Українське книговидання: Друкарня лаврська, цензура московська, утиски радянські. Ч. І.

Від редактора: Публікацію нижчевикладеної статті приурочено до виходу в світ "Часослова". 30 грудня 1616 року можна вважати початком книгодрукування в Києві. Тоді у друкарні Києво-Печерської Лаври вийшло у світ перше видання – «Часослов», що здавна був однією з основних навчальних книжок.

Головними сховищами книжкових скарбів, як рукописних, так і друкованих, були монастирські та церковні бібліотеки.

Якщо монастир володів друкарнею, то частину видань бібліотеки складали власні видання монастиря. Частина книжок купувалась. Решта — накопичувалась завдяки пожертвам та заповітам власників. Серед церковних бібліотек найбільшою була бібліотека Софійського собору. Серед монастирських книгозбірень України найбільш визначною була бібліотека Києво-Печерської лаври. Найдавніша її частина загинула під час пожежі 1718 р. Поряд з монастирськими збірнями відомі бібліотеки при різних школах XVII та VIII ст. — при Київській академії, при Чернігівському та Харківському колегіумах. Бібліотека Київської академії почала складатись ще за Петра Могили. На кінець XVIII ст. в ній було більш як 10000 томів. Але майже всі вони згоріли під час великої пожежі на Подолі в 1780р. Крім бібліотек церковних, монастирських та шкільних, були й приватні бібліотеки. Значну збірку слов’янських, латинських та польських книг мав у XVII ст. П. Могила. До нас дійшли реєстри книг, які він купив у 1632 та 1633 рр. у Варшаві та Кракові. Після його смерті (1646 р.) його бібліотека у кількості 2131 том перейшла до Київської Академії, де і згоріла у 1780 році. Вихованці Київської академії, що працювали в Росії, також володіли значними книжковими зібраннями. Але частина їхніх зібрань потрапила до російських бібліотек. Так, бібліотека Дмитра Ростовського (302 томи) перейшла до Московської Патріаршої бібліотеки. Визначним бібліофілом свого часу був відомий тогочасний письменник Стефан Яворський. Зібрану протягом життя бібліотеку він заповів збудованому на його кошти Кіженському Благовіщенському монастирю. Величезну для свого часу бібліотеку зібрав сучасник С. Яворського Феофан Прокопович. Кількість книг у ній досягла 4000. Ці книги після його смерті (1736 р.) перейшли до Олександро-Невської лаври, а пізніше передані Новгородській семінарії. Таким чином, у XVII—XVIII ст. було чотири види бібліотек: церковні, монастирські, при навчальних закладах, приватні.

У Київській Русі переписування книг було відоме з IX ст. Особливої інтенсивності воно набирає з початку XI ст. Найстародавнішою з відомих рукописних книг давньоруської писемності є Остромирове Євангеліє, переписане в 1056—1057 роках у Києві. Надзвичайно висока майстерність письма і художнього оздоблення цього твору переконливо свідчить, що він не був першою давньоруською рукописною книгою. Другою і третьою з відомих рукописних книг є ізборники Святослава: написаний у Києві в 1073 і переписаний у 1076 році. Під впливом київського книгописання переписування книг почалося також у Чернігові, Луцьку, Львові, Острозі. Якість письма і художнього оформлення рукописної книги в часи середньовіччя досягла надзвичайно високого рівня. Проте рукописних книг було мало, і коштували вони дуже дорого. Тому ними користувалося обмежене коло людей — переважно духівництво та панівні прошарки населення. Розвиток науки і промисловості викликав потребу в швидкому й дешевому способі розмноження книги. Ним і стало книгодрукування.

Друкарство надзвичайно швидко поширювалось по всій Європі. В Італії воно виникло в 1464 р., у Франції — в 1470 р., в Голландії та Угорщині — в 1473 р., в Іспанії — в 1474 р., в Англії — 1480 р., в Данії — в 1482 р., в Португалії — в 1848 р.

Фіоля Швайпольта вважають першим друкарем слов’янських книг кириличним шрифтом. Ним було надруковано 4 книги: Тріодь пісна, Тріодь цвітна, Осьмогласник (Охтоїк) і Часословець. Перші дві датуються 1491 роком. Більшість дослідників вважають Осьмогласник за найпершу слов’янську книгу, друковану кирилицею. Є інформація, що Фіоль Швайпольт видрукував і п’яту книгу — Псалтир, але вона до нашого часу не збереглася.

Багато суперечок виникало навколо питання, якою із слов’янських мов надруковані ці книги, кому належить честь бути народом, мовою якого надруковано першу книгу кирилицею. Іван Огієнко в “Історії українського друкарства” стверджує, що “де Фіоль не був зв’язаний традиційним церковно-слов’янським текстом, там мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови”. Тобто, на його думку, книги, надруковані Фіолем Швайпольтом, видані українською мовою.

На жаль, діяльність Фіоля Швайпольта закінчилася досить трагічно. В 1491 р. за друкарську діяльність його було заарештовано краківською інквізицією.

Як свідчать історичні джерела, на початку XVI століття у слов’янських народів відчувався великий брак біблійних книжок. Не було видрукувано і повного тексту Біблії. Ф. Скорина вирішив перекласти всю Біблію на тогочасну літературну “руську” мову і видрукувати нею всі біблійні книги. На той час це був грандіозний задум.

Зібравши необхідні рукописи, Ф. Скорина переїхав до Чехії і там наприкінці 1516—на початку 1517 років заснував друкарню. Він переклав усі книги Біблії і в 1517 р. видав перші її томи. Першою книгою, яка була ним надрукована, став Псалтир. На сьогоднішній день збереглися лише 2 його примірники. Серед дослідників цього питання немає єдиної думки щодо кількості книг, видрукуваних Ф. Скориною в Празі. Вони вважають, що всього він надрукував від 20 до 23 книг “Старого Заповіту”. На жаль, усієї Біблії видати не вдалось.

Книги Ф. Скорини були широко відомі, вони поширювались у багатьох слов’янських землях. Але в 1519 р. його робота в Празі припинилась.

Ф. Скорина перевозить свою друкарню до Вільно. Там він заснував типографію. Протягом 1522—1525 рр. у ній надруковано 22 видання. Передусім видавець надрукував “Малу подорожну книжку” — своєрідний комплект із 21 видання. Серед них: Часословець, Псалтир, Акафісти і Канони, Паскалія. Частину Акафістів і Канонів Ф. Скорина склав сам.

У 1525 році Ф. Скорина надрукував Апостол. Ця частина Нового Заповіту була вперше видана кирилічним шрифтом.

Іван Федоров заснував перші друкарні в Росії та в Україні, заклав підвалини постійного книгодрукування в Білорусії. Точна дата його народження невідома. На думку більшості дослідників, народився І. Федоров близько 1510 року. Є припущення, яке підтверджено університетськими записами, що він навчався в Краківському університеті і в 1532 році здобув ступінь бакалавра.

У 50-х — 60-х роках XVI століття І. Федоров — диякон у церкві Ніколи Гостунського в Московському Кремлі. В той же час у Москві діяла так звана анонімна друкарня. Одним з працівників у ній був і І. Федоров. Але її закрили.

Після цього в Москві було створено державну типографію, яку очолив І. Федоров.

1 березня 1564 року з неї вийшла перша книга — Апостол. Видання вважається першою точно датованою московською книгою. Вона мала вишукане оздоблення, її було прикрашено гравійованими по дереву заставками. В післямові розповідалось про заснування друкарні, названо й імена друкарів — Івана Федорова та Петра Мстиславця. Наклад видання був близько 2000. До наших днів збереглося 55 з них.

У серпні — жовтні 1565 року друкар випустив у світ два видання Часовника. Ця книга використовувалась як підручник.

Але діяльність І. Федорова зустріла опір церковної верхівки.

Першодрукарі вимушені були покинути Москву. Нову друкарню заснували в Заблудові у Великому Литовському князівстві. 17 березня 1569 року вийшло у світ Вчительне Євангеліє. На його сторінках було вміщено “Слово” Кирила Туровського, першу друковану пам’ятку давньоруської літератури. В тому ж році П. Мстиславець переїхав до Вільнюса, де за допомогою багатих купців теж заснував друкарню.

І. Федоров залишився в Заблудові і в березні 1570 року випустив Псалтир з Часословцем. Та, внаслідок великих затрат, Г. Ходкевич, завдяки якому було засновано друкарню, вирішив припинити видавничу діяльність. Він запропонував І. Федорову село для господарювання. Першодрукар рішуче відмовився. Він сказав: “Адже не личило мені за оранкою та сівбою своє життя вікувати. Бо маю я замість плуга знаряддя для майстерності рук своїх, замість житніх зерен повинен я духовне насіння розсівати по світі і всім роздавати належну їм духовну поживу.”

В кінці 1572 року друкар переїхав до Львова. Щоб заснувати друкарню, потрібні були чималі кошти. Він звернувся до найбагатших українців міста по допомогу, однак її не отримав.

Гроші йому дали ремісники-українці. В 1573 році він отримав від них позику 700 злотих, що на той час становило величезну суму. (За такі гроші можна було купити кам’яний будинок у центрі міста). У Львові на той час не було ще друкарні. Долаючи величезні труднощі, пов’язані з її створенням, 25 лютого 1573 року І. Федоров почав друкувати Апостол, а 15 лютого 1574 року роботу завершив. Наклад цієї книги був не менше 1000 примірників. Дослідники вважають, що одночасно з Апостолом, а можливо і трохи раніше, почалось друкування Азбуки. Точна дата її виходу невідома. Є припущення, за яким І. Федоров, перед початком роботи над Апостолом, міг друкувати невеличкі брошури й листівки невеликими накладами. Тому що перед тим, як приступити до видання такої великої книги, він мав перевірити устаткування типографії. Дослідники вважають Апостол 1574 року першою точно датованою друкованою в Україні українською книгою. Апостол 1574 року складається з 35 восьмиаркушевих зошитів, тобто 560 сторінок. Заголовки тексту було виконано з гравіювальних форм, що надало особливої витонченості і якості орнаменту. Відомо місцезнаходження 77 примірників Апостола. З них у країнах колишнього СРСР знаходяться 60.

Другою найбільш важливою книгою Івана Федорова, яку надруковано в Львівській друкарні, вважають, Азбуку. Вона — перший слов’янський підручник кирилівським шрифтом. Збереглося лише кілька примірників цієї пам’ятки давньоукраїнського друкарства. Книга складається з 5 восьмиаркушевих зошитів (80 сторінок).

На початку 1576 року І. Федоров переїхав на Волинь — спершу в село Дермань, а згодом до Острогу. Саме в той час в Острозі було засновано слов’яно-греко-латинський колегіум. Цей навчальний заклад настільки перевершив інші українські школи, що нерідко його називали академією. Князь К. Острозький запросив І. Федорова в Острог, дав гроші для створення друкарні.

Праця в четвертій друкарні — Острозькій була найбільш плідною. За неповних чотири роки, з 1578 по 1581, друкар здійснив 5 відомих видань, серед них знаменитої Острозької Біблії. У 1578 році видруковано острозьку Азбуку. Зберігся лише один її примірник. У 1580 році виходять у світ Псалтир та Новий Заповіт. Книга мала 988 сторінок. На сьогодні відомо місцезнаходження 48 ії примірників, 6 з них — у країнах далекого зарубіжжя. Того ж року було надруковано “Книжку зібрань речей найпотрібніших коротко викладених…” та “Хронологію” Андрія Римши. “Книжка зібрань речей найпотрібніших коротко викладених…” — перший в історії вітчизняної бібліографії абетково-предметний покажчик, за допомогою якого можна швидко знаходити новозаповітні тексти.

Видавничі плани князя Острозького були грандіозними. Він вирішив видрукувати вперше повну слов’янську Біблію. Робота над нею тривала в 1580—1581 рр.

Це видання — один із шедеврів давньоукраїнського друкарства. На старослов’янську мову Біблію повністю переклали в 1499 році в Новгороді. Князь зміг дістати у Москві її переклад. Крім того, щоб ознайомитись із списками в Сербії та Болгарії, туди помандрували І. Федоров з помічниками. Дослідники вважають, що наклад її був не менше 2000 примірників. Книга мала 1256 сторінок. Видання цієї книги стало важливою подією в історії культури східно-слов’янських народів.

У 1582 році І. Федоров знову у Львові. В цей час він займався винахідництвом у галузі військової техніки, створив дослідний зразок розбірної багатоствольної гармати. Планував він і видання нових книжок, серед них Псалтиря. Для того, щоб заснувати власну друкарню, він запропонував кільком німецьким королям придбати його винахід. Але смерть не дозволила здійснити ці задуми. 5 грудня 1583 року І. Федоров помер. Його поховано в Онуфріївському монастирі. На могильній плиті викарбували: “Друкар книг, перед тим небачених.”

Видання першої книги в Києві тісно пов’язане з ім’ям видатного українського православного, церковного і культурного діяча Єлисея Плетенецького.

30 грудня 1616 року в Києві було видано першу книгу (кирилицею) — Часослов.

У 1616—1624 рр. Є. Плетенецький видав 11 значних творів релігійного, історичного та полемічного характеру. Зокрема Антологіон (1619), Номоканон (1620, 1624), Служебник (1620).

Протягом XVI—XVII ст. друкарні засновуються в багатьох містах України. Збільшився випуск нових книжок. Так, Львівська друкарня в 1591—1622 рр. видрукувала 13 книжок, Острозька — за 1574—1595 рр. — 18 книг, Київська — за 1615—1630 рр. — 40 книг, серед яких значну частину складали монументальні твори на 500—1500 сторінок.

ПЕРША КИЇВСЬКА ДРУКАРНЯ

Київ відіграв важливу роль у поширенні книгодрукарства, розвитку мистецтва оформлення книг, поліграфічної техніки. В 1615 р. в Києво-Печерській лаврі було засновано типографію, перша друкована книги якої — “Часослов” побачила світ у 1616 році. Протягом короткого часу навколо друкарні утворився гурток вчених, просвітителів, письменників. Активну роль у ньому відігравали Захарія Копистенський, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, Тарасій Земка та багато інших.

Книжкову продукцію друкарні Києво-Печерської лаври можна поділити на кілька тематичних напрямів:

1. Церковно-служебна література.

2. Богословська.

3. Навчальна.

4. Світсько-полемічна література та віршовані твори.

Більшість видань складала церковно-служебна література. У Києві кількома виданнями виходили “Служебник”, “Псалтир”, “Номоканон”, “Тріодь”, “Акафіст” тощо. Характерною особливістю їх було намагання видавців наблизити книги до читача шляхом перекладу деяких розділів на мову, близьку до розмовної. Діячі вже згаданого київського гуртка переклали та відредагували “Бесіди Іоана Златоуста на 14 послань св. ап. Павла” (1623 р.) та “Бесіди Іоана Златоуста на дії св. апостолів” (1624 р.). У 1625 р. в Лаврській друкарні було видано ще один значний богословський твір “Тлумачення Андрія Кесарійського Апокаліпсису Іоана Богослова”. Видання богословських книг було одним із засобів боротьби проти католицизму і уніатства. Великою популярністю користувалось “Євангеліє вчительне” (1637 р.) — збірник повчань у недільні дні, вибраних із творів Іоана Златоуста.

Лаврська друкарня видавала і навчальні книги. Поряд з “Часословом” друкарня видала “Лексікон слав’янороскій”, який уклав Памва Беринда.

Більшість видань друкарні виходило давньослов’янською мовою, але друкувались книги й іншими мовами.

Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною технікою. Більшість з них, особливо богословські твори, видавались в аркуш. Такі книги мали парадний вигляд, а, отже, і коштували дорого. Книги, які були розраховані на більш масовий вжиток — “Часослов”, “Псалтир”, “Лексікон”, віршована література друкувалась в піваркуша. Лаврські видання починались з титульного аркуша, прикрашеного гравюрами на сюжет книги. Крім назви книги, на ньому зазначались рік і місце видання. Зі зворотньої сторони вміщувались герб меценатів, які матеріально підтримували друкарню, і вірші, котрі тлумачили геральдичні знаки. Як правило, книги супроводжувались передмовами, присвятами, післямовами.

Текст книги друкувався в рамці, іноді орнаментованій. Сторінки оформлялись заставками, кінцівками. Лаврські видавці намагались яскраво оформити сам текст. Вони використовували двоколірний друк — чорною та червоною фарбами, різноманітність шрифтів.
Оправу лаврських видань виготовляли з дощечок, обтягнутих шкірою, прикрашених тисненням, рамкою з орнаментом, в центрі вміщувався медальйон із зображенням євангельських сцен.

Далі буде...