Коментар єпископа Васильківського Євстратія щодо рішення Священного Синоду УПЦ КП про створення робочої групи

(Питання ставила Алла Дмитрук)


Яким Ви бачите порядок взаємодії двох робочих груп – УПЦ московського та УПЦ Київського патріархатів?
Очевидно, взаємодія буде конструктивною. Про це свідчить уже той факт, наскільки швидко відреагувала на Церква на рішення Синоду УПЦ від 9 вересня. Тобто минуло буквально кілька днів, і Священний Синод ухвалив відповідне рішення. Цим продемонстровано налаштованість на конструктивну співпрацю, на подолання розбіжностей, на прагнення не затягувати справу, відкладаючи її в довгу шухляду.
Тому, гадаю, ближчим часом керівник нашої робочої групи митрополит Переяслав-Хмельницький Димитрій домовлятиметься про зустріч з керівником відповідної структури УПЦ МП – архієпископом Білоцерківським Митрофаном.
У якому форматі відбуватиметься співпраця двох робочих груп?
Коментарі до рішення Синоду УПЦ КП про діалог
Гадаю, що форма спілкування є вторинною відносно змісту. Насамперед ми повинні виробити спільне бачення того, яким має бути діалог, підготувати для нього підґрунтя. Для цього необхідно, щоб обидві сторони були почуті, щоб було враховано їхні принципові підходи у тому, як будувати спілкування.
Чи можете спрогнозувати, про що йтиметься на найпершій зустрічі?
Вважаю некоректним наразі говорити про це. Адже позиції обох Церков мають бути артикульовані вже безпосередньо під час зустрічі. На мою думку, уже зараз ми можемо спостерегти позитивне налаштування з обох сторін. Звісно, виникатимуть складнощі, оскільки навіть у середовищі самої УПЦ МП такі кроки сприймаються неоднозначно, про що, зокрема, свідчить і гранична виваженість того синодального рішення, що стосується діалогу.
Ви можете виокремити серед тем для обговорення ті, що є пріоритетними, і ті, що є менш значними?
Поки що не варто говорити про пріоритетність. Передусім ми повинні знайти те, що буде спільним для обох сторін. Відшукати спільні точки дотику, той базис, на якому, власне, й будуватиметься діалог. І лише потім класифікувати те, що нас роз’єднує. Головне, на мою думку, те, що обидві сторони поділяють переконання: розділення українського православ’я – це лихо, такий стан є неприродним. Вагомо й те, що обидві Церкви сповідують єдину православну віру, а це суттєве засадниче єднання.
До речі, про єдину віру. Як, з урахуванням останніх тенденцій, розвиватимуться відносини УПЦ КП й УАПЦ?
Ми прагнемо відновити діалог з УАПЦ. Проте, щоразу наша діяльність у цьому річищі заходила в глухий кут. Тому тепер ми чекаємо, щоб перший крок було зроблено з боку УАПЦ. Адже з нашого боку діалогічні спроби біли, однак… очевидно, необхідно віднайти консенсус у наших відносинах з УАПЦ. А для цього необхідно, щоб остання відмовилася від тих апріорі нереальних вимог, що їх вона висуває. Адже за останніх років уже можна було виробити взаємоприйнятну формулу діалогічного спілкування.
Які етапи має пройти таке спілкування з урахуванням українських реалій?
Воно має подолати такі сходинки в чіткій послідовності.
По-перше, має відбутися консолідований двосторонній діалог.
По-друге, слід буде застосовувати його наслідки в усьому внутрішньоукраїнському контексті.
По-третє, до вирішення українського питання слід залучити два полюси, що справляють вплив на церковну ситуацію в нашій державі, - Константинопольский Вселенський патріархат, а також Московський патріархат.
По-четверте, це питання має бути остаточно розв’язане на загальноправославному рівні, в усій повноті вселенського православ’я.

Коментує доктор філософських наук релігієзнавець Віктор Єленський

Ті, хто стежить  за ситуацією у міжправославних відносинах, з легкістю «вирахують» ходи сторін, залучених у анонсований діалог між православними в Україні, і на якомусь з ходів виведуть нас на патову ситуацію. Оглядачі також мають право і підстави говорити про більш або менш складні ігри, які замислюються вже на початку оголошення ініціативи. Поза сумнівом, у кожній з Церков є люди, абсолютно не зацікавлені у результативності діалогу. Безперечно, завдання, яке стоїть перед цим діалогом, нині видається нереальним. Але все одно він повинен вестися, навіть якщо поєднання наразі не проглядається навіть у якомусь наближенні. Причому, було б добре, якщо б окрім обговорення проблемних питань, які б існують між Церквами, сторони невідкладно почали спільно працювати там, де для такої праці немає серйозних пересторог – у соціальній сфері, наприклад, перекладаючи богословську літературу тощо. Якщо в Україні викристалізується і розвиватиметься середовище відповідальних і творчих священнослужителів й мирян, об’єднаних спільною справою, загорожі між юрисдикціями не виглядатимуть незнищенними. Тоді справу об’єднання православних не вдасться ані забалакати, ані використати у сумнівних цілях.

Теги: