Портал "Релігія в Україні" продовжує серію інтерв’ю з відомими українськоми фахівцями про проблеми богословської освіти в Україні. Після інтерв'ю з харківським науковцем Олександром Філоненком («Богослов в Университете») та київським протестантським теологом Михайлом Черенковим («Про типи богословської освіти і вимірювання продуктивності») представляємо наступного співрозмовника -- професора Володимира Бурегу, проректора з науково-богословсьої роботи Київської духовної академії і семінарії Української Православної Церкви.

-- Володимире Вікторовичу, в експертних колах продовжується обговорення питання про те, якою має бути богословська освіта на вітчизняних теренах. Хочеться знати Вашу думку.

-- Почнемо з того, що сьогодні в Україні і в цілому на пострадянському просторі під терміном «богословська освіта» мають на увазі різнорідні речі: з одного боку, богословською освітою називають  факультети, кафедри, відділення теології, що діють у світських навчальних закладах, а з іншого боку, богословською освітою вважають ту, яку здобувають у духовних конфесійних навчальних закладах.

Звичайно в навчальних закладах обох типів вивчається богослов'я, тому за формальними ознаками і у першому, і у другому випадках йдеться про богословську освіту, але попри це, я б сказав, маються на увазі дві різні «реальності».

Отже, почнемо з духовних навчальних закладів. Кожна конфесія відповідно до своєї традиції, відповідно до свого віровчення має дбати про підготовку кадрів для роботи у цій конфесії. Це можуть бути священнослужителі, пастирі, освічені миряни, які можуть обіймати посади в установах цієї конфесії. Яким чином та чи інша конфесія організовує свою освіту, які завдання вона ставить перед цією освітою – це її внутрішня справа і, згідно потреб цієї конфесії, ці навчальні заклади створюються відповідним чином. Стосовено них тут все більш-менш зрозуміло. Наприклад, існує Православна Церква. Вона має дбати про те, щоб транслювати традицію, в якій вона перебуває, аби проводити, так би мовити, «ініціацію» людей до цієї традиції таким чином, щоб завтра вони цю традицію могли транслювати далі, могли інших виховувати у цій традиції, могли бути її адекватними репрезентантами. І звідси постає уся специфіка духовної освіти: що це не просто оволодіння певними знаннями, вміннями та  навичками, але це дещо більше – це виховання в Церкві і для Церкви. І тому вивчення  богослов’я – це один з компонентів, важливий, але лише один з цих компонентів. Тому, якщо говорити, якою має бути духовна освіта, – це освіта, котра має перебувати в Церкві, працювати для  Церкви  і «транслювати» Церкву, забезпечувати її існування.

Зрозуміло, що духовна освіта має зберігати тотожність традиції. З іншого боку, виходячи з конкретних історичних обставин, духовна освіта має забезпечувати комунікацію між церквою та навколишнім світом – вона повинна опановувати мову, якою говорить сьогодні суспільство, але при цьому не поступатися власною ідентичністю.  

Зовсім інше питання, якою має бути богословська освіта в сучасному світському навчальному закладі. Однозначної вичерпної відповіді на це питання в Україні немає. Є досить жваві дискусії, але до якогось висновку, до якогось чіткого підсумку у цих дискусіях, як на мене, іще далеко. Для України і для пострадянського простору загалом, того простору, який історично пов'язаний з Російською імперією, богословська освіта в університеті не є традиційною. Богослов'я в університетах вивчалося, але богословських факультетів в дореволюційних університетах на території України все ж не було. Богословська освіта розвивалася винятково у системі духовних навчальних закладів. І коли зараз виникає питання, яким має бути богословський факультет, ми не можемо опертися на якусь власну традицію, ми маємо її створювати “з нуля”. Це перша проблема.

Друга проблема: якщо ми створюємо богословський факультет і він не є офіційно церковною установою, то навіщо він взагалі потрібен? Для кого він повинен готувати фахівців? Якщо він не орієнтований на внутрішньо церковні проблеми, то на які  потреби він тоді взагалі орієнтований? На це питання сьогодні також немає чіткої відповіді. Складність полягає у тому, що тут ми і на світовий досвід не дуже можемо опертися. Наприклад, якщо ми візьмемо богословські факультети, котрі існують в католицькому світі, то ми бачимо, що вони виконують завдання, які у нас виконує духовна освіта. В Католицькій Церкві навчання на богословському факультеті тягне за собою певні канонічні наслідки. Людина, яка закінчила цей факультет, орієнтується на те, що вона буде жити і служити в цій церкві. Тому, якщо цю схему пристосувати до нас, незрозуміло, навіщо потрібна духовна освіта, якщо її завдання завтра буде вирішувати богословський факультет.

Як на мене, нам слід шукати інших моделей. Одна з них передбачає, що богословський факультет, який існує у світському навчальному закладі, має бути пов'язаний з конкретною церквою, але орієнтований не на задоволення внутрішніх потреб церкви, а на місіонерську діяльність. Він має представляти церкву в зовнішньому світі. Таким чином, церква наче відкриває себе навколишньому світу, і тому на факультеті мають навчатися люди, яким просто цікаво більше знати про православну чи католицьку теологію.

Однак, якщо це місіонерський проект, виникає питання: церква відділена від держави, і як узгоджується зі світським характером державної освіти створення по суті місійних осередків в університетах? Чи погодиться держава на таку модель? Навряд чи…

Іще одна можлива модель: богословський факультет, богослов’я як таке є важливою складовою людського знання, людського досвіду, без  опанування якої не можна говорити  про універсальне знання.  Якщо університет прагне до репрезентації саме універсального знання, то вилучати з нього богослов’я – це суттєве викривлення самої ідеї університету. Отже, богословський факультет  має бути невід’ємною частиною  повноцінного університету. І тут уже не йдеться про інтереси церкви, а йдеться про те, що університетська наука має визнати: без богослов'я вона є неповноцінною.

Але все одно для кожного факультету має існувати державне  замовлення. Держава має розуміти, куди завтра підуть працювати випускники богословських вишів. Звісно, виходячи з ситуації, яка склалася в Україні, держава не буде готувати людей для роботи в конкретних конфесіях, тому що ми знову повернемося до того, що богословський факультет стає аналогом духовного навчального закладу. Але ж де тоді будуть працювати люди, які закінчили цей факультет? Можливо, вони будуть викладати  основи християнської етики в школі. Проте богословський факультет  - це набагато більше, ніж підготовка  учителів факультативних предметів у школі. Для працевлаштування цього замало. Я гадаю, ані в державі, ані в освітньому середовищі немає сьогодні чіткого розуміння, навіщо  потрібна богословська освіта. Тобто, з одного боку, ми бачимо зацікавленість освітян та науковців у створенні богословських вишів, але цей інтерес має дорости до чіткої зрілої концепції, яка б враховувала інтереси і конфесій, і держави, а головне - інтереси тих людей, які прийдуть сюди навчатися.

-- На Вашу думку, яка повинна бути загальногуманітарна підготовка богословів? Які дисципліни, крім богословських, повинні бути в навчальному плані?

-- Якщо говорити про духовні навчальні заклади, то за  останні роки ми більш-менш зрозуміли, яким має бути цей компонент. Це історія України, історія  української культури, філософія, історія вітчизняної літератури, психологія. Все більшої актуальності набуває вивчення педагогіки, бо професійні педагогічні знання для майбутнього священика  конче необхідні. Ну, і мовна складова. У нас, в Київських духовних школах, мовна складова досить потужна. Вивчаються і нові, і стародавні мови. Вивчається давньогрецька, латина, староєврейська мова. Це обов’язкова складова для  православної освіти. Отже у нашій духовній школі загальноосвітній компонет можна вважати сформованим.

Що ж стосується світського богословського навчального закладу - я гадаю, тут також все приблизно зрозуміло. Має бути присутнім все, про що я говорив в контексті духовної освіти. Можливо, гуманітарна складова тут буде дещо ширшою, але напрямок приблизно той же.

-- Дякуємо Вам за розмову!

Розмовляв Віталій Хромець

Теги: