Формування української богословської думки довгий час відбувалося у межах монастирів та академій. Але вже у XIX століття кафедри філософії виникають в університетах. Їх завданням була апологетика християнського світогляду з метою надання загальної ціннісної орієнтації студентам. Прикладом вдалої реалізації цього покликання можна вважати діяльність професора і священника Павла Светлова, який викладав в Університеті імені св. Володимира. За радянської влади духовну освіту було штучно відірвано від загальної вищої освіти, оскільки усі церкви та релігійні організації в цілому існували в умовах гетто. Після утвердження незалежності України різноманітні проекти присутності богослов’я в світському просторі вищої освіти мали певні досягнення. Так, 25 років вже існує теологічне відділення в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, довгий час теологія викладалася в Національному університеті «Острозька академія». Однак, стабільних наукових шкіл у цих закладах не виникло, а функціонування теології є редукованим до викладання бакалаврських та магістерських курсів. Додатковим здобутком Острозької академії стала участь у методичному та підручниковому забезпеченні викладання курсів духовно-морального спрямування у школі. У НПУ імені М.П.Драгоманова довгий час кафедра культурології на чолі із М.М.Заковичем, а потім – В.Д.Бондаренко проводила експертну роботу щодо законодавчого забезпечення розвитку богословської освіти. У 2011 році ректором НПУ імені М.П.Драгоманова академіком В.П.Андрущенко була ініційована робота із оцінки необхідності розвитку теології в університеті. Саме з цього моменту розпочалася систематична робота, яка привела до ряду результатів, які сьогодні вже можна критично оцінити.

Відповідь на теоретичне питання: «як можлива теологія в українському університеті?» була дана за рахунок кількох факторів. По-перше, було видано 4 спецвипуски журналу «Філософська думка» разом із журналом «Sententiae». У межах цього видання було об’єднано релігієзнавців, істориків філософії та богословів з різних конфесій. По-друге, важливе значення мала міжнародна наукова конференція «Актуальні проблеми викладання релігієзнавчих та релігійних дисциплін у вищому навчальному закладі», проведена 3 грудня 2012 року. У її межах було представлено різноманітні сценарії розвитку теології в університеті – від оптимістичних, що спиралися на зарубіжний досвід до реалістичних, які б враховували, що основним вектором розвитку богословської науки стало її функціонування у вищих навчальних закладах, а університет може лише допомогти у підготовці кадрів вищої кваліфікації. По-третє, у ці роки розпочалася плідна співпраця з Центром «Реаліс» та Євроазійською акредитаційною асоціацією. Разом із «Реаліс» було заснована магістратуру з теології, яка підготувала значну кількість капеланів, фахівців з сімейного і психологічного консультування. У відповідь на виклики, що постави після 2014 року було засновано магістерську програму з політичної теології. Разом із ЕААА активно розвивалася аспірантська програма. Значні зусилля були спрямовані на підготовку докторських дисертацій з теології. По-четверте, релігієзнавчі студії в НПУ почали все більше орієнтуватися на вивчення теології як теоретичної форми виразу релігійного світогляду. По-п’яте, науковці із НПУ активно сприяли прийняттю змін до профільного законодавства, які передбачали визнання результатів духовної освіти. Через механізм комісій МОН було визнано більше тисячі дипломів бакалавра, спеціаліста і магістра, а також більше ста докторських і кандидатських дисертацій. Все це формувало сприятливий грант для розвитку богословської науки в НПУ.

Активізація релігієзнавчого осмислення богословської проблематики привела до формування цілого ряду цікавих дослідницьких проектів. Так, 3 жовтня 2014 р. відбувся захист кандидатської дисертації Халікова Руслана Халіковича на тему «Форми і наслідки раціоналізації релігійних традицій». Важливим внеском дисертанта було те, що аналіз раціоналізації традицій було здіснено не лише на основі вивчення досвіду християнства та ісламу. Активно було задіяно матеріали ряду інших релігій. Особливо показовим був аналіз етапів раціоналізації сикхізму. Значний внесок у науку зробила Рабаданова Людмила Володимирівна у дисертації на тему «Релігієзнавчі ідеї в філософсько-освітній спадщині мислителів Київської духовної академії (другої  половини ХІХ – початку ХХ століття». Новий для науки матеріал було введено у загальний обіг завдяки дослідженню Анни Марії Басаурі Зюзіної «Становлення та розвиток сучасної іудейської теологічної освіти». Цікавими були інтерпретації іудейського світогляду також у дисертації Зінякової Вікторії Володимирів «Мовно-смисловий універсум релігійної традиції та його зв'язок з неперекладністю сакральних текстів». За допомогою методології Барбари Касен дослідниця пропонувала визнати принципову неперекладність основних смислів релігій як певних життєсвітів. В цілому дана концепція суперечить основним установкам українського релігієзнавства, але наведені аргументи заслуговують на увагу та критичний аналіз.

Прикладом взірцевої релігієзнавчої роботи, написаної на теологічну тематику, стала дисертація отця Андрія Пальчика, настоятеля костелу із Сум, «Трансформація богословського осмислення феномену чуда в сучасному католицизмі». В роботі виявлено значний евристичний потенціал сучасної католицької теології.  

На межі релігієзнавства, теології та історії було здійснено докторське дисертаційне дослідження Сергія Івановича Головащенка «Біблієзнавство в Київській духовній академії (XIX – поч. XX ст.): становлення і розвиток». Об’єктивно до цього часу систематично було вивчено функціонування філософії у духовній академії філософії. Викладання біблієзнавчих дисциплін та формування власної наукової традиції біблеїстики не були предметом комплексного дослідження, так само як до цього часу залишається невивченою патристика. Принагідно відмітимо, що дослідження Сергія Головащенко є лише однією з його численних праць, присвячених біблеїстиці, історії християнства, теології. В цілому творчий доробок цього вченого є надзвичайно важливим для адекватної оцінки вітчизняної богословської традиції. В межах підготовки до рішень Вселенської патріархії щодо України проводився цілий ряд досліджень, одним з яких стала докторська дисертація Шкрібляка Миколи Васильовича «Церковно-юрисдикційні трансформації та формування модерної ідентичності київського християнства у контексті політико-ідеологічних стратегій етнодержавного самовизначення Руси-України в XVI-XVII століттях».

Важливе значення для аналізу богословського дискурсу мала праця Сергія Ставрояні «Відносини церкви і суспільства у наративах української протестантської теології початку XXI століття». По-перше, у дисертації було запропоновано новий підхід до використання наратології у дослідженнях теологічних ідей. По-друге, дисертація узагальнила значний масив матеріалів стосовно традиції, сучасності та перспектив протестантської теології, показавши тяглість ідей та їх трансформації. Окремого згадування заслуговує систематичний аналіз «теології Майдану» як особливого феномену. Деякі ідеї цього дослідження були пізніше розвинуті у дисертації Слубської Анни Ярославівни на тему «Громадянська релігія в українських реаліях: філософсько-релігієзнавчий аналіз». Вдало продовжило аналіз С.Ставрояні дисертаційне дослідження Подорожнього Юрія Анатолійовича на тему «Діалог церкви і суспільства в сучасній українській теології». Тематика діалогу розглядається спочатку на матеріалі соціальних доктрин українських церков. Автором виявлено значна різноманітність ідей соціальних вчень. Зокрема, Юрій Подорожній правильно відмічає оригінальність моделі відносин церкви і суспільства, яка пропонується в соціальній доктрині УПЦ КП (2001), порівняно з соціальним вченням Московського патріархату (2000). Найважливішим у дисертації став аналіз української політичної теології, яка активно формується зусиллями українських протестантів та православних.

Значний внесок в аналіз популярного богословського дискурсу було зроблено у докторській дисертації Шкіль Світлани Олександрівни «Трансформації ідейно-політичної риторики Російської Православної Церкви на початку ХХІ століття». Виявлено не лише історичне підґрунтя популярних в російському православ’ї наративів, а й проаналізовано динаміку переходу керівництва РПЦ на позиції фундаменталізму в актуальній риториці. Виявлено також два консервативні та етнофілетиїстичні повороти в наративах і риториці – в 2012-му та 2015 роках. Проведений аналіз дозволяє краще зрозуміти мотиви, якими керувався Всеправославний собор 2016 року при засудженні фундаменталізму.

На актуальну тематику написана дисертація Заремби Євгенія Миколайовича «Міжправославний конфлікт в Україні: витоки, перебіг, перспективи подолання». В цілому, здобуття визнання від вселенського патріарха описувалося як закономірний вихід із кризи українського православ’я. Необхідність об’єднання та визнаної автокефалії обґрунтовувалося за допомогою всебічної релігієзнавчої аналітики канонів, історичних подій та історіософських стратегій.  

Видатною подією став захист в НПУ першої дисертації з богослов’я. Дисертант Соловій Роман Павлович підготував роботу на тему «Феномен Виникаючої церкви у контексті теологічних та еклезіологічних трансформацій у сучасному західному протестантизмі». Виникаюча Церква – це еклезіологічний напрямок і рух у сучасному протестантизмі, який мав значні перспективи, однак, вже перебуває у кризі. Осмислення досвіду цього руху дозволяє значно поглибити розуміння долі християнства в добу постмодерну. У дисертації розглянуто рух, який намагається втілити основні рекомендації богословів щодо позиціювання церкви в постмодерному суспільстві. Роман Соловій цілком вірно відмічає, що модерне протистояння фундаменталізму та ліберальної теології відійшло у минуле. В цілому, сьогоднішня теологія є постконсервативною та постліберальною. Перша тенденція пов’язана з більшою опорою на досвід спільнот, друга – із врахуванням ролі наративів. Також цілком вірно Роман Соловій показує, що практичне застосування принципів богослов’я «пост» має обмежений потенціал, і в основному редуковане до діяльності місцевих громад та їх мережевих об’єднань. Звичайно, констатація кризи модерних менеджерських технологій у побудові церкви є вірною, але пропоновані Виникаючою церквою шляхи еклезіального розвитку мають обмежений потенціал росту. В цілому рівним є зауваження, що церква має соціальні перспективи лише у випадку її терапевтичного впливу на ціле світської культури. А для цього сама церква повинна бути не просто релігійним життєсвітом, а й певною високорозвинутим культурним середовищем.

Значний евристичний потенціал мала докторська дисертація Бродецького Олександра Євгеновича «Антропологічно-ціннісні засади гуманістичного потенціалу релігійної етики». У цій роботі детально аналізувалася гуманістична спрямованість різних релігій, їх відкритість до діалогу між собою та із світським світоглядом. В цілому дисертація стала значним авторським внеском в дослідження релігійної етики поруч із роботою Оксани Шеремети про неотомістичну етику Андрія Шептицького і Андрій Дідківського про п’ять історичних типів православної етики. Цікавий було дослідження Олександра Марчука на тему  «Концепція духовного здоров’я в антропології східної патристики», особливо в аспекті практичної користі для психології такої дисципліни як агіотерапія.

Видатним досягненням для української науки стала дисертація Грицишина Володимира Петровича на тему «Православна думка доби постмодерну: філософсько-релігієзнавчий аналіз». Перш за все ця робота розвиває аналіз неопатристики як панівної течії православної теології XX століття, спираючись на дослідження 2010 року Г.В. Христокіна. Переходячи до характеристики типу православної теології, що виникає в останнє десятиліття, В.Грицишин характеризує цю теологія як пост-неопатристику. У роботі детально аналізуються гносеологія пост-неопатристики, створена із використанням феноменології та герменевтики, пост-екзистенційна онтологія та соціальна теорія спільнот-спілкування. Особливої уваги потребує обговорення екуменізму пост-неопатристики та формування пост-конфесійності цієї течії як її визначальної характеристики, пов’язаної із повернення традиції до власного коріння та відкритістю до іновацій.

Заслуговує на увагу дослідження виконане заступником генерального секретаря Українського біблійного товариства Райчинцем Анатолієм Васильовичем на тему «Концептуальні основи християнсько-мусульманського богословського діалогу: релігієзнавчий аналіз». По-перше, автор цілком вірно доводить, що в середньовіччя діалогу не відбулося, бо на предметну критику мусульманськими мислителями основних положень християнської теології, діалогічної відповіді не було. Християнська традицій довгий час повторювала певні штампи проти ісламу, не дивлячись на їх практичну і теоретичну неефективність. По-друге, дослідження детально аналізує як в XX столітті християнські теологи змогли сформувати певні герменевтичні стратегії, які були відкриті до мусульман. По-третє, автор дослідження детально аналізує теоретичні та ідейні засади герменевтики тих мусульманських мислителів ліберального та неоконсервативного спрямування, які є відкритими до діалогу з християнством. Дослідження має велике практичне значення, оскільки систематично доводить обмеженність можливостей розвитку християнсько-мусульманського діалогу. Разом із тим, підкреслюється потенціал поміркованої відкритості до християнства і світського гуманізму неоконсервативної парадигми діалогічної герменевтики і риторики примирення, започаткованої Нурсі та Гюленом.

Практична значущість відрізняє дисертацію Калениченко Тетяни Андріївни на тема: «Релігійна складова сучасного суспільно-політичного конфлікту в Україні (2013-2017 рр.)». Особливої уваги заслуговує систематичний аналіз розвитку капеланського служіння під час війни. Методологічно робота відрізняється широким застосування методології соціології релігії.

Горбенко Володимир Іванович написав і захистив із спеціальності богослов’я дисертацію «Теологічна герменевтика Річарда Хейза». Хейз є одним із трьох сучасних теоретиків наративного повороту в біблеїстиці. Наратологія Хейза важлива ще й тому, що на її основі будується етика в її сучасній версії, яка була б ефективною після падіння усіх можливих модерних і традиційних систем моральної теології. Хейз звертає увагу на провідну роль спільноти віру в тлумаченні наративів, на абсолютне значення ключових метафор – концептів, що розкривають смисл біблійних наративів. Хейз визнає, що спільнота віри тлумачить наративи не лише завдяки тому, що наратив «втягує» спільноту в власний життєсвіт, а й ще тому, що спільнота володіє паралельним наративом – літургією, смисли якої спрямовують увагу спільноти при пізнанні біблійних наративів. В цілому Хейз відмічає, що інтертекстуальність наративів існує не лише завдяки взаємодії бібілійного тексту і читача, частин тексту між собою, тексту і літургії, а й завдяки інтертекстуальному характеру буквального кожного біблійного фрагменту. На прикладі послання до Галатів Хейз демонструє, що у невеликому тексті існує безліч відсилань до біблійних текстів із Старого Завіту. Відповідно, перехід уваги від прямих цитат до бечення «відголосків» показує, що інтертекстуальність є важливим постійним принципом побудови текстів Нового Завіту. Відсилання до наративів має бути і у церковній проповіді та практиці – щоб кожне слово чи жест мали певні додаткові значення через це відсилання. В цілому дослідження Горбенком герменевтики Хейза є прикладом прекрасного детального опису і аналізу, що вичерпують тему.

Значною подією став захист дисертації Стрижачука Федора Васильовича на тему «Чистий та поглиблений теїзм в богослов’ї Річарда Свінберна». Перш за все у роботі аналізується розвиток християнської апологетики, яка використовує інструментарій аналітичної філософії. Детально описується та оцінюється теорія Свінберна щодо доказів існування Бога. Також оцінюється вчення Свінберна про Христа і Трійцю. В цілому дисертація відрізняється глибиною аналізу, ґрунтовністю висновків та сміливістю компаративістики.

Хром’як Наталія Львівна захистилася за роботою на тему «Вчення про природне богослов’я Карла Барта і його рецепція у сучасній богословській думці». У дисертації детально аналізуються причини різкої критика Бартом теорій природної теології. Дійсно, природна теологія довгий час служила для легітимізації різноманітних богословських та ідеологічних теорій. Захист суверенності Бога від його образів у людських уяві та розумі проводиться Бартом радикально, з позицій класичного протестантського фідеїзму. Дисертант доводить, що критичне несприйняття природної теології успадковане сучасною теологією у вигляді критики ідолопоклонства, особливо детально розвинутої Марйоном.

Видатний сучасний протестантський богослові Санніков Сергій Вікторович захистив докторську дисертацію на тему «Феномен водного хрещення у контексті сучасної баптистської сакраментології». Заслуговує на схвалення пропонована шановним науковцем богословська методологія цілісного підходу. А саме, цілісність розуміння у теології досягається через врахування усіх аспектів релігійного феномену в їх неподільній тотожності. При застосуванні цієї методології доводиться, що хрещення як цілісний феномен є зустріччю з Богом (енкаутером). Численні традиційні значення хрещення у християнській теології показані як його різноманітні аспекти, які цілком умовно виділяються при теоретичному аналізі. Таким чином, лише врахування енкаутеру як центрального смислу, який повсякчас залишається понад описами у дефініціях, дозволяє правильно використовувати і тлумачити усі численні дефініції хрещення – як обіцянки доброї совісті, як завіту з Богом, як прояву свідомої віри, тощо. С.Санніков відстоює баптистське розуміння хрещення саме виходячи з його розуміння як усвідомленої та пережитої зустрічі з Богом. При цьому зберігається максимально можлива відкритість до інших богословських позицій.

Інший протестантський теолог Мокієнко Михайло Михайлович написав і захистив докторську дисертацію «П’ятидесятництво: особливості богословської та соціальної ідентифікації». Ця робота виконана на межі теології, релігієзнавства та історії. Автор представляє п’ятидесятництво як релігійний рух, який пережив за час свого існування вже три оновлення та зміг неформалізуватися через постійне повернення до витокового стану бурхливого початку. Важливим стає опис різноманітної контекстуалізації руху та виявлення динамічних змін ідентичності п’ятидесятництва протягом усієї історії його існування. Важливим є також виділення основних рис ідентичності та опис відмінностей харизматизму як особливо явища.

Відомий православний богослов Філоненко Олександр Семенович захистив докторську дисертацію на тему «Євхаристійна антропологія: критичний аналіз». У минулому автор дисертації – фізик, сьогодні – професійний філософ, теолог і культуролог. В дусі православного лібералізму власну теологію він творить як теорію відносин, особистості та присутності. Звичайно, що опора на суб’єктивний досвід робила б таку теологію непереконливою. І тому О.Філоненко закономірно звертається до досвіду спільнот і до інтерсуб’єктивної верифікації теологічних суджень. В цілому, О.Філоненко створює не лише сучасну православну антропологію як теологію спільнотності, але й систематичну православну теологію культури.

Детальний аналіз православної теології кінця XX – початку XXI століть здійснено у докторській дисертації Іщук Наталії Василівни «Сучасна православна теологія діалогу: філософсько-релігієзнавчий аналіз». Сучасне українське протестантське богослов’я розвивається завдяки таким працям як дисертації Віталія Станкевича «Новозавітня теологія учнівства та її актуалізація в сучасних українських євангельських практиках», Віталія Гури «Есхатологія християн віри євангельської (п’ятидесятників)», Івана Русина «Місіональна теологія Леслі Ньюбігіна». Видатним явищем є докторська дисертація православного теолога архімандрита Кирила Говоруна «Теоретичні засади православної еклезіології у її історичному розвитку».

Загалом вже сьогодні досягнуті результати дозволи говорити про формування наукової школи професора Юрія Чорноморця «Критичний аналіз сучасної теології». Ця школа вдало доповнює сформовані на сьогодні наукові школи професорів Віктора Дмитровича Бондаренка та Віктора Євгенійовича Єленського. Закономірно, що з 1 вересня 2018 року кафедра культурології НПУ була перейменована на кафедру богослов’я та релігієзнавства. Усі починання кафедри та спеціалізованої ради постійно підтримуються Центром дослідження релігії, очолюваним професором В.Єленським. В цілому, кафедра, центр, спеціалізована вчена рада складають на сьогодні єдину інфраструктуру, яка допомагає численним українським закладам духовної освіти отримати кадри вищої кваліфікації, а також здійснює значну роботу із релігієзнавчої оцінки розвитку світової та української теології.

В цілому, розвиток теологічної думки та релігієзнавчої рефлексії над нею в НПУ імені М.П. Драгоманова вже є фактором, що сприяє становленню теології як академічної дисципліни. А це означає, що на сьогодні не лише функціонування богословських студій у західних аргументах є приводом замислитися над діалогом із теологією. Все це відкриває перед богословським знанням нові перспективи, але і накладає нову відповідальність. У наукову спільноту важливо бути не лише прийнятим, але й важливо перебувати у ній на законних підставах, що можливо лише у випадку постійних суттєвих наукових досягнень.

    
Тетяна Левченко, кандидат філософських наук,
доцент кафедри філософії та політології
Університету державної фіскальної служби України

Література
1. Санніков С. В. Феномен водного хрещення у контексті сучасної баптистської сакраментології / С. В. Санніков. - Рівне : М. Дятлик, 2018. - 566 с.
2. Мокієнко М. Феномен п’ятидесятництва / М. М. Мокієнко. – Рівне : Дятлик М., 2018. – 256 с.
3. Говорун К. Риштовання Церкви: вбік постструктуральної еклезіології / К. Говорун. – К.: Дух i Лiтера, 2018. – 312 с.
4. Говорун К. Мета-еклезіологія: хроніки самоусвідомлення Церква / К. Говорун. – К. : Дух і Літера. – 2018. – 326 с.
5. Філоненко О. С. Присутність Іншого і вдячність: контури євхаристійної антропології / О.С.Філоненко. – Рівне : Видавець Михайло Дятлик, 2018. – 352 с.

Фото wikipedia.org

Теги: