Ведучий програми директор Несторівського центру, доктор філософських наук Віталій Хромець. 

В текстовому варіанті інтерв’ю пропонуємо цікаві моменти, які пролунали у черговому випуску програми “Наша освіта”.

Сьогодні спробуємо з'ясувати, яким чином можна формувати гідність через освіту і чому гідність завжди має бути присутньою в освіті.

— Тема людської гідності для мене є важливою, оскільки я працюю з біженцями в Парижі. Мене завжди турбує питання про шанобливе ставлення до гідності іншої людини. Це питання набуває неймовірної гостроти у ситуації, коли людина змушена полишити власну країну, коли вона має певні амбіції, пов'язані з матеріальним становищем, професійним ростом, соціально-психологічним комфортом, й водночас почуває себе дещо розгубленою та беззахисною на новому місці. З іншого боку, відзначу, що ці люди мають свої переваги. Ті, хто пережив глибокі потрясіння, здатні по-іншому дивитися на власну історію, повсякденні турботи, різні конфліктні ситуації. З огляду на це, спілкування з подібними людьми впливає на моє саморозуміння, певним чином змінює мій світогляд. Для мене ці моменти втілюють позитивний бік міграції.

Мені здається, що поважати чиюсь гідність – це, по-можливості, сприймати людину як вона є, не прагнучи змінювати її. Це гарно звучить на словах, але у живому спілкуванні втілювати таку настанову складніше. Працюючи з біженцями, бачу, як важливо створити атмосферу довірливого спілкування, для того, щоб не лише зрозуміти проблеми й потреби цих людей, але й – розкрити їхні таланти і здібності.

Ви представниця країни, яка, з одного боку, є своєрідним "оплотом католицизму", а з іншого, ця країна подарувала нам концепт світськості. Саме у Франції вперше заговорили про права людини, про її гідність. На початку ХІХ ст. Франція стала першою країною у Європі, яка надала повноцінні громадянські права євреям. Виходить так, що навіть маючи власні внутрішні проблеми, Франція, як і інші європейські країни, змушена надавати допомогу біженцям, адже лише у такий спосіб засвідчується вірність цінностям, що традиційно вважаються європейськими. Я знаю, що свого часу у Франції знайшли прихисток Ваші предки, які тікали з Російської імперії під час великої війни. Тепер Ви допомагаєте біженцям із Сирії, які теж втікають від війни. Крім того, Ви - людина віруюча. Як Ви вважаєте, чому саме для християн так важливо допомагати ближньому?

Мабуть, основною перевагою християнства є те, що саме воно розробляє концепцію особистості та вчить, що маємо в кожному вбачати образ Божий. А вчинки Христа втілюють найкращі взірці милосердя. Особисто для мене, християнство дає своєрідну загальну настанову, що допомагає мені у професійній діяльності, в тому числі.

Користуючись тим, що Ваша програма присвячена питанням освіти, я хотіла б також наголосити на важливості ролі освіти в процесі становлення особистості. Кілька останніх років доводилося часто працювати з біженцями з Чечні. Ціле покоління чеченців були позбавлені базового рівня освіти. Вони полишають рідні землі, щоб дати освіту дітям. І це не проста формальність. Я глибоко переконана, найцінніше, що дає освіта, - це можливість мислити. Часто спостерігаю, як діти з різних країн, різних віросповідань приходять до початкової школи, опановують там французьку. Спільна мова та спільний процес навчання зближують їх. У них з'являється спільна платформа для спілкування, вирішення якихось завдань, проблем. У моєму дитинстві була подібна ситуація. Я виросла разом з дітьми вихідців з Тунісу, Алжиру. Але ні в кого з нас не виникало почуття нерівності через несхожість у зовнішньому вигляді чи культурних відмінностях. Хочеться вірити, що у такий спосіб майбутні покоління, як істоти мислячі, отримують шанс на подальше взаєпорозуміння.

Очевидно, що лише дуже складні умови примушують біженців полишати свої домівки. Вони приїздять з країн, де панують авторитарні режими і потрапляють у вільну Францію. Як би Ви охарактеризували ті зміни, що відбуваються з людиною в процесі її інтеграції у суспільство з іншими цінностями і свободами? Як це, вчитися жити вільно?

— Насправді, більшість цих людей знають, що таке боротися за свободу. Проблема в тому, що вони тривалий час переживали досвід насилля. І часто саме цей досвід створює різні перепони в процесі суспільної інтеграції. Ми працюємо з тим, щоб навчитися розв'язувати конфліктні ситуації, не вдаючись до різних видів насилля. Я переконана, що першим кроком до подолання насилля є розмова, вміння висловити те, що відбувається з тобою всередині. Ось цьому вмінню й потрібно навчатися нам усім.

Я розумію, що Ви не можете говорити від імені всього французького народу, але хочу знати Вашу думку щодо наступного. У багатьох успішних західноєвропейських країнах, в тому числі й у Франції, Німеччині побутують думки про те, що ці країни вже не мають змоги приймати таку величезну кількість мігрантів. Висуваються різні аргументи. Які, на Вашу думку, настрої зараз переважають у Франції: Франція для французів чи Франція для всіх стражденних?

Я б сказала, що, дійсно, наші політики обґрунтовують неспроможність Франції надавати тимчасовий притулок чи громадянство мігрантам. Юридична процедура отримання статусу біженця чи громадянина зараз дуже ускладнилася. Але, спілкуючись з пересічними громадянами, я бачу, що вони співчувають і хотіли б допомогти тим, хто полишив свої країни. Як громадянка Франції я відчуваю відповідальність за те, що ми не можемо виправдати сподівання біженців на достойне життя в нашій країні. Як людина я розумію, що вони з великою надією покидають рідні краї, але, на жаль, сьогодні у Франції ситуація складається не на їхню користь.

Для мене важливо те, що я почув сьогодні від Вас: біженці хочуть навчатися, реалізуватися, служити своїй новій батьківщині, а не просто — байдикувати і отримувати грошову допомогу. Здебільшого біженців характеризують саме як "паразитів суспільства". І Ви також сказали, що у Франції неналежним чином ставляться до біженців, які прагнуть бути корисними суспільству. На ваш погляд, у який спосіб має виражатися шанобливе ставлення правління держави до почуття людської гідності, передусім, біженців?

— На рівні державних політиків, як я вже зауважувала, зараз маємо вкрай негативне ставлення до біженців у Франції. Можу сказати особисто про себе, що я прагну поважати гідність в людині, коли не відповідаю на агресію з її боку. Намагаюся поставити себе на її місце і розцінюю агресивну поведінку, радше, як вказівку на внутрішнє страждання. Агресивна поведінка іншого мене не відштовхує, а навпаки, закликає до спілкування і бажання порозуміння. Я намагаюся вислуховувати людей без якихось оціночних суджень.

Ви сказали, що однією з форм вираження людської гідності є те, що людина може заявити про свої потреби. Водночас більшість біженців не здатні цього зробити через елементарне незнання мов. Я, напевно, ніколи не мав подібного досвіду і лише зараз збагнув, наскільки важливим є подолання мовного бар'єру для того, щоб почувати себе повноцінним членом соціуму. Коли зазвичай говорять про питання людської гідності, то йдеться про якісь складні, високі речі. А виявляється, що незнання мови у певних ситуаціях може зробити дорослу людину безпомічною і беззахисною, як немовля. Часто, коли говоримо дорослому "ти поводиш себе як дитина", ми тим самим зачіпаємо його гідність. Відповідно такий освітній аспект, як опанування мовами, може знову повернути людині здатність до реалізації, втрачений соціальний статус, і, власне, почуття гідності. Якщо брати фактор французької освіти у процесі соціальної інтеграції біженців, то як би Ви охарактеризували роль школи?

— Насправді, роль школи величезна. Завдяки тому, що діти починають вивчати мову, їхні батьки отримують додатковий шлях для інтеграції в соціумі. Щоправда, я зустрічала випадки, коли батьки через неможливість спілкування французькою з працівниками школи мали побоювання щодо намірів представників освіти навчити дитину чомусь неприйнятному з позиції культури біженців. Мені доводилося виступати перекладачем в подібних ситуаціях і я на власному досвіді переконалася, що порозуміння народжується в процесі розмови, а розмовляти ми можемо, знаючи мови. Пояснюючи, ми створюємо у спілкуванні атмосферу відкритості та довіри, і у такий спосіб отримуємо шанс вирішити непорозуміння, конфлікти.

Я пригадав французький фільм "Клас". Інтернаціональний клас у школі. Виявляється, що один африканський хлопчик вболіває за французький футбольний клуб. Його однокласники спантеличені цією позицією. Тоді він промовляє: "Невже ви цього не розумієте, ми — вже французи!". Також, пригадую, що під час нещодавніх терористичних актів у Франції загинуло багато поліцейських, які були мусульманами. Пов'язуючи ці приклади з тим, про що сьогодні говорили Ви, бачимо, що почуття гідності значною мірою залежить від соціальної інтеграції людини.

— Хотіла додати в цьому контексті. Після терористичних актів мені здебільшого телефонували знайомі-чеченці і менше – французи. Вони плакали і щиро мені співчували. Це те, про що я говорила на початку передачі: спілкуючись з біженцями, я багато чому можу навчитися в них. І, передусім, це не бути байдужим до чужої біди.

Теги: