Нарис подорожнього провінціала

«ЯЛИНКОВЕ БОГОСЛІВ’Я»

Нещодавно побував у великому місті. Рідко виїжджаю, подорожую. Повертався увечері. В авто познайомився із дуже цікавою людиною. Пані із квітами, Людмила, їдучи також із Сум, з-поміж іншого, говорила мені багато теплих слів. Звісно, розумію, що то - "щедра похвала". Тому так і сказав їй, подякував "за щедру похвалу". Та зараз і для доброго слова потрібно мати внутрішню потужність. Один із отців Церкви, класичний містик, теж радив говорити усім і про всіх добре. Завжди.

Отож, ми обговорювали багато цікавих питань. Та і дорога спонукала до цього. Бо інакше - кожний відданий своїм проблемам, своєму життю-буттю. А в маршрутці могли зійтися два світи, бо їм нічого було робити. Щоправда, я читав псалтир. Але більше тому’, що то - новий невеличкий фоліант, який придбав у Сумах, та й намір полягав мій у тому, щоби відволіктися від маршрутної сірості, мимовільного спостереження за дорогою, яке нічого особливого не передбачало, адже я – не водій.

Пані Людмила, зокрема, цікавилася питанням "кількості вірних" церкви. І я сказав їй те, що ми і так добре знаємо: не відомо, за якими параметрами рахувати наших «овець». Адже охрестили - і йди собі... Більше цією людиною, здебільшого, ніхто не цікавиться із кліру. Та ймовірно, вона і сама не цікавиться кліром. Так, - на рівні "іконної лавки". За рідкісними виключеннями мова йде про участь у заходах громади, бесідах, чаюваннях. Але це більше властиво для потужних міських храмів, де у людей мають місце сформовані, певого рівня культурним й інтелектуальним середовищем, запити відповідні. І якість питань породжує якість відповідей.

Звісно, коли запитують, чи брати участь дітям в «утренику» або чи ставити вдома ялинку - такі й відповіді. Якщо ж скажеш: це Ваш вибір, - здебільшого, звинувачують у "некваліфікованості", невідповідності своєму "рівню". Ідуть до іншого священика і той вже розгортає перед людиною "ялинкове богослів’я", де все чітко окреслено, описано і ялинка бідолашна стає предметом, який втілює "добро" і "зло". Іноді із таких приводів народжуються богословські диспути, коли досліджують історію походження використання на святах ялинки. І тоді тримайся!..

А тут: "А як?" а Вам: "А як хочете – вибір за Вами"... Хіба ж фахівець так відповідає?..

Але бувають такі випадки, коли боязко відповідати. Особливо, якщо людина незнайома і має такий рівень освіти (у широкому сенсі), що у неї з’являються і «проблемні» запити. І коли розумієш, - зараз твоя "імпровізація" (не всі ж обізнані, що "богослів’я" - то цілий унікальний світ, де є і "мова" й "історія" і "етика", і "літургіка", і "письмо", тощо - і тоді складно знайти, за що перше "вхопитися") буде піддана досить потужній критичній оцінці. До того ж, потім, пізніше - уточнень і коректив уже не зробиш. Адже бачиш людину вперше й востаннє, можливо.

Саме такою постала розмова у маршрутці. Питання і проблематика змушували до напруженої роботи думки, і я вихоплював шматочки смислів із різних контекстів і розумів, що однаково не вдасться у повній мірі окреслити вимір тих явищ.

А в таких випадках слід або відштовхнутися від певної "системної логіки" і "збіднити" підхід до проблеми. Або ж говорити тезово і в різних контекстах, які, певною мірою, зрозумілі мені, але, ймовірно, незрозумілі співрозмовникові. Навіть тема протестантизму - вона дуже неоднозначна. Зокрема, якщо розпочати оповідь, характеризуючи особистість Мартіна Лютера – доведеться окреслити його проблему аскези, політичну ситуацію із містечковими елітами, торкнутися питань папських політичних та економічних претензій, цілого комплексу тлумачення практики "продажу індульгенцій" і неоднозначного "явища індульгенцій" у цілому. А потім перейти до теми у такому контексті - чи доречне "схоластичне богослів’я", яке зараз піддається нищівній критиці. На мою думку, звісно ж, у ньому є великі достоїнства. Принаймні, для свого часу такі підходи до теології становили великий прорив у спробах систематизації тогочасного дискурсу. І сьогодні ми залюбки користуємося "продуктами схоластики" – катехизисами-догматичними системами протоієрея Миколая Маліновського, митрополита Макарія, доволі часто, щоби потім, коли "підемо у вищу школу" піддати критиці наших "вчителів перших класів"... Вважаю, що їм варто подякувати за дарування тих "книжкових поличок" і "ранців з пеналами", призначення яких ми збагнули тільки згодом. А потім перестали і помічати.

Отож, ми із панною з квітами говорили, зокрема, про капеланство і військову діяльність. І знову - відповіді мої відрізнялися тезовістю і недовершеністю. Бо, зрештою, щось приводити у повній мірі до "завершеної системи" - це не завжди навіть хороший тон. Іноді буває доречним вказати на "білі плями", розставити навколо поставленого питання додаткові питання, щоби дати можливість збагнути існування не "площини ялинки" а певної правдивої "глибини", яка і вказує на те, що "богослів’я" - це не тільки "жонглювання термінологією", а що то саме робота, яка має відповідальне значення постачання своєрідного "конструктору для світогляду". Бо інакше, коли б справа полягала лише в "жонглюванні" - тоді яка різниця, чи то буде "конструктор для палацу" чи для "жирафа або коника". «Конструктор» має бути якісний. І в ідеалі не "богослов" повинен "будувати світогляд" а сама людина, яка цього потребує.

У ВИМІРІ «ХАББЛА»

Зрештою, трапляються часто випадки, коли не учень стає залежним від учителя а навпаки - учитель від учня. Останній, у такому разі, повертає першого від реальності "хаббла" і "нейтронів" до життя у світі теплих домівок, лісу, річки, трави і квіток, але і до страждання, до реальності страждання, реальності болю, переживань радості і смутку. У вимірі "хаббла" і "нейтронів" всього цього НЕМАЄ. Тому я не знаю, що краще: чи випадок залежності "учня" від "учителя", чи навпаки. Зрештою, релігійний катарсис, зокрема - це таке унікальне явище, коли не відомо достеменно, до чого ж саме він має призвести: до "хаббла" "механізму дії гріховних пристрастей на свідомість аскета" чи "реальності переживань" людини, що мають часто ду-у-же своєрідні й неоднозначні прояви...

Та ми говорили, зокрема, про капеланство. "Благословення" священиком на "військові дії". І тут, природно, слід збагнути, що у нас є певні проблеми із поняттям "благословення". Бо часто, "благословляючий" священик сам не відає, що він "зробив для людини". Адже перший вважає, що цим актом прикликає Божественну благодать для утвердження особистості у добрі і благочесті, а людина, що отримала благословення, переконана у наявності «священного дозволу», наприклад, "поставити на місце" свого кривдника, у певний спосіб. Тобто, якщо "благо-словення" - це "добре слово" священика, який репрезентує собою "священну інституцію", якщо це побажання від його імені добра і благості, утвердження у святості у тій мірі, як це можливо за тих чи інших умов життєвих, якщо "благословення" (що, на мою думку, особливо важливо і суттєво) стосується людської ОСОБИСТОСТІ - християнина, людини-"образу Божого", (а не її "соціальної оболонки"-"обгортки", ролі, т. б. мовити) - тоді я не вбачаю жодних проблем у "благословенні" будь-якої людини, куди б вона не йшла, щоби вона не робила і чого би вона не прагнула.

Та якщо це "благословення на щось", якщо це "надання священної інструкції по "експлуатації благодаті" з певною метою" - отут у мене вже з’являються проблеми із таким "благословенням". Адже люди підходять і говорять: "благословіть, отче, на..." - і далі починається.... перекладання відповідальності за свою діяльність і її наслідки (мене священик благословив) а то і на церкву (перед цим свяченою водою окропили й іконки роздали). І дуже часто трапляється саме така ситуація із "благословенням на щось", яке обома сторонами "благословляючого акту" по різному сприймається.

Священик "благословляє особистість", надаючи їй у такому акті певний потенціал долучення до виміру осягнення Божественного добра і благості у своєму житті (не залежно від обставин).

Тоді як сторона, що отримує "благословення", здебільшого, - вважає це "священним дозволом звершувати певні наміри згідно зі своїм розумінням їх і тлумаченням у відповідних умовах".

Саме в означених вище тезах, на мою думку, існує глибока прірва і проблема осмислення, зокрема, явища капеланства і "благословення священної інституції на щось" з позицій можновладців і безпосередньо - коректним ставленням самих представників Церкви до надання благословляючих актів релігійній особистості.

Священик Анатолій Хільченко

Фото galka.if.ua

Теги: