МОЛОДІ ТА СТУДЕНТСЬКІ РОКИ

Народився Валентин 1877 року в Керчі (Крим) в благочестивій дворянській родині. Його батько був римо-католиком, мати – православною. Сім’я переїхала до Києва, де він провів свої молоді роки. Велике враження і вплив на формування його особистості справили головні Київські святині, зокрема, Києво-Печерська Лавра. Та все ж найбіль­ший вплив на нього мала глибока релігійність його батька, як він сам пізніше згадував.

Маючи пристрасть до малювання, Валентин спочатку мріяв стати художником. З цією метою він поїхав на навчання в Мюнхен у приватну художню школу Гайнриха Кнірра, але сильна туга за батьківщиною змусила його вже через три тижні повернутися додому, в Київ. Там він 1898 року вступив і блискуче закінчив медичний факультет Київського університету (нині Національний медичний університет імені О.О.Богомольця).

«Жнива великі, а робітників мало...»

Валентин обрав медицину з єдиною метою – стати і все життя бути земським лікарем, допомагаючи бідним. Бажання Луки допомогти бідним, служити Богу і людям пов’язане з його християнським вихованням і Словом Божим. Молодий Валентин щодня читає Новий Заповіт, який він отримав у подарунок від директора гімназії в день її закінчення з вкладеним у ньому атестатом, і який став його підручною книгою на все життя. Через глибокі роздуми він дійшов висновку, що тільки Христос – Дорога, Істина і Життя. Його зворушили багато уривків Євангелія, але особливо його вразили такі слова: «Жнива великі, а робітників мало. Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива» (Лк. 10, 2). Прочитавши ці слова, він вигукнув: «О, Господи! Невже у Тебе мало робітників?»…

ПРОВІДНИЙ ХІРУРГ, ПРОФЕСОР І НАУКОВЕЦЬ

Художній дар Валентина дуже згодився у вивченні медицини, особливо анатомії. Пізніше він став професором топографічної анатомії та оперативної хірургії. Своє навчання Валентин закінчив так блискуче, що професор захоплено сказав: «Лікарю, тепер ви знаєте набагато більше, ніж я, тому що ви чудово володієте всіма галузями медицини…»

Проф. Войно-Ясенецький оперує пацієнта. Хірургічне відділення міської лікарні в Ташкенті. 1917 р.

Хірургічна діяльність Войно-Ясенецького була унікальною: за свідченнями очевид­ців, всі його операції були успішними, незважаючи на найскладніші обставини, такі як війна, заслання і відсутність хірургічних інструментів. 1924 року він провів першу в світі пересадку телячої нирки людині, міг робити розрізи скаль­пелем з неймовірною точністю і зашивати їх жіночим волоссям. Якось після операції один молодий жебрак, сліпий з дитинства, зміг побачити світ, а через два місяці вже зрячий хлопець супроводжував до геніального хірурга десятки сліпих. 

Переслідуваний за віру, нагороджений за наукові досягнення

Войно-Ясенецький вирішив проблему регіонарної анестезії сідничного нерва, вирішення якої німецький професор Браун вважав неможливим. Вражає, що для написання своєї докторської дисертації він вивчив німецьку і французьку мови (французьку без жодних попередніх знань) та прочитав більше 500 праць цими мовами. На цю тему він написав книгу «Регіонарна анестезія», основу своєї докторської дисертації, яку він блискуче захистив. Його опонент, проф. Мартинов, захоплено сказав: «Коли я прочитав вашу книгу, то отримав враження співу пташки, яка просто не може не співати, і високо оцінив її». За цей нова­торський в медицині твір Варшавський університет номінував Войно-Ясенець­кого на присудження великої премії Хойнацького, в розмірі 900 золотих рублів.

За іншу відому в медицині працю, яка вважається бестселером в галузі хірургічного лікування гнійних ран – «Нариси гнійної хірургії», Войно-Ясенецький отримав найвищу нагороду Радянського Союзу – Сталінську премію І ступеня. Присудження найвищої державної нагороди людині, яка вже 25 років була свя­щеннослужителем, було справжнім нонсенсом радянської історії! Звісно, науко­ві успіхи і порятунок тисяч життів на війні були занадто значні, щоб можна було приховати заслуги видатного хірурга. 70 % цієї великої премії він пожертвував дітям-сиротам, які втратили батьків через війну, а решту інвестував у Церкву.

Лука Войно-Ясенецький: святий єпископ і хірург 
Єп. Лука в Красноярському евакгоспіталі, 1942 р.
Історія написання «Нарисів» була незвичайна. Коли Валентин приступив до книги, йому прийшла дивна, нав'язлива думка, що коли книжка буде написана, на ній стоятиме підпис єпископа. Але ж у той час він був мирянином, у якого навіть думки не було про священство, не те що єпископство! Через кілька років Боже провидіння здійснилося: «Нариси гнійної хірургії», розпочаті хірургом Валентином, були завершені єпископом Лукою у Ташкентській в’язниці, а титульну сторінку підписав: «Єпископ Лука».

ЄПИСКОП І ХІРУРГ, АРЕШТ І ЗАСЛАННЯ, РЕЛІГІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Небесний покровитель: св. Лука, єванге­лист, лікар і художник

Покликання Войно-Ясенецького до священства було незвичайним, а життя в священному сані – сповненим страждань. Коли дружина померла від туберкульозу, в нього залишилось четверо дітей. Згодом, єпископ Ташкентський Іннокентій, вражений від переконливого публічного диспуту віруючого професора медицини з атеїстами, закликав його: «Професоре, Вам треба стати священником!» В словах єпископа видатний про­фесор вбачає Божий заклик, який він приймає без вагань. 1921 року Валентин прийняв чернец­тво з іменем Луки – на честь лікаря, євангеліста і художника св. Луки, і був висвячений на священника, а через два роки – на єпископа. Своє рішення про священство шанований професор прийняв якраз в час розпалу жорстоких репресій і гонінь на Церкву.

Лука Войно-Ясенецький: святий єпископ і хірург

Єпископ Лука. 1923 р.

«Куди б мене не відправили, Бог є всюди»

З єпископської хіротонії Луки починаються 11 років ув’язнень і заслань, зокрема, бл. 230 км за Полярним колом у жахливому холоді. Та незважаючи ні на що, Бог завжди був з ним. Лука говорив: «Куди б мене не відправили, Бог є всюди». Більше того, можливо, саме у такий спосіб і вберіг його Бог, адже під час його заслання тисячі священнослужителів у великих містах були розстріляні, закатовані, вбиті.

Єп. Лука. Ташкент, тюрма НКВС. 1937 р.

Навіть у найскладніших обставинах Бог діяв через Луку. Якось Лука побачив у в’язниці в холодній камері молодого напівголого і тремтячого ув’язненого, зняв свій плащ і віддав йому. Цей вчинок справив таке сильне враження на інших ув’язнених, що вони почали поважати Луку. Іншого разу, єпископа зі злим наміром кинули в камеру до рецидивістів, на совісті яких було багато життів. У перший день в єписко­па відібрали їжу, він сидів у кутку і молився. На другий день він уже їв і розмовляв з усіма, а на третій – всі молилися з ним.

Єпископ Лука зазнав багато принижень, допитів. Крім звичних тоді знущань, на ньому застосовували так званий «конвеєрний допит», який тривав цілодобово. Чекісти змушували Луку зізнатися в шпигунстві, допитували по черзі і не давали йому спати ні вдень, ні вночі, примушували весь час стояти і обливали голову холодною водою. Допит тривав 13 днів і ночей, і Луці довелося зазнати його двічі. Та все це єп. Лука переніс з шляхетною, християн­ською гідністю, без жодних нарікань ні на Господа, ні на своїх мучителів.

Клопотання про перервання заслання для хірургічної діяльності на війні

Коли на території Радянського Союзу розпоча­лась Друга світова війна, Войно-Ясенецький перебував на засланні в Сибіру. Звідти він надіслав до Москви телеграму з проханням перервати його заслання і відправити його на фронт як хірурга, а після війни він буде готовий знову повернутися у заслання... Як не дивно, його прохання вислухали і відправили Луку на фронт, де він успішно здійснював титанічну хірургічну працю і врятував на війні дуже багато життів.

Такою ж вражаючою була і єпископська діяльність Войно-Ясенецького. Він виголосив понад 1250 проповідей, які було зібрано у 12-ти томах і які в очах священного синоду представляли велику богословську цінність, за що єпископу Луці мали намір присвоїти ступінь доктора богослов’я. Однак, радянська влада змусила синод відмовитись від свого наміру.

Оцінюючи життя і діяльність святителя Луки Войно-Ясенецького можна ствердити, що на ньому сповнились слова Христа: «Істинно, істинно говорю вам: хто в Мене вірує, той так само діла робитиме, що їх Я роблю. А й більші від них робитиме». Адже він відзначався незвичайною любов’ю і жертовністю як хірург і єпископ, скальпелем і молитвою врятувавши численні життя або з Божою допомогою подарувавши здоров’я.

ДОБРИЙ ПАСТИР

Лука був добрим пастирем і справ­жнім духовним батьком як для своєї пастви, так і своїх священ­ників. Він цікавився і співпережи­вав їх буденщиною і проблемами, заступався за них, в разі потреби підтримував їх матеріально, був зразковим духовним батьком і пастирем, ревно дбаючи про свою паству. Був доступним, не ділив священників на приближених і від­далених та не допускав підлещен­ня і фальшування з їх боку. Його єпископський стиль був радше слу­жінням, а не правлінням, як до цьо­го закликає пресвітерів ап. Петро в своєму Першому посланні: «не як пануючі над вибраними, але бувши зразком для стада».

Лука Войно-Ясенецький: святий єпископ і хірург

Архієп. Лука серед пастви. Фото з книги М. Поповського «Жизнь и житие святителя Луки (Войно–Ясенецкого), архи­епископа и хирурга», видавництво «Сатисъ»

«Латай, латай! Он скільки вбогих і нужденних!»

Владика Лука відзначався великою скромністю. Переймався загальною вбогістю народу і був благодійним, а своїм добробутом і одіянням не турбувався. Його старенька ряса була вже такою полатаною, що його помічники не раз наполягали на тому, що варто купити нову, гарну, на що владика завжди відповідав: «Латай, латай! Он скільки вбогих і нужденних!» Таким і має бути справжній, добрий пастир: жити разом зі своїми вівцями, ділити їх радість і смуток, бачити їх турботи і проблеми та весь час пильнувати їх від можливого нападу вовків. Інакше, як може встерегти пастир своє стадо від згуби злих нападників, якщо не перебуває з ними?

Відомий ще такий цікавий факт. Одного разу єпископ Лука попросив свого референта вказати йому на недоліки, над якими йому треба працювати і викорінювати. Секретар, трохи подумавши, відповів, що владика надто наївний і довірливий у стосунках з людьми. Тоді владика задумався на короткий час і сказав, що таку свою манеру ставлення до людей змінювати не буде. Яка глибока мудрість і смирення єпископа: турбота про свій духовний стан спонукає його звернутися з проханням до свого підлеглого, помічника, вказати на його хиби!

РЕЛІГІЙНІ ПРАЦІ

Лука писав книги і на релігійну тематику. Його відомий богословсько-філософ­ський трактат «Дух, душа і тіло», який Лука ставив ще вище, ніж свої знамениті «Нариси гнійної хірургії», з’явився в Брюсселі (1979). Його мемуари були опубліковані в журналі «Надія» (Франк­фурт/Майн, 1978). Лука написав ще одну особливу книгу, яка точно відповідала його особі – «Наука і релігія». У ній він обґрунтовував сумісність науки і релігії, підтверджуючи думку про те, що «знання веде до Бога, а напівзнання віддаляє від Нього». Лука вважав, що «наука без релігії – це небо без сонця». На цю тему з ним трапилося кілька цікавих історій.

Лука Войно-Ясенецький: святий єпископ і хірург

ЧИ БОГ ІСНУЄ?

На офіційному прийомі один з членів радянського уряду з іронією сказав Луці: «Ось, дивіться, нещодавно радянські супутники літали в космос, але Бога там не виявили. Що Ви на це скажете?» – Лука відповів: «Як хірург, я багато разів робив трепанацію черепа, але розуму я там також не виявив».

Якось і Сталін запитав Луку: «Професоре, Ви часто робите розтин людського тіла. Можливо, Ви бачили там, де перебуває душа?» Єпископ спокійно відповів: «Часто я не бачив і совісті в людському тілі».

Один військовий хірург також запитав Луку: «Як це може бути, що ви, такий фахівець, хірург, можете вірити в того, кого ще ніхто не бачив?» Професор відповів: «Ви вірите в любов?» – «Так». «Ви вірите в розум?» – «Так». «А ви бачили розум?» – «Ні». «Ось так і я – теж не бачив Бога, але я вірю в Нього».

СИМФОНІЯ ВІРИ Й ІНТЕЛЕКТУ, ПОСТАТЬ ЄДНОСТІ І БУДІВНИЧИЙ МОСТІВ МІЖ КАТОЛИКАМИ Й ПРАВОСЛАВНИМИ

Як бачимо, життя і діяльність Луки Войно-Ясенецького – яскравий приклад симфонії віри і розуму, християнського милосердя і наукової відданості, святості і блискучого інтелекту. Те, що на думку багатьох несумнісне, в особі свт. Луки є реальністю.

Войно-Ясенецький був людиною глибоких знань і широких поглядів не тільки як вчений, а й як єпископ і богослов, який виходив за рамки конфесійної упередженості і доктринальних принципів. Він радо приймав до Кримської архієпархії греко-католицьких священників із Західної України, вважаючи їх добрими, освіченими і ревними священнослужителями. А своїм (православним) священникам вл. Лука наводив приклади деяких римо-католицьких святих, приміром, св. Жана Марі Віаннея.

Святителя Луку вшановують як святого у Православній Церкві, особливо в Україні, Білорусі, Росії та Греції. За його заступництвом відомо багато чудес. Та, на жаль, постать Луки досі залишається маловідомою, особливо в Західній Європі та решті світу. Головною причиною цього була сувора заборона радянської влади поширювати інформацію про особу Луки, особливо про факт його єпископського сану, релігійної діяльності та праць.

Сподіваюся, що світло яскравого і святого життя Луки незабаром засяє і в решті світу, і його будуть вшановувати також католики – подібно, як православні вірні вшановують ліванського святого, маронітського монаха св. Шарбеля Махлуфа. Нехай постать Луки стане містком любові і єднання між католицькими і православними християнами.

Володимир Мельник, м. Мюнхен

Стаття вперше опублікована в журналі «Помісна Церква», № 5 (21), червень 2021 р.

Теги: