Великомучениця Катерина: актуалізація культу у XVIII ст.

7 грудня день пам’яті святої Катерини Олександрійської († 305 ?) – однієї з самих шанованих великомучениць в християнському світі. За традиційною житійною версією св. Катерина прийняла мученицьку смерть на початку IV ст. при імператорі Максиміані Галерії в Олександрії. Її мощі, за переданням, були відкриті близько 800 р. поблизу Синайського монастиря на вершині гори, яка в результаті стала називатися горою св. Катерини (за іншою версією, в підніжжя гори Хорив). Після цього мощі були перенесені до Синайської обителі, яка впродовж багатьох століть виступала головним центром поширення культу святої.

Перші згадки про мощі великомучениці на Синаї в агіографічних джерелах відносяться до кінця X ст. Паломники починають згадувати про них лише в першій половині XI ст. Приблизно з XI ст. з ростом шанування, Синайський монастир, присвячений Пресвятій Богородиці і Неопалимій Купині, з собором на честь Преображення Господнього, стали також називати Катерининським монастирем. В XIII–XIV ст. нова назва остаточно витіснила попереднє найменування монастиря. В 1461 р. Катерина Олександрійська була канонізована і офіційно зарахована до лику святих. Окрім обителі на Синаї частки мощів св. Катерини знаходяться в інших грецьких храмах і монастирях. Спочатку її культ поширився в східно-християнському світі, пізніше – і в західній традиції. Так, наприклад, Катерина Олександрійська стала однією з найбільш шанованих святих в середньовічній Швеції. В Католицькій церкві св. Катерина шанується перш за все як покровителька студентства, богословів та філософів; свята є патронесою Парижського університету.

Достовірних відомостей про життя і мучеництво святої до нас дійшло небагато. Житіє Катерини Олександрійської досить пізнього походження і містить, як з богословської, так і з історичної точки зору, багато неоднозначних і суперечливих моментів. Дослідники схильні вважати, що розширені версії житія швидше говорять не про реальну історичну особистість, а про певний збірний образ ідеальної християнки, наділеної великою кількістю чеснот. Зокрема, св. Катерина вирізнялась неабиякою красою і здібностями до наук: до 18 років вона вивчила риторику, філософію, медицину, прочитала всіх відомих античних поетів і істориків і знала 72 мови. Факт такої ідеалізації та шанування доволі «нестандартного» образу жінки-християнки, якій приписуються досить не властиві для жінки її часу риси і види занять, залишається загадкою.

Початок шанування великомучениці Катерини на українських землях, відповідає часу активної популяризації культу святої взагалі. Як Катерина Олександрійська ідентифікується одне з безіменних зображень святої, в багатому платі і з вінцем на голові, в Софії Київській (XI ст.). Більше того, князь Ярослав Мудрий поруч з Георгіївським і Ірининським храмами звів і храм св. Катерини. Ім’я Катерина фіксується в княжому ономастиконі, його носила донька великого князя Всеволода Ярославича. Як і низку інших культів, культ Катерини Олександрійської в Київській Русі запозичується з Візантії.

Наступну хвилю популяризації культу великомучениці Катерини можемо спостерігати у XVIII ст., характерна вона насамперед для території Гетьманщини – Лівобережної частини України, яка в цей час знаходилася у складі Російської імперії. Актуалізація культу св. Катерини у XVIII ст. зумовлена кількома факторами. По-перше, на поширення культу впливала його популярність в середовищі грецьких купців, колонії яких були створені в кількох містах Гетьманщини. Гетьман Богдан Хмельницький видав кілька універсалів – 1 серпня 1649 р., 18 червня 1652 р. та 9 січня 1656 р., що надавали грекам значних привілеїв, і дозволяли їхнє переселення на територію Гетьманщини. Зокрема, одна з найбільших грецьких колоній сформувалася у м. Ніжин, що стало визначним центром міжнародної торгівлі. В Києві грецька громада змогла отримати право на влаштування монастиря святої великомучениці Катерини, котрий функціонував до кінця XVIII ст. та мав тісні контакти з Синайською обителлю.

Проте, більш важливим для поширення культу великомучениці Катерини стає те, що його популяризація у XVIII ст. набуває «державного» значення в Російській імперії. Елементи державної рецепції катерининського культу мають коріння в XVI ст. Св. Катерина особливо шанувалась московськими великими князями, оскільки була небесною покровителькою матері дружини Іоанна III, Софїї Палеолог. Нащадок її сина Василя III Іван Грозний, осаджуючи Казань, наказує поставити церкву в ім’я св. Катерини. Першою в царській родині у 1658 р. ім’я Катерина отримала донька царя Олексія Михайловича. Відтоді воно входить в царський ономастикон, а у XVIII – XIX ст. активно поширюється серед аристократії. Культ Катерини Олександрійської максимально актуалізується, коли Петро I з допомогою не світських, а релігійних ідей, перш за все – легенди про св. Катерину, намагається легітимізувати жіноче правління в Російській імперії.

За допомогою «катерининського коду» формується владний образ дружини Петра I, в майбутньому імператриці Катерини I. В 1714 р. засновується орден Св. Катерини, котрий відрізнявся тим, що був жіночим. В 1724 р. відбувається коронація Катерини в Успенському соборі Московського Кремля, коли Петро I (а не церковний ієрарх) покладає на її голову імператорську корону, очевидно, відтворюючи візантійську модель коронації. До речі, Феофан Прокопович, виголошуючи проповідь в день коронації, ухилився від визнання законності жіночого правління, звівши права імператриці до волі Божої і монаршого побажання. За висновками американського славіста Г. Маркера, Катерина I стала ключовою фігурою «жіночого правління»: вона перша носила титул імператриці, вона була матір’ю Єлизавети Петрівни, її ім’я отримала майбутня Катерина II. Остання була причетна до «катерининського коду» вибором імені, даного їй при переході в православ’я: німецька принцеса Софія перетворилась в нову Катерину Олексіївну, дружину нового Петра.

Наголосимо, що у XVIII ст. образ великомучениці Катерини, очевидно, сприймався як компонент візантійської імператорської спадщини. По-друге, він був надзвичайно «зручним», зважаючи на царське/аристократичне походження святої. В більшості випадків св. Катерина зображувалася як царствена мучениця в розкішному одязі і вінці. Також для часу Просвітництва досить привабливими могли виглядати і характеристики святої, пов’язані з її вченістю.

Починаючи з другої половини XVII ст. культ св. Катерини збагачується новими властивостями. По-перше, був виконаний переклад мучеництва Катерини, ієромонахом Арсенієм Греком і опублікований в 1660 р. в складі «Анфологіона». Симеон Полоцький пише проповідь на честь великомучениці, яка публікується у збірнику «Вечеря душевна». Тричі до образу св. Катерини звертається Димитрій Ростовський: в своєму агіографічному зібранні, в окремій проповіді і в Мінеї Службовій. Саме у версії Димитрія Ростовського, яка близька до перекладу Арсенія Грека, житіє св. Катерини отримало найширше розповсюдження. Димитрій Ростовський слідом за Арсенієм Греком – акцентує фізичну привабливість великомучениці, її царственість і рицарство в боротьбі з язичництвом, значимість містичного шлюбу з Христом.

В 1660 р. на місці явлення царю Олексію Михайловичу уві сні великомучениці Катерини, котра повідомила йому про народження доньки, був заснований Катерининський монастир (пустинь). У XVIII ст. образ св. Катерини був поміщений в сакральні центри столиці – Олександро-Невський монастир і Петропавлівський собор. У Києві в Михайлівському Золотоверхому монастирі до головного його храму коштом Петра I та його дружини імператриці Катерини з півдня прибудували симетричний до бічного вівтаря святої великомучениці Варвари, бічний вівтар великомучениці Катерини. За реєстром храмів 1780–1783 рр. в Київській митрополії фіксується одна парафіяльна церква на честь великомучениці Катерини Олександрійської в с. Хоружівка Лубенського полку. Нам не відомо чи пов’язано її заснування з якоюсь конкретною фундаторкою і як обиралася посвята. Загалом маємо сказати, що в Київській митрополії в ім’я великомучениць-жінок найбільше храмів було на честь великомучениці Параскеви – 21 та великомучениці Варвари – 9. Окрім Катерининського також один храм був з Анастасіївською посвятою. У складі Чернігівської єпархії відомо побудований наприкінці XVII – на початку XVIII ст. родиною Лизогубів у Чернігові мурований храм на честь св. Катерини (нині є одним з кращих зразків провідного напряму української архітектури другої половини XVII – початку XVIII ст., що постав під впливом народного дерев’яного будівництва).

Щодо мощів великомучениці Катерини, то найближчим для Києва місцем, де вони знаходилися, був Благовіщенський собор Московського Кремля. Там частки мощів св. Катерини зберігалися в двох релікваріях з кінця XV – початку XVI ст. Питанням залишається, чи були мощі великомучениці в грецькому Катерининському монастирі в Києві.

Також у XVIII ст. складається ціла система свят, в які згадується великомучениця Катерина разом з правлячими російськими імператрицями. Зійшовши на престол, Катерина I день 24 листопада наказала відзначати як день її тезоіменитства та день ордена Св. Катерини. Анна Іоаннівна позбавила «Катеринин день» статусу державного свята, висунувши власні іменини – день пророчиці Анни. Катерина II ввела до кола державних свят чотири свята на свою честь: День народження імператриці (21 квітня), День коронації імператриці (22 вересня), День зішестя на престол імператриці (28 червня) та День тезоіменитства імператриці (24 листопада). Усі вони були введені до літургічного календаря. Окремими брошурами було видано спеціальні служби, а зразкові проповіді, що мали виголошуватися на ці дні, включено до збірників проповідей.

Як свідчить аналіз практики парафіяльного життя Київської митрополії другої половини XVIII ст., День народження імператриці, День коронації імператриці, День зішестя на престол імператриці та День тезоіменитства імператриці відзначалися в храмах молебнями та проповідями. Така частота згадок імені патронки імператриці, безумовно, сприяла поширенню культу великомучениці Катерини серед як найширшого кола віруючих.

Підсумовуючи маємо сказати, що культ великомучениці Катерини, будучи відомим на українських землях з XI ст., переживає у XVIII ст. нову актуалізацію, як завдяки грецьким впливам, так і, перш за все, визнанню в Російській імперії великомучениці Катерини «імператорською» святою.