Закінчення, початок див. тут

 

3. „Українська Псалтир” М.О. Максимовича як феномен вітчизняної бібліології та біблеїстики: кілька запитань до тексту

 

Спробуємо поставити бодай кілька запитань щодо віднайдених текстів українських псалмів М.О. Максимовича – питань, значущих саме для історії вітчизняної біблійної науки. Так, спробуємо, бо наперед зазначимо, що достатньо достовірних джерел, у яких довелося би шукати відповіді, слід визнати, є небагато. Відзначаємо це, зважаючи майже на відсутність авторських приміток чи коментарів до самих перекладів. Тож залишаються, передусім, самі тексти українських псалмів – цінність цього джерела як самодостатнього літературного явища не варто применшувати; до того ж вона може навіть підвищитися шляхом розгляду цих текстів в загальному контексті біблійної книжності. По-друге, говорячи „майже” у попередньому твердженні, маємо на увазі згаданий вже фрагмент листування між М.О. Максимовичем та П.А. Вяземським, де Максимович, хоча й не вдаючись до розлогого коментування, все ж висловлює авторську позицію з низки питань, цікавих для цієї розвідки.

„Українська Псалтир” М.О. Максимовича... Частина II

Перше з питань, важливих, коли розглядається історія того чи іншого біблійного перекладу, є питання про текст Святого Письма, який став першоджерелом для перекладу. При цьому варто пам’ятати, що обрання „першотексту” у такому випадку відбувається, виходячи з особливостей місцевої культурно-конфесійної традиції, перекладацької методологічної парадигми (коли йдеться про академічний переклад) та визначених цими чинниками особистої преференції автора-перекладача. Визначити ж ймовірне першоджерело перекладу можна, звернувшись, відповідно, до культурного та релігійного контексту праці перекладача, врахувавши авторські та інші свідчення, а також узявши до уваги ті елементи й особливості (структурні, лексичні, художні тощо) перекладу, у яких могла би бути збереженою пам’ять про біблійний „першотекст”.

Пошук відповіді тут ускладнюється відсутністю прямих даних, в тому числі і авторських вказувань на текст-першооснову. Не можемо також достеменно стверджувати про те, чи використовував автор перекладу інші біблійні тексти (оригінальними мовами або у перекладах). Припущення, які можемо робити у цьому зв’язку, базуватимуться на врахуванні східно-християнського (православного) культурно-релігійного контексту поетично-перекладацької творчості Максимовича, а також на непрямих авторських свідченнях, що містяться у його публікаціях українських псалмів та переписці з Вяземським.

Так, публікація в альманасі „Украинец” за 1859 рік відкривається епіграфом, в якості якого поданий текст Пс. 97:4-5 та Пс. 146:1, узятий з церковнослов’янської Біблії [22]. Порядок нумерації перекладених псалмів, як уже зазначалося, також відповідає порядку грецького православного канону Старого Завіту – Септуагінти, а відтак, і порядку Біблії слов’янської.

Далі, у листі до Вяземського М. Максимович згадує поетичні переклади біблійних псалмів Симона Полоцького, А.П. Сумарокова, Г.Р. Державіна. Цитує він і передмову до російського перекладу Псалтирі. Максимович демонструє також і знайомство з українськими біблійними поетичними перекладами Т.Г. Шевченка, проте намагається підкреслити своєрідність власних текстів порівняно з Шевченковими [23].

Виходячи з аналізу наведених свідчень і сприймаючи їх як непрямі авторські вказування, на даному етапі можна припустити, що серед ймовірних першоджерел для перекладання псалмів українською мовою для М. Максимовича могла бути передовсім церковно-слов’янська Біблія. Міг використовувати Максимович і російський переклад Псалтирі: маємо достатньо підстав твердити, що це міг бути переклад відомих діячів Російського біблійного товариства, гебраїста протоієрея Герасима Павського та митрополита Московського Філарета (Дроздова), виданий у Петербурзі 1822 року [24]; автором цитованої Максимовичем передмови якраз і був митрополит Філарет. Це що стосується самого біблійного тексту як першоджерела для перекладу.

З іншого боку, не виключене використання інших поетичних перекладів біблійного тексту, особливо Псалтирі. Серед таких текстів могли бути: твір Симеона Полоцького (йдеться, очевидно, про «Псалтырь рифмотворную» 1680 р.), парафрази А.П. Сумарокова (зокрема, «Из 145 Псалма», опубліковано 1787 р.) та Г.Р. Державіна (поема «Бог», або «Величию божию», видана 1792 р.), а також  поетичні переклади Т. Г. Шевченка (як-от „Псалми Давидові” – десять поетичних перекладів-переспівів біблійних псалмів: 1-го, 12-го, 43-го, 52-го, 53-го, 81-го, 93-го, 132-го, 136-го, 149-го, які були уміщені Шевченком до рукописної збірки „Три літа” у грудні 1845 р.) [25].

 Проте питання, чи мало місце у цьому випадку використання доробку Т. Шевченка, а також більш ранніх авторів, є відкритим. Тож залишається актуальним для подальших розвідок уточнення цього припущення, а також детальніший аналіз відповідності українських псалмів Максимовича з боку їх структурної, лексично-синтаксичної, образотворчої, ідейно-смислової відповідності до ймовірного першоджерела або першоджерел.

Друге питання до означених текстів, яке видається важливим з точки зору наукової біблеїстики, це питання про їх жанровий характер. Якого роду біблійним перекладом є ці тексти? „Справжнім” перекладом, виконаним з дотриманням низки академічних вимог до дослівного чи то смислового перекладу з боку підбору джерел, застосування перекладацьких методологій тощо? Чи поетичним парафразом-переспівом? Або ж відносно самостійним текстом „за біблійними мотивами”, різновидом літературно-художньої інтерпретації Святого Письма? Задаємося цим питанням, пам’ятаючи насамперед про відсутність достовірних фактів, що вказували б на систематичну та професійну працю М. Максимовича на ниві перекладання Святого Письма (адже наявність фактів саме про таку працю І. Максимовича, як пам’ятаємо, спрацювала свого часу на наше прийняття помилкової версії щодо авторства українських псалмів 1859 року). У пошуках же відповіді доведеться спиратися на прямі та непрямі свідчення самого М.О. Максимовича.

Їх поділимо умовно на дві групи. Перша репрезентована одним, правда доволі важливим свідченням – авторським визначенням жанру українських псалмів, поданим в авторській же атрибуції. Так, у альманасі „Украинец” за 1859 рік, підбірку українських псалмів Максимович назвав: „Псалмы, переложенные на украинское наречие” (курсив наш – С.Г.) [26].

Вжитий автором російський термін „переложение”, попри можливі смислові його варіанти та ситуативні значення (в тому числі інколи і в сенсі „перевод”, тобто переклад) тут, скоріше за усе, може вказувати на парафраз, літературну обробку біблійного тексту українською мовою. Тим більше, що в контексті церковно-слов’янської літургійної культури претензія чи мотив передавати біблійний текст через точний переклад національною мовою є доволі послабленими. Традиційно вважалося, що найточніша передача тексту Святого Письма відбувається саме через його літургійне прочитання-відтворення, тож – саме церковно-слов’янською мовою. Створення „переложения”-парафразу – як-от у даному випадку – могло мати культурно-просвітницький та естетичний сенс, додатковий щодо релігійно-навчального й богослужбового значення біблійного першотексту, вживаного за літургією.

Це наше міркування загалом підтверджується другою групою свідчень, яку можемо реконструювати, аналізуючи висловлювання М. Максимовича у тому ж листування з Вяземським. Максимович, визначаючи там власні особисті мотиви та цілі у справі перекладання-„перекладення” псалмів українською мовою, також наголошує скоріше на мотивах громадянсько-просвітницьких та художньо-поетичних у створення українських псалмів. Автор не претендує на академічність свого перекладу, підкреслюючи його скоріш художньо-поетичне та морально-виховне значення. Орієнтовною аудиторією цього переспіву є не стільки літургійне зібрання або академічна громада, скільки простий народ, який схильний сприймати високі духовні істини через призму морально та художньо настановленого світосприйняття.

М. Максимович розрізняє власне біблійні переклади та віршовані „переложения”; з приводу перших він навіть визнає, що українські переклади Євангелія та Псалтирі йому не відомі. Свою ж творчість Максимович зближує з поетичним наслідуванням біблійного тексту, говорячи про „подражание псалмопевцу Давиду” [27]. Хоча, слід зазначити, що Максимович все ж задекларував своє прагнення до найточнішої передачі смислу в своєму віршованому перекладі: порівнюючи свій опус із поетичними парафразами Т. Шевченка, він підкреслює більшу смислову близькість своєї версії псалмів до біблійного оригіналу [28].

Нарешті, низка питань, які варто було б поставити у межах цієї розвідки, стосуються загальної структурної конфігурації та ідейно-смислового наповнення перекладу М. Максимовича. Зокрема: чи був його вибір псалмів для перекладу випадковим, чи існувала тут якась закономірність? Якщо так, то які саме ідейні, образотворчі, стилістичні особливості тих чи інших розділів старозавітної Псалтирі визначили цей вибір? Чи існує зв’язок цього вибору з ідейним спрямуванням наукової, культурно-просвітницької позиції Максимовича, з його громадською позицією, зокрема з мотивами патріотизму, народництва, українського культуртрегерства („українофільства”, як говорить сам Максимович) тощо?

Адже прагнення до української своєрідності, „своенародности” у сприйнятті біблійного слова є у М. Максимовича не лише виявом етнографічно забарвленої інтелігентсько-дворянської поблажливості до „простих людей”, але й ідейно забарвлене, виступає в символічному контексті національного культуротворення. Так, бажаючи присвятити свої майбутні, плановані видання українських псалмів Острозькому братству [29], Максимович дбає не лише про просвіту та підвищення духовного рівня простого українського люду. Він вочевидь прагне ввести свою працю до символічного поля вітчизняної біблійної книжності. Адже вибір Острога, Острозького братства не є випадковим; він зіставляє сучасне авторові прочитання біблійного слова українською мовою із давньою духовно-культурною звитягою, що була здійснена кількасот років тому. А саме, із створенням Острозької Біблії 1581 року – повного слов’янського першодруку, виконаного на ґрунті православного духовного досвіду, але у відповідь на новочасні європейські вимоги та виклики, а також з урахуванням русько-староукраїнської мовно-культурної своєрідності.

А той факт, що Максимович послався на передмову до російського перекладу псалтирі, де митрополит Філарет (Дроздов) обґрунтовував цінність і необхідність перекладання Святого Письма рідною для віруючих мовою, може свідчити про намагання відшукати ідеологічне підґрунтя для емансипації української мови як мови високої культури та духовності (аналогічно тому, як Філарет (Дроздов) у ті ж часи боровся за емансипацію російської мови у церковно-релігійній сфері).

Видається, що висвітлення ідейно-смислових акцентів у поетичних перекладах біблійних псалмів М. Максимовича, в тому числі і через зіставлення їх з біблійним оригіналом, здатні допомогти краще зрозуміти як цілі та мотиви культурницьких зусиль самого Максимовича, так і характер можливих смислових та ідейних трансформацій, що сталися з біблійним текстом внаслідок Максимовичевого „переложения”. Відповідно, зрозумілішими стануть і ймовірні причини тих колізій, які супроводжували свого часу публікацію „української Псалтирі” і про які згадує сам автор.

Нижче представимо у вигляді додатку один з цілої низки документів, що можуть дати необхідний текстуальний матеріал для подальшого аналізу „українських псалмів” М.О. Максимовича та пошуку відповідей на питання, порушені у цій розвідці. Це буде цитований вже постскриптум листа М.О. Максимовича до П.А. Вяземського від 18 березня 1869 року.

*            *            *

1. Див., напр.: Пулюй – Куліш. Подвижники нації. Збірка статей за заг. ред. проф. Василя Шендеровського. Київ: Рада, 1997; Пляцко Роман. Щоб Слово Боже українською звучало. Співпраця Івана Пулюя та Пантелеймона Куліша над перекладом Біблії // Іван Пулюй. Молитовник. Псалтир. Київ, 1997; Ґайда Роман, Пляцко Роман. Іван Пулюй. 1845–1918. Життєво-бібліографічний нарис. Львів: Видання НТШ, 1998.

2. Див.,  напр.: Горбач Олекса. Мовостиль новітніх перекладів Святого Письма українською народною мовою XIX – XX  віків.// Науковий конгрес у тисячоліття хрещення Руси-України. Т. 1. Збірник мовознавчої комісії. – Мюнхен, 1988. – С. 29–98. Боєчко Василь. Слово про перше видання української Біблії. Передмова до: Новий Завіт, Псалми, Притчі Соломона. Симфонія. – Львів, 1998; Рокицький Олександр. Перший повний український переклад Біблії // Пам’ять століть. – 2002. – № 4. – С. 59–67.

3. Див.: напр., Жукалюк Микола, Степовик Дмитро. Коротка історія перекладів Біблії українською мовою. К.: Українське Біблійне Товариство, 2003).

4. Тоді ще в Інтернет-версії https://bpc056-1.psy.msu.ru/~fam/books/dict/dict0.html, згодом https://www.alexandrmen.ru/books/dict/ ; а нині він виданий: Прот. Александр Мень. Библиологический словарь. В трех томах. М.: Фонд имени прот. Александра Меня, 2002.

5. Головащенко С.І. Біблієзнавство. Вступний курс. К.: Либідь, 2001. – 496 с.

6. Див.: проф. Хв. Титов. Стара вища освіта в Київській Україні. XVI – поч.. XIX в. К., 1924. – С. 378.

7. Див.: Чистович И.А. История перевода Библии на русский язык. Репр. воспроизв. изд. 1899 г. М.: Российское Библейское Общество, 1997 – С. 317–318; відзив проф. Д.А. Хвольсона на переклад Максимовича див.: Дело конференции Санкт-Петербургской Духовной Академии за 1860 г. – № 26.

8. Труды КДА – 1861. – т. I . – № 1 (январь). – С. I–II; 1–58.

9. Головащенко С.І. Київська духовно-академічна традиція 19 – початку XX  ст. в історії вітчизняного біблієзнавства. // Наукові Записки НаУКМА. Т. 19. Філософія та релігієзнавство. К.: Вид. дім КМ Academia, 2001. – С. 90.

10. Труды КДА. – 1861. – Т I. – № 4. – С. 503–504.

11. Див.: Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том третий. Киев: Типо-Литография „С.В. Шульженко”, 1912. – С. 337.

12. Труды КДА. – 1861. – Т I. – № 4. – С. 497; Модзалевський В.Л. Вказ. тв. – С. 336.

13. Див., напр.: Биограф. словарь профессоров и преподавателей имп. Моск. ун-та. Ч. 2, М., 1855. – С. 1–22; Юбилей пятидесятилетней учено-литературной деятельности Михаила Александровича Максимовича (1821–1871). К., 1871. – 74 с.; Пономарев С. Михаил Александрович Максимович. Биографический и ситорико-литературный очерк. СПБ., печатня В.И. Головина, 1872. 75+ XX  c.; Соболевский А.М. Максимович Михаил Александрович. – Биограф. словарь профессоров и преподавателей имп. Ун-та св. Владимира (1834–1884). К., Унив.тип., 1884 – С. 379–397; Титов А. Биографический очерк М.А. Максимовича. – Чтения в имп. Обществе истории и древностей российских при Моск. ун-те, 1887, кн. 1 – С. 119–128; Лобода А.М. Заслуги М.А. Максимовича в области языка и словесности. Киев, 1905; статті про М.О. Максимовича в: Энциклопедический словарь (Брокгауза–Ефрона). – т. XVIII. – СПб., 1896. – С. 442–443; Большая Энциклопедия (Мейера). – т. 12. – СПб., 1903. – С. 524–525.

14. Малороссийские песни. I том в 4-х книгах, с предисловием, словарем и объяснительными примечаниями. М., 1827. 234 с.; Украинские народные песни, изданные Михаилом Максимовичем. Ч. I, Кн. I. Украинские думы. Кн. II. Песни козацкие былевые. Кн. III. Песни козацкие бытовые. М., Унив.тип., 1834. 180 с.; Сборник украинских песен, издаваемый Михайлом Максимовичем. Ч. I. К., тип. Теофила Гликсберга, 1849. 114 с.

15. Рокицький Олександр. Вказ. пр. // Пам’ять століть. – 2002. – № 4. – С. 60.

16. Сулима В. Біблія і українська література. К.: Освіта, 1998 – С. 221; і назва, і місце публікації М. Максимовича подані тут невірно.

17. Українські письменники. Біо-бібліографічний словник. Том другий. Дожовтневий період (XIX – поч. XX  ст.) Київ: Держ. вид-во худож. літ-ри, 1963. – С. 677.

18. Украинец. Альманах, издаваемый Михаилом Максимовичем. Книжка первая. Москва: В типографии Каткова и комп., 1859.

19. Письма М.Н. Погодина, С.П. Шевырева и М.А. Максимовича к князю П.А. Вяземскому 1825-1874 гг. (из Остафьевского архива). Изд. с предисл. И примечаниями Николая Барсукова. СПб., тип. М. Стасюлевича, 1901. 222 с. – С. 202–204.

20. "Галичанин". Науково-белетристичная прилога до „Слова”. Ред. Б.А. Дiдицький. – Львов: З друкарнi Ставропигiйськой, 1867. Рочник І. Числа: 10-те. – С. 145–146; 11-те – С. 161–162; 12-те – С. 177–178.

21. Письма М.Н. Погодина, С.П. Шевырева и М.А. Максимовича к князю П.А. Вяземскому. – С. 217–220.

22. Див.: Украинец, издаваемый Михаилом Максимовичем. Книжка первая. Москва: В типографии Каткова и комп., 1859 – С. 2.

23. Письма М.Н. Погодина, С.П. Шевырева и М.А. Максимовича к князю П.А. Вяземскому. – С. 203–204.

24. Див.: Чистович И.А. История перевода Библии на русский язык. – С. 323–326.

25. див.: Домашовець Володимир. Псалми Давидові в поетичних творах Тараса Шевченко. – Оттава, 1992; Сулима В. Біблія і українська література. К.: Освіта. 1998 – С. 200–202; Радуцький Віктор. Псалми Давидові Тараса Шевченка очима перекладача. – К., Сучасність. – 1994. – № 3.; Шевченко Тарас. Давидові псалми. Давньослов'янські тексти, українські переклади. — Київ, 2000.

26. Украинец, издаваемый Михаилом Максимовичем. Книжка первая. – С. 1).

27. Письма М.Н. Погодина, С.П. Шевырева и М.А. Максимовича к князю П.А. Вяземскому. – С. 203.

28. Там само. – С. 204.

29. Там само. – С. 203.

*            *            *

 Додаток 1

Постскриптум до листа М.О. Максимовича до П.А. Вяземського від 18 березня 1869 року, опублікованого разом з пізнішими редакторськими примітками в: Письма М.П. Погодина, С.П. Шевырева и М.А. Максимовича к князю П.А. Вяземскому 1825–1874 годов. (из Остафьевского Архива). Изданы с предисловием и примечаниями Николая Барсукова. С.-Петербург. Типография М. Стасюлевича, 1901. – С. 202–204; 217–220 примітки.

„Українська Псалтир” М.О. Максимовича... Частина II

*            *            *

[С. 202]

18 марта 1869 года. Михайлова-Гора.

…………………………………………………………………

[С. 203] P.S. в Москве, в 1857 году, вы видели и одобрили мой опыт переложения псалмов на украинское наречие. Препровождаю к вам еще один, не напечатанный нигде, псалом 103. Одобрите ли его?.. В моем Украинце, изданном в Москве 1859 г., напечатано было 29-ть. А в Галичанине 1867-го помещено еще 5-ть, которые удачнее прежних; но в Киеве так боятся и не любят украинофильства (обращенного самими же в гороховое пугало), что даже тех пяти псалмов, которые думал было я поместить в Украинце 1864 года, не дозволили; а ведь в предисловии к русскому переводу Псалтыри сказано: бог, благоволивый святому Слову Своему быть проповедану на всех языках и наречиях!» Пусть не дозволяют переложений Евангелия и псалтыри на украинское наречие (которые, впрочем, неизвестны мне); но чтобы не позволять и стихотворных переложений псалмов – это уже из рук вон! Тогда мне прийдется этот 103 псалом назвать: подражанием Державину «Величию божию» или Сумарокову, а не псалмопевцу Давиду!

Псалмы, переведенные Симеоном Полоцким, некогда взрастили поэта Ломоносова. Может быть, и моим псалмам суждено впоследствии зарониться в душу какого-нибудь крестьянина-украинца зерном горчичным и дать ей поэтическое настроение. Я желал бы напечатать особою книжкою псалмов двадцать, – которые переведены удачнее прочих, – и посвятить эту книжку Острожскому братству, чтобы там, в остроге, своенародная, местная речь слышалась не в одних простых и часто недобрых песнопениях, но и в посвященных хвалению Господа-Бога. Прошу вас передать эту мысль графине Антонине Дмитриевне (Блудовой – прим. редактора), угодна ли будет она ей?.. В таком разе я приготовил бы к изданию и прислал бы ей те из моих переводов. Которые при новом чтении их найду удачнее прочих; а в Петербурге, не то что в Киеве – напечатать позволят. – ибо позволяют печатать [С. 204] и Шевченковы переводы псалмов, лучшие моих стихом, но более отдаленные смыслом. Впрочем, если мое намерение и вам, и графине блудовой покажется излишним, я спокойно с ним расстанусь, как и со многими другими налетающими на душу помышлениями  24).

[С. 220]:

прим. 24) 25-го июня 1869 года, из Петергофа, князь Вяземский писал Максимовичу: «Очень одобряю занятия ваши по переводу Псалмов. Во-первых, есть для вас наслаждение в вашем труде, а это – главное; во-вторых, этот труд, как вы говорите, может со временем послужить зерном горчичным и отозваться в поэтической душе отважного мальчика и грядущего поэта»…

Стаття написана за матеріалами дослідження, проведеного за підтримки Канадського Інституту Українських Студій

Теги: