Відновлюються духовні святині Сумщини, повертаються із забуття імена пов’язаних з ними діячів. У Софронієвському Молчанському монастирі під Путивлем розпочинався шлях служіння Богові й державі архімандрита Софронія (Грибовського), який в 1793-1807 рр. очолював Російську православну духовну місію в Пекіні. Він першим в Російській імперії почав писати аналітичні твори про Китай. Крім релігійної діяльності духівництво та учні збирали й узагальнювали різноманітну інформацію про цю країну, в тому числі й секретну, за дорученням тодішніх спецслужб. Російська православна місія залишалась єдиною європейською установою, яка мала змогу надати Росії та світові достовірні дані про події в Цінській імперії...

Про молоді роки Софронія відомо небагато, дата і місце народження не встановлені. Він народився в Україні і здобув гарну освіту в Києво-Могилянській академії, де вивчав іноземні мови, богослов’я, філософію. В  1782 р. він переїхав до Москви, певний час студіював медицину, проте з невідомих причин відмовився від бажання стати лікарем. Софроній прибув до Путивля й прийняв постриг у Софроніївській Молчанській пустині, де провів кілька років. Монастир був відомий своїми непересічними настоятелями й можливостями ретельно засвоювати слово Боже. Наставники одразу ж звернули увагу на високоосвіченого, енергійного ченця. В 1787 р. його зарахували на навчання до Словяно-греко-латинської академії у Москві. Після її закінчення він у сані ієродиякона протягом двох років проводив богослужіння й читав проповіді студентам в церкві Московського університету, а також викладав катехізис. Придивляючись до Софронія, церковні ієрархи дійшли висновку, що він належить до тих небагатьох людей, яким можна доручати нестандартні завдання в неконтрольованих ситуаціях, зокрема, поєднання місіонерської та дипломатичної діяльності в закритій для іноземців столиці Цінської імперії Пекіні. У січні 1793 р. Священний Синод присвоїв йому сан архімандрита й призначив керівником Російської православної духовної місії в Китаї.

Китай очима українського місіонера

Щоб краще усвідомити заслуги Софронія (Грибовського), варто згадати про стан китайсько-російських та китайсько-західноєвропейських відносин у XVII-XVIII ст. В 30-х-40-х рр. XVII ст. російські землепрохідці, рухаючись на схід “настреч солнцу”, вийшли до берегів Тихого океану. Вони будували в Сибіру й на Далекому Сході укріплені фортеці-остроги, включали відкриті території до складу Московії. У 1644 р. до влади в Китаї прийшла маньчжурська династія Цін. В зовнішній політиці вона дотримувалась доктрини Серединної імперії, за якою всі держави світу вважалися васалами богдихана (імператора) й мали йому коритися. Іноземний посол на прийомі в імператора мусив підповзати до трону й відбити дев’ять земних поклонів, інакше його висилали, не вислухавши. Обмежена морська торгівля для європейців дозволялася в південному порту Гуанчжоу. З Росією складалися особливі стосунки. Сутички між маньчжурськими й російськими військами в прикордонні не призвели до перемоги жодної із сторін. Цінська імперія визнала Росію єдиною рівною собі державою й пішла на підписання Нерчинського договору (1689). В його укладенні активну участь взяли українці. Охоронним полком російського посла Федора Головіна командував репресований царизмом гетьман України Дем’ян Многогрішний, звинувачений у зраді, підданий тортурам і засуджений до страти, а потім висланий до Сибіру і згодом призначений командувачем фортеці Селегінськ. Стежив за точністю перекладу тексту договору на латину українець Андрій Білобоцький.

Нерчинський договір встановлював кордони між маньчжурськими та російськими володіннями по річках. Росія втратила багато освоєних земель на лівому березі Амуру. Визначався порядок торгівлі між обома країнами.

Православні полонені, захоплені в боях маньчжурами, яким зберегли життя й поселили в Пекіні, вимагали надання священика й будівництва церкви. Вони одружувались з китаянками, заводили дітей. Православна громада зростала. Нарешті цінська адміністрація дозволила відкрити в Пекіні Російську православну духовну місію, яка почала працювати з 1716 р. У XVIII ст. склад місії змінювався 8 разів. Семеро із восьми керівників місії були представниками українського духівництва. Священиків прирівнювали до чиновників. Раз на півроку представник влади цікавився роботою місії та її потребами.

Крім релігійної діяльності духівництво та учні збирали й узагальнювали різноманітну інформацію про Китай, в тому числі й секретну, за дорученням тодішніх спецслужб, вивчали китайську мову, складали словники тощо. В 1757 р. імператор Цяньлун повністю закрив Китай для діяльності іноземців під загрозою страти, намагаючись запобігти чужому впливу, європейській експансії й спробам закабалити його країну. Російської православної місії це не торкнулось. Вона залишилась єдиною європейською установою, яка мала змогу надати Росії та світові достовірні дані про події в Цінській імперії. В таких умовах проходила діяльність Софронія (Грибовського) на посту керівника цієї установи. В інструкції Колегії іноземних справ прямо говорилось, що він має „находить способы удобные” „к разведыванию в сем удалёном государстве как о состоянии его, так о делах и жизни обитающих в нём народов”. Це його прямий обов’язок перед Російською державою „по неимению средств к получению иначе достоверных известий о тамошнем политическом народа состоянии и происшествиях”.

Архімандрит Софроній (Грибовський) першим в Російській імперії почав писати аналітичні твори про Китай. Він не володів китайською мовою, але для читання документів постійно користувався послугами перекладачів. Його заслугою є те, що він добросовісно вивчав доробок своїх попередників, зокрема, й західних авторів, прагнув його критично осмислити й запозичити все корисне. Цікаво, що в своїх нотатках Софроній нерідко порівнював китайські рослини, тварин, предмети, явища з тими, що були “в Малоросії”. За традицією тих часів, назви його творів досить довгі, бо в них одночасно відображено й основний зміст. Так, докладні відомості про різні сторони життя Китаю – від природних ресурсів до державного устрою – містила праця “Повествование о главных народах, обитающих ныне в Китае; о настоящем их правлении и о прочих нациях, принадлежащих (Китаю); о обычаях и нравах манчжуров и китайцев. Как победители со своими побежденными живут. О порядке, соблюдаемом в Китае. Каким образом учреждена в той империи экономия. В чем сие государство сильно и в чем слабо. Какая в том месте земля, какие приносит плоды. Какие законы и как оные выполняются. Какое прежде китайцы имели понятие о Боге и какое теперь имеют. Откуда взошло в Китай идолопоклонство, и когда, каким образом и откуда произошли разные секты. Также и о прочих того государства положениях, которые в сих же замечаниях порознь означены”. Автор розподілив нагромаджені факти за темами й зробив певні узагальнення.

Політичну історію Цінської держави висвітлено у творі “Хронологическое описание ныняшнего манджуро-китайского государства, переведенное мною с латинского языка, с прибавлением, мною учинненном, о свойстве и нравах четырех нынешней династии государях, начиная с Канси по царствующего ныне Дзяцина, с описанием случаев и обстоятельств, встретившихся с ними и при них во время их царствования”. Вчений відмітив найважливіші події правління богдиханів Кансі (1662-1722), Юнчжена (1723-1735), Цяньлуна (1736-1795) і Цзяцзина (1796-1820). Зроблено деякі зауваження щодо конфуціанської системи функціонування держави, що базувалася на ідеї суспільної субординації, підлеглості старшим у країні й сім’ї молодших за становищем і віком. Відмічалась ефективна робота чиновників. Ще в одній праці “Сведение о четырех нынешней Тайцинской династии ханах. Сколько который и как правил” Софроній зосередив свою увагу на подробицях особистого життя цінських правителів і повідомив про їх коханих жінок, особистих ворогів, улюблені заняття, двірцеві інтриги. За його даними, імператор Кансі нібито звертався до Петра І через посередників із проханням надіслати кваліфікованого лікаря, після чого з посольством Л. Ізмайлова до цінської столиці прибув лікар Корфіт, який позбавив немолодого правителя важкої хвороби ніг. Оскільки інформацію із імператорської резиденції –Забороненого міста – отримати було нелегко, Софроній використав як джерела книгу західного автора Ф. Кутлера та одну з китайських хронік.

Високоосвічений Софроній, випускник Києво-Могилянської та Словяно-греко-латинської академій, відреагував на модні в Західній Європі ідеї про особливу китайську мудрість, засвоєння якої нібито робить людину щасливою й дозволяє жити без надмірних зусиль та клопотів. Він спеціально склав збірку давньокитайських філософських афоризмів із 155 висловів за участю хрещеного китайця Петра (Чау), що допомагав йому розібратися в тонкощах перекладів з китайської на латинську та російську мову. Як знавець західноєвропейської філософії, архімандрит залишився про них не дуже високої думки: “Сии сентенции против европейских мудрецов изречений не очень мудры”. До речі, китайський помічник Софронія ризикував життям, бо порушував імператорський закон 1757 р., за яким, зокрема, страті підлягали піддані богдихана за спілкування з іноземцями.

Китай очима українського місіонера

Будучи православним діячем, Софроній  (Грибовський) не міг обійти своєю увагою також проблему релігійних вірувань китайців. Деякі його праці присвячені аналізу основних положень конфуціанства, буддизму, даосизму, релігійним обрядам і звичаям країни перебування. При цьому він проявив стриманість і терпимість до чужих релігій і бачив можливості розповсюдження православ’я лише шляхом копіткої пропаганди, а не тиску, чого б влада не дозволила.

У паперах Софронія (Грибовського) знайшли місце ряд цікавих документів. Це, наприклад, список продуктів і страв для імператорського меню, рахунок з цінами на продукти для місії, список китайських обітниць та інше.

Софроній (Грибовський) прагнув покращити роботу духовної місії, зробити її більш ефективною. Він створив бібліотеку, куди передав і деякі особисті книжки. На думку архімандрита, викладену церковному начальству, слід було організувати школу з вивчення китайської та маньчжурської мови в Іркутську або в іншому прикордонному місті. Це дозволило б зекономити кошти й запобігти тим спокусам, які чекали учнів у імператорській столиці Пекіні. Пропонувалось також за прикладом католицької церкви вчити здібних китайців на священників. До числа учнів варто зараховувати лише молодих, відповідальних, здібних до навчання людей, щоб не марнувати час і кошти на тих, хто не здатен освоїти китайську мову і стати корисним там, де цього потребує держава і церква. Він вважав за потрібне подовжити терміни перебування кожної місії в Китаї з 7 до 15 років і збільшити її фінансування. Його пропозиції в той час не знайшли підтримки ні в Синоді, ні в Колегії іноземних справ, але більшість із них була запроваджена в ХІХ ст.

В 1807 р. місія Софронія (Грибовського) в Китаї завершилась. Він поселився у Новоспаському Московському монастирі, де помер 17 травня 1814 р.

Архімандрит Софроній (Грибовський) є автором 12-ти праць з китаєзнавства. Лише три з них були опубліковані після його смерті в наукових збірниках (1821,1861,1905). Ще на початку ХІХ ст. звіти та деякі твори Софронія (Грибовського) були засекречені спеціальними відомствами Російської імперії як такі, що містили державні таємниці. Діяльність цього автора тривалий час була відома лише вузькому колу фахівців-китаєзнавців. Традиційно він вважався російським православним діячем, який не мав відношення до України і Сумщини. В сучасних умовах наукова спадщина Софронія (Грибовського) має бути ретельно вивчена, а його реальна роль в китаєзнавстві переосмислена.

ЦИТАТА

Синолог-француз Жульен Бредон: «За 175 лет существования миссии не было ни одного поступка, ни одного эксцесса со стороны китайцев по отношению к православной вере, за исключением одного короткого периода, когда отношения между обеими странами были некоторое время натянутыми (в 60- годах XVIII столетия)».
Профессор В.Петров: «Причиной того, что русские избежали судьбы римско-католической церкви в Китае, было, по замечанию другого синолога Гастона Кахена, то, что члены русской миссии не вмешивались в государственные дела и меньше всего старались заниматься миссионерской деятельностью среди китайцев. Работа миссии была более литературная и научная, чем миссионерская»
В. Петров «Российская Духовная Миссия в Китае». – Washington, D.S.: Издание Русского книжного дела в США, Victor Kamkin, Inc., 1968. – 96 с. 

Архимандрит Софроний (Грибовский): «Никогда не можно сего сделать, дабы к четырем человекам россиян, захотели многие тысячи гордого и своенравного народа применяться и следовать их образу жизни»
Материалы для истории Российской Духовной Миссии в Пекине / Под ред. Н. И. Веселовского. – Вып. 1. – СПб., 1905.  – 59 с.

Теги: