Інтерв’ю підготовлене на основі чергового випуску програми “Наша освіта”, яка виходить на "Світлому Радіо "Еммануїл" (Київ) у партнерстві з Несторівським центром.

Ведучий програми — директор Несторівського центру, доктор філософських наук Віталій Хромець.

В текстовому варіанті інтерв’ю пропонуємо цікаві моменти, які пролунали у черговому випуску програми “Наша освіта”.

Попри молодий вік, значну частину свого життя наша гостя присвятила християнському служінню: 6 років як студент-лідер, і вже 12 років full time залучена як працівник. Вісімнадцять років - це, можна сказати, "повноліття"! Свого часу ми з Вами трішки співпрацювали: це і ССХ (Співдружність студентів-християн), і університет Драгоманова, де я викладаю. Я з уважністю простежував, як ССХ шукає моделі взаємодії зі студентами, як самі члени ССХ підвищують свою кваліфікацію. Складається таке враження, що без освіти, самоосвіти дуже важко уявити сучасного християнського лідера, який працює зі студентами. Яким чином Ви б охарактеризували роль освіти у служінні студентам християнам?

– Дякую! Хороше питання! Я думаю, що справедливо буде почати з моєї власної позиції. Якщо говорити про мій шлях в освіті, наприклад, коли я була студенткою, закінчила педагогічний університет імені Франка у Житомирі, то не зупинилась на рівні "спеціаліста" і закінчила магістратуру.

Коли я прийшла в християнську організацію в громадський сектор, я намагалася постійно навчатися, і, власне, організація цьому сприяла, чому я дуже вдячна. За період роботи я закінчила програму Українського католицького університету (УКУ) з управління неприбутковими громадським організаціями, закінчила Львівську бізнес-школу з HR менеджменту, управління персоналом і закінчила в Будапешті школу лідерства, світову дворічну програму в IFS (там був дуже жорсткий відбір, з Євразії лише дві людини пройшли відбір, і я була серед них, по благодаті). Я постійно зростала і розуміла, що без цього я не зможу звершувати, в першу чергу, свою роботу. Я бачила, який це зміст має для всього служіння, і в роботі з студентами. Студенти, в принципі, ставлять високу планку, вони дають виклик, тому що це молоді люди, які постійно розвиваються, ростуть. Ми постійно маємо справу з новим поколінням, ротацією молодих, амбітних, таких, що займаються самоосвітою. Виклик ставить, навіть, сам український університет, який не дає всіх потрібних навичок, особливо, якщо це - soft skills. Нard skills - ще "окей". Що таке нard skills? Це навички, які дотичні до твоєї професії, а soft skills - це такі навички як комунікація, публічний виступ і тому подібне. Університет часто цього не дає і тому потрібно займатися самоосвітою.

І якщо говорити про місце освіти в служінні студентам, то тут є кілька моментів. По-перше, ти як наставник втілюєш приклад для наслідування. Ті хто навчають студентів, мають бути цим прикладом, адже молоді люди його потребують.

По-друге, студенти сьогодні ставлять для себе високу планку. Вони хочуть досягати більшого. Для них кар’єра, професійна реалізація стоять на першому місці. Ми робили опитування всередині організації, включаючи її членів і тих, хто цікавиться нею. Виявилося, що в першу п’ятірку потреб входить професійна реалізація, бажання мати платформу, для того щоб зростати. Тому важливо бачити приклади тих, хто буде надихати руху по кар’єрних сходинках. Рівень освіти в сучасних університетах створює враження, що це нереально.

Ви сказали про університет – і в мене виникла паралель з власного досвіду. Ми з вами, можна сказати, синхронно розпочали роботу зі студентами. Ви вже 12 років у служінні студентам в ССХ, а от в мене – 12 років досвіду роботи зі студентами в університеті Драгоманова. І я хочу засвідчити те, про що говорили Ви: студент змінився за останні 12 років неймовірно. Я згадую студентів, які приходили років десять тому. Вони були задоволені вже самим фактом навчання в університеті. Особливо, ті, хто навчався на бюджетній формі, не надто переймалися спеціальністю, їм байдуже було... Ви порушили питання професійної реалізації. Зрозуміло, якщо людина випадково потрапила в університет, при цьому хотіла бути філологом, а пройшла на бюджет на географію, то, очевидно, що прагнення самореалізації у неї може бути відсутнім.

Зараз студент неймовірно вимогливий. І ми, викладачі, були до цього не готові. Раніше про що б ти не викладав – все проходило за "перший сорт". Сьогодні студенти вимагають: "Дайте нам знання, матеріал, який допоможе нам професійно реалізуватися". І коли уже ЗНО увійшло в матерію вищої освіти (зі змінами в законі після 2014 р.), ми бачимо, що приходить студент, який свідомо обирає спеціальність і хоче відповідної якості освіти. Це поставило серйозну вимогу: підвищення професійного і загального рівня викладачів. Ви теж простежуєте зміну студента. Як має змінюватися служіння студентам? Ви сказали про власний приклад про те, що лідер має постійно вчитися і бути зразком. А що іще має бути?

– Друге, на чому я наголосила, це те, що студенти вимогливі. А по-третє, сучасне суспільство зараз вимагає інших стандартів. Коли я стала керівником у 2015 році, це був час після Майдану і всі тоді зрозуміли, що сьогодні висока планка до професіоналізму на всіх рівнях і в християнських організаціях теж. Сьогодні недостатньо робити щось лише щиро, від душі, є вимога суспільства, щоб це було ще й професійно. Ось ці вимоги до навичок, в принципі, "драйвлять" нас і вимагають іншого рівня підготовки.

Начебто вихідна теза зрозуміла. Якщо ми говоримо про місію служіння для студентів, вона зосереджена на утриманні їх в християнстві (якщо це студенти-християни, які прийшли в університет). А з іншого боку, як сприяти залученню до церкви людини, яка лише цікавиться християнством?

– Дещо уточню Вас. Утримання сьогодні зовсім не працює. У нас народ свободолюбивий, а молодь – тим паче. Причому, сьогодні вибір активностей дуже широкий. Особливо, якщо брати Київ, то ми маємо дуже добре попрацювати, щоб зацікавити сучасну молоду людину. Планка – дуже висока.

Дуже цікаво, у мене ваша діяльність асоціюється з авторитарною термінологією: "утримати", "затримати". І ці прийоми, як Ви сказали, не працюють. Поясніть, навіщо студенту-християнину, що отримує спеціальність у світському університеті, потрібна робота в християнських організаціях?

– Можна назвати кілька причин. Перше, ми дійсно намагаємося відповідати потребам студента. Ми організовуємо проекти дотичні до їхньої майбутньої професійної кар’єри, наприклад: "Жива бібліотека" чи відкриті лекції, куди запрошуємо професійно досвідчену людину, яка може слугувати взірцем для студентів, надихати їх. Це може бути спікер з рівним PhD, який спроможний релевантно і точково відповісти на питання студентів, що пов'язані з їхньою професійною реалізацією. Другий серйозний мотив - молода людина хоче отримати відповіді на життєві питання. Сьогодні дуже багато самотніх молодих людей, які "замкнули" себе в Інтернеті, яким не вистачає спілкування. Вони шукають відповіді на питання типу: "Як подолати депресію?","В чому сенс життя?", "Для чого я живу?", "Як себе реалізувати?", "Як знайти свого партнера, кохання в житті?" і тому подібне.

Те, про що Ви говорите, можуть робити не тільки християнські організації. Зараз незліченна кількість спікерів, тренерів, які говорять про цінності, особистий розвиток, про те, що людина повинна рости не лише професійно, але й світоглядно розвиватися. І коли їх слухаєш, розумієш, що там християнські цінності присутні імпліцитно, в прихованому вигляді, а навіщо християнські цінності демонструвати для цього експліцитно, відкрито? Що це дає? Яку нову якість це дає для студента? Чому він має ці soft skills отримувати через християнські організації, а не через організацію, яка не пов’язана з християнством?

– Я погоджуюсь, що зараз дуже багато організацій, коучів, спікерів, тренерів, які займаються подібними питаннями. Але ми, даючи студентам відповіді на конкретні питання, пов'язані зі сферою професійної діяльності; здійснюючи психологічну підтримку, паралельно переслідуємо головну мету - познайомити молодих людей із самим Богом. Ми, певним чином, допомагаємо будувати місточок між університетом і церквою. Для нас важливо познайомити студента з Богом і показати, з одного боку, божественну велич і всемогутність, а, з іншого, ­– близькість Бога до кожного з нас. Ми хочемо продемонструвати, що з Богом можна будувати стосунки, і це може робити кожен. Церква може в подальшому відповідати на ваші потреби.

В принципі, студентство є дуже вразливою соціальною категорією. Більшість студентів приїжджають з інших міст, покидають свою сім’ю, своє звичне коло друзів, рідних, тому вони потребують підтримки. Вони не відразу можуть знайти церкву, і ми допомагаємо їм у цьому. Ми допомагаємо познайомитися з Богом через вивчення Біблії. Наша ціль - спрямувати молодих людей до Біблії як до "живого джерела", де можна знайти відповіді на всі запитання.

Тобто, якщо ми говоримо про відмінності християнської організації, порівняно з організаціями іншого типу, то нормативним джерелом для першої, її ціннісною базою є Біблія. Якщо ми говоримо про вивчення Біблії (ми в цій студії говорили якраз про складність вивчення Біблії з Володимиром Картаєвим), то часто нам, християнам, здається, що ми вже збагнули Біблію. Дух Святий зійшов – і все стало зрозуміло, все досить просто. Такий спрощений підхід якраз, навпаки, не мотивує людей читати Святе Письмо, вони вважають, що це має бути складний текст.

– Ми інколи зустрічаємо студентів, які говорять: "Я занадто грішний, щоб відкривати ось цю святу Біблію". Особливо, якщо видання Біблії у чорній обгортці з золотим хрестом. Таке оформлення дуже відштовхує і лякає своєю "святістю". Тому ми в організації створюємо проекти в іншому, більш сучасному форматі. Беремо тільки одну книгу – Євангеліє від Луки, Марка чи Івана, друкуємо, і пропонуємо дослідити хоча б одну книгу. Допомагаємо зрозуміти, що це не для святих, це якраз для хворих. Бог закликає: "Я – лікар, прийдіть до мене всі струджені".

Мене самого вразила доступність і відкритість Ваших видань. Саме оформлення інтригує, хочеться зазирнути всередину… Наприклад, читаємо Євангеліє від Луки і виникає маса запитань. Якщо подібна книга потрапить в руки студента, він може зацікавитися Біблією. У такий спосіб можна допомогти молоді читати і розуміти Біблію, адже розуміти її можна по-різному.

– З одного боку, ми підготували цей проект таким чином, щоб він виконував роль самостійного учителя. В цьому виданні, по-перше, є питання, які допомагають орієнтації по тексту; є нотатник, де можна записати свої думки; є QR-коди, за якими – відео відповідь; є така "engage зона", де можна поставити питання, відправити їх прямо на сайт, зв’язатися з представником сайту. І це дуже круто. Ми зараз видали також Євангеліє від Івана. Книга більшою мірою розкриває тему влади, дуже актуальну сьогодні.

Але основна ідея, звичайно, не в самостійному вивченні Біблії. Ми мотивуємо віруючих студентів, щоб вони ділилися Євангелією. Ми розробили для них інструмент у простій формі: необхідно запросити свого друга на каву (30 хвилин) – шість разів достатньо, щоб зрозуміти, хто такий Христос, для чого Він прийшов. Достатньо шести зустрічей щотижня, і, десь за півтора місяці маєш свій міні-гурток, вивчаєш Євангелію зі своїм другом. Я вбачаю в цьому подвійну роль всього Євангелія: людина, яка шукає Господа, шукає відповіді на запитання, отримує можливість досліджувати, а, з іншого боку, християнин розуміє як поділитися Євангелієм зі своїм оточенням.

Тобто є онлайнова частина і є так звана офлайнова частина.

– Це може бути спілкування один на один, або в групах. Є, наприклад, групи з вивчення Євангелія від Луки чи Івана. Наприкінці занять перед учасниками постає питання: "Чи хочете дізнатися більше?". Якщо відповідь позитивна, то створюються інші групи. Якщо людина приймає рішення слідувати за Христом, ми приводимо її в церкву.

Мене завжди цікавило питання, і ми з вами про це також говорили. Існує поняття Церкви, з великої літери, коли ми говоримо про Церкву Божу, і поряд з цим має місце все різноманіття церков. Якщо взяти Україну, це кілька юрисдикцій у православ'ї; римо - і греко-католики в католицизмі; баптисти, п’ятидесятники, харизмати та їхні різновиди в протестантизмі… І коли Ви кажете про "зв’язок між університетом і церквою", про те, що ви виконуєте медіативну роль (часто подібні до вашої організації називаються парацерковними, бо вони допомагають церкві в її служінні), як зрозуміти до якої церкви "з маленької літери" повинна потрапити людина, яка прагне інтеграції в якусь спільноту, громаду?

– Де-факто ми даємо вибір молодій людині, але, як Ви сказали, це дуже важко, якщо людина до нас приходить уже з певним церковним background-ом. Наприклад, людина відвідувала православну, католицьку чи протестантську церкву, але вона ходила туди просто тому, що її так виховали. Вона не мала стосунків з Богом. Ми просто допомагаємо у вибудовуванні особистісних стосунків з Богом і людина може залишатися в своїй церкві.

Але інколи, якщо людина каже "Ні, я хочу щось змінити. Я хочу знайти іншу спільноту, я не задоволена тією, що я маю", нам важливо запропонувати кілька варіантів. Частіше тут спрацьовує приклад особистих стосунків: якщо студент з баптистської церкви ділиться Євангелієм, звичайно, він демонструє свою церкву. Інший студент має право прийняти рішення, подобається йому це чи ні. Можливо, хтось з богословів, слухаючи мене, скаже: "Ой, як це подобається чи ні, треба ж зрозуміти чи там правильно доктрина проповідується, чи все там вірно!?"

Сьогоднішня молода людина, перш за все, орієнтується не на канонічність вчення, а – на відчуття: яка там атмосфера, чи приймуть мене у певній спільноті таким, який я є, з моїми власними дивакуватостями. Сьогодні молоді люди шукають спільноту, в якій було б комфортно з родиною, яка задовольняла б їхні інтелектуальні запити, щоб там було дослідження. Інколи виникає такий дисонанс: у ССХ ми показуємо, що пошук істини – це процес і дискусія – це нормально. А часом, коли студенти потрапляють в церкву, то вони кажуть: "Тут немає місця дискусії". Тому сьогодні церкві потрібно бути тією, яка дає місце дискусії, де молоду людину приймають різною. І саме в такі церкви сьогодні приходить більшість молоді. Також, якщо це велике місто, то зазвичай людина обирає церкву з огляду на географічний чинник, щоб було зручно дістатися.

Це цікаво. Я згадую одного з соціологів, який говорив про те, що релігія це так само – ринок. Умовно кажучи, от є ринок послуг, сервісів, так само і релігія. Коли я це читав, мене це трішки шокувало, але, насправді, якщо людина шукає, де їй краще, і є вибір, це, насправді, – не так погано. Ми розуміємо, що це, як в бізнесі – конкуренція призводить до прогресу, до зміни, до інновації, до пошуку нових форм, нових рішень. Ось ця конкуренція, яка розгортається в релігійній сфері, мені здається, досить продуктивною, як би це не звучало для згадуваних Вами богословів, можливо, шокуюче. Якщо студент обрав свій фах за покликом серця, є висококласним професіоналом, і він приходить в церкву, а пастор чи священик чи загалом атмосфера не відповідають, в тому числі, його інтелектуальним запитам, це може призвести до того, що він буде губитися там. Таких прикладів маса. Інтелектуали, які потрапляють в церкву, можуть розвернутися і піти з неї, і не піти в іншу...

– Краще мотивувати так, щоб вони бачили, що є вибір, і це добре, що вибір є.

В контексті інтелектуального зрізу у вас, у ССХ, є хороший проект "Наука і віра". Я спостерігав за динамікою розвитку цього проекту. Яка головна перевага цього проекту? До якого результату ви прагнете, реалізовуючи його?

– Я його вже згадувала під іншою кодовою назвою "відкриті лекції". Даний проект важливий в контексті служіння університету. У такий спосіб ми говоримо, що християнство – "за" інтелектуальність, "за" високий рівень кваліфікації. Ми показуємо студенту іншу парадигму підходу до пошуку істини і відкриття того, хто такий Бог через різні галузі науки. Я дуже часто цитую Вас, Віталію Леонідовичу, коли Ви сказали дуже класну річ, що "прослуховування спікера-професіонала – це парадний вхід в університет".

Сьогодні у нас працює більше закордонних спікерів. Можливо, в чомусь ми недооцінюємо вітчизняних викладачів, але наші науковці говорять надто складно для молодої людини, і загалом для тих, хто з наукою нічого спільного не має. Іноземні викладачі з рівнем PhD говорять настільки просто і доступно для студента, що це дуже приваблює, ти не відчуваєш прірви між студентом і професіоналом.

Часто академічна культура університету (особливо англосаксонського, зокрема, американського) вимагає від науковця, який гарно орієнтується в предметі, вміння донести свої знання просто. Це можуть бути різні варіанти спрощення, адаптації до певної аудиторії. Але потрібно визнати, що в іноземних університетах цьому вчать. Саме академічне середовище вимагає від тебе популяризації своїх знань – це, справді, те, чого іноді нам бракує. На захист наших мовців скажу, що маємо кількох висококласних спікерів. Харківський професор Олександр Філоненко, з моєї точки зору, насправді, є світовим богословом, культурологом, філософом, людина – фізик за освітою – може говорити на незліченну кількість тем. Андрій Баумейстер теж може віртуозно говорити про складні речі так просто і так доступно без спрощення. Прекрасний спікер – отець Кирило Говорун, людина, яка працює в Лос-Анджелесі, часто буває в Україні, говорить українською мовою. Справді, у всіх цих людей є чому повчитися.

– Ми так і робимо!

Я знаю, що того ж самого Олександра Філоненка в Харкові залучають в проекти ССХ. Тобто ми говоримо про те, що теперішній студент – це студент-інтелектуал, студент з високими запитами. Його вже не задовольняють спрощені варіанти, він хоче сам дійти істини. Ми вже трішечки почали про це говорити, як має бути підготовлена команда людей, яка працюватиме з такими студентами. Якими мають бути викладачі, щоб відповідати цим запитам?

– Серед основних вимог до членів команди є базова вища освіта, досвід навчання в університеті. Як правило, ці люди ознайомлені з освітнім процесом, його слабкими і сильними сторонами. Сьогодні дуже багато студентів залишає університет, не закінчивши його, і наші працівники часто переконують студентів завершити освіту. Особливо така тенденція простежується серед християн. Вони йдуть в церковне служіння чи в семінарію, не продовжуючи світську освіту, я вважаю, що це помилка, адже ми ніколи не знаємо, де нам знадобиться освіта. Звичайно сьогодні жоден роботодавець не зважає на освіту, важливішими є навички, вміння якими володіє людина, її завершені проекти. Секулярна освіта дуже важлива, в колі нашої команди це всіляко вітається.

Другим важливим моментом є наявність богословської освіти. Це не обов'язкова, але бажана вимога. Адже ми хочемо продемонструвати, що християнство, Біблія можуть бути релевантними до життя звичайної молодої людини. Ми прагнемо показати, що не працівник, навіть, не проповідник в церкві вчить нас бути християнином, а саме Біблія – найкращий вчитель.

Наш працівник також має комунікувати з церквою, давати презентацію, проводити проекти, а це передбачає комунікативні навички, вирішення конфліктів, спікерство, модераторство, публічні виступи, ведення дискусії. Тобто ми всіляко мотивуємо вчитися, член нашої команди має бути таким собі teachable, що завжди вчиться.

Але працівник команди, ми резюмуємо, повинен бути зразком для студентів, як Ви зауважили раніше.

– Пам’ятаю, як у цю команду за чотири роки керівництва я особисто найняла 22 працівників, серед них переважно молодь. Коли я порекомендувала, щоб вони поїхали в Польщу на конференцію, а вони ознайомилися зі списком спікерів і сказали, що там будуть виступати "старші чоловіки" і їм це не цікаво. Я здивувалася: "Як це старші?!". Виявилося, що це – старші 45 років. Молоді хочуть мати перед собою приклад християнина, лідера, професіонала, втілений такими ж молодими, розумними, що розмовляють на їхній мові.

Також молоді колективи вимагають високого рівня виконання проектів, івентів. Їх не влаштовує рівень "недільної школи". Все має бути виконано на високому професійному рівні, щоб це було цікаво, атмосферно.

Студент порівнює заходи, організовані християнськими спільнотами з іншими заходами, які не пов’язані з християнством, і відповідно дає оцінку одним та іншим. А що для вас служить орієнтиром, коли ви організовуєте певні заходи поза християнською спільнотою? Якого типу заходи чи виступи є взірцевими для вас?

– Дуже часто це якраз нехристиянські організації, які роблять свої проекти дуже добре. Я не скажу назви організації, але ми надихнулися нею, вона зробила фестиваль для першокурсників у Харкові на рівні міста. Нас також надихають вимогливі студенти, які піднімають планку. Соціальний аспект сьогодні теж дуже важливий в тому, що ми робимо. Адже в університеті дуже багато студентів, які є переселенцями, мають складні сімейні обставини. Ці люди потребують задоволення їхніх потреб. Часом спілкування, соціальна підтримка, наставництво чи навіть продукти – це те що ми даємо.

Цікаво, коли я думаю про підбір команди, я хотіла, щоб у ССХ була така команда, до якої хочеться долучатися іншим, щоб хотілося там залишатися. Тобто було бажання сформувати команду, яка надихала б зсередини. З іншого боку, постійно з'являються студенти, які самі змінюють вимоги до цієї команди. Думаю, сьогодні, якщо ми хочемо відповідати на певні запити сучасних студентів, нам необхідно переглянути вимоги до набору працівників.

Але якщо такі високі вимоги, то тоді потрібно вчитися, а деяким працівникам сказати "до побачення".

– Ми розвиваємо команду. Наприклад, ми поставили собі за мету, що кожен працівник має знати англійську. Я пам’ятаю, минулого року роздавала брошури до Дня подяки зі студентом-першокурсником у Київському політехнічному інституті. Він не був християнином, але він стояв зі мною і роздавав запрошення, фактично займався волонтерством. Я в нього запитала: "Чому ти хочеш бути членом ССХ?". Він відповів, що він мріє поїхати “поволонтерити” за кордон. Ось чого шукають молоді люди. Ті, хто до нас приходить, повинні отримати відповіді на свої питання.

Цікаво, Ви кажете, що він не був християнином. Чи може бути членом вашої команди класний професіонал з класними людськими якостями, але не християнин чи той, хто перебуває в пошуку?

– Так, звичайно у нас є дуже багато таких людей, особливо в англомовному департаменті, де ми маємо англомовні клуби, табори літні і зимові, там дуже багато волонтерів, які не є християнами. Звичайно, були прецеденти. Одного разу в університеті Шевченка, в жовтому корпусі, ми організовували дискусійний клуб, і один студент-нехристиянин сказав, що хоче модерувати дискусію. На жаль, в цьому випадку ми йому відмовили. Нам було потрібно, щоб сам модератор міг спрямувати дискусію в двох площинах: християнській і світській. Або якщо йдеться про вивчення Біблії. В подібних випадках ми надаємо перевагу саме християнам. Якщо це якісь суто волонтерські завдання: організація таборів, робота з людьми, логістика тощо, то тут можемо задіяти нехристиян.

Які висновки можна зробити з цієї взаємодії практикуючих християн і людей "в пошуку", які не є християнами? Що це дає для команди?

Я вважаю, що на кожну людину треба дивитися в першу чергу як на особистість, а не через призму "вірить чи ні". Нам потрібно комунікувати не лише у герметичному, замкнутому середовищі, а вміти співіснувати в умовах різності. Це також дуже корисно. Не всі, звичайно, це вміють, але ми як організація міжконфесійна збираємо на своєму майданчику людей з різних конфесій і деномінацій. У цьому я вбачаю більше плюсів, ніж мінусів.

Збираються представники різних конфесій і різних деномінацій, чи виникають різні погляди саме з конфесійної точки зору на вирішення окремих питань?

– Звичайно. Ми просто намагаємося дотримуватися правила не дискутувати про речі, де ми маємо різність поглядів, а фокусувати увагу на тому, що нас об’єднує. Церква виконує свою традиційну доктринальну місію. Наша головна мета – нести Євангеліє передусім широкому студентському загалу.

Як Ви відчуваєте, чи приймають конкретні пастори, конкретні церкви, церковні громади, помісна церква ваших активістів? Що для них є ваші активісти, які приходять до них в громаду?

– Є така певна конкуренція за активних студентів, яких не так багато, і церква хоче, щоб більше вони в церкві служили. Ми говоримо, що поки він студент, то нехай служить в університеті, потім ми його "повернемо" вам як служителя і навіть зростимо для вас. У нас є хороші приклади, коли до нас приходили такі собі "посередні" і християни, і лідери. Зростали і поверталися в церкву як молодіжні лідери. Звичайно, церкві імпонують такі речі. Але деякі церкви мають побоювання, що доведеться у чомусь перенавчати своїх прихожан. Нам доводиться переконувати, що ми доктринальну частину не зачіпаємо, а вивчаємо Біблію, хоча, звичайно, ризик інтерпретації є.

У церкви є побоювання, що студент набирається якоїсь різності, адже у нас є класний досвід поїздок за кордон, це ще й міжкультурний досвід. Побоюються того, що людина може бути незадоволеною тим, що є в церкві. Але пастирям немає чого боятися, якщо людина тверда і має міцну основу, то та різність її не зіб’є, а навпаки, ще більше утвердить. По-друге, це може допомогти перенести свій досвід outreach служіння. Я вважаю, що сьогодні більшість церков сфокусовані всередину, ми намагаємось сказати церкві: "Виходьте зі стін і йдіть в університети, ідіть у сиротинці!". Якщо наші активісти прийдуть до церкви і допоможуть зрозуміти, що треба виходити і рости до рівня сучасних молодих людей, то це буде великим надбанням.


Теги: