Протягом останніх восьми місяців головуючою організацією у Всеукраїнській раді церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) була Церква адвентистів сьомого дня. Тодішній керівник українських адвентистів і головуючий у ВРЦіРО Віктор Алєксєєнко аналізує наслідки роботи Ради за цей період.

Що змінилося в роботі Ради за час Вашого головування?


— У Раді “погоду” створює не так сама конфесія, яка головує, як загальна атмосфера, яка панує там. Коли ми передавали головування наступній організації, мені було приємно почути багато гарних, теплих слів у бік Церкви адвентистів сьомого дня щодо акуратного оформлення підготовчих документів і протокольних рішень. Приємно, що нашу роботу всі члени ВРЦіРО оцінили. І, як здається, — належно.

З боку деяких спостерігачів лунають закиди, що робота Ради наразі надмірно заполітизована...


— Сьогодні будь-яку організацію, чи то громадську, чи то релігійну, можна вважати або заполітизованою, або ні. У нашій країні протікає стільки різноманітних процесів, і якщо ви будете на них реагувати, то будете або надмірно заполітизовані, або взагалі байдужі. Рада церков об’єднує тих громадян, які сьогодні є достатньо активними і в політичному житті нашої країни. З іншого боку, ми як представники релігійних організацій розуміємо, що нашою головною метою не є якісь політичні заяви, прокламації, не є підтримка того чи іншого політичного лідера, а турбота про людей, які відвідують церкви, є їхніми членами.

Які враження у Вас залишились після зустрічей з президентом України, прем’єром та іншими посадовцями? Яке їхнє ставлення до ВРЦіРО й чи відрізняється воно від ставлення попереднього уряду?


— Високопосадовці, які сьогодні в нашій країні творять «велику політику», в першу чергу є просто людьми. І вони так само потребують духовної ради, духовного спілкування. Мені було приємно бачити їхнє шанобливе ставлення до духовних керівників, очільників релігійних організацій в нашій країні.

Інколи нам хочеться сказати: «Добре їм там, наверху». Можливо, їм там і добре, я там не був. Але якщо дивитися в цілому, відповідальність, яку повинен нести на своїх плечах президент або прем’єр, і яку Біблія покладає на них, надзвичайно велика. Цим людям, дійсно, постійно треба відчувати духовну підтримку. Тому що ті виклики й спокуси, яких вони зазнають, можливо, ніколи не зустрінуться “простим” людям. Про керівників країни потрібно молитися, просити у Господа для них мудрості, щоб ті відповідальні рішення, які вони приймають, були продиктовані не якоюсь корупційною, корисливою складовою, а бажанням створити якнайкращі умови для життя своїх співгромадян.

Тому я розумію, що кожен високопосадовець має дуже багато спокус, багато тиску з боку найближчого оточення. Водночас він є людиною, якій також потрібен прямий зв’язок з Богом. Хочеться вірити, що Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, яка безпосередньо не підкоряється ні державній владі, ні іншим структурам, свою роль у цьому впливі на перших осіб відігравала.

Яка відмінність у ставленні цієї влади до церков від влади минулої?


— Пам’ятаю, коли після виборів 2010 року Всеукраїнська рада церков рік і три місяці намагалася домогтися зустрічі з президентом. Ніхто тоді не розумів і не бачив необхідності в такому спілкуванні з Радою церков. У деяких випадках нас запрошували на зустріч з президентом, але відчувалося, що президент це робить, як то кажуть, для якоїсь «галочки», а не тому, що відчуває в цьому потребу. Сьогодні ж я бачу більшу зацікавленість влади в такій співпраці, бо зокрема Всеукраїнська рада церков присутня на державних заходах.

І президент, і прем’єр-міністр звертаються з проханням помолитися і про них, і про ситуацію в Україні. Принаймні зовнішня поведінка сьогодні краще відбиває потребу цих людей у тому, щоб молитися сьогодні за очільників наших державних інституцій.

Чи були міжконфесійні конфлікти в Раді? Як члени Ради ставляться до конфліктів між представниками різних релігій чи церков?


— Як головуючому в Раді, який тільки що склав свої повноваження, мені було б некоректно говорити про те, що в Раді існують якісь конфлікти, тим більш називати ті організації, між якими вони можуть існувати. Принцип ВРЦіРО — ми не обговорюємо “назовні”, публічно наші внутрішні конфлікти в Раді. Ми об’єднані нашими загальними потребами, які є в суспільстві. Ці потреби ми повинні обговорювати, незважаючи на те, чи хтось нам подобається, чи ні. Незважаючи на те, що можуть виникати якісь непорозуміння (міжконфесійні чи в всередині конфесій), тим не менш, ми живемо в суспільстві, в якому кожного дня постає безліч питань, які потрібно вирішувати.

Такі питання як, наприклад, подорожчання комунальних послуг церковним організаціям, чи податків, чи, можливо, нашого внеску в роботу над конституційними нормами, яка сьогодні завершується в Україні — все це було прийнято консенсусно, одноголосно, і на такі ухвалення рішень не впливають наявні розбіжності всередині тієї чи іншої конфесії. Не можна сказати, що Рада збиралася, щоб вирішувати якісь міжконфесійні конфліктні ситуації. Не було жодного засідання, де би ми цим займалися.

Які найважливіші питання вирішувалися під час Вашого головування?


— Ми писали багато звернень до депутатів, прем’єр-міністра, президента. Вирішувались доля Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Запобігти її ліквідації у нас не вийшло. Але це питання вже мало кількарічну історію, про це багато говорили й при попередньому політичному складі держави. Ми робили, що могли, для збереження цієї комісії. На жаль, рішенням парламенту Комісія із суспільної моралі була ліквідована.

Зверталися стосовно збільшення податку на нерухомість, збільшення платежів за комунальні послуги. Часто церков прирівнюють до комерційних і прибуткових організацій. Кожного разу, коли зростають комунальні послуги, це стає важким тягарем для рядових парафіян, членів церкви. Слава Господу, були й позитивні відповіді.

Рада церков не є органом, який щось задумав, написав листа — і держава неодмінно відреагувала позитивно. Рада веде постійний діалог з представниками влади, парламентських фракцій, і в цьому діалозі виникають концептуальні напрямки діяльності, які допомагають і нам, духовним лідерам, і лідерам політичним бачити плани подальшого розвитку країни й наших стосунків зокрема.

Так, ми не змінили устрою держави, на перший погляд, не здійснили якогось “прориву”. Але є діалог між державою і релігійними організаціями. У цьому — позитив.

Як вплинула на діяльність Ради ліквідація Комісії з моралі?


— Інколи люди покладають марні надії на комісії, якісь інституції. Мовляв, якщо існуватиме така комісія, все буде добре. Це не завжди так.

Часто буває, що існують комісії різних ґатунків, а в суспільстві, в реальності справа стоїть не дуже гарно. Рада церков — це духовні лідери нації. Ми віримо, що кожний керівник церкви може внести свою лепту в розбудову духовності церкви, в якій він служить. Я не згоден з тим, що, коли немає Національної експертної комісії, то й немає і моралі. Церква — то є перша організація, яка повинна проповідувати мораль, незважаючи на те, що офіційно цієї комісії немає. (Наразі Комісія працює фактично як громадська недержавна організація — ред.)

Чи відчуває Рада тиск перед виборами, намагання маніпулювати нею з будь-яких сторін?


— Сьогодні до Ради церков дослухаються політичні діячі не тільки всеукраїнського, а й міжнародного рівня. Цю структуру поважають, її позицію враховують. І розуміють, що маніпулювати не просто не варто, а такі дії викличуть обурення вірян. За ці півроку головуючого Радою церков у мене не було жодного випадку, коли хтось, зокрема з політичних кіл, намагався би втручатись або в порядок денний, або в прийняті Радою рішення.

Що б Ви змінили в діяльності Ради? І що не вдалось зробити?


— Мені, як адвентисту сьомого дня, хотілося б, щоб у діяльності Ради було багато таких змін, які б відповідали нашим адвентистським міркуванням, баченням, розумінням і віруванням. Але так само, як у Раді поважають мої адвентистські переконання, так само і я маю поважати соціальні й теологічні установки інших представників. Зміна теологічних переконань потягне зміни політичної, соціальної складової.

Хотілося б, щоб Рада церков була більш залучена до соціального служіння. Тому що ми як окремі організації робимо чимало в соціальному вимірі для наших громадян. Рада церков — як великий корабель, якому складно маневрувати у великих водах суспільних змін. А от окрема релігійна організація, як маленький кораблик, виконує свою соціальну місію досить непогано. Можна молитися про те, щоб у нас було більше єдності в плані вирішення наших нагальних потреб. Мріяти про те, щоб Господь дав мудрості кожному в теологічному вимірі — бачити глибину Його істини й поважати один одного.

Як Ви вважаєте, чим діяльність Ради допомагає в сучасних кризових умовах українського суспільства?


— Коли Україна проходила через небувалі в її новітній історії виклики півтора року тому, коли гинули люди — спочатку на Майдані, потім у зоні бойових дій, було дуже багато звернень до Ради церков. Під час кризових ситуацій, які проходила наша країна, релігійні організації, які входять у ВРЦіРО, зробили надзвичайно багато для того, щоб ми пройшли ці ситуації з найменшими втратами.

Що найближчим часом буде робити Рада? Які будуть меседжі для суспільства?


— Хочеться, щоб Рада зробила свій вклад у боротьбу з корупцією. Але не просто прийняттям якихось гасел, промовою, абстрактною прокламацією. Рада повинна виховувати своїх прихожан у дусі боротьбі з корупцією, нетерпимості до неї. А це є наше національне захворювання. Лікування буде важким, складним, довгим, але воно повинно відбуватися. Представники Ради налаштовані на це.

Рада церков має своїх представників у Конституційній комісії. Даємо рекомендації, які статті Конституції ми вважали би за потрібне розширити, в які потрібно вставити доповнення. Долучаємось до ухвалення парламентом рішень і законів, які стосуються одностатевих шлюбів, евтаназії1, надання людині права після її смерті розпоряджатися її органами.

Як Ви оцінюєте співпрацю з Департаментом у справах релігій?


— Завжди повинен бути такий структурний орган, який можна використати для спілкування з державними органами. В радянські часи був Комітет у справах релігії, уповноважений у справах релігії. Сьогоднішній Департамент не виконує тої наглядової, контролюючої ролі, яку мав колишній Комітет. Сьогодні Департамент є партнером. Ми з ним спілкуємося, запрошуємо на засідання. Вони не є тими, хто диктує порядок денний. Виникають такі ситуації, коли потрібна їхня консультація, звернення через них до якихось структур. І тоді ми до них пишемо листи, запити.

Ми сьогодні цінуємо ту автономію, яку має Рада протягом багатьох років, незалежність від впливу держави на її діяльність. Віримо, поки є така можливість в Україні, таке становище потрібно зберігати.

Записав Гнат Мєрєнков


1 Евтана́зія — практика припинення (або скорочення) лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань (Вікіпедія).

Фото adventist.org.ua, irs.in.ua

Теги: