За бурхливими політичними подіями якось призабувся знаменний ювілей: 18 березня 1874 року у Києві народився визначний філософ не лише всеросійського, а і всеєвропейського масштабу, один із перших речників християнського екзистенціалізму Микола Бердяєв.

Слід зауважити, що він ніколи не був однозначним і педантичним академічним філософом. Усі його книжки, всі статті та лекції — це атаки, і навіть з Богом він говорив так, наче штурмував його у небесній фортеці. Але з цим поєднувалися витонченість, аристократичність думки, довершеність стилю. Вся доля цього мислителя пройшла під знаком суперечностей і пошуку. Він постійно намагався знайти нове — і водночас цінував традиції, які. звичайно ж, переосмислював і викладав по-своєму. Бердяєв поринав у найскладніші і найзаплутаніші метафізичні проблеми, але завжди вони були осяяні живою людською присутністю. Він умів бути гранично відвертим і в роздумах про Божественну сутність, і про долю Росії, і в філософському аналізі глибин свого власного "Я".

Якщо коротко охарактеризувати основний напрям філософського розмислу Миколи Бердяєва, то його з повним правом можна буде назвати "філософом свободи". Власне, так він сам назвав себе, і не помилився. Всі можливі і неможливі виміри проблеми свободи хвилювали його зі студентських років. Він, як і багато його сучасників, прийшов до марксизму (і в подальшому завжди дуже високо цінував економічну й соціальну філософію Маркса). Але практично одразу перед ним постало питання: як поєднати марксизм з критичною філософією Канта, з філігранними розмислами про людське "я"; і Бердяєв дійшов думки, що Маркс добрий соціолог та економіст, але дуже поганий антрополог. Тож Бердяєв спочатку намагався створити синтез марксизму з кантіанством; та невдовзі пошук все нових і нових глибин людської свободи привів його до посутньо християнської філософії.

Але даремно можна було б вважати, що киянин Бердяєв, який три роки пробув у засланні як діяч студентського руху, стане сумирним богословом. Ні. Він заснував Релігійно-філософське товариство, переїхавши до Москви, де над ним спочатку насміхалися внаслідок невиправного акценту з м`яким "г", з усіма іншими мовними українізмами (принагідно: вплив київського культурного середовища давався взнаки все життя; брат Миколи Сергій Бердяєв писав вірші українською мовою; і хоча сам філософ небезпідставно вважав себе російським мислителем, у низці його сюжетів простежується українське підґрунтя, власне, навіть у такому несамовитому прагнення осягнення свободи є щось від запорозької вольниці). Проте дуже швидко молодий мислитель змусив з собою рахуватися і визнаних авторитетів, і церковних богословів.

Осмислюючи свободу, Бердяєв відрізняв її від волі, яка не має внутрішньої межі і є чинником, власне, деструктивним. Можливо, в цьому проявилася прозірливість мислителя, який в числі інших авторів славнозвісної збірки "Віхи" застерігав російську інтелігенцію від необмеженого негативізму, закликав до креативної, творчої праці. Та застереження не було почуте. Ані радикальними революціонерами, ані можновладцями, які готові вже були знову засудити Бердяєва за його нетрадиційні, неканонічні з погляду офіційної церкви думки про Євангельські істини. Проте лютнева революція 1917 року завадила новій розправі з мислителем; але жовтневий більшовицький переворот знову поставив заслони на шляхах вільного розвитку філософської думки у Російській державі.

І все ж таки кілька років Бердяєв зумів протриматися у Москві. Він вів боротьбу проти матеріалістичного й атеїстичного світогляду, викладав у Вільній академії духовної культури та Московському університеті, намагався осмислити сутність темних сил, які розгулялися по світу, і протиставити їм світло піднесення людини до Бога. Не випадково 1922 року Ленін встиг відправити Миколу Бердяєва на "філософському пароплаві" за кордон, визнавши його одним із найнебезпечніших ворогів комунізму. Тоді ще іноді відправляли за кордон, а не розстрілювали за вироком "трійки"...

У вимушеній еміграції Микола Бердяєв розгорнув широку діяльність і як філософський публіцист та есеїст, і як організатор нової Релігійно-філософської академії, і як філософ-теоретик. Предметом його уваги стали і криза мистецтва, і новонароджені тоталітарні рухи у Європі, і, звичайно, те, що відбувалося на Батьківщині. "Витоки та сенс російського комунізму" — ця книжка Бердяєва одразу після своєї появи у знаковому 1937 році стала класичною в осягненні власне російського варіанту марксизму, що під гаслами свободи перетворився на страхітливий тоталітаризм, у розумінні його глибинних підвалин, коріння у народній психології і в кризових явищах індустріальної доби.

У власне філософських творах Бердяєва цього часу знов і знов переживаються драми дуалізму спокою і руху, свободи й детермінізму, духа і природи, "я" і всезагальності, царства кесарева і Царства Божого. Філософ бачить "я" у відважних шуканнях шляху, що веде до ствердження особистості й культури. Він не знає об`єктивної, "мертвої" істини, піддає нищівній критиці людське існування, засноване лише на світі об`єктів; істина для нього є лише в нескінченній живій олюдненій дійсності.

Одним із головних напрямів роздумів Бердяєва у міжвоєнний період стало дослідження шляху європейського людства до доби цивілізованого варварства, осягнення можливості самознищення людства за допомогою техніки й машин у разі, якби ми самі виявилися нездатні протиставити цьому новий духовний злет. А цей злет, за Бердяєвим, має початися з самообмеження людини, добровільного дисциплінування її власних сил, ба навіть з певного аскетизму. Ці висновки, зроблені у 1930-х роках, набули нового сенсу в епоху нинішньої глобальної екологічної кризи, яку людина мусить подолати, не втративши своєї свободи. А свобода — це творча діяльність, це продовження со-творення світу. Всі визначальні сторони людського буття, стверджував Микола Бердяєв, — свобода, особистість, творчість, дух, історія — не є жорстко запрограмованими й відмежованими, вони вільно переходять в інші і все разом вливається у вищій порядок, у якому й розв`язується проблема людини.

Помер Микола Бердяєв у 1948 році у Парижі, за письмовим столом.

Фото pravda.com.ua

Теги: