Караченцев К.: Пане Юрію, я пропоную зосередити нашу увагу на академічному богослов'ї. І, передусім, бажано було б прояснити для широкого загалу саме поняття "теологія"/"богослов'я". Адже почасти поняття "теолог"/"богослов" асоціюються у пересічних громадян або з людиною, яка вивчає релігію взагалі (релігієзнавча галузь), або з людиною, що відвідує духовні навчальні заклади та планує зайнятися проповідницькою чи священицькою діяльністю. І, до речі, чи можемо вважати терміни "теологія" і "богослов'я" синонімами? 

Чорноморець Ю.П.: Ваше питання можна класифікувати як традиційне. Кожні десять років ми спостерігаємо, як філософи вкотре "розпочинають все спочатку", намагаються прояснити поняття "філософії". І хоча тлумачення філософії принципово не змінюється, все ж з'являються нові інтерпретаційні мотиви, які свідчать про ґенезу філософії як такої. Щось подібне простежується і в теологічному просторі.

Теологія як наука відома на європейських теренах з ХІ століття. Філософський, богословський і медичний факультети завжди утворювали базис будь-якого класичного університету. Згодом цю "трійцю" доповнив юридичний факультет. Можна сказати, що змістовне наповнення терміну "богослов'я" постійно ніби балансує між двома полюсами: сферою екзистенційного досвіду Бога (це можуть бути як власні переживання Бога "теологом-пророком", чи досвід Бога певної спільноти, яку представляє богослов); інша сфера презентована філософською теологією, де остання постає частиною філософського дискурсу (йдеться про філософські докази існування Бога, філософський аналіз божественних атрибутів – саме ці проблеми зараз бурхливо обговорюються в західних науково-теологічних колах).

Наразі активно використовуються набутки аналітичної філософії, сучасної логіки для обґрунтування високого рівня ймовірності існування Бога, для з'ясування проблеми божественної благості і справедливості. Тобто йдеться про застосування теоретичного потенціалу аналітичної філософії, логіки до аналізу традиційних християнських концепцій.

Караченцев К.: Ви маєте на увазі праці Річарда Суінберна, Алвіна Плантінги?

Чорноморець Ю.П.: Саме так. В Україні академічне богослов'я представлено двома традиціями. Богослов'я, що розвивається в духовних академіях (попри високий рівень модернізації, воно все ж лишається традиційним), переважно покликане підготувати майбутнього священнослужителя, місіонера, душпастира. В даному контексті актуалізується практична сторона богослов'я.

Інша традиція, більш теоретичного характеру, пов'язана з викладанням теології в університетах. Приміром, при підготовці фахівців з християнської етики, військових капеланів, сімейних психологів, релігійних журналістів. Ці програми підготовки спеціалістів є новими для вітчизняного освітнього простору. Хоча в багатьох країнах дані практики мають тривалу історію. Наприклад, в Сполучених Штатах сама лише православна теологія представлена тридцятьма університетськими кафедрами; є окремі центри з розвитку політичного православного богослов'я. Деякі кафедри створюються спеціально для певного провідного богослова, якого важко уявити собі в стінах традиційної духовної академії, адже ці теологи більшою мірою зосереджуються на дискусіях зі світською наукою.

В сучасних церквах існує тенденція, зосереджена на тому, щоб зробити православ'я, католицизм, протестантизм більш відкритими та діалогічними для українського суспільства. З огляду на це, окремі українські університети допомагають церквам у підготовці "кадрового складу" – кандидатів та докторів богослов'я.

Караченцев К.: Йдеться про підготовку фахівців для пастирської діяльності?

Чорноморець Ю.П.: Не зовсім. Ми, радше, готуємо фахівців, які в подальшому займаються підготовкою пастирів. Богослови, що отримали наукові ступені, мають змогу не лише підвищити державний акредитаційний рівень власних семінарій, але й по-новому переосмисливши власну традицію, модернізувати викладання теології, розробляти нові методологічні стратегії викладу теології в семінаріях.

На засіданнях спеціалізованої вченої ради університету ім. М. Драгоманова захистилася рівна кількість православних і протестантських теологів. Зараз готуються до захисту кілька цікавих праць представників греко-католицької гілки християнства. Напрями практичного богослов'я (релігійні медіа, військове капеланство, душпастирство, сімейне консультування) активно розвиваються на рівні магістерських програм кафедри богослов'я та релігієзнавства університету Драгоманова за активної підтримки протестантського центру "Реаліс". Впровадження цих програм забезпечується переважно іноземними викладачами, що представляють цікаві актуальні курси. Приміром, є курс "Методологія релігійної миротворчості", де викладачі діляться досвідом примирення ворогуючих сторін, які водночас належать до різних релігійних традицій. Військові капелани мають змогу ознайомитися з різними способами побудови діалогу з людьми протилежних поглядів, наприклад. Всі ці навички необхідно випрацьовувати, якщо ми плануємо цивілізаційний сценарій примирення.

Караченцев К.: Якщо брати кафедру богослов'я та релігієзнавства університету Драгоманова, чи можна говорити про певний "вододіл" між цими двома галузями в межах однієї кафедри?

Чорноморець Ю.П.: Звісно, що ці дві галузі варто розмежовувати. Осердям релігієзнавства є філософія релігії, що доповнюється соціологією та історією релігії. Наразі релігієзнавчі дослідження починають носити все більш практичний характер: релігія і гендер, релігія і медіа, релігія і комунікація в суспільстві. Релігієзнавство починає тяжіти до конкретики. На мою думку, сьогодні бракує теоретичних релігієзнавчих праць, які б з філософських позицій аналізували сучасний розвиток і здобутки теології. Хоча окремі спроби були представлені дисертаційними дослідженнями, де аналізувалася теологія Майдану, ідеологія відкритого православ'я. Можна сказати, що релігієзнавство виступає таким собі стороннім критиком теології, стимулюючи її верифікувати власну аргументацію, розробляти нові методологічні стратегії. Саме релігієзнавці спонукають українських теологів застосовувати методи постметафізичного аналізу, зокрема, наративний аналіз, який розвивається в сучасній біблеїстиці. Теологи, таким чином, переосмислюють власні конфесійні й міжконфесійні наративи.

Караченцев К.: Наскільки правомірним є надання теології статусу науки? Чим мотивується і яка ціль надання теології наукового статусу?

Чорноморець Ю.П.: Теологія, як правило, інспірована особистим досвідом переживання Бога, що прагне свого оприлюднення, подальшої аргументації та верифікації. З цією метою вона всіляко звертається до різногалузевих (як природничо-наукових, так і гуманітарних) наукових здобутків що, власне, і надає їй статусу науки. Теологія, маючи ірраціональне ядро (віру в Бога), постійно шукає шляхів раціонального обґрунтування та аргументації цієї віри. Богословські інтуїції, текстуально засвідчені у вигляді наукових текстів, можуть стати предметом дискусії. Теологія багато в чому наслідує в цьому відношенні філософію. На думку відомого Анрі Бегсона, філософ постійно прояснює першопочаткові інтуїції, знаходить їхнє підтвердження чи змінює їх. Але все обов'язково починається з особистої історії. Наведу кілька прикладів. У 2018 році у нас захищався, я б сказав, класик баптистського богослов'я Сергій Вікторович Санніков. Йому вдалося обґрунтувати існування баптистського сакраменталізму щодо інтерпретації таїнств. Потрібно сказати, православні та католицькі брати вважають, що під час таїнств обов'язковою є певна присутність Бога, але цю позицію поділяють не всі протестанти. У Саннікова була інтуїція, що такі таїнства як хрещення, преломлення хліба є не лише загальними символами, які дані через Святе Письмо, і тому їх слід виконувати. Він розпочав вивчення феноменології таїнств, а також ґрунтовно досліджував, власне, баптистську традицію і знайшов підтвердження своєї інтуїції. Виявилося, що британські професори також готували збірку, присвячену баптистському сакраменталізму таїнств. Наразі Сергій Вікторович разом з британськими колегами випустили третій том книги, присвяченій питанню баптистського сакраменталізму. Матеріали Саннікова стосувалися аналізу цього питання в східноєвропейському контексті.

Щодо п'ятидесятницької традиції, то такі науковці як Михайло Мокієнко, Віталій Гура досить успішно простежили вплив представників західних протестантських церков на п'ятидесятницький рух в колишньому Радянському Союзі. Хоча буквально донедавна в протестантських колах переважала думка, що п'ятидесятники вихідці з Радянського Союзу були особливою спільнотою, містично натхненною, яка розвивалася окремо від світового баптизму. Був піднятий цілий масив архівних матеріалів, де є свідчення про потужний вплив американського п'ятидесятництва на українське п'ятидесятництво, що формувалося після Першої світової війни.

Такого типу дисертаційні роботи дозволяють переосмислити окремі конфесійні традиції, що розвивалися на пострадянському просторі загалом і в нашій державі зокрема, та показати їхній зв'язок з концепціями відповідних конфесій у західному світі. У такий спосіб відкривається факт універсальності конфесійних концепцій східного і західного регіонів, а отже, відкривається простір для подальшого плідного діалогу українських спільнот з протестантською світовою спільнотою.

Караченцев К.: Думаю, що тут також можна згадати інтуїції Олександра Філоненка.

Чорноморець Ю.П.: Безумовно. Пан Олександр досить давно займається дослідженням значимості особистості в житті релігійної спільноти. Він вивчає цю проблему не лише в загально релігійному контексті, але й в перспективі цивілізаційного поступу загалом. Олександр Філоненко обстоює тезу: "щоб бути представником будь-якої християнської конфесії, потрібно спочатку стати "людиною".

Також хочу відзначити, що в докторській дисертації Романа Соловія (який став першим доктором богослов'я, що захистив роботу в Україні за спеціальністю 09.00.14 в 2017 році), присвяченій темі виникаючої Церкви, йдеться про те, що поступово традиційне протистояння фундаменталістських (консервативних) та ліберальних теологів відходить в минуле. Богослов починає виступати як той, хто осмислює небувалу загальну антропологічну кризу. Відповідно, постконсерватизм і постлібералізм в теології виявляються надзвичайно близькими у багатьох положеннях. Це є об'єктивним процесом. Теологи різних конфесій доходять спільної думки, що релігійні спільноти та релігійні традиції не просто завжди існують, а постійно відновлюються. Причому відновлюються тією мірою, якою вказують на есхатологічне майбутнє. "Оживає", я б сказав, велика православна ідея Шмемана про те, що Царство Боже приходить до нас із майбутнього і Церква з'являється там, де проходять великі різноконфесійні християнські зібрання. На Заході існує навіть такий екуменічний рух "Виникаюча Церква". Хоча зараз він має певні негативні форми вияву, в минулому його неоконсерватизм проявлявся в тому, що протестанти під час служб використовували православні ікони, католицьку музику. Дійшла справа навіть до протестантського чернецтва, що суперечить положенням Лютера, в принципі. Всі ці явища свідчать про те, що оновлення традиції може набути досить незвичних форм. Оновлює традицію саме людина, що постійно приймає виклики своїй "людяності". Утверджуючись щоразу в певній традиції, людина стверджується, передусім, як така. А бути людиною, як бачимо, з кожним днем стає все важче. Те саме можна сказати про військових капеланів, служіння яких через ситуацію з військовими конфліктами лише ускладнюється з роками, і їм доводиться шукати той духовний ресурс, що дозволив би продовжувати їх діяльність. Саме в цьому контексті неабиякого значення набуває теологія, що дозволяє "перевідкрити" власну традицію для себе в певному діалогічному, екуменічному руслі.

Караченцев К.: Я хотів би уточнити ще такий момент. Коли ми говоримо про академічне богослів'я, кафедру богослов'я в університеті, то йдеться саме про християнську традицію?

Чорноморець Ю.П.: Переважно так. Але зокрема на базі кафедри богослов'я та релігієзнавства університету Драгоманова є спеціалісти з ісламського богослов'я. Порівняно з іншими закладами (Острозька академія, Чернівецький університет, УКУ) ми більшою мірою відкриті до полірелігійної теології. Функціонування спеціалізованої вченої ради з релігієзнавства та богослов'я на базі університету імені М.П. Драгоманова зобов'язує до формування колективу науковців – фахівців у теології різних конфесій та релігій.

Караченцев К.: Чи зміг би я, приміром, захистити дисертацію з православної тематики в Українському католицькому університеті (УКУ)?

Чорноморець Ю.П.: Справа в тім, що на базі УКУ немає спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій, хоча навчання в аспірантурі університетом забезпечується. Я б назвав це явище "хворобою молодої бюрократії", коли навчальний заклад водночас прагне дотримуватися вимог українського законодавства та впроваджувати західні стадарти. Тому такі відомі професори УКУ як Роман Завійський, Марія Горяча, Михайло Черенков є членами нашої вченої ради.

Караченцев К.: А чим взагалі займається новітня теологія сьогодні? Які ще напрями діяльності, окрім академічного богослів'я, можна перерахувати?

Чорноморець Ю.П.: По-перше, варто наголосити на розвитку біблійної герменевтики, яка значною мірою зумовлена так званим "лінгвістичним поворотом", герменевтичними набутками Ганса Гадамера та Поля Рікера. Переважно протестантські теологи звернули увагу на те, що текст Біблії не варто розглядати як збірник постулатів для конфесійного богослов'я та правил християнського співжиття. Біблійні тексти почали розглядатися через призму наративів, як поетичний метанаратив, де йдеться про окремі історії боротьби добра і зла, випробувань, перемогу добра, завдяки чудесному втручанню. Поетична структура Біблії дозволяє проявитися численним хіазмам, які вказують на "переплетення" в біблійному тексті: кінець одного тексту відсилає до початку іншого, перегукуються теми певних окремих частин (першої й останньої, другої і передостанньої); віднаходиться текст, що уособлює точку перетину рівновіддалених частин тексту (як, приміром, старозавітний перехід ізраїльського народу крізь Червоне море і ходіння Христа по водах в Євангелії від Іоанна). Керуючись методологією наративного аналізу Біблії, враховуючи тонкощі і специфіку біблійних перекладів, теологи мають змогу по-іншому подивитися на проблеми людської цілісності в Писанні.

Варто відзначити останні, не побоюсь цього слова, революційні роботи Ігоря Вікторовича Кірсберга, присвячені поняттю "життя" у давніх євреїв та у ранніх християн. Західний автор Мішель Анрі також за допомогою феноменології розглядає проблему розгортання цілісного людського життя перед "поглядом Бога". Бог при цьому розуміється не як грізний чи справедливий суддя, а як надлишок життя. Розробки в цьому напрямі пов'язані з постсекулярними процесами, працями Жака Дерріда, Жана Люка Маріона.

Останнім часом у світській філософії спостерігається ріст зацікавленості релігійної тематикою. На мою думку, ці тенденції значною мірою актуалізувалися завдяки зусиллям французьких феноменологів, які в своїх філософських розмислах почали використовувати поняття традиційні для християнської теології. Таким чином філософія, рухаючись власним шляхом, виходить на теологічну проблематику. Це збагатило саму філософію. А для теології ці процеси відкрили нові методологічні перспективи розвитку.

Поряд з цим відбувається переосмислення традиційних релігійних доктрин. Наприклад, Рене Жерар, який відстежує проблеми насилля в Біблії, приходить до висновку, що Бог залишається на боці жертви. З 1970-го року започатковується новий напрям феноменології ненасилля. Наразі питання ненасильницького спротиву є досить актуальними з огляду на соціально-політичні процеси, що відбуваються не лише в нашій, а й у багатьох інших країнах світу. Буквально вчора в УКУ стартував семінар, присвячений темі ненасильницького спротиву, де аналізувався християнський досвід і досвід Індії.

Фактично на сьогодні теологія дійшла висновку, що має враховувати постметафізичні теорії розвитку людини і суспільства, а не підганяти діяльність спільнот чи окремих особистостей під фрейми основних конфесійних теологій. Все рідше (і це стосується не лише теології як науки) науковці можуть простежувати "чисті форми" чи елементи конкретних явищ. Ми живемо в добу тотального синкретизму. Все частіше можна спостерігати, як досвід релігійних общин органічно реалізується в соціальних практиках. І, на перший погляд, речі релігійні за своєю суттю, глибоко пов'язані з особистісною вірою, видаються природніми атрибутами повсякденного життя того чи іншого суспільства. Вибудовування посткапіталістичних відношень часто співзвучне християнському принципу любові, ненасилля, взаємному даруванню.

Як ми вже згадували на початку передачі, на новітню теологію значною мірою вплинула аналітична філософія, логіка. Це дало змогу теології подивитися на проблеми душі, Бога в світлі теорії розгортання можливих світів.

Караченцев К.: А чи не здається Вам, що в контексті аналітичної філософії, теологія дещо відходить від авторитету Святого Письма, певних конфесійних догматів, можливо?

Чорноморець Ю.П.: Справа в тім, що аналітична теологія, так би мовити, досліджує рівень аргументованості авторитету Священних текстів, в тому числі й постанов Соборів, традиції загалом. Всі процедури аналітичної теології вибудовуються на принципі раціонального обґрунтування тих чи інших положень, теорій.

Основна відмінність аналітичної філософії релігії, аналітичної теології від герменевтичного і феноменологічного напрямів філософствування полягає у різному розумінні поняття "раціональності". В межах аналітичної традиції богословствування раціональність обмежується сферою суджень, підпорядкованих строгим логічним законам. В межах традиції континентальної теології, яка широко апелює до герменевтики, феноменології (це і католицьке богослов'я Маріона, і православне богослов'я Харта, Мануссакіса, і протестантське богослов'я Ваттімо, Капуто), лежить широке розуміння раціональності. Поняття раціональності в межах концепцій всіх цих авторів не обмежується сферою суджень, а й включає різнопланові інтуїції (інтелектуальну, духовну, етичну), які здійснюються в герменевтичних актах розуміння. Мені здається, що аналітична традиція недооцінює герменевтичну природу людини, постійний процес її самовитлумачення.

В межах загального антропологічного проекту відновлення людини більш пріоритетною мені видається герменевично-феноменологічна версія розвитку теології. Адже цей напрям дозволяє подолати проріз між теологією і філософією, який з необхідністю присутній в аналітичній традиції. Це, в свою чергу, дозволяє вибудовувати цілісні, світоглядні концепції теології. Беручи будь-якого представника феноменологічно-герменевтичного напряму в теології, важко сказати, де в цьому досліднику закінчується філософ і починається теолог чи навпаки.

Караченцев К.: Можна сказати, що це приклад повернення до самих витоків, коли філософія і теологія розвивалися, тісно взаємопереплітаючись.

Чорноморець Ю.П.: Дійсно, ще з часів античності теологія була своєрідною вершиною філософського дискурсу, увінчувала його. Потім цю філософсько-теологічну "симфонію" ми можемо простежувати в добу західноєвропейського Середньовіччя. Широке тлумачення розуму дозволяє зблизити філософію і теологію вже в ХХІ столітті. Багатолітнє суперництво теології та філософії за статус певної метатеорії сьогодні, можна сказати, відступило на другий план. Спільним проблемним полем для обох стала антропологічна тематика. Саме проблема людини як такої, проблеми співжиття людей цікавлять сьогодні філософію і теологію рівною мірою. Я б сказав, що ми знову переживаємо "добу Томи Аквінського". Наприклад, в окремих працях Девіда Бентлі Харта (сучасного християнського теолога світової величини) можна зустріти настільки переконливу і тонку критику помилок Левінаса, що це просто вражає. Тобто окремі зразки теологічної літератури можуть цілком скласти достойну конкуренцію філософським трактатам.

Караченцев К.: А якщо говорити про саму мету теології як такої, то що це може бути? Пізнання Бога чи щось іще?

Чорноморець Ю.П.: Я вже говорив про те, що теологією займаються, як правило, за покликанням. Це річ, пов'язана більшою мірою не з професійною реалізацією, а зі світоглядними питаннями, способом буття конкретного богослова. На особистісному рівні теолог завжди залишається герменевтом для себе і пророком для релігійної спільноти, до якої він належить. Богослов по суті "перевідкриває" традицію для спільноти.

Продовження розмови див. у наступній публікації – «На богословському рівні католицизм, православ'я і протестантизм дуже зблизилися»

Теги: