— Яке ваше ставлення до реформації України і чи взагалі вона відбувалася?


— Сьогодні кажуть так, що ті країни, які є протестантські, то це успішні країни, це якраз і є країни Євросоюзу, тому що там релігійний рух зміг поєднатися із соціальним рухом. І тому це була не тільки боротьба проти католицької церкви, а це і соціально-культурний рух, який, з одного боку, привів церкву до демократизації, коли, власне, Лютер висловився, що людина сама може спілкуватися з Богом і молитися. Але, що важливо, протестант побачив таку цікаву річ, як важливість праці, і власне, ще соціолог Вендерс сказав, що на базі протестантської етики були у свій час створені підвалини капіталізму. Те, що сьогодні є в Європі, саме започаткував ранній протестантизм, а ми говоримо і про швейцарський протестантизм і про німецький. Все це дало рух протестантизму. Після цього вже почали розвиватися пізні течії, такі як баптисти, п’ятдесятники.


— Чому ми святкували 500-річчя реформації в Україні?


— Зрозуміло, що коли мова йде про майбутнє, то дуже важливо звернутися до минулого, щоб побачити, які процеси відбувалися, що було позитивним, а що було неготовим і тому Указ Президента України дав сильний поштовх для переоцінки минулого, а саме, як отой протестантизм, покладаючись на етику та моральні засади, зміг поєднати віру і діяльність, та зміг зробити центральною ту діяльність, яка може змінювати суспільство, країну та державу, беручи позитивні уроки з минулого.


Сьогодні ми, на жаль, маємо не таку успішну економіку та маємо проблеми з моральними цінностями. І тому сьогодні потрібно подумати, які процеси варто запустити і яким чином церква змогла б формувати такі уявлення, мотиви, які змогли б покращувати саму країну. Тому я думаю, що, власне, була зроблена ставка на це.


Але, як показує аналіз, в усіх великих містах були проведені різноманітні конференції, засідання за круглим столом, де аналізувався історичний досвід. Тому дуже важливе запитання, що Україна може взяти з цього історичного досвіду.


— Чи були проведені вами якісь конференції на тему Реформації?


— Так, ми проводили дві конференції, де ми говорили про те, наскільки часто церкви сьогодні беруть участь у житті суспільства, наскільки вони адаптуються під суспільство та співпрацюють. І ось одна з цих конференцій, яка проводилася рік тому, приймала учасників і від адвентистів, і від п’ятдесятників, і від баптистів. Вони поділилися своїм досвідом і показали, як вони працюють на сході України, як допомагають у відновленні інфраструктури, а також як допомагають Збройним силам України та інше. Цю конференцію ми проводили у два етапи. Перший етап проводився в університеті на базі Чернівецької обласної державної адміністрації, другий етап ми проводили на базі церкви адвентистів сьомого дня, де, власне, були представники всіх релігійних деномінацій.


— Як ви гадаєте, протестанти зробили все зі свого боку в період відзначення 500-річчя Реформації?


— Я думаю, це власне моя думка, що протестанти не змогли використати повністю всі ті можливості, які їм надав Президент. З їхньої сторони було недостатньо проведено заходів, не у всіх регіонах був діалог між науковцями та релігійними групами, не змогли якісь свої пропозиції запропонувати тому ж парламенту, тому ж уряду. Я думаю, що ця можливість з підписанням указу Президента могла би бути більш успішна, але як кажуть, що є, те є.


— Чи можна сказати, що освіта у такому світлі, як ми її бачимо, це заслуга протестантів в Європі і на теренах України зокрема?


— До цього питання можна підходити по-різному. Якщо зануритися в історію, то протестанти під час цієї Реформації змогли використати ці матеріальні ресурси і побудувати ряд освітніх закладів. Якщо порівняти Європу з Радянським Союзом, то релігія в Європі вписалася в загальний соціальний простір і вона існує там так, що немає запитань, чи вірити у Бога чи ні, тому що це є важливим для кожної людини. У нас із цим складніше, тому що тривалий час у нас була атеїзація і залишки цієї свідомості ще працюють і, мабуть, ще кілька десятиліть працюватимуть. Ми мислимо тими категоріями, які були закладені в нашу підсвідомість. Тому, як показує аналіз, ми не змогли релігію вписати в освітню систему.


— У нас у школах і, можливо, в деяких університетах викладається християнська етика. Яке ваше ставлення до цього?


Я проти цього курсу, тому що він заангажований, а ми, наприклад, говоримо про те, що у нас є повна свобода совісті та рівність. Але яка ж рівність, коли викладається християнська етика. Також я переглядав програми курсу і вони є слабенькі і недосконалі. Тому, я вважаю, школа повинна давати знання, а моральні цінності повинна формувати сім’я. Я прихильник того, що в школах потрібно читати релігійну етику, де викладається і мусульманське віровчення, і буддійське, щоб можна було побачити прекрасне у всіх релігіях світу. Також давати ті ж самі заповіді, але не тільки християнські, але й мусульманські та інших релігій.

— Чого нам не вистачає в освіті?  


— Наша проблема в тому, що ми завжди копіюємо. То одне скопіювали, то інше. На жаль, не має нормального аналізу, синтезу. До прикладу, є якісь закордонні здобутки і є наші, то чому б не об’єднати і не дати дитині якісні знання. Ось сьогодні, ми обрали такий вектор і говоримо, що йдемо в Європу, а Європа, у свою чергу, це певні стандарти, це певні цінності. З цього випливає запитання: як можна йти в Європу з пострадянською свідомістю та мисленням? Тому, як показує життя, моральність залишається на рівні теорії, а на практиці вона відсутня. Таким чином, нашій освіті потрібно більше практики, чого в свою чергу і не вистачає.


— Що ви скажете на завершення стосовно того, як протестантські церкви працюють в Україні?


— Загалом доволі добре працюють протестантські церкви, саме те, що я бачу, мене приємно дивує. Адвентисти віддали гарний офіс під школу, п’ятдесятники мріють створити університет. Це люди, які дійсно працюють. Тому як висновок хочу сказати, що Україні є куди рости і є з кого брати приклад.


Роман Шевчук, Олексій Мурга, бакалавранти богослов’я

Фото rchnu.cv.ua


Теги: