На питання "Релігії в Україні" відповідає Василь Стодоля – колишній громадянин СРСР і нинішній британський аспірант, який щиро переймається релігійними проблемами в Україні
— Як Ви розцінюєте результати візиту в Україну Патріарха Кирила?
— Візит був корисним для церковного життя України. Він розвіяв ілюзію, що на базі УПЦ еволюційним шляхом може бути створено Помісну Церкву. Тепер стало зрозуміло, що вірогіднішим сьогодні є інший сценарій розвитку цієї Церкви. Розділена на «митрополичі округи» УПЦ має всі шанси розчинитися в оновленій РПЦ патріярха Кіріла.
— Яким, на Вашу думку, був візит Патріарха – пастирським чи політичним?
— Я би сказав, що це був політичний візит з елементами пастирського. Близько 70% промов Кіріла було присвячено ідеї відродження Російської імперії та його особистій історичній місії як «батька» усіх «північних народів». Майже 20% – складалися з традиційної церковної лексики, звичної для будь-якого церковного бюрократа його рівня. Нарешті біля 10% промов Кіріла в Україні становила власне традиційна християнська проповідь.
— Але ж патріарх Кирил не схожий на звичайного церковного бюрократа?
— До психологічного типу «церковного бюрократа» належав покійний патріярх Алєксій. За його життя він здавався мало не уособленням «імперських амбіцій» Москви. Але після приходу до влади Кіріла стало зрозуміло, що, порівняно з Кірілом, покійний російський патріярх був справжнім «другом України»… Кіріл взагалі ще не схожий на «справжнього патріярха». Він більш схожий на політика – динамічного «політика-патріота» путінського взірця.
— А Вам не спадає на думку, що патріарх має право висловлювати власні погляди на суспільне життя?
— Йдеться про інше. Кіріл не просто «висловлює погляди». Він прагне стати повноцінним учасником політичного процесу. Російські патріярхи традиційно підтримували владу царів, генсеків та президентів. Але Кіріл так перейнявся політикою, що складається враження, ніби він вирішив зробити з РПЦ головну політичну «партію» в Росії. Тобто прагне сам стати головним російським «царем» та «генсеком».
— У чому ж це виявляється? Адже у людини, яка стежить за подіями в Росії, не складається враження, що РПЦ там перетворилася на партію.
– Давайте говорити зрозумілішою мовою. Під час президентства Путіна у РПЦ не було можливості перетворитися на «суперваговика» російської політики. Це пояснюється тим, що Путін вважає: на чолі головної партії Росії має стояти не Кіріл, а він сам.
А оскільки вірянин Путін аж ніяк не може очолити РПЦ, він вважає, що їй і не варто перетворюватися на «партію». Як відомо, Медвєдєв виявися поступливішим ніж Путін. І власне Медвєдєву (а, точніше, його жінці Світлані) Кіріл значною мірою завдячує своїм патріяршим саном. Адже відомо, що саме Світлана Медвєдєва лобіювала особу Кіріла як кандидата на патріяршество перед своїм чоловіком і Путіним… Не залишає без уваги свого «підшефного» перша леді Росії і сьогодні. Тому після того, як Медвєдєву вдалося сконцентрувати у своїх руках значну частину владних повноважень, РПЦ суттєво збільшила свою політичну активність. Як колишньому співробітнику КГБ Путіну прекрасно відомо – священнослужителі надто амбітні люди, щоби підпускати їх до влади. Президент Медвєдєв гірше інформований про зворотній бік церковного життя. А тому він надав РПЦ більше свободи, ніж його попередник. Втім, за кілька років Путін зажадає від Медвєдєва свою владу назад. Тоді перед Кірілом й постане нова проблема – як зберегти сконцентрований за президентства Медвєдєва політичний вплив РПЦ. Не можна відкидати й такого розвитку подій, коли нинішній президент та РПЦ об’єднаються і спробують спільними зусиллями переобрати Медвєдєва ще на один термін. Сильному російському патріярху не вигідний сильний президент РФ. Йому вигідний президент, максимально лояльний до РПЦ. А тому союз між РПЦ та Медвєдєвим видається мені доволі вірогідним.
— Ви постійно кажете про політичний вплив РПЦ. Але тут може йти мова лише про опосередкований політичний вплив. Адже за своїм правовим статусом РПЦ – це релігійна організація, і як така вона не може брати участі у виборах.
— Так, РПЦ не може брати участі у виборах до парламенту. Але вона може активно впливати на перебіг виборів, лобіюючи партії та особистості. РПЦ, дійсно, не партія. Але в політичному житті сучасної Росії це не мінус. Це плюс, бо РПЦ не може програти на виборах. Максимум неприємностей, яких вона може зажити, – це спорожнілі храми. Але це відбудеться ще не сьогодні, а за 5-10 років, коли в російському суспільстві виникне справжня стома від клерикальної ідеології Кіріла та Путіна. Коли я казав, що РПЦ перетворюється на партію, я мав на увазі не формальний бік справи. Зрозуміло, що жодному патріярху не під силу змінити російське законодавство та статус своєї Церкви таким чином, щоб РПЦ могла брати участь у виборах. Я мав на увазі стрімкий процес ідеологізації РПЦ. За часів покійного Алексія РПЦ більше нагадувала інститут «задоволення релігійних потреб населення», на базі якого єрархи РПЦ розбудували масштабний «економічний офшор». Сучасна РПЦ – це вже не лише базис «задоволення потреб» та збудована на ньому тіньова економіка. Церква патріярха Кіріла – це ідеологічний інститут, це більше 29 тисяч парафій та 31 тисячі священнослужителів або нових політруків, які мають нести в масу нову клерикальну ідеологему.
Сучасній Росії був потрібен міф, який би виправдав путінську диктатуру всередині країни та імперську політику щодо сусідніх держав. І патріярх Кіріл створив такий міф. Більш того, як здібний оратор, він має шанси стати коли не генсеком оновленої Росії, то принаймні її головним ідеологом.
Неофіційний статус «державної Церкви», який РПЦ здобула ще за часів Алексія, надзвичайно вигідний. Але коли Алексій та його команда користалися з цього статусу переважно в економічній площині, то Кіріл вирішив скористатися ним і в площині політичній. 
Кірілу очевидно імпонує радикальна ісламська політична модель, коли духовний лідер користується необмеженою владою. Бути таким лідером набагато вигідніше, ніж президентом або прем’єром. Адже ані президент, ані прем’єр-міністр не обираються пожиттєво. А посада патріярха забезпечує носію цього сану повноту владу до смерті. Крім того, ми маємо розуміти, що «геополітичний проект» Кіріла – це не «православна Росія», а відродження так званої «слов’янської цивілізації». Тому його претензії на владу поширюються не лише на Росію, але й на інші країни СНД, і, перш за все, на Україну.
— У чому саме, на Вашу думку, виявилися такі претензії під час візиту? Адже якихось прямих політичних заяв патріарх не робив.
- Є така приказка – «Коли комсомол женуть у двері, він лізе до фіранки». Так от, коли російська влада стримує зростання політичного впливу Кіріла в Росії, то він, умовно кажучи, «лізе» туди скрізь «українську фіранку». Я згідний з більшістю аналітиків, що візит московського патріярха мав суто політичний характер. Але я би хотів зробити ще один додатковий наголос. Місія Кіріла не полягала лише в тому, щоб вплинути на українських політиків та суспільство в цілому. Вони скоріше були для патріярха знаряддям. Кіріл бажав продемонструвати Кремлю, що саме він здатний вправно вирішити ті проблеми, які досі не навчився вирішувати Кремль. Отже, однією з головних цілей патріяршого візиту до України було приватизувати проросійський політичний ресурс в Україні.
— Ви звинуватили лідера РПЦ в тому, що він намагається «привласнити проросійський політичний ресурс» в Україні. Але на підтвердження своєї думки не навели жодного аргументу. Ви б не могли чітко висловитися, які саме дії патріарха Кирила, на Вашу думку, можна розглядати як спробу такого «привласнення».
— Українська політика побудована за принципом маркетингу. В Україні немає повноцінних поличних сил або партій. Там є лише політичні лідери або персональні бренди, стосунки яких визначаються економічною конкуренцією. 2004 року «бренд Ющенка» (як умовно «західного» політика) змагався з «брендом Януковича» (як умовно «російського» політика). 2010 за цим же сценарієм країна буде обирати між брендами «Янукович» та «Тимошенко». Нащо я про це кажу? Річ у тім, що сьогодні у вашій країні є лише один політичний бренд, здатний забезпечити перемогу на виборах 2010 року проросійському кандидату. Цей бренд – «Янукович»…
Команда Януковича планувала, що візит патріярха Кіріла та демонстрація його дружби з Януковичем стане вдалим стартом для кампанії лідера Партії регіонів. Але сталося не так, як гадалося. Янукович та його команда планували, що Кіріл буде вести себе так само, як патріярх Алексій. Тобто, що його візит в Україні відбудеться в традиційному форматі «відслужив-освятив-зустрівся». Але патріярх Кіріл грає за іншими правилами. І йому вдалося переграти Януковича. Він не захотів «освячувати» своєю присутністю Януковича. Проте він охоче скористався Януковичем для власних політичних цілей. Патріярх під час візиту справив настільки яскраве враження як політик, що постать Януковича поруч із ним перетворилася на уособлення «молодшого брата». Кіріл – дуже досвічений медійник. І його команді вдалося створити таку телекартинку, що Янукович сприймався не головним політичним партнером патріярха в Україні, а його «молодшим братом». Коли Кіріл виглядав на телеекрані в ролі генерала, то Янукович справляв враження підполковника або навіть майора. 
Лідеру РПЦ вдалося зробити з Януковича та інших регіоналів, що його супроводжували, такий собі патріярший «фан-клуб». Згадайте, як виглядав Янукович під час візиту патріярха Кіріла. Янукович, Деркач та Горбаль, що супроводжували Кіріла, нагадували дівчаток-підлітків, що супроводжують на гастролях поп-зірку. Дівчата-фанатки мріють завагітніти від соліста рок-гурту. А Янукович виглядав так, ніби його заповітною мрією було політично «завагітніти» від патріярха Кіріла…
Ви гадаєте, Янукович та його колеги по партії виграли від такого піару? Повірте, поїздки Україною в статусі кишенькового політика Кіріла стали для іміджу Януковича катастрофічними. Він дозволив собі стати тлом для іншого політика… А отже, перестав бути суперваговиком української політики, перейшов до нижчого класу, «здувся». А саме це і було потрібно Кірілу. Патріярх продемонстрував Кремлю, що Янукович, який у майбутньому, ймовірно, обійме посаду президента України – це не самостійний політик, а «духовне чадо отця Кіріла», тобто один з політиків пулу Кіріла. Тому я вважаю, що одним з важливих політичних наслідків візиту до України Кіріла стала символічна «кастрація» лідера Партії Регіонів як самодостатнього політика. Кіріл знищив образ Януковича як бійця-суперваговика. І тепер команді Януковича доведеться ще довго штучно нарощувати йому м’язи, щоби нейтралізувати цей прикрий у його політичній біографії момент.
— Таке враження, що живучи в Британії, Ви ретельно стежите за усіма політичними подіями в нашій країні та маєте власні, досить нестандартні погляди на все, що тут відбувається.
— По-перше, я політолог за фахом. По-друге, я справді впродовж кількох років ретельно стежу за долею Партії регіонів. Річ у тім, що я не є прихильником так званого українського демократичного руху. Українська демократія (а, точніше, українська пародія на демократію) вже мала нагоду показати свій руйнівний потенціал на початку століття, коли зусиллями Грушевського, Петлюри та Винниченка Українська Народна Республіка, а разом з нею і українська державність у цілому були знищені… Письменники мають писати романи. Історики – наукові дослідження. А романтики, поети та інші «анархо-націоналісти» – руйнувати долі жінкам, а не цілим націям… Тому, коли б я жив за тих часів, то співпрацював би не з діячами УНР, а з гетьманом Скоропадським, який, хоч і виглядав «ставлеником Москви», насправді обстоював інтереси України. А коли б жив в сучасній Україні, то співпрацював би з тими, хто вміє реально керувати державними процесами. А в Україні таких реальних державницьких партій лише дві. Це БЮТ та Партія регіонів… 
Ми не маємо боятися Ахмєтова та інших «олігархів» лише через те, що їх рідною мовою є російська. Ми маємо усвідомлювати, що й Ахмєтов, й інші українські олігархи, якою б мовою вони не розмовляли, абсолютно не зацікавлені у тому, щоб Україна стала колонією Росії. Яке місце може зайняти Ахмєтов у сучасній політичній системі Росії? Місце Березовського або Ходорковського. А у незалежній Україні Ахмєтов та інші поважні українські «буржуа» можуть не лише насолоджуватися мальовничими краєвидами, але й бути неформальними господарями країни.
— І Ви вважаєте, що візит патріарха вплинув на політичне життя України таким чином, що Партія Регіонів тепер стала «тупим знаряддям чужої волі»?
— Йдеться не про партію в цілому, а про її лідера, імідж якого тепер насправді зазнав серйозного удару. Адже в умовах сучасної української політичної системи лідер, тобто політичний бренд – це 70% успіху.
— У чому полягав цей удар? У тому, що українські телеглядачі побачили, що Янукович подорожує слідом за патріархом? Але він і раніше чітко висловлював свої конфесійні симпатії до УПЦ.
— По-перше, лояльність до митрополита Володимира і лояльність до патріярха Кіріла – це два різних політичних явища. Володимир Сабодан – громадянин України. А патріярх Кіріл Гундяєв – громадянин Росії. І хоча митрополит Володимир й очолює УПЦ, яка є складовою Московського патріярхату, він – самостійний гравець. І варто зауважити, що він ніколи не агітував за створення «російського світу», як це робив в Україні Кіріл.
По-друге, в політичному житті завжди велике значення грають символи. Сучасні політичні символи виробляються на телебаченні. Це телекартинки та їх тлумачення. А що ми бачили на телекартинці? Великий московський бос на першому плані говорить про «російський світ», а маленький український бос уважно слухає його на задньому фоні. Про що свідчить така картинка? Вона свідчить про те, що великий російський бос – це справжній бос, а український бос з другого плану – це бос маленький та несправжній. Власне кажучи, навіть не бос, а «босенятко». Чи забудуть про цю картинку штабісти Тимошенко? Ні, я більш ніж певний, що картинка з «маленьким босом» ще довгий час буде присутня на телеекрані, руйнуючи образ Януковича як потужного національного лідера.
Але проблема навіть не в українських телеглядачах. Коли великий собака осоромився перед зграєю менших за розмірами собак – це не найгірше, що буває в житті великих собак. Справжню небезпеку становить ситуація, коли великий собака осоромлюється в очах інших собак цього ж габариту. Що я хочу сказати? Головними глядачами телекартинки були не українські глядачі, а Путін та Медвєдєв. І тепер у них є всі підстави вважати, що лідер Партії регіонів – політик іншої політичної ваги, ніж вони. І те, що Янукович осоромився перед цими двома глядачами, дійсно може врешті-решт призвести до кінця його кар’єри як самостійного політика… Адже нащо Кремлю вести прямі переговори з Януковичем, коли на нього можна впливати за допомогою свого російського патріярха? Якщо Янукович – політик «з пулу Кіріла», то Кремль не буде цікавитися Януковичем. Кремль поважає силу. А політик, який добровільно здався патріярху, вже не є сильним політиком. Пам’ятаєте репліку Путіна? «Коли чиновник аж надто переймається гуманітарними цінностями, то не місце йому у владній вертикалі. Хай іде працювати до церкви».
Далі буде
З Василем Стодолею сперечалася Алла Дмитрук
Теги:
