3 грудня 2012 року в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського відбулася міжнародна наукова конференція «Проблеми релігієзнавчих та релігійних дисциплін у вищому навчальному закладі». Організаторами конференції виступили Українська асоціація релігієзнавців, Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського, Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАНУ, Київська духовна академія УПЦ (МП), Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, Донецький християнський університет, Українська євангельська семінарія богослов’я, Український католицький університет. Неабияке зацікавлення викликали доповіді Керуючого справами УПЦ, ректора КДА архієпископа Бориспільського Антонія, єпископа Ірпінського Клімента (голови Учбового комітету при Священому Синоді УПЦ, проректора КДА), віце-директора Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського отця Петра Балога, ректора Української євангельської семінарії богослов'я Івана Русіна, першого проректора КДА протоієрея Сергія Ющика, проректора КДА Володимира Буреги, професора Деріка Девіса, професора Олени Мірошнікової, професора Людмили Филипович, філософів та богословів Андрія Баумейстера, Анатолія Денисенко, Юрія Чорноморця, Іллі Бея, Сергія Головащенко та ін.

Портал "Релігія в Україні" забезпечив інформаційну підтримку конференції і сьогодні розпочинає публікацію доповідей, які на ній прозвучали. Пропонуємо виступ на конференції одного з провідних українських фахівців з теології, доктора філософських наук Юрія Чорноморця.

Ваше Високопреосвященство, Преосвященство, отці та браття, панове!

Чим більше я думаю над питанням «Як можлива православна теологія в університеті?», тим складнішим видається мені поєднання саме православного богослов'я та сучасного університету. І перш за все це пов’язано із самою сутністю православної теології. Можна сказати, що православна теологія – це занадто глобальний проект для університету як він виник у часи Модерну і як він існує сьогодні. Об’єктивно саме це є найбільшою проблемою і тому критично необхідно із самого початку ясно усвідомити чим насправді є православна теологія.

Що ж таке православна теологія? Для відповіді на це питання я хотів би звернутися до спадщини святого Максима Сповідника, теологія якого для Православної богословської традиції має таке ж значення, як думка Томи Аквінського для Католицької. Відповідні ідеї святого Максима були розвинуті у сучасній православній теології, особливо у книгах о. Думитру Станілоае – найкращого православного богослова двадцятого століття.

Згідно із святим Максимом, теологія – це єдність чотирьох елементів: віри, практики, теорії, містики.

Перший елемент – це віра. На думку св. Максима, саме віра є початком теологічного мислення для окремного теолога як християнина. Віровчення, яким воно відоме із Писання, із Передання Отців та Літургії, із навчання Церкви – ось початок для свідомої праці професійного теолога. Теологія, на думку, Максима належить до наук аксіоматичних, і віра та віровчення дають людині відповідні аксіоми. Для звичайної людини вони вірогідні, для теолога-теоретика – достовірні, для теолога-містика – очевидні. Так чи інакше, теологія починається із певного дарунку – дарунку віри та віровчення. Теологи не створюють власні аксіоми та не встановлюють їх. Прийняття аксіом як дарунку здається для сучасної науки чимось дивним. У цьому теологія не схожа на філософію чи науку, які самі визначають власні аксіоми, але схожа на поезію чи життя, які є також дарунком. Поезія, життя, теологія, християнство починаються із духовного народження, і замінити відповідний акт чимось сурогатним, як то «прийняття авторитетів» чи самовіднайдення власних теологічних аксіом – неможливо.

Другий елемент теології – це практика. За Максимом, теолог має перейняти цілісний християнський спосіб життя. Прийняття способу життя можливе лише як певна практика. Не одномоментне рішення, не окремі вчинки, не теоретична згода жити по-християнськи, а лише постійна практика духовного життя. Християнська мораль та культ мають сформувати внутрішню людину теолога в її міру «віку Христового». Якщо віра – це етап духовного народження, то практика – це досягнення християнського повноліття. Шлях засвоєння християнського способу життя включає у себе виконання моральних заповідей Христа і участь у таїнствах Церкви, аскезу і молитву, прийняття від Бога дару праведності та власного богосиновства. Саме на етапі практики формується християнський особистий характер теолога як індивідуалізація загальнохристиянської людяності, нового во Христі людства, як індивідуальне проявлення Христового Тіла, Душі, Розуму.

Третій елемент теології – це теорія. Віра і практика змінюють налаштованість пізнавальних здібностей теолога. В ньому може розпочатися процес справжнього теологічного мислення і навіть споглядання. Сучасна герменевтика підкреслює, що звичайне тлумачення істини як правильності є обмеженим. Істина не лише правильне відображення дійсності, протилежне фантазії та помилці, але і справжнє знання, протилежне до симулякрів. Теологічне мислення якраз має відбуватися не лише як формально правильне, але і як справжнє, ґрунтовне, глибоке. А справжність може бути досягнута лише практично. Теорія – це не лише теологічне мислення, але і споглядання. Часто визнання споглядання здається неможливим. Але насправді святі Отці під спогляданням мають на увазі певне феноменологічне споглядання, а не якийсь особливий містичний стан. Це споглядання виникає, розвивається, варіюється так само як безпосереднє споглядання розуму у сучасних феноменологів. Звісно, таке споглядання можливе лише у тих, хто пройшов через «епохе» практики. Як бачимо, навіть теологія як теорія – це не мертві розсудкові схеми, а вище життя духовного розуму як процесуальна єдність мислення і споглядання.

Четвертий елемент теології – це містика, а саме – містичне безпосереднє єднання із Богом, обожнення, стан святості. Теолог на цій стадії стає «інструментом» для Духа Святого. Якщо раніше діяла людина, а Бог допомагав своєю благодаттю, то тепер діє Бог, а містик спів-діє.

Із сказаного очевидно, що формувати теологів в університеті просто неможливо. Університет – це місце викладання універсального знання. З точки зору богословів, їхня теологія перевищує за своєю універсальністю людський ідеал універсального знання. Про це багато пишуть сьогодні теоретики Радикальної Ортодоксії, але про це знали і святі Отці. Із світської точки зору ієрархія наук завершується філософією, але, на думку теологів, існує ще більш універсальна наука - богослов'я. Філософія та конкретні науки не вбачають у теології найбільш універсальної науки. Навпаки, світські вчені вважають теологію частковим знанням, характерним для локальної культурної традиції; знанням, яке не може бути навіть однією із наук; не є загальноприйнятою думка про теологію як мета-науку подібну до філософії, а тим більше не визнається більша за філософську універсальність теологічного знання.

Чотири елементи теології – це чотири етапи духовного життя монаха. Звідси легко зрозуміти правильність такого висновку: природний життєвий світ для теології – це монастир. Вже звичайна християнська громада, духовний навчальний заклад, конфесійний університет – це певний компроміс. Теологія тут є пересадженим деревом, яке без сили чернечої духовності просто може загинути. Невипадково у духовних академіях основні досягнення завжди пов’язані або із чорним духовенством, або із монахами без ряси, які повністю посвячували себе науковому та духовному життю. На Заході і католицький Університет, і присутність теології в університеті – результат діяльності чернечих орденів. Без монастиря, без чернечого благочестя теологія обов’язково гине. Університет сам по собі не може дати ані духовного народження теолога, ані забезпечити розвиток теології як практики, ані бути місцем для теології як містики. Здається, що в межах університету можлива лише теологія як теорія. Але без повноцінного суб’єкту теологічної думки, без народженого в традиції теолога немає справжньої теологічної теорії. Таким чином, університет буквально безсильний забезпечити формування богословів.

Отже, університет не може бути місцем народження і розвитку теології. Але чи може бути теологія присутньою в університеті? Так! В Університеті теологи можуть забезпечити існування теологічного наративу про теологію. Тобто теологи можуть розповідати про власний предмет занять, але у рамках наукового наративу, наукового жанру і навіть енциклопедичного узагальнення.

Звичайно ж, про віру можна лише свідчити, із практикою – ознайомити, про містику – розповісти, теорію – переказати. Теолог в університеті має переключитися у новий жанр, залишаючись подібним до поета, уподібнитися ще й до літературознавця. Розповідь богослова про теологію із університетської кафедри – це не різновид місіонерства. Це самовитлумачення теології, яке доповнює її природний розвиток якісно новим етапом. Теологія в університеті - це самопереінтерпретація в межах теорії, а не різновид проповіді. Чим є такий теологічно-університетський дискурс, можна зрозуміти на прикладі Православної Енциклопедії. Ця енциклопедія свідчить про віру, знайомить із практикою, науково переказує теологічні теорії, розповідає про містику. Але це не проповідь, це – наука. Православна Енциклопедія – не частина богословських підручників і тим більше не частина передання Церкви. Але вона плоть від плоті – церковна. І плоть від плоті – наукова. Такою повинна бути і теологія в університеті. Енциклопедичне свідчення про віру, енциклопедичне ознайомлення із практиками, енциклопедичний переказ теорій, енциклопедична розповідь про містику.

Але для того, щоб енциклопедично розповісти про щось, потрібно провести наукове дослідження предмету розповіді. Тут праця теолога стає схожою на працю історика. Первісно історик – це той, хто розповідає історії, свідчить про щось. Але щоб розповісти, треба досліджувати предмет розповіді, критично і систематично. Це стало зрозумілим ще давнім античним історикам. Тому і теологу недостатньо бути прекрасною церковною людиною чи монахом, щоб розповісти цікаво і правдиво. Потрібні критичні дослідження, потрібний науковий дискурс, в якому перевіряються гіпотези та розвиваються теорії.

Теологія як церковна справа в університеті має бути представлена як енциклопедична розповідь, але, щоб подолати шлях від церковного до енциклопедичного наративу, необхідно пройти етап наукового дослідження. І тут ми стикаємося із простим питанням – а чи існують повноцінні наукові дослідження у галузі теології? У істориків Церкви така робота проводиться, і вони готові викладати в Університеті вже сьогодні. Вони пишуть в Православну Енциклопедію, вони читають вже сьогодні курси, за законами жанру наближені до університетських. Що ж із теологією? Такого явища немає. Систематичні наукові дослідження теології не здійснюються самими теологами. Не розгорнута така робота і помічниками та критиками теологів – істориками філософії та релігієзнавцями. Якби вітчизняні православні теологи чи не-теологи показали б нам серію книг про своїх класиків богослов'я, подібних до презентованої сьогодні монографії Андрія Баумейстера про Тому Аквінського, то можна було б говорити про готовність теології бути присутньою в Університеті. На жаль, немає такої серії книг. Тим більше, немає українських богословських енциклопедій. Немає навіть науково-дослідних центрів, організованих чи то церквою, чи університетом.

Але є перші ластівки, за якими може прийти весна. Є окремі чудові книжки. Є нової якості богословські журнали, які дійсно достойні назви наукових. Є неформальний поки що процес становлення спільноти українських богословів.

Отже, якими б не були історії про формальне визнання чи невизнання теології, ми поки що на самому початку великого шляху відродження українського богослов'я. Але слава Богу, що ми хоча б вийшли на цей самий початок шляху, а не блукаємо у власних мріях та фантазіях! Мені очевидно, що лише разом, лише спільними зусиллями можна дійсно пройти весь цей шлях! А для появи спільнот та співпраці потрібний відвертий діалог. Сьогодні ми вже є свідками такого діалогу, такої відвертої розмови. І це – знак часу! Знак, який ми маємо розпізнати! Дякую за увагу!

Теги: