Нещодавно я прочитав статтю православного священика о. Андрія Толстого з УПЦ КП «Чудо в Фатімі», з якою читач може ознайомитися за посиланням https://kyiv-pravosl.info/?p=443#more-443. Якби можна було звести її зміст до одного речення, то воно напевно звучало б пр. наступним чином: «Через призму православної духовності можна стверджувати, що в Фатімі з’явилася не Богородиця, а сам лукавий під її виглядом, а дурні католики, які в це вірують, стали жертвами його облещення».

Католики зроблять велику помилку, якщо просто відмахнуться від подібних міркувань деяких наших православних братів. О. Толстой не є оригінальним у його поглядах. Сам він покликається на книгу диякона Макарія (Петанова) «Правда о Фатиме: Православная Церковь о католическом «чуде». Також відомий професор Осіпов у своїх телелекціях на російському каналі «Союз» давно поширює подібну позицію: головна відмінність між Православ’ям і Католицизмом полягає нібито в хибному духовному досвіді останнього, з якого випливає безпосередня загроза для спасіння всіх тих, які довіряють цьому досвідові католицьких святих, наприклад Франціска Ассізького чи св. Терези від Дитятка Ісуса. Отже, йдеться не просто про люті нападки на Католицьку Церкву. В певних православних колах й справді існує описане вище розуміння католицької духовності і благочестя, котрі сприймаються як такі, що докорінно відрізняються і навіть суперечать православній духовній традиції, що ґрунтується на духовному досвіді східних отців Церкви. Спробую, наскільки це є можливим з огляду на відсутність у мене відповідної наукової літератури й джерел, висловити свою позицію, котра докорінно відрізняється від бачення фатімських подій о. Толстим.

Найперше потрібно відзначити, що в католицькому розумінні йдеться не про якесь нове об’явлення для Церкви, котре доповнювало б Святе Письмо чи Передання Церкви, а лише про одне з багатьох приватних об’явлень. Згідно з католицьким віровченням, жодний католик не зобов’язаний вірувати в приватні об’явлення, навіть якщо вони були визнані Церквою автентичними. Адже вони не є релевантними для спасіння. Приватні об’явлення можуть лише актуалізувати віровчення Церкви, перекладати його в сучасність, але вони не вносять змін у саму віру Церкви. Особисто мені доводилося зустрічати католицьких священиків, які не вірять у те, що сталося в Фатімі. Ніхто їх за це з Церкви виключати не думає. Отож, приватні об’явлення не є і за своєю природою не можуть бути каменем спотикання у католицько-православних відносинах. Якщо в них не зобов’язані вірувати навіть самі католики, то православні тим більше. А тому якщо хтось намагається представити їх як великий пункт розходження між Католицькою і Православною Церквами, то така спроба наперед приречена на невдачу.

Взагалі, мене дивує мова про «католицьке чудо». Чудо або є, або його нема. Чудо завжди може бути тільки Божим, і аж ніяк не католицьким чи православним. Так само як і Пресвята Богородиця не є ні православною, ані католичкою. Вона є БОГОродицею, а Бог для всіх нас є також єдиним, одним і тим самим.

О. Толстой занадто просто уявляє собі механізм визнання приватних об’явлень у Католицькій Церкві автентичними, тобто такими, що справді відбулися і мають божественне походження. Вирішальною є не так приватна думка папи, як результати процесу засвоєння відповідного об’явлення в Церкві. Є цілі інституції, які фахово займаються подібними питаннями, і їхні рішення є далеко не завжди позитивними. Наприклад, об’явлення Богородиці в Меджугор’ї тривають уже кілька десятиліть, і це зовсім не факт, що вони будуть оголошені автентичними. Можливо, у нас цього дехто з католицьких достойників не знає, а тому не завадить і нагадати, що ці об’явлення не є офіційно визнані. Отже, єпархіям, парафіям чи іншим організаціям, які репрезентують Католицьку Церкву, категорично заборонено влаштовувати авторизовані ними прощі до цього боснійського селища. Дозволені тільки приватні подорожі, які відбуваються не в імені Церкви, а за ініціативою приватних осіб. Адже зовсім не виключено, що через кілька років Церква визнає появи й послання Пречистої в Меджугор’ї такими, що не відбулися. Недарма всі без винятку місцеві католицькі єпископи, які резидують у недалекому місті Мостар, досі дуже скептично ставилися до цього феномену. А може, ці владики просто помиляються – час покаже.

Але вже зовсім інакше виглядає справа з Люрдом, де відбулося багато чудесних зцілень – як і в Фатімі. Всім, хто хоче поставити під сумнів і це об’явлення, я відповім цитуванням Євангелія від Матея 12,22-32:

«Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: Чи ж не Син це Давидів? Фарисеї ж, почувши, сказали: Він демонів не виганяє інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів.

А Він знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його? І коли Вельзевулом виганяю Я демонів, то ким виганяють сини ваші? Тому вони стануть вам суддями.

А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже. Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він господу його пограбує. Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає.»


Я тільки вказую на паралелі у мисленні й констатую: добро не може виходити від Лукавого, а тільки від Всеблагого. А Він також не є ні католиком, ані навіть православним.

А тепер до критики отцем Толстим інтерпретації Третьої Таємниці Католицькою Церквою. Навіть якщо з нею погодитися, то це ще нічого не каже про автентичність подій у Фатімі. Адже ніхто не стверджував, що минуле тлумачення фатімської Третьої Таємниці очільниками Римської Курії, пов’язане з одним чи другим папою, в тому числі і з Іваном Павлом ІІ, є остаточним. На непомильність претендувати воно не може вже як одна з можливих інтерпретацій приватного об’явлення, що не є складовою віровчення Церкви. Можливо, що описана в Третій Таємниці подія – велике переслідування Церкви, ще настане в майбутньому. Тільки дозволю собі одну маленьку коректуру: смерть папи Івана Павла І зовсім не була такою загадковою, адже загально відомим є те, що він був важко хворим на серце ще до свого обрання папою.

При аналізі фатімських подій отцем Толстим цей не бере уваги одного основоположного моменту, а саме: об’явлення відбувається завжди відповідно до духовної спроможності того, хто його приймає. Іншими словами, якби Богородиця почала промовляти до португальських пастушків духовними поняттями «Філокалії», то вони її просто не зрозуміли б, бо не були виховані в духовній традиції Східної Церкви. Натомість духовною батьківщиною їх самих та їхнього селянського оточення була народна побожність (благочестя) Католицької Церкви початку 20-го століття. А тому для автентичного розуміння послань Богородиці чи ангелів у Фатімі треба бодай намагатися зрозуміти той духовний світ, у якому відбувалися ті події. Місцеві дітлахи не читали творів візантійських аскетів і затворників, але це не означає, що вони були наївними. Саме діти зазвичай дуже добре вміють відрізнити правду від брехні.

Особисто я жодного «облещення» в тих молитвах, молитися які їм було запропоновано «з висоти», знайти не можу. Так, ангел бажав від дітей молитви поклоніння, однак поклоніння не собі, а істинному Богові – Пресвятій Трійці, так що тут усе чисто. Можливо, ангел і закликав їх відкуповувати гріхи і жертвувати Євхаристію Богові, але тільки запеклий протестант може побачити в цих звичних для католицької народної побожності того часу виразах якісь богословські єресі, тим більше заперечення єдиного Відкупителя людського роду. Адже й Православна Церква не заперечує того, що наші молитви й добрі діла допомагають грішникам спастися, та що в Євхаристії ми причащаючись єднаємося з нашим єдиним Главою, Христом, таким чином стаючи його Тілом і цим самим також таїнственно беручи участь у єдиній хресній жертві Господа. А справжнє значення причастя діток ангелами – це не імітація дійсного причастя, а відоме в католицькому благочесті «духовне причастя». Саме тому ангел і не думав прикидатися священиком, адже йому не було чого приховувати.

Насправді католики не такі вже й дурні, як їх дехто намагається представити. На католицькому і навіть протестантському Заході наново відкриваються духовні скарби Сходу, з яких все більше черпають не тільки чернечі спільноти, а й миряни. Але нікому з них не прийде в голову протиставляти святих і містиків Сходу і Заходу. Адже ці виконували свою місію кожен у свій час і відповідно до тих умов, у яких вони були змушені жити. Наприклад, св. Франціск ніколи не чув про «Добротолюбіє» і напевно не читав східних патериків. Але це не завадило йому через наслідування Христа харизмою вбогості стати стовпом омирщілої в його часи Західної Церкви.

Я не є легковірним прихильником різних апокрифічних сенсаційних небесних «послань», які вже давно зазнали помітної духовної інфляції, а тому й мало хто на них тепер уже зважає. Якщо чесно, то деякі фанати такого духовного сміття й справді зазнають небезпеки, замінити християнську благовість псевдокатолицькою езотерикою. І в цьому о. Андрій Толстой, звичайно, має рацію. Але ж при чому тут Фатіма?

А наостанок наведу завершення єдиного місця з Святого Письма, яке я дозволив собі процитувати.

«Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть хула, проститься людям, але хула на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цьому віці, ані в майбутньому!»


По-моєму, єдиним придатним тлумаченням цього майже страшного попередження, яке я чув, було пр. наступне: людина, яка допустилася якоїсь помилки, може йти вперед тільки тоді, якщо вона внутрішньо зміниться, визнавши перед собою цю помилку й навчившись із неї. Всі ми стоїмо в нашому житті перед альтернативою – або закритися в своїх помилках і топтатися на місці, або ж робити духовний поступ. І до чого я тут це пишу ?

Теги: