Ґлен – канадець, який тривалий час живе та працює у Сан-Дієго, Каліфорнія, США. Мешкаючи в різних країнах, він є свідком світових трендів. Також він є викладачем курсу «Богослов’я кінематографу». Кореспондент порталу «Релігія в Україні» спілкувався з професором Ґленом Скорджі про американський релігійний досвід у порівнянні з Україною, християнство у Китаї (яке динамічно розвивається) та про ставлення Голлівуду до християнства.

На ваш погляд, що пересічний американець знає про віру в Україні? Чи мовчить про це преса?

– На моє переконання, пересічний американець знає про християнство в Україні дуже небагато. І, на жаль, мешканці США відносно байдужі до цього питання. Імовірно, більшу обізнаність «на душу населення» можна знайти у Канаді завдяки непропорційно високому темпі еміграції українців до цієї країни у XX сторіччі. Зв’язки тут набагато міцніші, аніж ті, що у США.

Американці більше зациклені на своєму ворогові ще з часів Холодної війни – росіянах. Україну вони розглядали як своєрідний козир у великому геополітичному порядку.

Або як прикордонну країну.

– Так. Щось таке, що має неоднорідну ідентичність та є об’єктом зазіхань з боку більш потужних гравців у цьому регіоні. Чимало американців виявилися б безпорадними, дай ти їм задачу віднайти Україну на мапі. Вони б показали пальцем десь на схід від Німеччини.

Давайте поговоримо на тему сім’ї, бо з точки зору більшості українських християн, церкви у США здалися у питанні визначення того, чим є сім’я. Одностатеві шлюби широко розповсюджені, ці пари можуть навіть всиновлювати дітей. В цілому, як інші американські протестанти відповідають на цей status quo?

– У своїй підкорковій філософії життя Америка – це украй індивідуалістичне та лібертаріанське суспільство, яке робить акцент на особистих правах та створенні такого простору, де люди – як ми зазвичай кажемо – можуть «займатись своєю справою» («to do your own thing»). Отже, церква у Америці примирилась із цим культурним патерном. Вона вже вважає своєю відповідальністю створити простір для людей, які практикують індивідуальну свободу. І християнська спільнота насправді розділена на тих, хто хоче пристосуватись до цієї лібертаріанської, радикально вільної системи цінностей, та тих, хто відчуває зіткнення цінностей і вважає, що християни повинні зайняти протилежну до панівної культури позицію. Більш консервативні християни у США перебувають в опозиції до легітимації гомосексуальної поведінки. Ліберальна чи модерністська сторона християнського спектру з радістю підтримують той загальний напрямок у суспільстві в бік дозволеності чи нейтралітету до обговорюваного питання.

Украй важливо розуміти, що ця тема роз’єднує християнську спільноту.

Ліберальний спосіб мислення вочевидь дуже легко зрозуміти. Однак як діють консерватори? Українським християнам це дуже цікаво.

– Так. Саме через це багато людей голосували за Дональда Трампа. Так склалася історія, що при своєму заснуванні Америка схилилася на бік більш інноваційної моделі, нехарактерної для будь-якої європейської країни того часу, – моделі розділення церкви та держави. А це є більш радикальним утвердженням свободи, ніж у європейських країнах.

Якщо узагальнити правила політичного експерименту в США, то вийде ось що – це буде така ідея, що релігія може впливати на політику та суспільні структури шляхом прикладу, натхнення та вербального переконання, однак не через законодавчі обмеження. Зважаючи на цю спадщину, церква у Америці не відповідає своїй історичній сутності, коли вона намагається законодавчо втілити моральність чи обмежити варіанти моральних дій тих своїх співгромадян, які не поділяють їхніх релігійних переконань.

На моє переконання, більшість американських християн розуміють, що це доволі сумно, що суспільство всмоктує цінності, які так відверто дисонують з класичним християнством. Втім, згідно з американською моделлю, це означає, що церква має більше акцентувати увагу на своїй цілісності, плекати привабливість й переконливість своєї протилежної за суттю системи моральних координат, ніж намагатись контролювати політику й національне законодавство, яке має відповідати християнським цінностям.

На жаль, існує радикальна меншість на правому боці християнського спектру в США, яка бачить Америку теократією, у якій кожен американець – гей чи лесбійка тощо – повинен слухатись Божих принципів життя. Однак більшість християн визнає, що первинна відповідальність християн полягає у тому, щоби бути церквою, яка впливає на суспільство, не диктуючи при цього йому свої цінності.

Однак це, напевно, не стосується віце-президента та відомого євангеліка Майка Пенса.

– Ну, я «прочитую» таких людей таким чином: мета їхніх дій – не встановити теократичний контроль над США. Це реактивна група, яка відчуває небезпеку, коли ерозія християнських цінностей в масштабах нації змушує їх відчувати приниження, а не повагу. Значна доля цього активізму випливає з оборонної позиції, а не з агресивних планів наступу. Тобто, хоча все це і виглядає як напад, це, по суті, оборона. Їхні дії укорінені у фундаментальному відчутті небезпеки, і в південній глибинці люди відчувають, що традиційні цінності щезають. Саме з отих південних штатів Америки наступають консервативні та «праві» рухи.

Згідно з низкою наукових досліджень, дитина, яку всиновила одностатева пара, не відчує жодних довготривалих негативних наслідків, які були б апріорі відсутні при вихованні у звичайній сім’ї. Ви з цими розвідками згодні?

– Я не є психологом. Я не знаю.

Чи існують у США християнські наукові центри (think tank), які саме науково ставлять під питання наявний LGBTQ-консенсус?

– На мій погляд, цю битву в США вже програли. LGBT-порядок денний у Америці святкує перемогу.

Себто немає і причини створювати такого роду центри?

– Можливо, причина і є, але більше для історичного аналізу. Вважаю, що це питання вже позаду нас. Щоби повернутись у «славне минуле», представникам американського консервативного руху доведеться стати ледь не прихильними тоталітаризму.

Китай і Росія

Християни в Україні небагато знають про християнство у Китаї. Можете запропонувати свій експертний огляд?

– Отже, цілком можливо, що християнство з’явилось у Китаї багато сторічь тому, через християн-несторіанців, які прибули з територій, де зараз Іран. Проблему, як ґрунтовно закріпитись у Китаї, християнство вирішувало впродовж багатьох століть.

Можливо, найбільший поштовх цій справі дав протестантський місіонерський рух з початку 1800-х і далі. До розвитку християнства (не без діяльності Китайської внутрішньої місії з середини XIX сторіччя) китайські можновладці завжди ставилися підозріло, адже місіонерів, які принесли в країну християнство (особливо його протестантську версію), асоціювали з колоніальними англійськими та французькими загарбниками. І навіть зараз уряду країни подобається характеризувати християнство як релігію чужинців.

Так само і в Росії (щодо протестантських місіонерів)!

– Отже, сьогодні християни в Китаї повинні обрати один з двох шляхів: або насолоджуватись привілеями реєстрації урядом (однак постійно зважати на обмежену тим самим урядом свободу), або відчувати більшу свободу за умов незалежної, але нелегальної діяльності. Тобто християнство в Китаї поділене на зареєстровану церкву, яку називають «Патріотичним рухом трьох автономій» (Three-Self Patriotic Movement), та рух домашніх церков – підпільний, нелегальний. Між оцими двома сферами знаходяться від 80 до 100 мільйонів китайських християн. І розподілені вони украй нерівномірно: у деяких провінціях може бути близько 10% християн, у інших – мізерно мало.

Також помічаю велику різницю у ступені, в якому уряд обмежує діяльність християн. Є регіони, де місцевий уряд діє терпимо або проявляє індиферентність, тому віра може квітнути, перебуваючи у відносній свободі. У інших місцях, де життя більш суворо контролюється чиновниками, майже кожен лідер-християнин опиняється у в’язниці. Церкви зруйновані. Тому так складно робити всяосяжний висновок стосовно християнства у Китаї. Втім, є докази, що тамтешній комуністичний режим вилущив душу Китаю: він знищив конфуціанство, буддизм і, наскільки вистачило сил, християнство. Християни у цьому матеріалістичному суспільстві, охопленому духовним голодом, – меншість.

У XIX сторіччі Велика Британія була геополітичним гегемоном: Британська імперія домінувала у світі. Цікаво, що саме у цей час, у вікторіанську епоху, квітнув євангельський рух. Останнє сторіччя – американське, і євангеліки досі відносно міцні. Чи можливо, що XXI сторіччя буде належати Китаю? Якщо це так, то зростання християнської меншості у цій наддержаві може стати важливим фактором в історії XXI століття.

Китайці-християни, що живуть по всьому світі («китайська діаспора») по-особливому люблять Китай. Як сказав один з моїх китайських друзів: «Вочевидь, Бог любить китайців. Інакше чому Він зробив їх так багато?».

Кінематограф

Якщо узагальнювати, яке, на вашу думку, ставлення Голлівуду до християнства? Давайте подивимось стрічки з 2016 по 2017 рік?

– Безперечно, у Голлівуді мешкає диспропорційно велика кількість людей з лібертаріанськими та/або «лівими» цінностями. Крім того, там перебуває неспівмірно багато нехристиян. Доволі природньо, що геній Голлівуду – це віддзеркалення сутності культури так, щоби глядач ототожнював себе зі стрічкою. Також кіно перебуває у авангарді суспільних змін, тому воно тяжіє до зсуву культури у більш секулярне й ліберальне.

Однак я вважаю контрпродуктивним масштабне узагальнення з акцентом на те, що, мовляв, Голлівуд створений для перетворення самої Америки. Як і будь яка частина соціуму, він доволі різноманітний, там є режисери, сценаристи та актори-християни. Він створений не для розтління Америка і є потужним інструментом змін культурного характеру. Втім, це і пророчий голос, що ставить під сумнів християнські забобони і поведінку.

Періодично викладаючи курс «Богослов’я кінематографу», я створив базу даних з окремими тематичними блоками. Один із них називається «Сприйняття християн». Таким чином, легко простежити, як Голлівуд малює послідовників Христа. Крім того, стає доволі очевидно, що багато чого у Голлівуді є вторинним, похідним, повторюваним. Приміром, коли ви бачите кіно, в якому євангеліст-благовісник Євангелії малюється лицеміром та перелюбником, це не новина: все це почалось у 1930-х з образу Елмера Ґентрі. Але напочатку була книга, що потім стала стрічкою. Основа книги – дуже негативна розповідь про одного з тодішніх євангелістів на ім’я Білі Санді. Також, на мою думку, деякі люди в Голлівуді не займаються нічим іншим, окрім перегляду інших фільмів. Для них ці стрічки немов склади з сирим матеріалом. Вони не читають книжок, не перетинаються зі звичайними людьми. Вони дивляться кіно! Як результат, оригінальність їхнього уявлення бажає кращого.

А ми, в свою чергу, бачимо циркуляцію негативних ідей навколо віри.

– Так, це може мати циклічний вигляд. Втім, у це вогнище обурення може поступово потрапляти бензин з інших місць – приміром, це тема священиків-педофілів. Тоді чекайте букет стрічок на цю тему. Але зверніть увагу, що моральний тон сучасних голлівудських стрічок (наявність оголених тіл та ін.) ставлять під сумнів саме зсередини, аніж завдяки критиці з боку віруючих.

Люди, які виробляють кіно, віддзеркалюють те, що знають. У той час як в США відвідуваність церков спадає, все менше і менше осіб, зайнятих кінопродукцією, знають християн особисто. Все частіше вони розповідають історії про людей, яких добре не знають. Саме тому (негативні) стереотипи здаються їм більш правдоподібними, бо все менше християн знаходяться в їхньому колі знайомих.

Кілька років тому світ побачив в прямому смислі християнське кіно – натхненні Біллі Гремом «Сходження» (The Climb, 2000 рік) або «Вогнестійкий» (Fireproof, 2008 рік). Чи ризикував хтось зробити потім щось подібне?

– Не пам’ятаю більш свіжих стрічок такого штибу. Великі християнські організації, здається, більше не притримуються цієї стратегії. Також в мене є відчуття, що одна з причин цього – публіка. Публіка, яка йде у кіно, стає все більш і більш витонченою. І це те, що виштовхує «християнське» кіно за межі мейнстріму. І що тоді? У найкращому випадку християнські стрічки демонструють у церковних підвалах молоді, однак вони не стають об’єктом інтересу тих, хто платить за квитки.

Єдиний виняток – це фільм «Ісус» (1979 року випуску – О.Г.). Він неймовірно вплинув на світ. В усіх інших випадках краще працювати в контексті самого Голлівуду. Гарний приклад цього – стрічка «Апостол» (1997 року випуску – О.Г.), де помітні серйозні теми стосовно християнства.

Отже, в контексті сучасної культури незалежне християнське кіно не дуже витончене. Йому не довіряють.

У Голлівуді багато знімають на тему штучного інтелекту (ШІ). Ці стрічки міркують над тим, що робить людину людиною. Наприклад, у «Той, хто біжить по лезу 2049» герой зустрічає жінку зі свого минулого, вона є роботом. Чим може Біблія зацікавити на цю тему секулярне суспільство?

– Взагалі тема про те, що є невід’ємно людським, системно з’являється у голлівудських фільмах. Ми істотно відрізняємось від інших видів. Перша стрічка «Blade Runner» сфокусувала увагу на ідеї, чи можна зробити роботів настільки соціальними та освіченими аж до моменту, що вони відчуватимуть все, що відчувають люди. Мені, крім того, здається, що Голлівуд порушує це питання і не проштовхує якусь відповідь. Він підживлює неоднозначність та непевність, однак повертає до самих глядачів питання стосовно людяності.

Втім, одним зі стовпів християнства є переконання, що у людині є трансцендентний вимір, і саме він робить нас унікальними, непідвладними усім аспектам причинності. І ми стверджуємо, що плекаємо людську гідність, а це, у свою чергу, впливає на те, як ми ставимось до інших особистостей. Коли робототехніка, генетичні експерименти, євгеніка і так далі стають загальноприйнятними речами, це християнське свідчення набуває ще більшого значення.

Якби робот під управління ШІ попросив би вас про хрещення, чи сказали б ви «Так»?

– Ні. Бо це не людина. Хрещення є символом приєднання до Христа, Який втілився у людське і Чиє спасіння відкрите для всіх тих, хто розділяє Його людське єство. Використовуючи прикметник «штучний», ви самі відмовились від розмови про справжнє людське.

Що би ви порекомендували українським християнам робити, аби лишитись впливовими у своїй країні?

– Бути прикладом моральної цілісності – риси, яка, здається, щезає у вашій країні. Вірю в те, що на нас як християн покладена відповідальність втілювати і євангельський мандат (це індивідуальне благовістя), і культурний мандат (долучатись до життя громад з метою наближати Царство Боже).

Християни повинні бути невід’ємною частиною суспільство, втім, не за рахунок душі та моральної цілісності. Це означає, що, якщо соціум та культура у значній мірі корумповані, християнам буде складно впливати так, як їм би хотілося. В такому разі для цього впливу їм доведеться піти на моральні компроміси. І тут я одразу подумав про 11-й розділ Послання до євреїв. Цей текст розповідає про давніх святих, яких світ не був вартий. І мені здається, що таких ситуацій зараз чимало.

Однак зусилля жити для Бога і водночас вчиняти благотворний вплив на зіпсований світ – це спроба, яка того варта.

Спілкувався Олексій Гордєєв

Теги: