєння «кодів» порушує «права віруючих»… Фактично ж синодальне рішення, прийняте 23 грудня, свідчить про чергову капітуляцію ієрархів перед неосвіченим натовпом. А це означає, що хворобу так і не вилікувано. І мабуть, ми ще будемо мати можливість зустріти в центрі Києва немолодих жінок та насуплених бородатих чоловіків з іконами та хоругвами, які протестують, самі не знають проти чого…

Нові єпископи

Що стосується внутрішніх церковних справ, то найпомітнішими є рішення про обрання нових архієреїв. Синод ухвалив призначення трьох вікарних єпископів. Єпископом Броварським, вікарієм Київської Митрополії призначено архімандрита Феодосія (Снігірьова); єпископом Рокитнянським, вікарієм Білоцерківської єпархії — архімандрита Никодима (Барановського); єпископом Дрогобицьким, вікарієм Львівської єпархії — архімандрита Філарета (Кучерова). Це перше в цьому році рішення Синоду про призначення нових єпископів. Слід згадати, що 2009 року в УПЦ було звершено лише дві єпископські хіротонії. Таким чином, за останні два роки (тобто за час правління Московського патріарха Кирила) в УПЦ загалом відбулося п’ять єпископських хіротоній. Це при  тому, що за попередні два роки (2007-2008) в УПЦ було здійснено сімнадцять (!) єпископських хіротоній. Таким чином, процес висвяти єпископів, який набрав в УПЦ помітного розмаху в останні роки правління патріарха Алексія, тепер при новому очільникові РПЦ майже припинився. Вже після першого візиту патріарха Кирила в Україну (влітку 2009 року) в церковних колах заговорили про те, що на єпископські хіротонії в Україні тепер буде накладено «мораторій». І хоча, як бачимо, такого «мораторію» немає, все ж не можна не помітити, що тепер кандидати в єпископи обираються більш ретельно. Якщо деякі призначення єпископів у попередні роки викликали, м’яко кажучи, подив, то обрання трьох нових єпископів 2010 року виглядає цілком логічним. По-перше, рішення про призначення вікарного єпископа до Львівської єпархії було прийнято ще 2007 року. Але призначений тоді єпископом ігумен Гліб (Диня) фактично відмовився від єпископського служіння. Тому обрання архімандрита Філарета не є створенням нового вікаріатства. Це лише призначення єпископа на вже існуючу, але вакантну посаду. Призначення вікарія в Білоцерківську єпархію також цілком зрозуміло. Правлячий архієрей цієї єпархії — архієпископ Митрофан — є керуючим справами УПЦ, тому він переважно перебуває у Києві. Цим, мабуть, і мотивована необхідність у призначені йому вікарія-помічника. Отже призначення нових вікаріїв не виглядає як штучне збільшення єпископату (а саме це викликало в останні роки невдоволення в Москві).

Цікаво і те, що двоє з трьох новообраних єпископів — вихованці «московської школи». Так, архімандрит Феодосій був свого часу іподияконом митрополита Калузького Климента. Саме митрополит Климент здійснив його чернечий постриг та посвяту у священика. Архімандрит Філарет закінчив Московську духовну семінарію та був іподияконом покійного патріарха Алексія. Лише архімандрит Никодим ніяк не пов'язаний з Москвою. Він відомий як викладач Київської духовної семінарії, останні роки був секретарем Білоцерківської єпархії.

Ще одне кадрове рішення, на яке слід звернути увагу, торкнулося Запорізької та Конотопської єпархій. Синод перемістив Запорізького єпископа Іосифа (Маслєннікова) на Конотопську кафедру, а Конотопського архієпископа Луку (Коваленка) — у Запоріжжя. Це рішення слід сприймати як ще один сигнал про можливу зміну пріоритетів в кадровій політиці УПЦ. Єпископ Іосиф є одним з тих єпископів, що були висвячені в останні роки служіння патріарха Алексія, коли ситуація в УПЦ мало цікавила Москву. Він став одним з наймолодших єпископів УПЦ (на момент єпископської висвяти йому тільки-но минуло тридцять років). За неофіційною інформацією, його діяльність викликала в Запоріжжі невдоволення, про що регулярно доходили звістки до митрополії. Тепер єпископа Іосифа переведено на менш престижну Конотопську кафедру. Як повідомляють джерела в церковних колах, вже після засідання Синоду мала місце спроба міської влади Запоріжжя добитися відміни прийнятого рішення. Але церковне керівництво на це не пішло. Отже, єпископ Іосиф буде змушений перебратися до Конотопу.

В церковних колах викликало певний подив рішення Синоду про звільнення архієпископа Бориспільського Антонія з посади голови богословсько-канонічної комісії УПЦ. На цю посаду призначено архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського Гурія. У свою чергу, архієпископ Гурій був звільнений з  посади голови Синодального відділу у справах молоді, на яку, відповідно, призначено намісника Свято-Троїцького Іонинського чоловічого монастиря архімандрита Іону (Черепанова). Навряд чи звільнення архієпископа Антонія слід тлумачити як вираз йому недовіри з боку митрополита Володимира. Скоріше, це було ситуативне рішення, зумовлене фактичним перевантаженням архієпископа Антонія (він є ректором КДА, головою Учбового комітету та членом президії Міжсоборної присутності РПЦ). Однак навряд чи слід очікувати, що богословсько-канонічна комісія УПЦ буде краще працювати під головуванням архієпископа Гурія…

Створення вікаріатств

Журнал № 49 свідчить про спробу Синоду здійснити в Київській єпархії адміністративну реформу. За пропозицією митрополита Володимира Синод ухвалив створення на території Київської області чотирьох вікаріатств. Діючий Статут про управління УПЦ на вживає терміну «вікаріатство». Тут лише йдеться про те, що в УПЦ можуть призначатися «вікарні єпископи з обсягом повноважень, які визначаються єпархіальним архієреєм» (VII а, п. 8). Постанова Синоду також чітко не визначає, що слід розуміти під вікаріатством. Але з тексту журналу очевидно, що вікаріатство — це адміністративна одиниця, яка включає в себе благочиння. Відтепер територіально Київська єпархія розбивається на чотири вікаріатства, а благочинні Київської області підпорядковуються вікарним єпископам. Це рішення породжує питання про розподіл повноважень між вікаріями та благочинними. В журналі Синоду чіткої відповіді на це питання ми не бачимо. Тут лише доручається «отцям благочинним Київської єпархії всіляко сприяти організації управлінь вікаріатств та надавати допомогу Преосвященним у вирішенні адміністративно-дисциплінарних питань».

Останнє формулювання більш ніж прозоро свідчить про джерело, з якого витікає таке рішення Синоду УПЦ. У вересні 2010 року патріарх Кирил підписав розпорядження про розподіл парафій Москви між вікарними єпископами. На чолі кожного з благочинь Москви тепер поставлено одного з вікарних єпископів. Отцям благочинним доручено «оказывать Преосвященным архипастырям всемерную помощь в исполнении данного распоряжения». Але в Росії розпорядження патріарха торкнулося виключно міста Москви. Московська область повністю залишилась під церковним керуванням митрополита Крутицького і Коломенського Ювеналія. В Україні ж вікаріатства навпаки охопили лише Київську область і ніяк не зачепили самого міста Києва. Очевидно, це відбиває специфіку внутрішніх відносин в церковних колах Москви та Києва. Розповсюдження рішення патріарха Кирила на Московську область означало б вторгнення у сферу інтересів митрополита Ювеналія — одного з найвпливовіших ієрархів РПЦ. В Києві ж навпаки — обмеження влади київських благочинних могло б призвести до ускладнень у відносинах між ними та найближчим оточенням митрополита Володимира. На території ж Київської області такої небезпеки немає.

Що далі?

Таким чином, засідання Синоду, що відбулося 24 грудня, стало свідченням нових тенденцій в УПЦ. Очевидно, що УПЦ, по-перше, робить ставку на тісну співпрацю з новою українською владою, хоча далеко не всі рішення влади викликають в УПЦ схвалення. По-друге, все більш очевидним стає посилення в УПЦ «московського фактору». І це проявляється не лише у прямому калькуванні певних московських рішень, але й в намаганні уникати можливих суперечок з Москвою з приводу кадрових призначень. Досить показово, що 2010-го року не зроблено жодних кроків у напрямку улікування церковних розколів в Україні. Більш того, в постановах Синоду РПЦ, як і в проектах рішень Міжсоборної присутності РПЦ містяться тези, що фактично блокують розвиток діалогу між УПЦ та УПЦ КП і УАПЦ. І це ще одна нова тенденція в церковному житті України. Отже, маємо чергові підтвердження того, що УПЦ фактично відходить від «автономістського» курсу, який сформувався протягом 2007-2008 років.

Таким був 2010 рік. Є підстави вважати, що саме ці тенденції і стануть магістральними в житті УПЦ наступного року.

Теги: