ВЕРТЕП (старослав’янське — з ХІ ст. — сад, печера, де, за переказом, народився Христос) — таку назву носить один з перших різновидів релігійного театру в Україні, а згодом і в Росії; переносний театр ляльок, у якому, починаючи із кінця XVІ ст., розігрувалися вистави євангельського змісту.

Різдвяні ігри: вертеп, презепіо, шопка

Про український вертеп (шопку, яселка, бетлейку, бетлегем, бетлем тощо) — здавалося б, відомо майже все: що слово «вертеп» — це одночасно і ясла, і печера, і скринька для вистав, і сам текст лялькової вистави, і вид театру, і жанр; що у жанровому відношенні це один з різновидів середньовічної містерії, містерія з дивертисментом, містерія з інтермедією; обряд, забава, шкільна драма, вертепна драма, лялькова комедія, або навіть опера, зміст якої взято зі священного писання; що перший вертеп має церковнослов’янський напис «Року Христового 1591 збудований» (отже, вертепні вистави відомі в Україні вже від 1591 року); що розмір цього похідного будиночка, шафи або скриньки коливається в межах 75–150 см. заввишки, від 61 до 100 см. завширшки, і 35–55 см. вглиб; походження має чи то цілком самобутнє, чи то західне (чи то поганське, чи то православне, чи то католицьке); дуже схожий на католицькі яселка, презепіо, осуарії, статичні театри смерті; виконувався чи то скоморохами, чи то міщанами, чи то благочестивими людьми з мирян, чи то мандрованими дяками, бурсаками, спудеями, церковними півчими, п’яницями, пиворізами, спеціальними виконавцями — вертепниками, «народними виконавцями» (тобто будь-ким); ляльками, живими виконавцями, як мімодрама, або комбіновано (останнім часом з’явилися повідомлення й про реліктові, тіньові форми вертепу, що подекуди зустрічаються у Карпатах і на Волині), у вертепній хаті, на ярмарках, на міській або сільській площі; лише на Різдво або й на інші свята.

Подібний театр існував також у Білорусії. Це була батлейка (від Betle­em — польська назва Вифлеєма) — народний театр ляльок, поширений з XVІ ст. Інші назви — Вифлеєм, Вяртеп, Жлоб, Яселка. Як і типологічно близькі види театру (вертеп, шопка), батлейка пов’язана з різдвяними святами. Поширенню батлейки сприяли мандрівні семінаристи, які адаптували до умови виконання батлейки сюжети шкільного театру. Згодом театр батлейки перейшов до міщан і селян, у репертуарі поряд із п’єсами «Цар Ірод» і «Цар Максиміліан» з’явилися жанрові сцени «Антон із козою й Антониха», «Вольский — купець польський», «Берка-корчмар», «Циган і циганка» та ін. Сценою батлейки служила двоярусна шухляда, що нагадувала церкву або будиночок (як у вертепі і шопці). У виставах діяло до сорока персонажів. Особливе місце серед батлейок належить тіньовій батлейці.

Подібним до вертепу був також креш (франц. — сreche — ясла) — у середньовічній Франції — різновид різдвяного театру ляльок на кшталт батлейки, вертепа, презепіо, шопки. Спочатку креші були статичними, у вигляді макета із зображенням сцени народження Христа в оточенні фігурок святих (santons). У ХІХ ст. для показу крешів замість скриньки стали застосовувати ширми.

Ще один різновид вертепу — презепіо (autos de presepіo, від auto лат. — дійство і presepіo, praesepіs, praesepіo — хлів, ясла, житло, кабак, притон; італ. — presepіo, pre­se­pe, praesepe, oratorium sanctum quod prae­sepe dicitur, camera praesepii; ісп. — nacі­mіe­ntos; каталонське — pessebres; порт. — pre­se­pіos) — поширений у католицькому світі різновид театру ляльок, статичний театр лялькової містерії; різдвяні ясла з глиняними, порцеляновими або картонними фігурками св. Марії, св. Йосипа, Христа та деяких інших персонажів. За переказом римської церкви, ясла, про які сказано в Євангелії, нібито збереглися, були перевезені до Риму, заключені у срібний ковчег і сховані у підземній галереї одного з римських храмів. Щороку на Різдво їх виставляли перед віруючими для огляду. Невдовзі, за часів Франциска з Асижу, на цій основі виник нерухомий італійський театр «презепіо» і французький театр «крешів». Звичай влаштовувати в костелах презепіо принесли до католицької церкви ченці-францисканці у XІІІ ст., а наприкінці XVІІ ст. вони впровадили жанрові сценки, рухомі фігурки. Однак наприкінці XVІІІ сторіччя духовною владою такі видовища у храмах були заборонені через те, що їхній зміст не відповідав святості костелів. Тоді презепіо поширилися у побуті, з ними стали ходити по будинках — «колядувати».

Інший різновид різдвяного театру ляльок — шопка (польськ. — Szopka, від давньопольськ. — Szopa — будівля для сенатських зборів) — одна з найстаріших форм польського народного театру, котра дістала поширення у XVІ–XVІІ ст. Шопка зародилася як частина богослужіння у католицькій церкві (де у XVІ ст. постав звичай під час різдвяних свят виставляти у церквах ясли з дерев’яними фігурками, що зображували персонажів євангельської розповіді про народження Христа). Вистави шопки розігрувалися у двоярусній шухляді; діяли стрижневі ляльки «на потиках» (на паличках), яких лялькарі пересували за допомогою прикріпленого знизу дроту по щілинах підлоги шухляди. Різдвяні вистави спочатку носили релігійно-містерійний характер, але згодом до них були введені побутові і сатиричні сценки. Євангельські епізоди, що розігруються у верхньому ярусі шопки (у Раю), перемежовувалися побутовими інтермедіями, що виконувалися у нижньому ярусі (у Пеклі).

Відомі також статичні театри ляльок, приурочені до Різдва. Зокрема, яселка (польськ. — jasełka) — так у Польщі називається макет, який зображує подію Різдва. Традиція показу цих видовищ, за переказом, постала 1223 року, коли яселка вперше були влаштовані в Італії Франциском з Асижу. З Італії звичай влаштовувати подібні статичні театрики у храмах поширився й у інших католицьких країнах. У Німеччині сцени при яслах (інколи рухомі) дістали назву krippenspiel (гра при яслах). Наприкінці XVІІ ст. для залучення глядачів на свої видовища ченці почали використовувати у яселках жанрові сценки, рухомі фігурки. Проте наприкінці XVІІІ ст. такі видовища у храмах забороняються церковною владою і статичні вертепи переходять до рук виконавців, які й починають ходити з ними по домівках і «колядувати». Так народжується шопка (польськ. — szopka).

В одному з найстаріших текстів вертепної драми, наведеному М. Маркевичем, діють Пономар, Ангели, Пастухи, Ірод, Охоронець Ірода, Три царі східних, Сатана, Смерть, Рахіль, Воїни і Хор, а також Дар’я Іванівна — полюбовниця Солдата, Солдат, Циган, Циганка, Угорець, Поляк, Поль­ка, Жид, Уніатський Піп, Клим, Дячок, двоє Чортів, Мужик, Артилерист, Коза і Запорожець з Хвеською.

Але найголовніший сюжет вертепу, попри містерійне оздоблення, полягає в тому, що усіх ворогів перемагає й розганяє волелюбний Запорожець. Адже відомо, що на Січі було чимало поетів, кобзарів, художників, співаків, танцюристів, народних лицедіїв. При всіх шістнадцяти церквах, що діяли на території «Воль­ностей Війська Запорозького», існували церковнопарафіяльні, а також діяли три спеціальні, підвищеного типу школи, учням яких було надано привілеї одержувати прибутки за колядування під вікнами січового товариства і за поздоровлення його на свята Різдва, Нового року і світлого Христового Воскресіння. Існувала на Запорожжі також школа вокальної музики і церковного співу, в якій навчали партесного співу, готували читців і співаків для церков і парафій.

Деякі дослідники вважають, що у вертепі відбулася десакралізація містерійних мотивів. Насправді справедливіше було б говорити про трансформацію сакрального символу. Християнського героя у вертепі витісняє національний герой — козак. Саме тому, за спостереженням Л. Софронової, «в одній Великодній містерії, «Мудрість Передвічна», ключовим словом стає свобода, яку дав людині Господь, «неповинно» вмираючи на хресті».

Ймовірно, що саме через це 8 березня 1736 року у листі до київського митрополита Рафаїла Заборовського Теофан Прокопович застерігав архієпископа від дальшого ходіння бурсаків з вертепом (це, на його думку, принижувало гідність Академії).

«Правдоподібно, — пише Дмитро Антонович, — що і спеціальні утиски проти вертепу і заборона його за Петра І мали причиною вставки та дотепи з натяками на кривди Україні від московського сусіда та сатиричні висміювання москалів та їхньої політики».

На бунтівний характер вертепних вистав за доби творення бюрократичної держави Петра І, а пізніше й Катерини ІІ, вказував і В. Все­во­лод­сякий-Гернгросс. Будучи своєрідним мистецьким літописом, вертеп відгукувався у своїх виставах на політичні події й фіксував у ньому імена народних героїв. Звідси й постала ця лялькова містерія або, як її інколи називають, «містерія у скриньці» — вертеп. Інколи вертеп називали райком («наші старі вертепи називано також райками» — І. Франко).

Про автора

Клековкін Олександр Юрійович — доктор мистецтвознавства, професор. Автор монографій, присвячених історії театру: «Містерія у ґенезі театральних форм і сценічних жанрів», «Сакральний театр», «Блазні Господні» та ін.

Теги: