Трипільське замкнене коло: утопічна подорож від свастики до української ляльки вуду

Від Трипілля до Стоунхеджа

Шукаєте ідею, де провести вихідні, вирватися з великого міста? Прагнете вирушити в культурну екскурсію? Вас втомила сіра повсякденність і ви прагнете «високого і прекрасного»? Вас цікавить все «незвичне і таємниче», «нове і незвідане»? Любите пригоди і мрієте про подорож у далекі екзотичні країни? Ви щойно з конференції, де точилися запеклі дискусії про коріння європейської культури і цивілізації? Або ж ви з конгресу, присвяченого питанням місця України в Європі?
Тоді подорож у Трипілля – саме те, що ви шукаєте! Досконала нагода! Мальовниче селище неподалік Києва з водоймою в оточенні квітучих пагорбів,  де розташовані два музеї: обласний археологічний музей і приватний історико-археологічний музей «Прадавня Аратта – Україна». Представлена в них експозиція допоможе вам зануритися у таємничий світ глибинного значення витоків людської цивілізації і культури… Природа, культура, рідне, а заразом нове і екзотичне… Це утопія! Ні – реальність!
Відвідайте Трипілля, і ви долучитесь до першоджерел! Ба більше, не тільки Європи, а й всього світу! Жарти? Аж ніяк. Кожному українському школяру відомо, що витоки всього людства знаходяться у селі Трипіллі Обухівського району Київської області. Тож перша людина була гомо сапієнс? Ні, вона була українцем!
Не вірите? Зазирніть у підручник для 6 класу загальноосвітніх навчальних закладів “Історія стародавнього світу”, видавництво “Педагогічна преса”, Київ 2006, Автори: О.І. Шалагінова, Б.Б. Шалагінов. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. Наказ Міністерства освіти і науки від 28.04.2006 №341 на підставі рішення Колегії МОН України від 18.04.2006 протокол №5/1-19 та від 25.04.2006 протокол №5а/1-19. Стор. 13, таблиця 1 “Історичний розвиток людини”. Фрагменти з цієї таблиці:
Пітекантроп        с. Королеве, Україна, понад 1 млн. років тому
Гомо сапієнс        с. Трипілля, Україна, 8−4 тис. років тому

Перед нами постає поважне питання, яке зачіпає одразу сфери історії, культурології, етнології, релігії та духовності. Але що ж їх об’єднує в одне ціле? Міф Трипілля! 

Коли приїдете до диво-селища, сядьте на березі річки, спогляньте тиху поверхню води, лагідний димок Дніпрогес, що тихо стелеться понад нею й розчиняється у блакитному небі. Забудьте про марноту реальності і помрійте під звуки мамонтової сопілки про чудову, казкову хліборобську країну Аратту-Україну, яка постала колись з океану та осяяла весь світ мудрістю, країну, де все чудово, де глечики повні їжі, а ціни на хліб незмінні попри всі мінливості валюти.

Все почалося так. Розверзлися води прадавнього океану, дно виринуло на поверхню і стало землею. Вода розтеклася річками і озерами, на берегах яких оселилася перша пара Інь та Янь, від якої виник перший народ. За його віруваннями, Праматір усього сущого, з тілом жінки та головами різних тварин, народила світове Яйце-Райце. Воно розкололося і з нього постав весь світ. Богиня встановила первісний матріархальний лад і наказала орати землю. Від цього і нарекли землю Аратта. На честь богині згодом й почали малювати писанки на знак виникнення світу. Глечики, які виліплювали не тільки для господарства, але й як посуд для здійснення обрядів, прикрашали орнаментами. Це не були просто візерунки, вони символізували прагнення до безсмертного життя й були першою метафізичною книгою людства. Богиню спочатку зображували у вигляді статуеток, а потім, з розвитком ремісництва і ткацтва, почали робити ляльки у вишиванках. Ці фігурки використовували у магічних ритуалах культу Праматері. З плином часу народ трипільський розрісся й пішов далі у світ розширювати людству культурні горизонти. Вони помандрували аж до Месопотамії, встановили там цивілізацію і навчили шумерів ремісництва і мистецтва. Побудувавши міста, почали зводити вежу Вавилон. Тоді богиня Праматір образилася на трипільців за те, що вони покинули рідні хати мазанки і намагаються будувати хмарочос без дозволу, та вразила їх блискавкою. Вежа впала, уламки покотилися в усі сторони світу разом з будівничими: хто в який бік покотився, там заснував Китай, Індію, Персію, Грецію і далі Стоунхедж. Таким чином, культура трипільців поширилася на весь світ, і виникли різні мови Азії й Європи.

Скільки таємниць криє в собі ця земля трипільська, скільки всього може відкрити для сучасного світу. Як свідчать численні публікації, всім нам слід звернутися до наших витоків. Насамперед на цю давню хліборобську цивілізацію мають звернути увагу наші аграрії з метою розвитку сільського господарства і запобігання економічній кризі. Адже від трипільських часів і до тепер протягом п'яти тисяч років існує в Україні хліборобство, й хлібороб обробляє золоті лани пшениці в  аналогічних кліматичних і ландшафтних умовах, на берегах тих же річок. Також дослідження трипільської мови може стати у нагоді в праці над стандартизацією сучасної української мови.

Можете слушно зауважити, що трипільська культура не є суто українським явищем, вона поширювалася на значні території, які сягають територій сучасної Молдови та Румунії. Так, але згідно з новітнім міфом, саме тут вона виринула з праокеану і розвинулася у велику культуру… Це справжній культурний центр світу, який може стати найбільшим туристичним брендом України та привабити сюди сотні тисяч туристів. Вони будуть приїздити, дивуватися надзвичайній експозиції музеїв, милуватися природою, фотографуватися, купувати сувеніри й долучатися до всього «вічного і прекрасного» у цьому центрі всесвіту. 

Отак можна й далі сидіти на березі, поринати у мрії про ідеальну країну, де панує лад, мир і добро, й чимдалі віддалятися від реальності сучасної України…
 
Однак, виникає питання, чому ж трипільці, які заснували таку високорозвинену цивілізацію, принесли у світ стільки мудрості, добра і любові, покинули свою колиску і залишили по собі лише спалені городища і глечики?
Як кажуть у народі: чоботар без чобіт ходить…

Археологія-ідеологія

Спробуймо винирнути з імли солодких фантазій і подивитися уважно на питання трипільської цивілізації.
Що ми про неї знаємо? Трипільську культуру відкрив і дослідив її поселення наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка біля села Трипілля на Київщині. Від місця її першого виявлення вона й дістала назву трипільська. Творці цієї культури заселяли в IV-ІІІ тис. до н.е. територію від Дніпра до Карпат. Вважається, що це прийшлі племена, які частково злилися з неолітичними племенами Буго-Дністровської культури. Головні їх заняття – землеробство, але також й садівництво, скотарство та рибальство.
Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка, зображення якої часто порівнюють до орнаментів українських народних вишивок, килимів, кераміки, писанок. Тому для нетямущих останні одразу поміщають поруч з археологічними знахідками в музеях без жодного обґрунтування їх пов’язання. Іншими словами, відвідувачам музею, якими зазвичай є не науковці, але пересічні люди, свідомо нав’язують певну інтерпретацію історії. Постає також питання про автентичність деяких представлених в експозиції предметів, зокрема горщиків, прикрашених свастикою, яку тлумачать як хліборобський символ, та китайськими символами «Інь» і «Янь». Дивує також надто добрий стан багатьох знахідок  з огляду на їх перебування у землі протягом тисячоліть.
Особливе місце в музеях відведене глиняним жіночим статуеткам, які мали би свідчити як про матріархальний лад трипільського суспільства, так і про культ богині Праматері. Звичайно, також не обійшлося без творів сучасних майстрів, які позірно невимушено вписані до експозиції трипільських давностей. У подвір’ї приватного музею можна побачити глиняні скульптури, уставлені в колі нібито довкола капища. А в обласному державному музеї висять ляльки у вишиванках, прикрашені трипільськими орнаментами. До речі, ці фігурки наводять як приклад поширення магії серед стародавніх трипільців. Отака собі українська лялька вуду прадавньої трипільської релігії…

Етноісторичний коктейль

Проте найбільша таємниця трипільської цивілізації полягає в питанні: яким чином вона перетворилася на «найвищий культурний вияв Європи» в IV-III тис. до н.е., «святиню землі української», ба, лягла у підвалин української нації й стала «серцем українства»? Адже донедавна поняття «трипільська культура» становило лише назву унікальної хліборобської цивілізації. Натомість сьогодні вона є предметом численних проектів, між іншим й під патронатом Президента України Віктора Ющенка. Проекти ці мають на меті не ознайомити з археологічними винаходами, але представити їх як надбання національної культури України і зробити її візиткою нашої держави у світі. Яскравим прикладом цього, зокрема, є стенд трипільської культури серед українських сувенірів у аеропорті Бориспіль.
Попервах слід запитати про правомірність подібних висновків. Яким чином на підставі фрагментарних археологічних даних архаїчної неписьменної культури можна стверджувати, що вона становить основу української нації і колиску Європи? Видається, що безперечним фактом є укорінення європейської культури у грецькій філософії та християнстві.
Далі: як довести, що трипільці є прямими пращурами сучасних українців? Чи проста наявність на сучасній території України археологічних знахідок має одразу свідчити про якийсь культурний і національний зв’язок цієї цивілізації з сучасними мешканцями даної території? У такому разі кого вважати предками, наприклад, італійців, якщо на території їх держави є знахідки мікенської, етруської, грецької та римської культур? Чи сучасні іракці і єгиптяни є прямими нащадками шумерської і давньоєгипетської цивілізацій? А якщо, як стверджують, трипільська культура з невідомих причин зникла або ж переселилася, то яким чином вона змогла таємничим чином відродитися в українцях?
Яку відповідь на ці питання можна отримати під час екскурсії в Історико-археологічного музею «Прадавня Аратта-Україна», а також прочитати на його сайті https://www.arattaukraine.com? Директор Олександр Поліщук називає його «музеєм національної ідеї». Ці слова становлять ідеологічний принцип інтерпретації трипільської культури. У центрі національної української ідеї є свастика як знак індоєвропейців або арійців. Українці постають перед нами не просто як нащадки наймогутнішої, найбільш стародавньої, духовно найрозвиненішої хліборобської арійської цивілізації, вони наділені винятковою місією для світу. Тож українці «це не те, що люди першого сорту, а вищі люди в світі» 1.
Все це до болі нагадує нацистську ідеологію Гітлера, наслідки якої позначили трагічними подіями минуле століття. Чи ми прагнемо йти тією самою стежкою? Чи це вірний шлях утвердження ідентичності українського народу? Варто не забувати уроки історії.
Томас Венцлова, видатний литовський поет, есеїст і перекладач, у статті «Вільнюс багатьох народів (2). Не допоможе нам Подбіпєнта» у польській газеті «Газета виборча» пише: «Коли я читаю в київській і львівській пресі висновки, що українці це найстарший народ Європи, а навіть світу, або чую від мінських колег, що Вітольд це найбільший білоруський політик, Міцкевич – найбільший поет, а Малевич і Шагал – найбільші живописці, мені живо пригадується Басанавічюс зі своїм Спартаком [він доводив, що Спартак був литвином]» 2. Парафразуючи рядки з поеми «Параліпоменон» Джакомо Леопарді про німецький народ, можемо заспівати пісню про міфотворення української нації:

Що справджує системи, гіпотези
І теорії українського народу?
Для них, не стільки в незбагненному
Одне з усього ми знаємо, про інше же нічого,
Але у виразних ще сумнівах і страхах
Туман потьмарення затягує невпинно:
Попри очевидне пізнають в усьому
Що з сімені трипільського весь світ зродився 3.

Деміфологізація

Слід виразно зазначити (особливо для читачів гарячкуватого темпераменту), що насправді ніхто не сумнівається в існуванні давніх трипільських поселень. Про них згадувалося в путівниках так за царя, як і за радянської влади, ніхто цього ніколи й не приховував, як стверджують нині певні патріоти з когорти невігласів, що прагнуть абсолютизувати трипільські знахідки й ідеологізувати їх. Слід називати речі властивими їм назвами.
Про Трипілля як про дуже стародавнє поселення згадує відомий історик і краєзнавець Лаврентій Похилевич у своїх фундаментальній роботі «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (1864) 4. А в наступній своїй книзі «Уезды Киевский и Радомысльский» (1887) він особливо наголошує існування в Трипіллі доісторичної культури: «О городе Триполье рано упоминается в Летописях (…) Доказательство существования здесь населения в доисторическое время мы видим в кучах костей животных, сухопутных и водных, вместе с кремневыми стрелами первобытного человека. Тоже самое выражается в окрестных могилах и в солидных земляных укреплениях в самом Триполье, потому что построение их не под силу владевшим здесь князьям (…) и об этом нет построении нет письменных свидетельств» 5.
Прикметним фактом є написання цих слів ще до розкопок В. Хвойки! Іншими словами, ще до нього історикам було відомо про існування доісторичного життя в Трипіллі. Властиво, Хвойка саме тому й вирушив з Києва саме туди, оскільки різні чутки кружляли, гори кісток валялись, та розкопав у 1890-ті роки.
Неправдою є твердження про замовчування чудо-цивілізації радянськими джерелами. Наприклад, путівник «Днепр», згадуючи «пристань и село Триполье», також інформує своїх читачів про те, що «на высоких холмах сохранились следы древних сооружений» 6. Годі й казати про відомий енциклопедичний довідник «Киев», виданий у Києві в 1982 р. немалим накладом 90 тис. примірників. У ньому є стаття про В. Хвойку, де виразно написано про те, що саме він першим «открыл первые местонахождения трипольской культуры (4−3-го тыс. до н.э.)» 7. Варто зауважити, що мова йде не просто про кременеві стріли, але про цілу культуру як явище. Отже, ніхто не затаював нічого.
У підсумку я би хотіла звернутися до думки Наталі Яковенко, яка у вступі до другого, переробленого та розширеного видання «Нарису історії середньовічної та ранньомодерної України» 8, пише про перевертання історії через намагання «подовжити життя» анахронічної «національної історії» чи конструювати цілісну історію з фрагментарних даних. Кожне дослідження історії відбувається з допомогою певних критеріїв: «…історик, пускаючись у плавання по частковому матеріалу, який досліджує, мусить мати в голові якусь мапу-схему свого «національного» маршруту. Мене особисто не влаштовувала усталена мапа, сконструйована «великими», тож написання нарису дорівнювало створенню власної мапи, за якою я мандрую до сьогодні. Зміни, що їх зроблено в новій версії книжки, є своєрідними «уточненнями мапи», як читач бачить у ній не обговорюється дописемний період історії, бо там головний герой нарису, людина, ще не вміє про себе розповісти, отже – й мені сказати нічого» 9.
Тож перед нами вибір: продовжувати пошуки духовних витоків українського народу в уламках стародавніх глечиків, чи звернутися до ретельного і критичного дослідження історії.

Примітки:

 1 https://www.arattaukraine.com/nation/oleksandr-polishchuk-«ukrayinskii-etnos-poterpae-vid-togo-shcho-ne-znae-svoyikh-pershodzherel
 https://www.aratta.org.ua/sacred_ua.php?id=41
 2 Tomas Venclova, Wilno wielu narodów (2). Nie pomoże nam Podbipięta // Gazeta wyborcza. Sobota-niedziela 18-19 kwietnia 2009. – P. 25.
 3 Giacomo Leopardi, Paralipomeni, I. 17, переклад з італійської авторки статті.
 4 Лаврентий Похилевич, Сказания о населенных местностях Киевской губернии, Киев 1864.
 5 Того ж, Уезды Киевский и Радомысльский, Киев 1887.
 6 Путеводитель Днепр,  Москва 1954, с. 139.
 7 Энциклопедический справочник Киев, с. 673.
 8 Наталя Яковенко, Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – Київ: Критика, 2005. –  C. 9-10.
 9 Підкреслення авторки статті.