«Президент Фіктор Янукович»
В тексті присутні числені недоліки, які, можливо, зумовлені технічними проблемами при розміщенні тексту в мережі Інтернет. Однак деякі помилки не можна пояснити нічим, окрім недбалості редакції сайту (чи редакційної групи Собору?).
Наведемо кілька кричущих прикладів.
Ось буквальна цитата: «На сьогодні ми маємо 4644 зареєстровані парафії, а на 2008 р. їх було побудовано і освячено біля 300 нових храмів, великих і малих». Цілком очевидно, що речення неузгоджене. Мабуть, малося на увазі, що 300 нових храмів було побудовано в УПЦ КП у період після Помісного Собору 2008 року. Однак вийшло так, що ніби їх було лише 300 на 2008 рік...
Буквально в наступному реченні читаємо: «На початок 2013 р. Київський Патріархат нараховує 3317 священиків і дияконів, порівняно з 2008 р. – 3412 священиків і дияконів, збільшилося на 317 священно-служителів». Цілком очевидно, що тут знов щось не так. Бо 3412 – це, звісно, більше, ніж 3317. Однак до чого слід додавати (чи від чого віднімати) цифру 317?
Перше речення розділу «Видавнича діяльність» звучить наступним чином: «До 2004 був завершений переклад майже всіх богословських книг українсько. Мовою» (саме так!!!). Крім технічної помилки («українсько. Мовою» замість «українською мовою») є незрозумілою теза про переклад «всіх» (?!!!) богословських книг. Далі до цих «всіх» богословських книг віднесено Біблію, Псалтир та Молитвослов.
В розділі «Діяльність Патріарха і Священного Синоду на захист християнських цінностей і суспільної моралі» зустрічаємо справжній перл: «Про це було заявлено при зустрічі з Президентом України Фіктором Януковичем» (!). Тут коментарі взагалі зайві…
Отже, цілком очевидно, що рука редактора (або хоча б сумлінного коректора) не торкалася тексту, оприлюдненого на офіційному сайті УПЦ КП. З формальної точки зору текст підготовлено вкрай непрофесійно. І це не можна розцінити інакше, ніж удар по репутації як особисто Патріарха Філарета, так і його команди…
Як Патріарх Філарет з католиками боровся
Не може не привернути увагу читача розділ доповіді з майже фольклорною назвою «Як Римський єпископ отримав владу над християнами Європи в середні віки». Так і згадуються дитячи мультфільми «Як козаки сіль купували» чи «Як козаки у футбол грали». Розділ написано у повній відповідності до фольклорного жанру. Вже в першому абзаці Патріарх Філарет стверджує, що ніби-то «вчення про Філіокве було розроблено Анзельмом Кентерберійським (ХІ – ХІІ ст.) з метою звинуватити греків які не підкорялися Риму, в єресі» (збережено пунктуацію оригіналу).
Історія виникнення доктрини Filioque є вже настільки хрестоматійною, що навіть дивно читати подібні заяви в офіційному тексті такого рангу. Витоки вчення про Filioque традиційно вбачають у вченні блаженного Августина (354-430), згодом (у VI ст.) ця доктрина набула росповсюдження в Іспанії. На межі VIII-IX ст. це вчення зробив офіційним в своїй імперії Карл Великий (якраз на противагу грекам). До речі, Римський Папа Лев ІІІ тоді не підтримав намагань Карла повністю легітімізувати цю доктрину і відмовився офіційно внести Filioque в Символ віри. У 60-ті роки IX ст. з вченням про Filioque вже активно полемізував Константинопольський Патріарх Фотій, а в першій половині XI ст. що це вчення вже було прийнято і в Римі. Принаймні у 1054 р. папські легати в Константинополі вважали Filioque нормативною церковною доктриною. Отже, вчення про Filioque з’явилося за багато століть до Ансельма. Схоже, що Патріарх Філарет (чи ті, хто готував йому промову) з цієї загальновідомою історією просто незнайомі.
Однак наступний абзац доповіді містить ще більш несподіване богословське відкриття. Тут йдеться про латинське вчення про індульгенції. Патріарх Філарет стверджує, що індульгенція – це «відпущення гріхів папою». А далі навіть заявляє, що з точки зору Католицької Церкви «спасіння ніби досягалось не через покаяння і виправлення, а через гроші – через індульгенції». Але достатньо просто відкрити Катехизис Католицької Церкви, чи будь-яку Католицьку енциклопедію, щоб зрозуміти, що індульгенція аж ніяк не виключає таїнство покаяння. Більш того, Католицька Церква ніколи не вчила, що індульгенція – це відпущення гріхів за гроші. Індульгенція – це лише повне або часткове прощення покарання за гріх, провина якого вже відпущена в таїнстві сповіді. Отже, індульгенція – це лише складова частина таїнства покаяння. Отримати відпущення привини гріха в Католицькій Церкві (як і в Православній) можна лише після словесного покаяння перед священником. І вже потім людина (за певних) умов може претендувати на індульгенцію, яка звільняє від того тимчасового покарання, яке людина має понести після сповіді )у відповідності до скоєного гріха). До речі, Католицька Церква ще в XVI ст. заборонила продавати індульгенції за гроші. Звісно, що вчення про індульгенції активно критикувалося (і критикується) східними богословами, однак в доповіді патріарха Філарета це вчення викладено абсолютно неадекватно.
Отже, слід визнати, що доповідь, виголошена на Соборі Патріархом Філаретом, містить вкрай низький рівень обізнаності в католицькому богослов’ї. Можливо авторство усіх цих богословських винахідів належить не самому Патріарху, а його отченню. Однак, якщо Патріарх Філарет виступив саме з цим цей текстом на Соборі, це означає, що він повністю погоджується з усим, що там написано. І тут варто замислитися над питанням про рівень референтів, яким в УПЦ КП довірено написання настільки програмних текстів…
Виникає і ще одне серьозне питання. Якщо навіть доповідь Предстоятеля УПЦ КП готується на такому низькому богословському рівні, то який же тоді рівень богословської освіти забеспечують навчальні заклади УПЦ КП? В тій самій доповіді стверджується, що в Богословсій академії УПЦ КП «за останні два роки підвищився рівень навчання». Чи це насправді так?...
Теги:
Дуже дивно, Вам як християнину, мало б це бути в першу чергу цікаво, інакше таке богослів'я нагадує іслам. Мабудь не дивно що всі православні країни рано чи пізно стають мусульманськими.
ну ясно, це звинувачення за яке розп'яли Христа, очевидно що саме це і мається на увазі в сутності християнського об'явлення - Бог став людиною щоб людина стала Богом, хіба євангельський Отець не каже своєму сину - "все моє твоє"?
ну то в чому ж суть Вашого твердження, як можна стати учасником Божественної природи на пізнавши її суть? тоді людина навіть не буде знати причасником чого вона є )
Гадаю, Ваша позиція відображає той факт, що Ви, які і всі більшість сучасних українських богословів не ставить собі інших завдань крім школярської рефлексії вже пройденого в минулому. А чому така несміливість?
Ясно що факт пізнання "чогось" не веде до злиття із цим "чимось". Якщо Ви взнали суть роботи швейної машини, ви ж не стали швейною машиною.