55-річний українець Путилін народився у Харкові та прийняв іслам у 1996 році. Зараз він очолює харківську мусульманську громаду “Милість” (у складі Духовного управління мусульман України “УММА” (ДУМУ “УММА”). Виховує двох синів (24 та 17 років).
“Релігія в Україні” поговорила з військовим капеланом про зародження мусульманського капеланства в Україні, мотивацію прихильників ісламу йти воювати за Україну та прогрес у створенні професійної Служби військового капеланства.
- Мураде, до 2014 року серед мусульман були якісь рухи в бік військового капеланства?
- Ні. Ми навіть не розглядали цей сегмент. Бо мусульмани здебільшого ведуть прихований спосіб життя. Ми меншина, яку й досі іноді розглядають як “терористичний суб’єкт”. А з владою завжди були напружені взаємини, і нас ніколи нікуди не пускали (і до ЗСУ тим більше). І все було в руках Московського патріархату.
Коли ж почалась Революція гідності, ми побачили, як мусульмани-українці приєднались до протестів разом зі своїми сім’ями. З того моменту мусульмани почали активніше вливатись в український соціум. Війна з Росією лише прискорила цю тенденцію.
- У грудні 2015 року шейх Саїд Ісмагілов дав газеті “День” інтерв’ю, де сказав: “Навесні 2014 року ми зіткнулися з цією проблемою, коли на полі бою загинув мусульманин, який воював у складі батальйону «Айдар». Хтось мав поїхати на передову й виконати всі необхідні мусульманські обряди”. Як його ім’я? Яке продовження мала ця історія?
- На той момент наша капеланська служба ще не сформувалась. Цей хлопець - я не пам’ятаю його прізвище та ім’я - був або з Дніпра, або з Харкова, служив у добробаті. Після його загибелі взимку 2015 року його рештки мали привезти у лікарню Мечникова в Дніпрі. Я подзвонив тамтешньому імаму, щоби він поїхав і помив загиблого за мусульманським звичаєм. Бійця поховали в Дніпрі. Після цього випадку ми зрозуміли, що маємо працювати системно.
Ми також почали фіксувати кількість загиблих мусульман. В той час я завів спеціальний зошит для цього.
На щастя, кількість полеглих невисока - Іса Мунаєв (командир батальйону ім. Дж. Дудаєва - О.Г.), Шаміль Румигін, Тімур Юлдашев (“Донбас”) та позивний “Шах” з “Правого сектора”. Кілька людей.
- При загибелі мусульманина капелан намагається вивезти його на батьківщину чи поховати на місці?
- Поховати на місці. Приклад: Семьон (Шаміль) Румигін, контрактник з 25 (окремої повітрянодесантної - О.Г.) бригади. В мене з ним були тісні взаємини. Втім, про те, що він є мусульманином, не знав навіть капелан того військового підрозділу. Зрештою, його поховали на дніпровському мусульманському кладовищі, поряд з Аміною (Окуєвою; загинула 30 жовтня 2017 - О.Г.) та Ісою Мунаєвим.
Я цю історію подеколи розповідаю бійцям-мусульманам, щоби вони публічно освідчувались як послідовники ісламу. Адже чимало мусульман приховували те, що воюють в лавах ЗСУ. Інакше їх поховають у звичайний, нерелігійний спосіб.
У теорії ми намагаємось чинити поховання там, де до могили загиблого матимуть доступ його батьки та/або родичі.
- Про яку кількість капеланів-імамів у ЗСУ йдеться?
- Загалом, нас вісім. Я, Алі, Абдула (Євген Глущенко, імам мечеті в Дніпрі) і Тимур Берінза, імам з Сєвєродонецька. Це постійний капеланський склад. До складу групи, зокрема, входить Саїд Ісмагілов (очільник ДУМУ “УММА” - О.Г.), який виїжджає час від часу. Коли у 2015 році загинув той боєць-мусульманин, про якого я розповідав раніше, ми вирішили організувати військову капеланську службу. Адже ми розуміли, що на передовій воювали й мусульмани. Хтось з капеланів постійно виїжджав на передову, хтось працював на місці. Тих, хто весь час їздив на фронт і проводив там богослужіння, приблизно 5 людей.
На жаль, мусульман ця війна теж розділила - як і українців, власне. Хтось підтримує ООС/АТО (“це наша війна”), хтось не підтримує (“це не наша війна”).
- На початку квітня 2015-го той самий Ісмагілов, який, наскільки я розумію, є медійним обличчям мусульманського військового капеланства України (але не тільки), заявив виданню “Главком”, що “у військових частинах від одного-двох до двадцяти мусульман. За останніми даними, до ротації ми знали про більше 100 осіб”. Наскільки змінився порядок цифр?
- Нині кількість вища. Восени разом з Ісмагіловим ми їздили до 34 бригади (34-й окремий мотопіхотний батальйон - О.Г.), щоби нагородити хлопців. Їх було зо 70. І це тільки в цьому підрозділі!
Мусульмани є у 128 бригаді (128-ма окрема гірсько-штурмова бригада - О.Г.), у розвідувальних батальйонах, 80-й (окремій десантно-штурмовій - О.Г.) та 14 (окремій механізованій - О.Г.) бригадах. Отже, навіть понад 100.
- А бійці-кримські татари? В одному з ефірів на “Громадському” Ісмагілов сказав, що «для кримських татар небезпечно казати, що їхній син або чоловік служить у складі ЗСУ, тому вони це приховують, через це в нас, на жаль, немає статистики». Скільки їх у ЗСУ? Ця цитата стосується Криму чи окупованих територій теж?
- Відразу можу сказати, що тільки у ЗСУ їх 70-80. А ще є прикордонники та Нацгвардія, з якими ми працюємо несистематично, тільки якщо ми дізнаємось про мусульман, що там служать. Але, звісно, мусульман більше.
Робота з кримськими татарами відбувається доволі несистемно, адже, коли в 2018 році відбувся перехід на капеланство за штатними посадами, мусульманам не виділили жодного місця. Я навіть зустрічався з заступником начальника Генштабу по морально-психологічному забезпеченню Олегом Грунтковським, однак він сказав, що мусульмани в ЗСУ є, але їх по суті немає.
Ну а як ви уявляєте мусульманина-капелана, приміром, у батальйоні, де немає жодного мусульманина? Що там йому робити? Хто до нього прийде? Тим більше що в очах військових робота капелана дорівнює діяльності “замполіта”. Я Грунтковському запропонував укласти зі мною трирічний контракт, хоча мені вже за 50. Вирішувати це питання мав Віктор Муженко (головнокомандувач ЗСУ з липня 2014 по травень 2019 - О.Г.). Зрештою, таку схему організувати нам не вдалось. Зараз дуже чекаємо ухвалення законопроєкту про капеланство, у розробці якого ми брали активну участь (всім іншим мусульманським об’єднанням він був нецікавий).
- А що він вам дасть?
- Для мусульман буде щонайменше 5 місць. Завдяки цьому ми можемо охопити всі 4 оперативно-тактичні угруповання (ОТУ). Кожен з капеланів буде в змозі обслужити і пункти постійної дислокації, і бригади на виїзді.
Крім того, армія відмовиться від капеланів на штатних посадах. Буде спеціальна служба, у якій капелани матимуть посаду. Таким чином, ми наблизимось до західних моделей.
- У “військові” роки скільки у вас було подорожей на схід?
- Багато. Обов’язково щонайменше раз на місяць. Іноді - 2-3. Справа у тому, що я живу в Харкові. До Сєверодонецька їхати 3 години. А далі - Айдар, Щастя, Кримське, Муратове… Проїхав 160 км, і ми вже у Слов’янську. Особливо часто їздимо до батальйону ім. Шейха Мансура. Виїхати не проблема - головне, щоби був попит на капелана. Загалом, інтенсивно ми почали їздити з 2015 року, а з 2016-го - як офіційні представники Управління військового капеланства мусульман України, створеного у 2015-му.
Саїд їздив постійно їздив на передову в 2015-2017 роках. Зараз лише час від часу.
- Окрім духовної підтримки, ви надавали ще й матеріальну допомогу, вірно?
- На початку - так, особливо обмундирування. Почали ми взагалі з “Правого сектора” та батальйону “Дніпро”. Там теж були практикуючі мусульмани. Багато возили халяльного харчування - м’ясо, тушонку, ковбасу, консерви. До речі, цю проблему з їжею в ЗСУ так і не вирішили. Але, на щастя, “на місцях” у крамницях продається халяльна курятина, хлопці готують з неї.
У 2014-2016 роках в наших спільнотах збиралась гуманітарка - і не тільки для воїнів-мусульман. Зокрема, харчували у 2015-2015 роках Південний блокпост у Харкові. Годували і цивільних, і військових. Останнім привозили крупи, рис та одяг.
Цю роботу припинили робити влітку 2016 року (з відстрочкою для добробатів, навіть до 2018 року у випадку “Правого сектора”). Загалом, з 2018 року масштабне підвезення провіанту та амуніції припинилось.
- Чи є капелани-мусульмани в інших структурах оборони та безпеки (Нацгвардія, Нацполіція, медичні установи та в’язниці)? Якщо так, скільки їх там? Чи можна взагалі говорити про медичне чи пенітенціарне мусульманське капеланство?
- Наші військові капелани займаються і цим також. З 2014 року робота лише інтенсифікувалась. Приміром, у Харківському Військово-медичному шпиталі ми з 2017 року опікуємось психіатричним відділенням: наші дівчата відвідують хворих час від часу. У 18-й в’язниці на Холодній горі у 2011-му ми відкрили мечеть. Але ми чітко розуміємо, що Україна - християнська держава, тому великої кількості медичних та в’язничних капеланів-мусульман не потрібно.
Хліб та Коран
З самого початку російсько-української війни ДУМУ “УММА” концентрувалось на допомозі ЗСУ та добробатам. Доставляли харчі, медикаменти та одяг. Бійці-мусульмани виявились розпорошеними по всій території тодішньої АТО (у ЗСУ та добробатах). Тому військових капеланів-мусульман закріпили за округами. Коли відбувалась ротація, військовослужбовці-мусульмани повертались разом зі своїми побратимами до ППД. В інтерв’ю газеті “День” на початку грудня 2015 року Саїд Ісмагілов казав лише про трьох військових капеланів. Якщо мусульманин потребував допомоги або зазнав поранення, до нього вирушав імам, який працював з психологічними проблемами бійця.
- Часом було, що на весь підрозділ - один послідовник Мухаммада. Крім того, ми, військові капелани, завжди намагаємось сполучити бійців-мусульман з місцевими спільнотами й тамтешніми імамами, щоби вони могли приїжджати на п’ятничні молитви, поїсти, поспілкуватись. Принаймні, спільноти ДУМУ “УММА” є у Бахмуті, Краматорську, Костянтинівці, Слов’янську та Сєвєродонецьку. Джума-намаз (обов’язкова колективна молитва мусульман у п’ятницю - О.Г.) проводимо просто на позиціях, читаємо разом Коран. Українська мусульманська спільнота допомагає нам фінансами та продовольством.
Проблеми бувають й тоді, коли наші вірні не ідентифікують себе. Приклад: у Муратовому Луганської області в 2016-2017 роках відбувались інтенсивні бойові дії. Одного разу я приїхав до тамтешньої військової частини з протестантами. Там вже були капелани-протестанти, які перебували з воїнами вже близько місяця. Коли військовослужбовці вишикувались, я публічно спитав, чи є серед них мусульмани. Мені з жартами відповіли, що таких тут не водиться. Коли ж ми вже попрощались з військовослужбовцями й пішли до автівок, до мене підійшов хлопець і зізнався, що є мусульманином. Я спитав, чого він не визнав це публічно. Він відповів: “Знаєте, я тут з хлопцями і палю, і можу “накатити”, і їм що завгодно. Я нікому не кажу, що є мусульманином”. Це стандартний шаблон поведінки багатьох наших віруючих, які служили в армії. Таких ситуацій було багато: кличуть “Васю”, а це, виявляється, “Вахід”. І, напевно, лише останні 2-3 роки наші вірні почали якось визначати себе відкрито.
- Все, про що ви вище казали, стосується тільки служіння ДУМУ “УММА” чи українського мусульманства в цілому – Духовного управління мусульман України (ДУМУ) та Духовного управління мусульман Криму (ДУМК)?
- Тільки ДУМУ “УММА”. Тому що більше нікого не має.
- Ви маєте на увазі, що немає запиту від вищого керівництва чи немає служителів-капеланів?
- Немає капеланів: ніхто цим не займався раніше та не хоче займатись зараз.
- Чому такий status quo у ДУМУ - відносно зрозуміло. Тут і Ліван, і зв’язки з Росією. Це як мусульманський Московський патріархат. А чому ви так кажете про управління кримських мусульман? Чому це нецікаво, з ваших слів, керівнику ДУМК Айдеру Рустемову?
- Попри те що чимало кримських татар воюють в лавах ЗСУ (навіть є 34 батальйон у складі Новоолексіївської 57 бригади, де понад 100 кримських татар та багато українців-мусульман), прозорої діяльності ДУМК у ЗСУ немає. Імовірно, це пов’язане з тим, що війна теж поділила кримських татар. І позиція керівництва теж не така однозначна. Тому досі в ДУМК немає жодного військового капелана. А навіть волонтерів від цього Управління згадати не можу.
Якою є доля батальйону «Крим» і чи складався він лише з кримських татар?
Загалом, в мене гарні дружні взаємини з Ісою Акаєвим. Батальйон існував лише у 2014 році. Пройшов Савур-Могилу та інші місця. Я познайомився з ними, коли вони вже розпалися. Зараз бійці компактно проживають у Вінницькій області.
Підрозділ складався не лише з кримських татар. Там були і мусульмани, і немусульмани. Вони планували влитись у ЗСУ як окремий батальйон. Але армійські підрозділи не формуються на основі релігійних або етнічних відзнак. Тому їм не дозволили. Втім, мені здається, що вони дуже чекають, коли почнеться звільнення Криму.
Так само й батальйон імені Д. Дудаєва. В нас були гарні стосунки з Аміною та Адамом (Осмаєвим; чоловік А. Окуєвої та керівник батальйону ім. Д. Дудаєва - О.Г.). Там були не тільки чеченці (але кістяк - з них). Там питання було не в релігійній чи національній ознаці.
Нині діючий батальйон Шейха Мансура - чеченський. Їх база - у районі Маріуполя. З 2015 року постійно воюють у південному напрямку - Водяне, Широкине. Комбат - чеченець, але там і українці, і грузини, і росіяни, і узбеки. І різних віросповідань.
Діти Авраамічної традиції у ЗСУ
- Не можу не згадати ще одну тезу з інтерв’ю Саїда Ісмагілова “Главкому”: він заявив, що “налагодити зв'язок із ними нам допомагають капелани з християнських церков, які постійно там служать. Вони й повідомляють нам, що в такому-то батальйоні, у такій-то військовій частині є стільки-то мусульман. Через таких капеланів надсилаємо у частини молитовну літературу і примірники Корану для того, щоб військові могли молитися”. Чи працює цей механізм зараз?
- Так. В українському капеланстві майже немає прозелітизму, коли один капелан, знайшовши прихильника іншої релігії, намагається його навернути в свою віру. У нас, капеланів-мусульман, дуже міцні взаємини з капеланами-християнами. Вірянин має право на підтримку “свого” капелана. Не один і не два рази християни запрошували мене у підрозділ для роботи з воїнами-мусульманами.
Приміром, нещодавно дзвонив мені Олександр Решетнік зі Слов’янська, дав мені контакти військовослужбовця-мусульманина, який служить поблизу Трьохізбенки.
- Чи є тертя з протестантами, яким на початку війни закидали, що вони “благовістять” усім - і православним, і мусульманам?
- Ні, в нас добрі взаємини. Ми з багатьма протестантами - Геннадієм Лисенком, Олександром Решетніковим - не один раз виїздили на спільні служіння. Спочатку відвідували християн, а потім - навідувались до мусульманських батальйонів.
Якщо переді мною - віруюча людина, то хто я, щоби йому розповідати, що моя віра найкраща? Це геть неправильний підхід! Мені простіше знайти його капелана, і хай вони спілкуються. Навіщо мені когось переконувати?
Там, на війні, було кілька випадків, коли люди приймали іслам. І рядові, і офіцери (від ротних до полковників).
- Чи мали місце конфлікти з представниками УПЦ МП?
В нас ні з ким не було конфліктів. Адже ми, капелани-мусульмани, не перебуваємо у жодній офіційній структурі. Ми - волонтери. А з капеланами з інших конфесій в нас немає жодних проблем. І, якби вони виникли, ми б їх швидко вирішили. Інші конфесії запрошують нас на різні профільні заходи й конференції, а Міноборони - на обговорення профільного проєкту закону. З мусульман присутні лише ми - через те, що ніхто інший не захотів цим займатись. Чому цим не зайнялось ДУМУ? Бо в кожної конфесії є своє бачення. Це ми розуміємо, що українці - наш народ, якому ми маємо допомагати та захищати. Це наша країна, наш народ, наша територія. Водночас чимало інших мусульманських структур вважають, що цього не потрібно робити. Чимало з них - не українці (лівійці, пакистанці), тому з Україною себе не асоціюють.
- Чи може не імам, «мирянин», бути капеланом у ЗСУ (як, наприклад, іноді практикується серед протестантів)?
- Теоретично, так. В ісламі проведення релігійних церемоній дозволяється будь-якому мусульманину, який знає мінімум релігії та практикує віру. Він може відвідати підрозділ, поспілкуватись та помолитись (прочитати дуа, тобто звернутись до Бога). Навіть, якщо загинув воїн-мусульманин, його одновірець-”мирянин” може вчинити омовіння та його поховати.
- У чому відмінність імама-капелана та мирянина-капелана?
- Критичних відмінностей немає. Тут питання, хто з них краще зможе допомогти військовому, наприклад, побороти Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і згадати про його релігійні коріння.
Навіщо ми. Навіщо вони
- Коли мусульманин вступав у добробат або лави ЗСУ, чи була в нього релігійна мотивація? Я маю на увазі, чи мав мусульманський воїн виконувати заповідь з Корану боротись зі злом через боротьбу з окупантом ОРДЛО?
- Відверто скажу, що на фронті ми зрідка бачили хлопців, які активно практикували іслам. Деякі були пасивними, тому що не знали, як це робити. Приклад: знаю одного кримського татарина з 2015 року, він служив снайпером у “Донбасі”. Я багато разів до нього приїздив, але він поводився відсторонено. А нещодавно він зізнався, що навіть не вміє молитись.
Якщо узагальнити, в таких мусульман мінімальна духовна мотивація. Воювати їх штовхають націоналістичні мотиви або біль через територіальні втрати (Крим).
Практикуючі воїни-мусульмани поводять себе по-іншому. В них на першому місці стоїть поняття “джигад” - боротьба зі своїми страстями. Вони вважають, що як мусульмани вони мають підтримувати навіть немусульман.
Моя мета як капелана - щоби воїн був стабільною психологічною одиницею в ЗСУ. І такою вона може бути, якщо всередині матиме міцний дух.
Мотивація мусульман, які постійно виконують вимоги релігії, така: вони думають про звільнення території. Вони захищають землю, яку їм дав Бог. Є такий хадіс: прийшла людина до Мухаммада і каже, що його сусід хоче забрати в нього землю. “Не віддавай”. - “Так він же буде зі мною воювати”. - “Воюй”. - “Але ж він мене вб’є”. - “Якщо тебе вб’ють, потрапиш до раю. Якщо загине він, він потрапить до пекла”. Мусульмани, які практикують, знають, що ті, хто відібрали в них землю, відібрали те, що дано їм Богом у користування. В цих бійців мотивація воювати більш глибока, релігійна. Бо ми знаємо, що ворог, який переміг, обов’язково нав’язуватиме свою політику, у тому числі релігійну. Перефразуючи Джохара Дудаєва, “сьогоднішня трусливість батьків обернеться рабством їх дітей”.
Особисто моя мотивація - перемога України та допомога мусульманам, які за неї воюють у будь-якій спосіб.
Мотивація воювати в кримських татар - і повернення землі та майна, і боротьба зі злом у вигляді російських окупантів. Але у новонавернених мусульман та не кримських татар - мотивація більш релігійна.
- Хотів би поговорити про мусульман, що воюють за російські інтереси. Відомо, що більшість із них - це громадяни України і мешканці Північного Кавказу. Є дехто з Середньої Азії й, зокрема, із Таджикистану. Саїд Ісмагілов у квітні 2015 року визнавав: “Вони про це відверто кажуть, записують ролики і викладають на YouTube, не приховуючи того, звідки вони. Є також азербайджанці, минулого року загинули араби, які, можливо, були найманцями і воювали за самопроголошені республіки”. Яке теологічне обґрунтування вони мають? Яка частина мусульманського богослів’я дозволяє їм брати участь в інтервенції, адже вони чудово розуміють, що ОРДіЛО - це наслідок інтервенції.
- Жодного богословського обґрунтування на Корані чи сунні. В ісламі є таке поняття, як зульм, “утиск”. Росія в цьому конфлікті виступає як гнобитель, і люди, які слідують за цією ідеологією, є на боці гнобителя.
В основному, воювати їдуть люди, охочі до “довгого рубля”.
Наведу цікавий приклад зі свого життя. У Харкові є Холодногірська виправна колонія №18. Десь у 2010-2011 роках ми відкрили в установі мечеть, бо там було багато ув’язнених мусульман. Був там один хлопець-мусульманин з Луганської області. Ще до війни з РФ він звільнився та повернувся на батьківщину. Десь у 2017-2018 роках він мені зателефонував. Під час розмови розповів, що воює у “ЛНР”. “Так ти ж тоді зрадник”. - “А що мені було робити, десь потрібно ж було гроші отримувати”. - “Так чому ж ти до України не приїхав?”. Тобто мотивація - просто потрібні гроші, абсолютно нерелігійна.
У 2014 році до України приїхали кадирівці, але, коли у Донецькому аеропорту вони понесли суттєві втрати, Кадиров їм заборонив їздити до нас.
На відміну від війни у Сирії, російські керівники мусульманських союзів взагалі не коментують війну на Донбасі. Таке враження, що в них табу на цю тему. Жодної статті, документу чи фетви.
- Є свідчення про кадрових російських військових, які регулярно відвідують мечеті на окупованому Донбасі. З умовним “перемир’ям”, яке ми нині маємо, цих людей стало більше чи менше?
- Вони як приходили, так і приходять на джума зараз. Правда, у цивільному. Деякі навіть там і одружуються.
Dura lex
- Наприкінці травня цього року парламент ухвалив за основу проєкт закону №4626 “Про Службу військового капеланства”. Відтоді новин про нього більше не було. Який його статус?
- У першому читанні законопроєкт отримав близько 300 голосів (“за” - 299 - О.Г.). Голосували навіть депутати з ОПЗЖ. Але зараз його ухвалення зупинилось. За моєю інформацією, через те, що там містилась норма про заборону капеланської служби церквам/громадам/спільнотам, чий релігійний центр знаходиться у державі-агресорі. Йдеться про Московський патріархат. Звісно, до другого читання та ухвалення в цілому вони хочуть якось “вирішити”, щоби мати доступ до ЗСУ, адже там служить їх вірні. Але ініціатива УПЦ МП наштовхується на спротив ПЦУ. Це певний глухий кут. А один мій знайомий греко-католицький капелан впевнений, що, мовляв, Зеленському не сподобалось, що у проєкті закону капелани входять до лав ЗСУ офіцерами в ранзі капітана. І що краще - старшим сержантом або старшиною. Але присвоєння капеланам офіцерського звання - це міжнародна практика; це їм дозволяє мати доступ і до солдатів, і до офіцерів, з якими вони розмовлятимуть на рівних. Водночас ступінь впливу капелана-сержанта на офіцерів буде мінімальним. Такому капелану навіть потрібно просити дозволу ввійти до приміщення, де знаходяться офіцери. Також змінюється грошова винагорода (бо парафії вже не буде). Сподіваюсь, восени процес відновиться.
Крім того, мусульманам обіцяли квоту в 5 місць (на всю Україну). Левова частка - ПЦУ та греко-католики. На протестантів, мусульман та всіх інших виділили 20%. За ідеєю, національний капеланський корпус складатиметься з 700 чоловіків, які “обслуговуватимуть” ЗСУ, ДПСУ, НГУ та інших (350 000-370 000 людей).
Ми навіть не знаємо, як виглядатиме робота імама-капелана. Якщо у випадку з ПЦУ/УГКЦ/протестантами капелана “прив’язують” до підрозділу, то для мусульманського капелана це не вихід - який сенс перебувати там, якщо на один батальйон буде лише 1-2 вірних ісламу? Найімовірніше, наші капелани базуватимуться в ОК - опорному командуванні (Дніпро, Чернігів, Рівне та Одеса) - та відвідуватимуть бійців-мусульман на підпорядкованих йому територіях.
- А хто провідник інтересів УПЦ МП у парламенті? Цього року конфесія майже змирилась з тим, що втратила для себе військо. Але в середині липня спікер УПЦ МП протоієрей Микола Данилевич активізував дискусію постом і знову вимагав повернення до ЗСУ капеланів Московського патріархату: “Якщо до армії призивають хлопців - вірних УПЦ, значить в армії мають бути капелани від УПЦ”.
- Чітко не знаю, але це точно ОПЗЖ (депутат Вадим Новинський та інші). Однозначно вважаю, що закон ухвалять, але УПЦ МП допустять до війська. Інакше - безвихідь. Імовірно, їм дадуть право бути капеланами, але з обмеженнями (наприклад, не дозволятимуть виїжджати у зону ООС, натомість - у ППД та у навчальних закладах або тільки зі строковиками). Інакше не буде голосів для ухвалення цього закону.
- Чи можливо зупинити розвиток української капеланської служби?
- Ні. Період з Революції гідності до нинішнього часу - це однозначний стрибок. Україна ніколи не повернеться до свого попереднього стану. І з часом капеланство посяде гідне місце.
Спілкувався Олексій Гордєєв
Фото надані автором
Теги:
MichaelWeP написал: