Як відомо, на Путивльській землі (Сумська область України) переплелася культура двох народів – російського та українського. Річка Сейм, що перетинає територію  повіту зі сходу на захід, ділила його на дві частини: північну (правобережну), з давніх часів заселену виключно російськім населенням, і південну (лівобережну), де мешкало українське (малоруське) населення, яке оселилося в краї в XIV – XVII ст. ст. Так звані північна – Русщина і південна – Посейм’я відрізнялися не тільки мовою, але й веденням господарства, побутом і культурою. Все це відобразилось на обрядах і традиціях, пов’язаних з різними святами, в тому числі Новорічно-Різдвяними.

Новорічно-різдвяні обряди на стику культур і вірувань

Взагалі, Новорічно-Різдвяний цикл свят ( період зими  з 25 грудня по 6 січня за старим стилем, або з 7 січня по 19 січня за новим стилем ) – це винятково багатий, веселий, радісний період, що відрізняється від усіх інших своєю особливою обрядовістю, багатством фольклору, етнографічною оригінальністю, найбільшим збереженням стародавньої передісторичної культури. В цей час головне завдання кожної родини – гідно підготувати себе і свою душу, свою хату і господарство до визначних в житті християнина свят. У зв’язку з цим Новорічно – Різдвяні свята багаті різноманітною атрибутикою, яка символізує і утверджує віру людини у всемогутнього Бога, а також у надприродну силу різних явищ природи та окремих предметів.

Різдво Христове – перше свято циклу, яке дало початок всім іншим Новорічно – Різдвяним святам. Вечір напередодні Різдва у нашій місцевості, як і у багатьох інших називали “щедрим”, “багатим”, “святвечором” або “большой кутьёй”. Кожна господиня готувала багатий святковий стіл, який, як правило,  складався з 12 страв. Це символізувало 12 місяців року, яких треба було “задобрить”, а також 12 апостолів (що являє собою переплетіння язичеського з православним).

Головною традиційною обрядовою їжею на Різдво і своєрідним символом самих Новорічно - Різдвяних свят є кутя. В нашій місцевості кутю розводили або запивали узваром – напоєм з сухофруктів із додаванням цукрового буряка для солодкості. Кутя знаменувала собою щастя й добробут, була запорукою на майбутній врожай і добре господарство. “Кутья уродилась и год в гору покатился”, – казали на Русщині.

Хотілося б зазначити, що на Путивльщині існував такий обряд проведення “свят вечора”: кутю спочатку ставили на покуть, підкладаючи під неї великий оберемок соломи чи сіна. Поки господар  ніс  страву  на  покуть,  усі присутні вставали з-за столу та імітували свійських тварин, птахів, яких хотіли б мати в господарстві у новому році. Сіно або солома з-під куті лежали в хаті до самого Хрещення. На Хрещення, рано вранці, господарі приносили сіно в хлів (щоб водилася худоба) і клали його у гнізда (щоб неслася птиця). За стіл родина сідала лише тоді, коли на небі з’являлася перша зірка.

Приведу деякі спогади.

Згадує Бура Марія Олексіївна, 1914 р. н., хутір Вальков: “Отец брал миску с кутёй, выходил на двор и три раза говорил: “Мороз, Мороз, йди к нам кутю есть!” Молчал, а потом продолжал: “А как сичас не прыдиш , то й в Петровку не йди, своих деток не веди. Опосля усе принималися за еду”.

За спогадами Семененкової Наталії Іванівни, 1929 р.н., м. Путивль, в місті існував дещо інший обряд: “Ставили часть еды на окошко, чтобы задобрить Мороз. Садились за стол. Кто-то из детей стучал в окно, а затем хором произносили: “Мороз, Мороз нас не морозь, не морозь кошечку, собачку, коровку, козочку, курочку, петушка и так далее.” После ужина собирали  с праздничного стола крошки  и высыпали на улицу птицам.

Найцікавіше відбувалося після святкової вечері, коли збиралася молодь, наряджалася в різні костюми і йшла колядувати. На Путивльщині молодь колядувала після “святої вечері”, а діти – зранку, на Різдво.

Взаємовплив двох культур, російської та української, в нашій місцевості просліджується і у розмаїтті колядок, які в різних селах повіту виконувалися по-різному. Ось деякі з них:

                                          Волхвов приючайте,

                                          Святое сустричайте,

                                          Пришло Рожество,     

                                          Начинаем торжество!

                                          С нами звезда идёть,

                                          Молитву поёть…

                                          Рожество твое,

                                          Христе Боже наш!

                                                                           (хутір Вальков)

                                          Коляда, Коляда!

                                          Ты подай пирога,

                                          Или хлеба ломтину,

                                          Или денег полтину,

                                          Или курочку с хохлом,

                                          Петушка с гребешком!

                                          Или сена клок,

                                          Или вилы в бок.

                                                                            (хутір Вальков)

                                          Коляда, коляда!

                                          На поличку погляда.

                                          Там ковбаска лежить,

                                          Моя ручка дрожить!

                                                                              (село Попова Слобода)

                                          Коляд, коляд, колядниця

                                          Добра з медом паляниця,

                                          А без меду не така

                                          Подай діду (баба) пирога.

                                                                               (село Попова Слобода)

                                          Божья Мать на престоле стояла,

                                          Золотой крест держала,

                                          А вы, люди, знайте:

                                          Пораньше вставайте,

                                          Столы застилайте,

                                          Свечи зажигайте,

                                          Малым деткам по копеечке давайте.

                                                                                 (село Харівка)

За тиждень після Коляди християнський люд святкував Новий рік (старий).За церковним календарем на цей день припадає свято св. Василя. В нашій місцевості святкували вечір і напередодні цього дня, який іменувався як “щедрий”. На свято збиралися щедрувати діти й молодь, ходячи по селу із обрядовими співами, які звалися по-різному – “шадровки”, “щедрівки”, “щедровки”.

У бібліотеці Путивльського Державного історико-культурного заповідника зберігаються “Матеріали фольклорної експедиції працівників музею в село Нова Слобода Путивльського району Сумської області с 27 по 29 серпня 1939 року”, де у розділі “Шадрование” наводяться приклади “горюнських” щедрівок.

Як приклад, щедрують дівчині:

                                           Што ж ты рожинка

                                           В гароде адна?

                                           Што ж ты девушка

                                           У батюшки адна?

                                           А как жи адна?

                                           Бог видить не адна.

                                           Усе кветочки усе са мною,

                                           И усе подружки ани са мною,

                                           Аднаво нема запашнога василька

                                           И той не сбудеть,

                                           Вон са мной будеть.

                                           И аднаво нема Митрофанушки,

                                           И той не сбудеть,

                                           Вон са мной будеть.

 Хлопцю щедрують:

                                            Мы хадили, да блудили

                                            Да па божьей расе.

                                            Приблудили ка двару гаспадинаву.

                                            Гаспадинов двор

                                            Харашо спадоблен:

                                            На двенадцать вёрст,

                                            На семех столбах,

                                            Девяти углах.

                                            А на том дваре

                                           Да стаяло древо,

                                           Вот на той древе

                                           Сиз арёл сидить почешаеться.

                                           Митрофанушка

                                           На конику величается,

                                           Пад сиза арла падкрадаеться,

                                           Хочеть, хочеть

                                           Сиза арла падстрелить.

                                           Ни стриляй, ни стриляй, Митрофанушка,

                                           Я табе сгажуся,

                                           Ты буш жаниться,

                                           Я в варотях пастаю

                                           И коника падяржу

                                           На “Нтонину пагляжу

                                           И Антанину пахвалю

                                           Денисьевну пахвалю.

На Новий рік (14 січня) з  самого ранку, коли ще на дворі темно, хлопчики йдуть засівати (цей обряд зберігся ще з сивої давнини, і, взагалі, за народними повір’ями першим до хати повинен увійти хлопчик або чоловік). Діти набирали в кишені добірного зерна. Йдучи від хати до хати, бажали господарям щастя, здоров’я, добробуту, великого врожаю. У хаті, де в господарстві була птиця, господині просили “засевальщиков” сісти на порозі: “чтоб кури садились и цыплят высиживали”. Після чого зерно збирали і висипали птиці (“что б  неслись”).

Посівання зерном як правило супроводжувалось співом, або промовлянням пісень:

                                            Ходить Илья на Василя,

                                            Носить пугу житяную,

                                            А другу просяную.

                                            Куда не махнёть,

                                            Усё поле растёть:

                                            Жито, пшеница,

                                            Всяка пашница.

                                            В поле колосисто,

                                            В доме пирожисто.

                                            Здравствуйте, с праздником Вас!

                                                                            (село Харівка) 

                                            Сею, сею, засеваю

                                            С Новым годом поздравляю!

                                            Щастья, радости желаю,

                                            Шо дадите, то й сховаю.

                                                                            (хутір Вальков)

Третім і останнім святом Новорічно-Різдвяного циклу було Хрещення Господнє. В цей день уся вода, набрана до сходу сонця, вважалася святою. Вона зберігалася цілий рік, і увесь час була свіжою. Водою люди кропили свої будинки,  господарство, уберігаючи себе і своє добро від лихих людей  і нечистої сили. Знову маленькі колядники заходили в кожну хату, вітаючи кожного, хто там знаходився. Це був останній день святок.

Протягом усього періоду свят дівчата ворожили на свою долю. Найбільш сприятливими днями вважалися 13 і 18 січня. Ворожіння на Путивльщині були різноманітними. 

 

Згадує Семененкова Наталія Іванівна, 1929 р. н., м. Путивль: “Сидят девочки у окна и внимательно слушают звуки. Если  одна из них услышала слово “Сядь!”, значит, будет ещё сидеть в девках, а если услышала “Иди!” - пойдёт в этом году замуж. Ещё гадали следующим образом: закрывали глаза и захватывали руками колышки на заборе, потом считали  их количество - парное или нет”.       

Згадує Лук’яненко Надія Михайлівна, 1922 р. н., село Попова Слобода: “Напекла я млинців і перший поклала під душегрєйку та  пішла на перехрестя. Тільки стала, дивлюсь - іде Гришка, а я стрічалася тада з Іваном, стою щє, а Гришка знов іде. Так я після війни й вийшла за хлопця якого Григорієм звали”.

Згадує Шубіна Євдокія Петрівна, 1911 р. н., село Харівка: “Када ложилися спать “мостили мост” (на миску клали палочку) и ставили под кровать, говоря: “Сужений-ряжений переведи мене через мост.” Хто присниться, той и мужем будеть”.

Згадує Бура Марія Олексіївна, 1914 р. н., хутір Вальков: “Уносили в хату петуха и ставили перед ним  зеркало, воду, сыпали землю, зерно, а тада гледели шо будеть делать. Если у зеркало смотрел – гуляка, воду пил, то горелочку любить, зерно клевать – хозяин, а если землю клюнеть то вдовой быть рано. Мой петух усё обошол ничево не минул. Дак так оно и получилося”.

А ось такий спосіб ворожіння було записано  О.Морозовим у 1939 році під час експедиції в село Нова Слобода: “Набирають ступу водою туды кидають серги и кольцы с пальцев. Тада значить, достають и кричать песню:

                                         Ой, каму спаём,

                                         Ой, каму с дабром,

                                         Ой, каму вынеться,

                                         Да не миться!

Вот ана вытянеть хоть кальцо, хоч серёжку, хоч сваю, хоч чужу и атдаёть чиё, то значить гэто хароша песня, замуж будить выходить. Када кидають, то загадують: каму кальцо, та выдеть, а каму серёжку, та ще не. Када кончать, то ваду на двор выливають. Тада слухають иде сабака залаить туды и взамуж итить”.                                                                                                                    

Багато з цікавих, своєрідних звичаїв і традицій вже втрачено. Проте дослідження духовного світу минулих поколінь, який би він не був – це, насамперед, пізнання самих себе, свого коріння, історії, культури. 

                                       Джерела та література   

  1. Сборник статистических сведений по Курской губернии.  Курск, 1884, -Вып. 1. –  С. 1-2.
  2. Власний архів автора. Спогади Бурої Марії Олексіївни. Хутір Вальков. 1995р.
  3. Там само. Спогади Семененкової Наталії Іванівни. Путивль. 2006р.
  4. Там само. Спогади Бурої Марії Олексіївни. Хутір Вальков. 1995р.
  5. Там само.
  6. Там само. Спогади Лук’яненко Дарини Михайлівни. Село Попова Слобода. 2006р.
  7. Там само.
  8. Там само. Спогади Шубіної Євдокії Петрівни. Село Харівка. 2004р.
  9. Матеріали фольклорної експедиції працівників музею в село Нова Слобода Путивльського района Сумської області с 27 по 29 серпня 1939року. – Бібліотека Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі.

10.  Власний архів автора. Спогади Шубіної Євдокії Петрівни. Село Харівка. 2004р.

11.  Там само. Спогади Бурої Марії Олексіївни. Хутір Вальков. 1995р.

12.  Там само. Спогади Семененкової Наталії Іванівни. Путивль. 2006р.

13.  Там само. Спогади Лук’яненко Надії Михайлівни. Село Попова Слобода. 2000р.

14.  Там само. Спогади Шубіної Євдокії Петрівни. Село Харівка. 2004р.

     15. Там само. Спогади Бурої Марії Олексіївни. Хутір Вальков. 1995р.

          16. Матеріали фольклорної експедиції працівників музею в  село Нова Слобода        Путивльського района Сумської області з 27 по 29 серпня 1939року. – Бібліотека      Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі.   

Про автора

Ведмідь Тетяна Анатоліївна, науковий  співробітник краєзнавчого музею – філіалу Державного історико-культурного заповідника у м.Путивлі.

Теги: