Популярність того чи іншого культу фіксується в різний спосіб і знаходить відображення в різних джерелах. Про рівень розповсюдженості культу того чи іншого святого свідчить зафіксована в джерелах популярність його житія, спеціальні служби на його честь, вшанування реліквій, іконографія, тощо. Проте всі ці складові більше проливають світло на питання сприйняття того чи іншого культу, його смислове та інтерпретаційне наповнення. Тоді як чи не самим значним свідченням особливого шанування певного святого є перелік освячених на його честь храмів та монастирів.

Популярність культу св. Миколая Мірлікійського в посвятах українських храмів

Ікона св. Миколая. XVII ст. Походить з м. Остер

Зародження культу святителя Миколая Мірлікійського дослідники відносять до початків утвердження християнства в Київській Русі. Маючи розбіжності щодо механізмів і головних меседжів у його поширенні, вчені практично солідарні стосовно того, що пік шанування святителя припадає на 90-і рр. XI ст. А історичним центром формування і поширення культу св. Миколая називають Десятинну церкву1. На користь того, що культ святителя Миколая користувався винятковою популярністю вже в Давній Русі можна навести низку аргументів. Зокрема, дослідження кінця 90-х рр. XX ст. показали, що таємне молитовне ім’я князя Володимира Святославича, ймовірно, було Миколай. Це дозволило висунути гіпотезу про особливу активізацію культу святого Миколая хрестителем Русі, князем Володимиром. І Софія Київська, і Десятинна церква володіли чудотворними іконами святителя. В давніх розписах Софії Київської зображень святителя зустрічається п’ять разів2. Перелік таких точечних сигналів популярності можна продовжити, найважче прослідкувати як еволюціонував культ святителя Миколая від києворуського часу в наступні століття, особливо, що стосується присвячених святителю храмів та монастирів.

Перші дані про кількість присвячених святому Миколаю Мірлікійському храмів виявилося можливим віднайти в історичних джерелах XVIII ст. Наразі нам вдалося реконструювати повний реєстр храмів, які функціонували в Київській митрополії у 1780–1783 рр.3 Це дозволило створити необхідну інформаційно-статистичну базу для аргументованої розмови про популярність тих чи інших культів на теренах Київської митрополії в добу Бароко, в тому числі і про популярність культу святителя Миколая. Реконструйований реєстр вміщує інформацію про посвяти та місце знаходження 973 церков Київської митрополії, що діяли у 8 з 10 полків Гетьманщини: Київському, Ніжинському, Прилуцькому, Чернігівському, Лубенському, Стародубському, Гадяцькому та Переяславському, – є максимально повним та репрезентативним.

Отже, 128 (13,1%) з 973 (100%) храмів Київської митрополії були присвячені св. Миколаю Мірлікійському. Це найвищий показник популярності. На другій позиції знаходяться Покровські храми 115 (11,8%), на третій – Михайлівські 95 (9,7%). Окрім того, що Миколаївських храмів було найбільше, картографування території Київської митрополії і створення карти Миколаївських храмів, проілюструвало, приблизно однакову популярність культу св. Миколая в різних частинах митрополії. Переважання храмів на честь святителя можемо спостерігати як в містах/містечках, так і в сільських населених пунктах. Проте в містах показник популярності Миколаївських посвят спостерігається дещо вищий за загальний – 16,2%. Характерно, що у Києві на кінець XVIII ст. усі три Миколаївські церкви (Миколи Доброго, Набережно-Микільська, Притиско-Микільська), знаходилися на ремісничо-торговому Подолі. Загалом у місті разом з монастирськими в різний час були закладені та функціонували 19 храмів на честь святителя, з яких до сьогодні збереглося лише шість4. У сільській місцевості кількість Миколаївських храмів поступалася Покровським церквам. Незважаючи на ці спостереження, говорити про більшу популярність культу святого Миколая в міському середовищі наразі зарано. Швидше треба визнати широке соціальне шанування св. Миколая, який став «всенародним святим».

Популярність культу св. Миколая Мірлікійського в посвятах українських храмів

Набережно-Микільська церква в Києві, 1772–1775 рр.

Так само частими були присвяти храмів святителю Миколаю Мірлікійському і в монастирях Київської митрополії. В 70-80-х рр. XVIII ст. Миколаївські храми чи приділи в ім’я святителя Миколая діяли в Софійському кафедральному монастирі і в приписній до нього Зазимській Миколаївській пустині, в Київському Пустинно-Миколаївському монастирі і приписному до нього Пивогородському Миколаївському монастирі, в Батуринському Миколаївському монастирі та в його скитку, в Гадяцькому Красногірському Миколаївському монастирі, в Гамаліївському Пустинно-Харалампіївському монастирі, в Густинському Свято-Троїцькому монастирі, в Лубенському Мгарському Преображенському монастирі, в Нехворощанському Успенському монастирі, в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі, в Пустинно-Скельському Преображенському монастирі та в жіночих монастирях: Київському Йорданському, Ладинському Покровському5.

Загальна тенденція, яку фіксує реєстр храмів початку 80-х рр. XVIII ст., яскраво демонструє глибоке шанування святителя, що вкорінилося в народній свідомості впродовж століть.

Важливо відмітити, що в Київській митрополії XVIII ст., за традицією, встановленою ще з ініціативи Переяславського єпископа Єфрема († між 1091 і 1101), вшановування пам’яті св. Миколая Мірлікійського відбувалося двічі на рік: 6 грудня і 9 травня6. Київська Русь стала єдиною східнохристиянською державою, яка вслід за Римом прийняла ще одне свято на честь св. Миколая, пов’язане з перенесенням мощей святителя із міста Міри Лікійські в Малій Азії до італійського міста Барі (1087), не визнане Візантією (оскільки мощі святого були фактично викрадені). Яке зі свят («Микола Зимовий» чи «Микола Травний») було більш популярним, на підставі посвят парафіяльних храмів сказати важко. Оскільки в загальному формулюванні «Миколаївська церква», вживаному у документах, не відбилося те, на який день припадало її храмове свято. Лише про одну церкву в містечку Опішня Гадяцького полку достеменно відомо, що вона освячена на честь перенесення мощей святого, а отже – «Миколи Травного». Щодо монастирських присвят, то на честь перенесення мощей святителя був побудований трапезний храм Нехворощанського Успенського монастиря.

Про глибоке шанування святителя Миколая в Київській митрополії XVIII ст. свідчать і інші джерела та факти. Зокрема, паломники, які у другій половині XVIII ст. приходили до Софії Київської, найбільше коштів залишали біля ікони Миколая Мокрого, яке, на думку частини дослідників, була сучасною хрещенню Русі7, менше жертвували біля інших святинь Софійського монастиря8. В парафіяльних храмах частіше відзначали проповідями дні пам’яті святителя Миколая Мірлікійського, аніж інших святих.

Феномен високої популярності культу святителя Миколая Мірлікійського важко пояснити в одній площині. Причини такого глибоко вкоріненого особливого ставлення до святителя, віри в силу його заступництва варто далі прослідкувати на етнографічному, фольклорному матеріалі, книжній та духовно-літургійній традиції, іконографії та ін. Безумовно, на популярність культу святителя Миколая Мірлікійського на українських землях вплинув цілий комплекс факторів, що потребують подальшого ретельного студіювання.

  1. Ричка В.М. Культ св. Миколи-Михайла у Києві // Святий князь Михайло Чернігівський та його доба: Матеріали церковно-історичної конференції. – Чернігів, 1996. – С. 22; Верещагіна Н.В. Перші загальнодержавні культи святих Климента і Миколая та їх відтворення у пам’ятках історії і культури Київської Русі. Автореф. дис. … канд. іст. наук. Спеціальність 09.00.11 – Релігієзнавство. – К., 1999. – 18 с.

  2. Верещагіна Н. Чи звався князь Володимир Миколаєм? // Людина і світ. – К., 1999. – № 2. – С. 14-16; Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. – К., 1999. – С. 171-175; Никитенко Н.Н. Образ святителя Николая в монументальной живописи Софии Киевской // «Правило веры и образ кротости …»: Образ свт. Николая, архиеп. Мирликийского, в византийской и славянской агиографии, гимнографии и иконографии. – М., 2004. – С. 395.

  3. Прокоп’юк О.Б. Реєстр храмів Київської митрополії (1780–1783 рр.): джерела, реконструкція, потенціал // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Львів, 2011. Кн. 1. С. 209-216.

  4. Верещагина Н. Храмы и чтимые иконы святителя Николая в Киеве // Сакральні споруди у житті суспільства: історія і сьогодення. Матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції «Софійські читання» (Київ, 27-28 листопада 2003 р. – К., 2004. – С. 50-51.

  5. ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1024. – Спр. 2322. – Арк. 1-74 (1775); спр. 2412. – Арк. 1-40 (1777); оп. 1020. – Спр. 4682. – Арк. 2-8 (1778); спр. 5300. – Арк. 1-35 (1783).

  6. Красовский А. Установление в Русской Церкви праздника 9 мая в память перенесения мощей святителя Николая из Мир Ликийских в Бари // Труды КДА. – К., 1874. – Т. 4. – С. 521-585.

  7. А.В. Прахов, який реставрував ікону в 1882 р., вважав, що вона візантійського походження і датується X ст. Найбільші скептики відносять час її створення до XIV ст.

  8. Прокоп’юк О.Б. Шанування святинь Софії Київської крізь призму прибутково-витратних книг монастиря або про «можливості» ще одного джерела // Софійські читання. Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції «Духовний потенціал та історичний контекст християнського мистецтва» (Київ, 28–29 травня 2009 р.). – К., 2010. – С. 326-330.

Теги: