27 вересня 1598 р. папа римський Павло III затвердив статут створеного Ігнатієм Лойолою шістьома роками раніше ордену єзуїтів — Товариства Ісуса. Практично усі ордени Католицької Церкви мають жіночі відгалуження, які кількісно набагато переважають відповідні чоловічі інституції. Усі, крім єзуїтів. Попри вперті спроби утворити жіноче згромадження у межах Товариства Ісуса, з яких дві майже вдалися, Орден досі не має жіночого відгалуження. Чому?

 

Товариство Ісуса: жодних жінок!

Засновників Товариства Ісуса, зокрема, Ігнатія Лойолу, звинувачували в мізогінії (тобто женоненависництві). Його антифеміністичні упередження проявилися у широко відомих висловлюваннях та сягають далеко поза християнську традицію, котра виключає зі священства половину людського роду. «Вистражданий вогонь чи дим, що коптить», — такими словами засновник Товариства Ісуса наприкінці свого життя описував спілкування, хоча і повне побожності, з жінками. Кілька років перед тим чули, як він казав: «Від голови до п’ят — все в них є пасткою для чоловіків».

Є й інші, радикальніші, думки. Це паралель між жінкою та дияволом у «Духовних вправах» Ігнатія. Дванадцяте правило «Духовний правил» говорить: «Ворог наш подібний до жінки, оскільки проявляє слабкість, коли ми чинимо спротив, і силу, коли ми даємо можливість йому діяти. Дійсно, це притаманне жінкам: коли вона свариться з чоловіком, то занепадає духом і тікає, якщо чоловік чинить їй рішучий спротив. І навпаки, якщо чоловік починає занепадати духом і тікає, то гнів, помста і злоба жінки стають несамовитими і безмежними».

Засновник Товариства попереджав членів Ордену, що завжди необхідно тримати певну дистанцію у спілкуванні з жінками: «Навіть якщо вони виглядають як святі, чи хоча б і були ними, а особливо якщо вони молоді чи гарні, чи низького стану, чи користуються злою славою». Зокрема у вказівці, скерованій до всіх сповідників Товариства, йшлося проте, що під час прийняття сповіді необхідно «швидко відправляти жінок, насамперед якщо вони є побожними».

Тим не менше жінки від самого початку заснування Товариства були активними благодійницями єзуїтів. Вони охоче фундували єзуїтам доми, церкви, школи, щедро жертвували маєтки, гроші, впливи і зв’язки серед місцевої знаті та при дворах монархів. помічницями єзуїтів у справах милосердя. Хоча відсоток жінок-благодійниць серед жертводавців єзуїтів не був більший, ніж в інших орденах, саме за єзуїтами закріпилась слава «підкорювачів дамських сердець», для яких слабка стать начебто була виключно об’єктом збагачення Товариства. Відбулось це з легкої руки єзуїта-волиняка Єроніма Загоровського, автора всесвітньовідомого антиєзуїтського памфлету “Monita privata” (1613). Проте жоден пасквіль ще не спростував факту популярності єзуїтів, зокрема, серед іспанських благодійниць. Застереження Ігнатія Лойоли не виглядатимуть перебільшенням, враховуючи екзальтовану прихильність до єзуїтів деяких вельможних благодійниць Товариства.

Перша єзуїтка — Ізабелла Розер

Однією з таких екзальтованих прихильниць Товариства та особисто Ігнатія Лойоли була барселонська шляхтянка Ізабелла Розер. Завдяки їй сформувалось ставлення засновника Товариства Ісуса до питання створення жіночого відгалуження. Вони познайомились 1523 р. у Барселоні. Статечна заміжня дама, вражена одухотвореним обличчям Ігнатія в церкві, захотіла допомогти «злидареві» і запросила його на обід. Він взамін повчив благодійницю щодо духовних речей. Потім Ізабелла просила в Ігнатія у листах духовних порад та ревно надсилала кошти на навчання в Парижі. Він же повчав свою благодійницю та детально розповідав про справи власні та Товариства. Майже за півроку після вибору Лойоли генералом Ордену Ізабелла овдовіла. Спочатку вона хотіла вступити до францисканського монастиря св. Клари, але після того, як її відвідала група людей близьких до Ігнатія, пані Розер зробила рішучий вибір на користь єзуїтів. Вона вирішила приєднатися до Товариства у Римі, віддавшись під послух свого духовного наставника. Проте Ігнатій відразу відчув велику небезпеку, запитуючи її у листі, чи її наміри підказані добрим чи злим духом…

Втім, за п’ять місяців, у квітні 1543 р., Ізабелла Розер з двома компаньйонками була вже в Римі з обозом майна та у супроводі почту. Побачивши Ізабеллу, Ігнатій був вельми вражений. Він дав під керівництво ініціативної благодійниці новозаснований дім Святої Марти, який допомагав повернутись до християнського життя римським повіям. Опікунками закладів були Маргарита Австрійська, дочка імператора Карла V, та Вікторія Колонна, поетеса та інтелектуалка Відродження, — обидві духовні дочки Ігнатія. Однак пані Розер прагнула більшого — вона хотіла пов’язати себе обітницею послуху Ігнатію і стати першою жінкою, прийнятою до Товариства Ісуса. Чутки про те, що не сьогодні-завтра барселонська шляхтянка таки вступить до Товариства Ісуса, швидко досягнули Іспанії та породили заздрість у інших побожних каталонських вдів, а особливо у монахинь монастиря св. Клари. Оскільки генерал Лойола майже два роки всіляко уникав визначеності у питанні прийняття Ізабелли Розер до Товариства, енергійна дама звернулася безпосередньо до папи. Вона домагалася, щоби Павло ІІІ «наказав магістру Ігнатію прийняти її урочисту обітницю», щоби вона могла «належати до цього згромадження». Павло ІІІ не витримав жіночого тиску і погодився з вимогами пані Розер. На Різдво 1545 р. Ізабелла Розер і дві її компаньйонки склали у присутності Ігнатія обітниці, які пов’язували їх із Товариством та відкрили, таким чином, шлях до заснування ордену єзуїток.

Відразу після цього енергійність барселонки стала проявлятися не лише в духовних справах. Ізабелла Розер привезла з Каталонії двох своїх племінників, аби вигідно одружити їх у Римі. Спадкоємців обурила щедрість тітки щодо Товариства Ісуса і вона почала виставляти Товариству рахунки. Відтоді генерал та його помічники тільки й думали про те, як позбавитися товариства нав’язливої жінки.

1 жовтня 1546 р. генерал Ордену вручив Ізабеллі Розер листа, у якому було вказано, що Товариству Ісуса не належить займатися жінками, пов’язаними обітницею послуху, і що він залишає свою турботу про Ізабеллу та її компаньйонок як своїх духовних дітей папі. У відповідь Ізабелла розпочала війну з Ігнатієм, поширюючи у Риму через своїх племінників чутки про єзуїтів-грабіжників, які хотіли заволодіти всім її майном… Більше того, пані Розер із племінниками зробили подання проти єзуїтів до духовного суду. Суд вони програли, оскільки позивачка не могла заперечити факту добровільності пожертв.

Втім, коли Ізабеллу Розер залишило прагнення справедливості, вона почала благати Ігнатія про вибачення за негідну поведінку, відновила з ним довірливе листування і вступила у барселонський францисканський монастир, який їй порадив Ігнатій, де згодом і спочила.

Licet debitum

Засновник Товариства зробив належні висновки з цієї історії. У травні 1547 р. він звернувся до Павла ІІІ з проханням звільнити Товариство від тягаря жіночих прагнень та від опіки жінками, які хотіли би підлягати його послуху. Павло ІІІ підтвердив побажання у буллі “Licet debitum”. Шостий розділ «Конституцій» у 588 пункті не лише виключив можливість створення жіночого відгалуження Товариства, але також постійного духовного керівництва будь-якою, а насамперед, жіночою спільнотою: «…не слід брати на себе опіку над душами, а ще менше — над монахинями та іншими жінками, виконуючи обов’язки їхніх постійних сповідників чи наставників».

Проте чутки про перебування Ізабелли Розер в Товаристві Ісуса викликали хвилю жіночих покликань до Товариства. Вельможні дами з Барселони, Гандії, Валенсії, підтримані отцями-єзуїтами Араосом і Ов’єедо, слали до Ігнатія листи з проханням прийняти їх до Товариства. До таких осіб належали видатні жінки: Елеонора Маскаренас — вихователька дітей імператора Карла V, добра знайома Ігнатія; Хуана де Мендоза — своячка Франциска Борджія; принцеса Хуана де Кардона та інші. Лойола на всі ці прохання відповідав категоричною відмовою.

Але слід пам’ятати вислів Ігнатія про те, що ніколи не слід встановлювати такі непорушні правила, у яких би не лишалося місця для винятку.

 

Таким винятком стало прохання Хуани Іспанської — регентки короля Іспанії, дочки імператора Карла V та Ізабелли Португальської.

Після смерті матері опікункою принцеси Хуани стала Елеонора Маскаренас, велика прихильниця і благодійниця єзуїтів. Усупереч усім заборонам та постановам, всупереч «Конституціям» та папській булі, Хуана Іспанська стала єдиною єзуїткою, чиє членство в Ордені не підлягає дискусії. Вона була прийнята до Товариства під чоловічим ім’ям простолюдина «Матвій Санчес».

Після закінчення часу вдівства Хуана Іспанська хотіла вступити до францисканського монастиря і навіть склала там обітниці. Але влітку 1554 р. вона повідомила єзуїтам про свої наміри вступити до їх Товариства та скласти обітницю послуху Ігнатію Лойолі. Лойола відразу організував у Римі консиліум зі своїх найближчих радників, який вирішив, що таку категоричну вимогу іспанської регентки відкинути неможливо.

Рішення про прийняття двадцятирічної вдови до Товариства було прийняте у жовтні 1554 р. та стало прикладом знаменитої єзуїтської політично-духовної рівноваги. Було вирішено, що Хуана Іспанська, прийнята таким чином до Товариство, мусить тримати цю обставину в таємниці, у тому числі і на сповіді. Якби факт прийняття іспанської регентки до ордену єзуїтів став відомим, то він не міг би становити прецеденту. Тому новій єзуїтці приписувалось не змінювати ані вбрання, ані помешкання та у жодний спосіб не проявляти своєї приналежності до Товариства.

Таким чином абсолютна володарка всевладної Іспанії «Золотого Віку» була абсолютно таємно прийнята до Товариства Ісуса. Як і всі єзуїтські новіції, Хуана Іспанська отримала для випробування два роки, що означало залишення за генералом права виключити можновладного члена з Товариства до або після складення довічних обітниць. Так Іспанська Корона виявилася потужнішою за Товариство Ісуса.

Під час перебування у Товаристві регентка Іспанії робила все можливе в інтересах єзуїтів, охороняючи їх і перед атаками домініканців, і перед обуренням іспанської шляхти, незадоволеною поширенням «імперії ігнатіанців», а також сприяла приходу єзуїтів до Нідерландів та Каталонії.

Ігнатій Лойола рішуче прийняв покликання імператорської дочки. Звідси й листи з Риму до Кастилії, у яких безперервно говорилося про прохання та послуги. Це, безумовно, викликало заздрість, плітки та оббріхування, які стосувалися навіть взаємин Хуани з її сповідниками. Палац королеви називали монастирем, а королівський двір — єзуїтським підприємством.

Ця дивна пригода коронованої єзуїтки постійно нагадувала керівництву Товариства про приховану чи явну перевагу королівської влади над владою духовною. Так, в одному зі своїх листів регентка у лютому 1556 р. переконує Ігнатія не відкликати до Риму отців Араоса і Борджія, з якими вона не хотіла розставатися: «Вислови своє бажання, пане, щоби ці два отці не могли змінювати місце перебування без моєї згоди, надай мені над ними владу, щоби я могла керувати ними в ім’я послуху. Таким чином справиш мені величезну приємність».

«Матвій Санчес» по смерті Ігнатія Лойоли змінив своє ім’я на «Монтойя» та помер у віці тридцяти восьми років. Попри численні матримоніальні проекти, Хуана Іспанська ніколи не поставила під сумнів свою обітницю довічної чистоти. Що стосується обітниці бідності, то вона заснувала у Мадриді монастир Босих, у якому часто сама перебувала. Суворий піст та ходіння босоніж злагоджували прекрасні твори мистецтва, якими вона обдарувала монастир.

Жодних жінок

Протягом сторіч принцип «жодних жінок» породжував численні застереження та спроби його порушити. В кожному поколінні з’являлася якась героїня, яка нетерпляче прагнула пригадати, що в очах Творця немає статі і що жінка може збільшувати славу Божу. Ця суперечка триває від часів Ізабелли Розер.

Найвідомішою спробою утворити орден єзуїток стало заснування в Сан-Омер у Фландрії англійкою, колишньою францисканською монахинею, Марією Ворд у 1609 р. згромадження, яке до свого статуту включило більшість правил Товариства Ісуса. Як наприклад присутність у світському житті поза клаузурою[1] та занедбання хорального співу. Міс Ворд провадила школи для дівчат, рівень яких можна було порівняти з єзуїтськими. У різних країнах згромадження отримало різні назви «Англійські панни» та «Лореттанські монахині».

Тим не менше, модель чернечого життя, яка передбачала активне місіонерство монахинь за єзуїтським зразком поза межами монастиря явно випереджала свій час. Вона була занадто радикальною для XVII ст. і породжувала численні чутки і небилиці про монахинь-місіонерок. 1631 р. папа Урбан VIII видав буллу, яка припиняла діяльність згромадження Марії Ворд. Колишні монахині згромадження дали початок Конгрегації Ісуса, чи Інституту Благословенної Діви Марії, які діють і зараз у різних країнах світу, у тому числі в Україні.

 

Під керівництвом єзуїтів в другій половині XVII ст. було утворено в Оверні (Франція) згромадження сестер св. Йосипа. Діяльність згромадження була пов’язана з єзуїтським колегією в Бійом. Більш того, це згромадження намагалося досягти офіційного включення до складу Товариства Ісуса.

У другій половині ХІХ ст. почали виникати неклаузурові жіночі згромадження, які, як і спільнота Марії Ворд, вели активну харитативну, апостольську і місіонерську діяльність. Серед них ігнатіанську духовність плекають клаверіанки (Содаліція сестер-місіонерок св. Петра Клав’єра), сестри-місіонерки Найсвятішої Діви Марії Африканської, урсулянки Римської унії (Римська унія ордену св. Урсули), Спільнота Непорочної Матері Великої Довіри. Сьогодні серед жіночих згромаджень найближче до єзуїтського зразка стоять Конгрегація Сестер Божого Серця Ісуса. Серед світських інститутів посвяченого життя елементи єзуїтської духовності можна знайти у «Veritas et caritas» та у Винагороджувательок Серця Ісуса і Марії. Попри співпрацю єзуїтів із жіночими згромадженнями, жодне із них не стало частиною Товариства Ісуса чи не було при ньому засноване.



[1] Клаузура — термін, який означає сукупність правил, які регламентують перебування ченців за межами монастирів та їх спілкування зі сторонніми особами.

Теги: