7 березня 1801 року папа Пій VII видав бреве Catholicae fidei, в якому на особисте письмове прохання імператора Павла I офіційно затвердив Товариство Ісуса в Російській імперії. Генеральний вікарій Росії Франциск Ксаверій Каре став генералом Ордену. Бреве поклало початок повному відновленню ордену єзуїтів у всьому світі, яке відбулось 7 серпня 1814 року.  

Освіта, що врятувала єзуїтів

Російські імператори і Товариство Ісуса

 

Ще до видання папського бреве про скасування Товариства Ісуса 21 липня 1773 р. Катерина ІІ 29 січня 1773 р. заборонила оприлюднювати в Росії будь-які акти папи без її попереднього інформування. Павло І зберіг чинними розпорядження своєї матері власними указами 1798 р. Тож папське бреве “Dominus ac Redemptor”, яким було розпущено Товариство Ісуса,  не було виконано на території Російської імперії, до якої після першого поділу Речі Посполитої в 1772 р. відійшло 18 єзуїтських домів на території Мазовецької і Литовської провінцій (переважно – територія сучасної Білорусі).

Попри висловлене віце-провінціалом Мазовецької провінції Станіславом Черневичем бажання підпорядкуватись волі папи, імператриця письмово зауважила єзуїтам, що вони мають підпорядковуватись папі лише у справах догми, а в решті справ – володарям. Єзуїти звільнялись від сплати податків і повинні були продовжувати викладання наук у своїх колегіях. Катерина ІІ, захоплена просвітницьким ідеалом формування „досконалих громадян” зі своїх підданих, прагнула використати для розбудови імперії єзуїтів-учених та педагогів. Вважається, що одним із вирішальних для Ордену було особисте знайомство Катерини з моравським єзуїтом Крістіаном Майером (1719-1783), астрономом і географом світової слави, автором проекту першої загальної географічної карти Росії. До того ж у будованій імперії єзуїти могли потенційно зміцнити лояльність до нової влади місцевих польських еліт приєднаних територій. Єзуїти принесли присягу імператриці. Відмова ж присягати тягла за собою вигнання Ордену з Росії з конфіскацією майна та, відповідно, позбавлення пастирської опіки вірних.

Тепер єзуїти продовжили свою діяльність, всі полемічні випади проти них було заборонено. У 1780 р. за дозволом папи Пія VI єзуїти на територіях, приєднаних до Росії після поділів Речі Посполитої, відкрили при Полоцькій колегії новіціат. За два роки „Товариство Ісуса в Білорусі” обрало Генерального Вікарія з правами генерала Ордену, а ще за рік папа усно схвалив діяльність Товариства Ісуса в Білорусі.  

Після Катерини ІІ єзуїти отримали в особі Павла І іншого могутнього покровителя, який, на відміну від матері, не лише не демонстрував свою незалежність від Апостольського Престолу, але і висловлював симпатії папі. Саме за його сприяння єзуїтські місії проникли вглиб імперії та розширили сферу своєї діяльності. Саме Павло І особисто звернувся до Пія VIІ з проханням офіційно визнати Товариство Ісуса в Росії. Як і у випадку Катерини ІІ, значний вплив на поставу Павла І щодо єзуїтів відіграло особисте знайомство та дружба з Генеральним Настоятелем Товариства Ісуса, словенським єзуїтом Габріелем Грубером (1740-1805). Грубер був придворним фізиком імператора Йосифа ІІ, брав участь у гідромеліоративних роботах в Любляні та в будівництві суднобудівних верфів у Трієсті. У колегіях в Російській імперії він викладав механіку, експериментальну фізику, архітектуру, користувався великою популярністю у вищому світі Петербурга. У 1800 р. імператор доручив єзуїтам справу виховання молоді в Литві і Білорусі, дозволив розширяти новіціат, відповідно до потреб у вчителях. У Петербурзі єзуїти отримали церкву св. Катерини та дозвіл заснувати при ній колегію.

Єзуїтські школи в Росії

 

Традиційний навчальний план єзуїтських шкіл охоплював трирічний курс латинської і грецької граматики, річні курси поетики і риторики (нижчі студії), а також трирічний курс філософії та чотирирічний богослов’я (вищі студії).  При цьому для менш здібних студентів вищі студії могли бути скорочені – філософія – до року чи двох, богослов’я – до двох чи трьох років. Програма з філософії обіймала: скорочений виклад логіки (діалектику), філософію природи (фізику), метафізику (науку про духовні першооснови буття), моральну філософію (етику), математику. “Ratio studiorum” тлумачила курс філософії як підготовчий до богослов’я. Програма з богослов’я передбачала чотири роки вивчення схоластичного (догматичного) богослов’я або два – морального (казуїстики).  Підставою богослов’я Ордену був томізм, але його зміст і методи єзуїти застосували до вимог сучасності. Томізм був збагачений цінностями гуманізму, які випливали зі знання Св. Письма і творів Отців. Приймати на курс богослов’я слід було лише позитивно налаштованих до Фоми Аквінського студентів. Курс морального богослов’я (казуїстики) охоплював засади християнської моральності і практичного вирішення різних “випадків совісті”, науку про Таїнства, церковний спів, знання Літургії і церковного календаря. До курсу схоластичного богослов’я входило також частково полемічне (контроверсійне) і моральне богослов’я. Полемічне богослов’я викладалась також при вивченні Св. Письма та  як окремий предмет у класі риторики. Останній варіант практикувався саме на територіях, де співіснували різні християнські віровизнання.

Освіта, що врятувала єзуїтів 

Таблиця із зображенням мортири і снаряда з підручника Фаустина Ігнатія Ґродзицького SI "Scientia artium militarium" (Львів 1747)

Такий уклад студій, закріплений 1599 р. в “Ratio studiorum”, проіснував у Речі Посполитій без змін до початку XVIII ст., коли до навчання були впроваджені польська, німецька та французька мови. У 1730-1750-х рр., згідно з вимогами часу і з розвитком природничо-математичних наук, до програм окремих шкіл поступово впроваджуються  як окремі предмети історія, географія, архітектура, механіка, експериментальна фізика, астрономія, природне право. Особливо широко нові предмети були представлені у шляхетських конвіктах – своєрідних інтернатах для дітей шляхти. Тут хлопців також навчали їздити верхи, танцям, фехтуванню, музиці, гімнастиці.  

В Російській імперії після реформи шкільної освіти, проведеної за австрійським зразком, уряд Катерини ІІ забажав включити єзуїтське шкільництво до загальноімперської освітньої системи. Тож перед керівництвом Ордену була поставлена задача змінити порядок навчання у школах, приділивши більшу увагу викладанню природничих наук і сучасних мов. Відповідні принципи реформи були розроблені експертами-єзуїтами у жовтні 1786 р. Відтепер окрім традиційних предметів, передбачених “Ratio studiorum”, від першого класу єзуїти мали обов’язково викладати біблійну історію, російську мову, початки арифметики  та географію. У другому та третьому класі до них додавалися французька і німецька мови, історія, математика та метрика. У четвертому класі – початки алгебри, теоретична та практична геометрія, фізична та політична географія, історія та моральні науки. У п’ятому класі – механіка, архітектура, балістика, піротехніка та ремесла. У шостому – логіка, онтологія, етіологія, психологія, космогонія, астрономія, фізика, етика та вища математика.

Період 1801-1820 років став для Товариства Ісуса та його освіти часом розквіту в Росії. На території імперії продовжували діяльність старі середні школи при колегіях у Білорусі – у Вітебську, Могилеві, Мстиславі, Орші, Полоцьку, у Прибалтиці – в Даугавпілсі. Розпочали діяльність і  нові школи при колегіях у Прибалтиці – у Ризі, Ужвальді, Краславі, Санкт-Петербурзі, на території сучасної України – в Романові біля Житомира.

У 1812 р. – Полоцька колегія отримала статус академії. Вона мала три факультети: богослов’я, філософії та вільних наук, давніх і сучасних мов і надавала вчені ступені магістрів і докторів богослов’я, канонічного і цивільного права. Навчались тут як діти дворян і міщан, так і самі єзуїти, василіанські монахи, єпархіальні священики. До перетворення Полоцької колегії в академію тут навчалось у різний час від 240 до 440 студентів. На момент закриття академії у 1820 р. у ній навчалось близько 700 студентів. В академії викладали богослов’я, філософію, екзегезу, канонічне і цивільне право, загальну історію, церковну історію, французьку мову та літературу, німецьку мову та літературу, польську та італійську мови, російську літературу, давньогрецьку, арабську і сирійську мови, математику, механіку, експериментальну фізику, архітектуру, астрономію, природничу історію, хімію, ботаніку і зоологію. При Полоцькій академії діяла багата бібліотека, що містила понад п’ятдесят тисяч томів, та музей. Останній розташовувався в окремій триповерховій будівлі та зберігав багату колекцію зброї, творів мистецтва, геологічних, механічних  та зоологічних експонатів. Особливою гордістю єзуїтської академії був астрономічний зал з унікальним восьмифутовим телескопом, прекрасно обладнані кабінети фізики, механіки, мінералогії і природничої історії, хімічна лабораторія. У друкарня академії з 1787 по 1820 р. видала близько 500 найменувань різних видань. У 1818-1820 рр. академія видала 14 номерів польськомовного науково-літературного журналу „Miesięcznik Połocki”. При академії діяли також аптека, шпиталь, ткацька фабрика. З усіх єзуїтських домів в Російській імперії Полоцький був найзаможнішим.

У Порівнянні з Полоцькою академією, єзуїтська школа при колегії в Петербурзі, відкрита напередодні видання  Catholicae fidei,  13 лютого 1801 року, за своєю програмою нічим не відрізнялась від решти єзуїтських шкіл середнього чи напіввищого рівня. Там могли безкоштовно навчались вихідці з усіх суспільних верств, незалежно від віровизнання. Єзуїти викладали класичні мови, російську, французьку і німецьку, математику, астрономію, архітектуру, фізику, хімію. Відомо, що вже протягом перших трьох місяців у школі навчалося понад тридцять учнів, як католиків так і некатоликів.

Освіта, що врятувала єзуїтів 

Таблиця із підручника Станіслава Хичевського SI "Physica experimentalis" (Люблин 1767)  

За два роки, 13 січня 1803 р., при петербурзькій колегії відкрився конвікт (пансіон) для дітей з аристократичних родин, до якого записалось 24 вихованці. У 1806 р. конвікт став називатись Collegium Nobilium. Зазвичай сюди приймали хлопців у віці 9-10 років. Тут завжди нараховувалося 60-70 чоловік вихованців з найвідоміших родин. На відміну від звичайних єзуїтських шкіл, перебування в пансіоні було платним. Навчання тривало шість років із можливістю продовжити курс філософії та богослов’я у сьомому класі колегії. Викладання велося французькою мовою, тодішньою мовою повсякденного спілкування російської аристократії. Православних учнів катехізував православний священик, вони брали участь у службах в Православній Церкві. Єзуїтський заклад був дуже популярний серед вищих прошарків російського суспільства, не в останню чергу через атмосферу толерантного ставлення до своїх учнів, добрі умови утримання, віротерпимість, загальну „європейськість” життєвого укладу. Все це справляло блискуче враження тоді, коли, за словами видатного російського поета В’яземського, колишнього єзуїтського вихованця, „о русских наставниках и думать было нечего. И надобно было ловить иностранцев на удачу.” Не дивно, що батьки Пушкіна також мали намір віддати сина на виховання до єзуїтів, доки їм не стало відомо про відкриття Царськосельського ліцею. В’яземський пізніше робив особливий наголос на атмосфері віротерпимості в пансіоні: „...никогда не было попытки внушить, что Римская Церковь выше и душеспасительней Православной… Никакого различия не было в обращении с воспитанниками обоих вероисповеданий. Паписты не пользовались перед нами никакими  прерогативами и льготами. В костел нас не водили. По воскресеньям и праздничным дням бывали мы в русской церкви. Великим постом мы говели как следует.” Саме діяльність петербурзьких єзуїтів дозволила Товариству Ісуса зав’язати міцні і тривалі контакти з російською аристократією, яка згодом розкололась на палких прихильників і непримиренних противників єзуїтів.  

Окрім Петербурга, конвікти для дітей зі знатних родин діяли при колегіях у Полоцьку, Могилеві, Мстиславі, Вітебську і Романові. У 1805 р. у таких конвіктах перебувало 220 учнів. На початку 1813 р. єзуїти отримали від губернатора Москви графа Федора Ростопчина пропозицію відкрити у Москві за петербурзьким зразком Collegium Nobilium. Аналогічне прохання було від французької і німецької католицьких общин Москви. Проте єзуїти не змогли здійснити ці заміри частково через ворожість римо-католицького митрополита Станіслава Сестринцевича, частково через невправність самого генерала Тадеуша Бжозовського.

Місійна діяльність серед православних була заборонена. У 1811 р. також було відкинуто прохання єзуїтів дозволити місіонерську діяльність серед язичників і мусульман. Тим не менше єзуїти могли займатись душпастирською опікою католиків – серед іноземців це були переважно німецькі, французькі, італійські колоністи. На 7 березня 1801 р. продовжували діяти місії у Прибалтиці – в Дагді, в Білорусі – в Рясній, Халці, Лозовиці і Чечерську. Відкрились нові в Поволжі – в Саратові, на Кавказі – в Моздоку, у Сибіру – в Іркутську і Томську, на території сучасної України – в Одесі, а також місія в Астрахані. При місіях середні школи діяли  в Одесі, Астрахані, Саратові, Чечерську.

7 серпня 1814 р. Пій VII своїм бреве „Sollicitudo omnium ecclesiarum” відновив Товариство Ісуса в усьому світі.

Теги: