10 вересня (28 серпня за старим стилем) Православна Церква святкує Собор преподобних отців Києво-Печерських, що почивають в Дальніх печерах лаври. Портал «Релігія в Україні» пропонує увазі читачів статтю провідного наукового співробітника Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Оксани Борисівни Прокоп’юк, присвячену історії вшанування печерських святих в Київській митрополії.

 

Культ преподобних отців печерських в посвятах храмів Київської митрополії

Антонієфеодосіївська церква у Василькові, середина XVIII ст.


Шанування преподобних отців печерських є важливою складовою релігійної свідомості українського народу. Проте в історії становлення та еволюції цього культу залишається ще безліч білих плям. Зокрема важливо було б з’ясувати перелік храмів на честь преподобних отців печерських; встановити, яких саме лаврських преподобних вшановували шляхом освячення на їх честь храмів; де ці храми знаходилися та хто був ініціатором подібних посвят. Охопити відразу увесь географічний та хронологічний простір українських земель не беремося. Наразі спробуємо прослідкувати впливи Києво-Печерської лаври на поширення культу отців печерських, що відбилися в посвятах храмів Київської митрополії XVIII ст. Таке дослідження стало можливим завдяки реконструйованому реєстру храмів Київської митрополії (1780-1783)i.

Відразу вкажемо на можливі площини розгляду проблеми. По-перше, Києво-Печерська лавра є певним духовним символом/центром, який вже своїм духовним авторитетом визначає вподобання, формує смаки віруючих і народну релігійність. По-друге, розгляду потребує безпосередня діяльність Києво-Печерської лаври в найменуванні храмів, насамперед, тих, що знаходилися на землях монастиря. По-третє, в посвятах храмів відобразився ступінь поширення культу преподобних отців печерських, що ілюструє рівень популяризації Києво-Печерською лаврою «власних» святих, особливо за межами монастиря.

У XVIII ст. парафії Київської митрополії знаходилися на території 8 з 10 полків Гетьманщини в Київському, Ніжинському, Прилуцькому, Чернігівському, Лубенському, Стародубському, Гадяцькому та Переяславському. На цій території у 1780-1783 рр. діяло 973 храми (в перелік не включено лише храми у чоловічих монастирях). Серед них найбільше нараховується храмів присвячених святителю Миколаю Мірлікійському, Покрові Пресвятої Богородиці, архангелу Михаїлу, Різдву Пресвятої Богородиці, Успінню Пресвятої Богородиці, Святій Трійці, Преображенню Господньому, великомученику Георгію, Воскресінню Христовому та Вознесінню Господньому.

Найбільш знаними святими Києво-Печерської лаври, шанування яких знайшло відображення в храмових посвятах Київської митрополії, були преподобні Антоній та Феодосій Печерські, засновники монастиря. Їм разом присвячено три церкви і одна – окремо преподобному Феодосію. Два храми освячено в ім’я святого преподобного Іоанна Багатостраждального, який все життя провів у боротьбі із плоттю і тільки після майже тридцяти років подвижництва позбувся своїх тілесних пристрастей. Інші герої Києво-Печерського патерика в посвятах парафіяльних храмів Київської митрополії кінця XVIII ст. не згадуються. Нагадаємо, що преподобний Феодосій був третім святим, канонізованим в Руській Церкві, а преподобний Антоній – лише восьмимii. У 1643 р. преподобні отці, що почивають в Ближніх та Дальніх печерах Київської лаври (загальною кількістю 118), з ініціативи митрополита Петра Могили були канонізовані як місцевовшановані святі міста Києва. Лише у 1762 р. рішенням Св. Синоду їх імена було внесено і до загальноцерковнихмісяцесловівiii. Як бачимо, найвищою популярністю з більш ніж ста печерських святих користувалися лише троє: преподобні Антоній, Феодосій та Іоанн Багатостраждальний.

Церква св. Феодосія, засновника Києво-Печерського монастиря, знаходилася на Печерську поблизу Києво-Печерської лаври. Локалізація храмів в ім’я преподобних отців Антонія і Феодосія Печерських наступна: містечко Васильків Київської сотні Київського полку; с. Рівчак Кобизької сотні Київського полку; м. Сміла Смілянської сотні Лубенського полку. Загалом, поширення культу більш характерне для територій Київщини, отже, місця, де прославилися преподобні. Про два із вказаних храмів, св. Феодосія поблизу Києво-Печерської лаври та свв. Антонія і Феодосія у м. Василькові, відомо, що вибір посвяти здійснювався за участі ченців Києво-Печерської лаври. Згідно з легендою Феодосіївська церква побудована на місці, де зупинялися ченці під час перенесення мощей св. Феодосія з Дальніх печер до Успенського храму в 1091 р. Храм на честь обох преподобних у Василькові був збудований у 1758 р. лаврським архімандритом Лукою (Білоусовичем). Його поява цілком очевидна, оскільки це містечко – «мала» Батьківщина Феодосія Печерського. Окрім того, з 1499 по 1786 р., з невеликими перервами, Васильків належав Києво-Печерській лавріiv. З ініціативи кого з’явилися два інші Антонієфеодосіївські храми в с. Рівчак та м. Сміла наразі сказати важко. Ми схильні вважати, що до вибору посвят тут також були причетні, якщо не безпосередньо лаврські ченці, то, принаймні, чорне духовенство.

Храми ж, освячені в ім’я преподобного Іоанна Багатостраждального Печерського, навпаки, знаходилися віддалено від Києва: с. Середняки Гадяцької першої сотні Гадяцького полку та с. Іванівка Лукомської сотні Лубенського полку. Принаймні про один з них знаємо, що посвята з’явилась з приватної ініціативи, а це особливо важливо для розуміння глибини проникнення культу. Храм Іоанна Багатостраждального в с. Середняки побудований полковим обозним Йосипом Ситенським у 1757 р.

Як бачимо, храмів на честь преподобних печерських у Київській митрополії XVIIIст. було небагато, а їхня поява ініціювалася, насамперед, самим Києво-Печерським монастирем на землях, що належали обителі. Цікавим є приклад із зміною посвяти, який добре ілюструє специфіку походження посвят на честь печерських преподобних, підкреслює їх унікальність. Храм у селі Ховзівка, що мав посвяту на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських, зі зміною підпорядкування від Глухівського Петропавлівського монастиря до Глухівської протопопії, під час відбудови у 1776 р., змінює посвяту, ймовірно, на більш зрозумілу народному середовищу – Миколаївськуv.

Культ преподобних отців печерських в посвятах храмів Київської митрополії

Ікона прпп. Антонія і Феодосія Печерських. Остання чверть XVII ст. Чернігівщина

В монастирських храмах Київської митрополії престоли на честь преподобних отців Антонія і Феодосія Печерських, окрім трапезного храму Києво-Печерської лаври, були в Софійському соборі кафедрального монастиря та в Миколаївському храмі Київського Пустинно-Миколаївського монастиря. Таким чином, особливе місце шануванню святих преподобних отців печерських відводилося в сакрумі не лише Києво-Печерської лаври, а й двох найбільших обителей митрополії, які, щоправда, також знаходилися в Києві.

Підкреслимо, що в питанні поширення культів «власних» святих Києво-Печерська лавра діяла в рамках типових практик. Наприклад, Михайлівський Золотоверхий монастир активно займався «пропагандою» культу св. Варвари, мощі якої були реліквією обителі. В реєстрі храмів Київської митрополії 1780–1783 рр. фіксується досить значний відсоток храмів на честь вмц. Варвари в різних частинах митрополії, особливо, якщо зважити на те, що активна популяризація культу святої припадає лише на другу половину XVII ст.

Києво-Печерська лавра, завдяки своєму духовному авторитету, безумовно, справила неабиякий вплив на поширення й інших культів на українських землях, зокрема, Успенського. Нагадаємо, що головний храм Києво-Печерського монастиря присвячувався Успінню Пресвятої Богородиці. Витоки популярності культу Цариці Небесної у давньоруському християнстві дослідники вбачають у зв’язках Києва з Константинополемvi. За Ярослава Мудрого культ Богородиці утвердився: Київ вважався «містом Богородиці», вона ж – його «Патронесою», а Києво-Печерський монастир – «… домъ святця Богородица, иже сама изволиласъздати…»vii. Дослідники стверджують, що в перші століття християнства на Русі Успенський культ займав місце найбільш поширеного серед Богородичних: 6 з 10 давньоруських єпископських кафедр та більше 30 міських парафіяльних соборів кінця XI–XIII ст. були присвячені Успінню, що вважається найдавнішим і найбільш значимим з усіх свят, встановлених Церквою на честь Богородиціviii. Реєстр 1780–1783 рр. фіксує переважання Покровських храмів над Успенськими, проте кількість храмів присвячених Успінню і надалі залишається значною.

Києво-Печерська лавра також мала відношення до поширення культу святого первомученика і архідиякона Стефана. Згадаймо той факт, що св. Феодосій побудував біля Києво-Печерського монастиря подвір’я з храмом первомученика Стефана, куди приймали для життя жебраків, сліпих, немічнихix. У Києво-Печерській лаврі була частка мощей св. Стефана, в Успенському соборі святому присвячувався окремий престол.

Єдиний на всю Київську митрополію XVIII ст. храм на честь святого рівноапостольного князя Володимира знаходився у Києво-Печерській протопопії (на Печерську) на землях Києво-Печерської лаври. Спроби поширити шанування рівноапостольного князя здійснювалися неодноразово. Певну діяльність в цьому напрямі проводив митрополит Петро Могила. У 1632–1636 рр. під час відбудови Десятинної церкви було віднайдено два чи один саркофаги з останками, які Петро Могила вважав мощами св. Володимираx. Також владика бачив князя Володимира засновником церкви Спаса на Берестові, що підтверджує напис на композиції «Моління»xi. Окремі спроби популяризації культу в контексті «витворювання історії» гетьманської держави, слід гадати, були й на початку XVIII ст. Проте дійсні наслідки популяризація культу мала лише у XIX ст., коли з кінця XVIII ст. шанування Володимира Великого набуло підкреслено державного характеру.

Підсумовуючи, маємо сказати, що найбільш знаними святими Києво-Печерської лаври, шанування яких знайшло відображення у храмових посвятах, були преподобні Антоній, Феодосій та Іоанн Багатостраждальний. Також Києво-Печерська лаврасправляла значний вплив на поширення Успенського культу, культупреподобних отців печерських, взагалі, преподобних, котрі вшановуються всією Церквою,та культу рівноапостольних. Названі святі уособлювали ідеали чернецтва, відзначилися у поширенні християнства та храмобудівництві. Саме на цих культах тримався духовний авторитет монастиря, через посвяти храмів вони проникали в релігійну свідомістьвірних, формували її.

Про автора
Прокоп’юк Оксана Борисівна — кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

iПрокоп’юк О.Б.Київська митрополія: топографія посвят. Реконструкція реєструхрамів за відомостями про церковнослужителів (1780–1783) – К., 2012. – 208 с. (у друці).

iiГолубинский Е.Е.История канонизации святых в Русской церкви. Изд. 2. – М., 1903. – С. 50-53, 59-60.

iiiГорський В.С. Святі Київської Русі. – К., 1994. – С. 126.

ivРусакова Ю.М.Неавтентичні документи Києво-Печерського монастиря XVI–XVII ст.: текстологія та поземельний аспект побутування. Дисертація … канд. іст. наук. Спеціальність 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – К., 2008. – Арк. 314.

v[Гумилевский Филарет, архиеп.]Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 7: Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховский и Нежинскийуезды. – Чернигов, 1873. – С. 335.

viКондаков Н.П. Иконография Богоматери. – Петроград, 1915. – Т. 2. – С. 19; Александров А. Об установлении праздника Покрова Пресвятой Богородицы в Русской Церкви // Журнал Московской Патриархии. – 1983. – № 11. – С. 77, 78; Александрович В. Старокиївський культ Богородиці-Заступниці і становлення іконографії Покрови Богородиці // MediavaliaUcrainica: ментальність та історія ідей. – К., 1995. – Т. 3. – С. 49, 50.

viiРичка В.М. Ідея Києва – другого Єрусалима – в політико-ідеологічних концепціях середньовічної Русі // Археологія. – 1998. – № 2. – С. 72-81; Абрамович Д. Києво-Печерський Патерик: Вступ, текст, примітки. – К., 1931. – С. 71.

viiiКабанець Є.П. Походження Успенської топоніміки Києво-Печерського монастиря // Лаврський альманах. – 1999. – Вип. 1. – С. 55; його ж.Успенські церкви Давньої Русі (кінець X–XIIIст.) // Там само. – 1999. – Вип. 2. – С. 53-62.

ixУказатель святыни и священных достопамятностей Киева, как в самом городе, так и в его окресностях, для поклонников, посещающих святые места киевские. Издание седьмое. – К., 1881. – С. 18-19.

xСамуил (Миславский). Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. – СПб., 1817. – С. 105-106.

xiПетров Н.И. Древняя стенопись в Киевской Спаской на Берестове церкви (оттиск из журнала «Труды КДА»). – К., 1908. – С. 2-3.

Теги: