Головний рабин Житомира та Західної України Шломо Вільгельм народився в Єрусалимі 1969 року. До 16 років навчався у релігійних навчальних закладах Ізраїлю. У 1989 році продовжив навчання у Любавицького Ребе у США в єшиві "Томхей Тмімім" і в 1994 отримав диплом рабина.

У 1994 році Любавицький Ребе направив рабина Шломо і його дружину Естер Вільгельм в єврейську громаду Житомира своїми емісарами.

Шломо Вільгельм сповідує ортодаксальний напрямок іудаїзму - хасидизм Хабад Любавич. «ХаБаД» - абревіатура з перших букв івритських слів, що означають «мудрість», «розуміння», «знання».

Рабин Вільгельм є Головою Федерації Єврейських Громад Житомирського регіону, що охоплює 12 областей Західної України, в яких діють більше ніж 120 регіональних єврейських громад.

Які зміни, на Ваш погляд, відбулися в житті іудейської спільноти області з 1994 року по сьогоднішній день?

— Радянська влада робила все, щоб нищити у громадян віру у Бога. Це сталося зі всіма конфесіями, але євреям було особливо важко. Антисемітизм на державному та побутовому рівні призвів до того, що багато євреїв були змушені виїхати з країни. Якщо за переписом 1979 року на території Житомирської області мешкали близько 30 тисяч євреїв, то зараз їх кількість зменшилась в 4-5 разів.

Відродження єврейського життя у Житомирі почалося в 1991 році з утворенням Житомирської Іудейської Релігійної Громади, якій було повернуто історичну будівлю синагоги по Малій Бердичівській, 7.

Після мого приїзду у 1994 р. в Житомир, за активної підтримки та допомоги енергійних віруючих, ми активно взялися за розвиток єврейського життя в місті. Через два роки при Громаді відкрився дитячий садок і школа «Ор Авнер». У цьому ж році за допомогою організації «Джойнт» почав функціонувати благодійний центр «Хесед Шломо». На початку 2000-х років були створені коледж для дівчат «Махон Хая Мушка», коледж для хлопчиків - єшива «Менахем», Талмуд Тора «Хейдер Ялдей Менахем», єврейський жіночий клуб, єврейська бібліотека, благодійна їдальня.

У 2006 році в с. Зарічани Житомирського району був відкритий соціально-реабілітаційний центр для єврейських дітей Дитяче містечко «Алюмім».

Чинне законодавство наголошує на поверненні культового майна. Який стан з його поверненням? Як вирішується проблема з кадрами (священнослужителями)? Хто вони, чи є серед них громадяни України?

— Держава повернула Громаді будівлю синагоги у 1992 році. У 2009 році, згідно чинного законодавства про повернення культового майна, Державний архів Житомирської області передав 221 сувой Тори для захоронення на єврейському кладовищі згідно традицій іудаїзму.

В Україні немає спеціалізованих вищих навчальних закладів, які б готували кваліфікованих рабинів. Духовні наставники, що працюють в Громаді Житомира – громадяни Ізраїлю. В деяких містах нашого регіону є і рабини з України, які отримали відповідну освіту за кордоном.

Охарактеризуйте соціальне служіння іудейської Громади. Про які єврейські організації Ви хотіли б розповісти більш детально?

— Головним напрямком роботи Громади є духовно-просвітницька діяльність та задоволення духовних потреб віруючих: проведення єврейських свят, забезпечення синагоги усім необхідним, предметами культу та організація богослужінь, молитовних зборів, надання можливості євреям нашого міста виконати обряди іудаїзму, зокрема кошерного харчування, микви, обрізання, вінчання, поховання тощо. Громада здійснює програми з вивчення Тори для громадян різних вікових категорій, історії іудаїзму та мови іврит. Важливою частиною діяльності Громади є благодійні програми та допомога малозабезпеченим та нужденним.

Так, у 2006 році був відкритий Центр "Алюмім" – соціально-реабілітаційний центр для єврейських дітей усієї України з проблемного соціального середовища. Мета Центру – відновити нормальне життя дітей, виховати з них людей, які будуть корисні суспільству і зможуть створити міцні сім'ї, розвинути почуття єдності з корінням нашого народу, познайомити з єврейською традицією і зародити в них відчуття приналежності до єврейського народу.

Центр об’єднує дітей, які в ньому мешкають, а також і тих, хто бере участь у його різноманітних програмах. Вихованці "Алюміму" знають, що їх завжди почують і про них подбають. Подбають не тільки про сьогоднішній день, а й, що головне, про їхнє майбутнє.

Нещодавно побачила світ Ваша книга. Розкажіть коротко про її зміст і про творчі плани на майбутнє.

— Дійсно, нещодавно вийшла у світ моя книга "Єврейські цінності". Матеріал книги є збірником статей, які я писав під тією ж назвою протягом останніх шести років як мої коментарі до щотижневих розділів Тори. За ці роки я отримав чимало позитивних відгуків від читачів, які щотижня чекали нового випуску, і якщо стаття з якоїсь причини не виходила, відразу реагували і запитували: «Що трапилося?».

Книга заснована на вченні Любавицького Ребе, який завжди підкреслював, що Тора називається «Торою Життя». Тора дає нам вказівку до дії на кожному кроці життя, причому не тільки через заповіді, але й через історії, що описані в ній. Більше того, навіть з окремих слів Тори можна отримати безліч уроків.

Основна ідея цієї книги — показати, як кожний розділ Тори, кожне свято і знаменний день дають уроки, актуальні для всіх нас.

Про які іудейські святині або святі місця Житомира Ви хотіли б розповісти?

— Хасидизм зародився на території сучасної України. Особливістю хасидизму є те, що в ньому особистий шлях до порятунку пролягає через житейські речі і від віруючого не вимагається посвяти всього свого часу Вченню, тому виникла необхідність у зразку для наслідування духовного лідера. Такими лідерами були Праведники (цадики), навколо них формувалися хасидські двори. Якщо в якомусь містечку з'являвся Праведник, навколо нього збиралися учні та послідовники. Навіть після більш ніж 200 років по тому нащадки тих членів громад, які розсіялися по всьому світу, до цих пір вважають себе пов’язаними з назвами українських, польських, угорських чи румунських міст. Тож звідси ружинські, бердичівські, брацлавські, чернівецькі хасиди… А могили Праведників є місцями паломництва.

Таких місць в Україні безліч, багато їх і на Житомирщині. Так, у Бердичеві похований ребе Леві Іцхак - один з найбільших хасидських цадиків. Традиційно зі всього світу хасиди приїжджають на могилу цадика у двадцять п'ятий день єврейського місяця Тішрей. Ребе Леві Іцхак походив з родини потомствених рабинів. У 26 років прилучився до хасидизму і підтримував близькі стосунки з ребе Нахманом з Брацлава. Завдяки своїм молитвам, в яких він постійно просив Бога не гніватися на єврея (читається багатьма ашкеназськими євреями по закінченні шабату), ребе Леві Іцхака називали заступником єврейського народу.

Синагога дбає про молодь – майбутнє житомирського єврейства. Як синагога працює з підростаючим поколінням?

— Якщо Ви прийдете на будь-яке єврейське свято, що проводить наша громада, то побачите переважно молоді обличчя. Стереотип про те, що в синагогу ходять тільки люди старшого або похилого віку, давно втратив свою актуальність. Зрозуміло, у нас багато віруючих і середнього, і похилого віку.

15 років тому в Житомирі відкрилася єврейська школа. Вона починалася з невеличкого класу, який працював у синагозі по неділях. Сьогодні єврейська гімназія "Ор Авнер" – це кращі педагоги міста, вивчення комп'ютерних технологій, індивідуальний підхід, групи подовженого дня. Все це визначає високий рівень навчання. Діти навчаються за програмами Міністерства освіти України і отримують атестат зрілості державного зразка. Учні вивчають українську мову, іврит та англійську у спеціалізованому класі, а в старших класах – поглиблено інформатику. Учні нашої гімназії щорічно є переможцями міських, всеукраїнських та міжнародних олімпіад. Крім того, при гімназії працює дитячий садочок.

Молодіжні програми об’єднують десятки юнаків і дівчат. Є освітні програми релігійного напрямку, екскурсійні поїздки, також і до Ізраїлю, святкові та розважальні заходи тощо. Особливо хочу відмітити той факт, що сьогодні в громаді є декілька юнаків, які можуть кваліфіковано проводити молитви. Наша громада – молода у повному розумінні цього слова.

Чи траплялися в діяльності релігійної громади якісь непорозуміння з органами влади, іншими релігійними організаціями. Якщо так, то як вони вирішувалися?

— На щастя, я не пригадую якихось серйозних непорозумінь. Навпаки, намагаємося будувати з органами влади добрі взаємовідносини.

Україна зараз переживає важкі часи – йде відкрита війна з бойовиками і російськими військами на Донбасі. Нам відомо, що синагога надає підтримку біженцям з Криму і Донбасу. Охарактеризуйте будь ласка цю допомогу.

— Влітку 2014 року до нас звернулися представники єврейських Громад з Луганська та Донецька, що були вимушені залишити свої міста, з проханням про допомогу. Нами був організований табір майже для 200 людей на території дитячого містечка «Алюмім» на період пошуку для них місць проживання. Більшість родин потім роз'їхалася по різних містах, деякі залишилися в Житомирі. Після цього, вже восени, ми ще раз надавали тимчасовий притулок родинам біженців, близько 30 громадянам.

Громада також надавала допомогу 95-й окремій Аеромобільній бригаді, закупивши 2,5 тони бутильованої питної води, яка була відправлена в зону проведення АТО.

Я знаю, що багато наших членів Громади постійно надають допомогу Українській армії власними коштами, або закуповують необхідні речі, тісно співпрацюючи з волонтерами. Зазвичай вони цього не афішують.

Якою ви бачите місію синагоги сьогодні і в майбутньому. Що, на Ваш погляд, вдалося здійснити, а що ні?

— Я вважаю, що нам вдалося багато. Наша громада стала тим реальним центром, що об’єднує євреїв нашого міста, надає можливість кожному з них долучатись до традицій нашого народу, брати активну участь у молитвах, різноманітних програмах, разом проводити єврейські свята.

Хочу подякувати всім, з ким ми разом відроджували нашу Громаду. Не можу не згадати Володимира Розенгуртена, який тривалий час був Головою Правління Громади і вкладав всю душу в роботу, Сергія Курочкіна, - першого директора "Алюміму", Григорія Шрайбмана, Євгенію Койфман. Я дякую за сумлінну роботу директору гімназії "Ор Авнер" Ганні Степанській, керівнику синагоги Нахшону Рубін та всім, хто працює в системі єврейських організацій нашого міста.

На сьогодні для мене головне завдання – закінчити будівництво нового Центру для нашої громади. Нам дуже важко здійснювати нашу діяльність у тимчасовому тісному приміщенні, що не пристосоване під наші потреби, не відповідає духові синагоги. Воно не вміщує і десятої частки наших членів, особливо на свята. Тож мрію про той день, коли ми переїдемо в нову будівлю.

А також мрію про те, щоб в Україні нарешті настав мир.

Теги: