Сьогодні день пам’яті одного з найдавніших та шанованих на Русі святих – священомученика Климента Римського. Засланий до кримського Херсонесу, муж апостольський прийняв тут мученицьку смерть за Христа. Його мощі були віднайдені у 860 році святим Кирилом, просвітителем слов’ян, а чесна глава донині зберігається у Києві – у Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври, серед мироточивих глав.

 

Пропонуємо читачам «Релігії в Україні» житіє святого Климента, написане сучасним агіографом ієромонахом Макарієм з монастиря Симонопетра на Афоні. Отець Макарій - автор шеститомного Синаксаря, де у стислій та придатній до повсякденного читання формі зібрано житія усіх шанованих Православною Церквою святих. Переклад житія надано Центром святого Климента «Спілкування і діалог культур».

 

Зв'язковий між Римом і Руссю

Святитель Климент жив у Римі за царювання імператорів Доміціана (81), Нерви (98) і Траяна (117). За переданням, він походив із шляхетного роду і ще зовсім юним опинився в розлуці із батьками та братами. Ще підлітком він виявляв неабияке стремління до пошуку істини і часто відвідував різноманітні філософські школи у столиці. Однак їхнє вчення видалося йому марним і неспроможним втамувати жагу безмежного.

Довідавшись, що Син Божий з’явився у Юдеї, Климент вирушив туди, де й зустрів Апостола Петра. Як учень і соратник він супроводжував Петра у місіонерських подорожах містами Сирії та брав участь у його суперечці з Симоном Волхвом.[1] Виявивши виняткову ревність у євангельській проповіді, він був висвячений на єпископа Рима (близько 91 р.) як наступник  св. Ліна й св. Анакліта. Дехто називає його першим єпископом Рима. Утім, насправді тут немає суперечності, оскільки в ту добу ще не було чіткого розрізнення між саном єпископа та саном старійшини (пресвітера). Лін, Анакліт і Климент – три апостольських учня і видатних діяча Римської церкви свого часу – могли обіймати цю посаду або один за одним, або чергуючись між собою частіше. На єпископській кафедрі святий Климент виступив свідоком проповіді Апостолів, особливо Апостола Петра: «Петрове вчення звучало у його вухах, Петрове передання досі стояло перед його очима», - пише про Климента св. Іриней.[2]

Сумирний та лагідний, охочий і до пізнання Писання, і до вивчення еллінської мудрості, він умів переконувати і юдеїв, і язичників, розповідаючи їм про безмежне милосердя Боже і про вічне Царство, обіцяне тим, хто з вірою та надією стає на шлях покаяння. Він є автором славетного Послання до Коринфської церкви, яке в давнину входило до складу біблійних текстів.[3] У цьому посланні він переконує деяких молодих членів коринфської громади, котрі повставали проти старійшин своєї церкви, зберігати єдність членів Тіла Христового, шануючи встановлену Апостолами ієрархію. Йому також приписують інші твори: Правила святих Апостолів, Апостольські настанови та Друге послання до коринфян, які навряд чи були написані саме св. Климентом, однак, мали великий авторитет.[4]

Зв'язковий між Римом і Руссю

Чудо св.Климента в морі. Фреска базилики св.Климента, IX ст., Рим

Під впливом проповіді святого Климента до Христа навернулася Феодора, дружина префекта Сисинія, близького друга імператора Нерви. А згодом і сам Сисиній, чудесно зцілений Климентом від сліпоти, якою він був уражений за своє невір’я, попросив святителя охрестити його. Дізнавшись про ці чудеса і зауваживши розповсюдження християнської віри серед поган, за наказом імператора Траяна, коміт Пуплій вислав Климента у Херсонес Таврійський (Крим) – негостинне місце, розташоване на східних кордонах Імперії. Тут святий єпископ знайшов дві тисячі християн, засуджених на примусові роботи у мармурових копальнях. Він втішав їх у випробуваннях нагадуванням про вічні блага. За його молитвою у цих пустельних місцях відкрилося джерело води. Навіть тут він продовжував своєю проповіддю навертати серця язичників до істинної віри, і, згідно з переданням, за один рік ним було збудовано 75 церков. Але невдовзі імператор відправив жорстокого намісника, аби покласти край цим масовим наверненням. Найперше намісник накинувся на святого Климента. Піддавши його тортурам, він зрештою велів прив’язати йому на шию якір і кинути його у Чорне море, щоб вірні не могли знайти його тіла (близько 97 р.) Проте Бог не залишив його паству осиротілою. Він почув їхні молитви –  і море чудесним чином відступило, відкривши для поклоніння християн тіло їхнього святого пастиря, що спочивало на відстані більш ніж 300 метрів від берега. З тих пір щороку, в день його смерті, море відступало, аби вірні могли вшанувати святі мощі.

Минуло багато часу. У 860 році до Херсонесу прибув Апостол слов’ян – святий Кирило [11 /24 травня], відряджений святим Фотієм, Патріархом Константинопольським, хрестити місцеве слов’янське населення. Він віднайшов мощі святого Климента і відправив частину їх у Візантію. Згодом йому було доручено передати ці мощі у Рим, папі Адріану ІІ. Цей духовний зв'язок із одним з перших єпископів Риму мав велике значення для благочестя Русі, засвідчуючи її укорінення в апостольській традиції.



[1] Ця агіографічна традиція, що представляє його учнем Ап. Петра, походить з Климентин, які дуже розгорнуто оповідають про всі перипетії життя св. Климента; утім Переданням Церкви було сприйнято лише певні епізоди цієї оповіді. Декотрі давні автори ототожнюють його з соратником Апостола Павла, згаданим у Посланні до филипян 4:3, пор. Євсевій Кесарійський, Церковна історія ІІІ, 15, SC 31, 120.

[2] Проти єресей ІІІ, 3, 3, SC 34, 105.

[3] Климент Римський, Послання до коринфян, SC 167.

[4] Згідно з дослідженнями істориків, Друге послання до коринфян є покаянною гомілією, написаною, можливо, у Сирії (або в Єгипті ) коло 150 р. Апостольські настанови були створені у

Сирії наприкінці IV ст., а Правила святих Апостолів являють собою збірку 35 Канонів, які містяться також наприкінці VІІІ книги Настанов. Трульський собор (692 р.) у своєму 2 Правилі відкинув Настанови, але прийняв Правила, які на тоді вже увійшли розмаїті збірки канонів.

Теги: