Джон Кеннеді: Важливо, не в яку Церкву ти віриш, а в яку ти віриш Америку 


12 вересня 1960 року, у розпал президентської кампанії у США, кандидат у президенти від Демократичної партії Джон Фітцжеральд Кеннеді виступив перед Великою духовною асоціацією Х’юстона з роз’ясненням своєї позиції щодо так званої «релігійної проблеми». Проблема полягала у тому, що Кеннеді був католиком, а дотоді всі президенти США були протестантами.
Промова, текст якої пропонується увазі наших читачів, вважається однією з найбільш сильних серед виголошених Дж.Кеннеді. Але публіка жодного разу не перервала оратора оплесками – майбутній 35-й президент США виступав у Техасі, який вважався оплотом «білого протестантизму» і де дуже поширеними були антикатолицькі сентименти. Мине майже чверть століття, і для американців, яким було запропоновано кандидатуру іншого католика-кандидата від Демократичної партії –  Дж.Керрі, проблемою стане вже не його віровизнання, а те, що він не вважався добрим католиком.

Переклад і примітки Віктора Єленського


Преподобний Меза, преподобний Рік, я вдячний за ваше запрошення висловити свої погляди.
Оскільки так зване релігійне питання тут постає головною темою цього вечора, я хочу наголосити від самого початку: у кампанії 1960 року  ми маємо набагато серйозніші проблеми. Поширення комуністичного впливу, аж до того, що нині він причаївся лише у дев’яноста милях від узбережжя Флориди; принизливе ставлення до наших президента й віце-президента з боку тих, хто більше не поважає нашої потуги; голодні діти, яких я бачив у Західній Вірджинії; старі, котрі не можуть сплатити медичні рахунки; родини, примушені полишати свої ферми – Америка, де надто багато нетрів, надто мало шкіл і яка надто запізнилася на своєму шляху до місяця і відкритого космосу.  Це реальні проблеми, які має вирішувати ця кампанія. І всі ці питання не є релігійними…
Джон Кеннеді: Важливо, не в яку Церкву ти віриш, а в яку ти віриш Америку
Але оскільки я католик і жодний католик ніколи не був досі обраний президентом, реальні проблеми цієї кампанії приховуються – можливо, умисно... Отже, поза сумнівом, для мене є необхідним наголосити ще раз – не у те, в яку церкву я вірю, бо це має бути важливим лише для мене, а в яку саме я вірю Америку.
Я вірю в Америку, де відокремлення церкви і держави є абсолютним; де жоден католицький прелат не говоритиме президентові – будь той католиком – як він має діяти, і жоден протестантський проповідник не говоритиме парафіянам, за кого їм голосувати; де жодна церква або церковна школа не отримуватиме суспільних коштів або політичних переваг, і де нікому не може бути відмовлено у державній посаді тому тільки, що його релігія вирізняється від тієї, що сповідує президент, котрий має його на цю посаду призначати або від релігії людей, які мають його на цю посаду обирати.
Я вірю в Америку, яка офіційно не є ані католицькою, ані протестантською, ані іудейською; де жодна посадова особа не звертається і не отримує інструкцій щодо політики, яку їй слід здійснювати, ані від папи, ані від Національної Ради Церков, ані від будь-якої іншої церковної установи. Де жоден релігійний інститут не прагне нав’язати свою волю – прямо або опосередковано – усьому населенню, і де релігійна свобода є настільки міцною, що замах на якусь одну церкву сприймається як замах на всіх.
Цього року тінь підозри може впасти на католика, але колись – і це може повторитися – підозрювали іудея, чи квакера, чи унітарія чи баптиста. Саме утиски баптистських проповідників у Вірджинії спричинилися до Акта про встановлення релігійної свободи Джефферсона. 1 Сьогодні жертвою можу бути я, завтра – ви, аж до того, поки ціла тканина нашого гармонійного суспільства не опиниться під загрозою бути розірваною в часи великого національного випробування.
Нарешті, я вірю в Америку, де релігійна нетерпимість одного дня зникне, де до всіх людей і до всіх церков буде рівне ставлення, де кожний матиме однакове право відвідувати чи не відвідувати церкву свого вибору, де немає католицького голосування, немає антикатолицького голосування. Де католики, протестанти та іудеї як на рівні мирян, так і священнослужителів, утримуватимуться від презирства і розділень, які так часто викривляли їхню місію в минулому, і підноситимуть натомість американський ідеал братерства. 
Я вірю в таку Америку. І, відтак, я вірю у таке президентство, котре є великим інститутом, що не має бути ані приниженим перетворенням на інструмент котроїсь з релігійних груп, ані заплямованим свавільним ставленням до них, і може бути зайнятим членом будь-якої релігійної спільноти. Я вірю у президента, чиї погляди на релігію є його власною приватною справою, які він ані не нав’язує нації, ані нація не нав’язує йому як умову обсадження президентського офісу.
Я не можу схвалити дії такого президента, який би працював на знищення гарантій релігійної свободи, що їх встановлює Перша поправка. Та й наша система стримувань й противаг не дозволить йому зробити це. І я не сприйму дії тих, хто прагнутиме переглянути статтю 6 Конституції, пропонуючи якійсь, хай і непрямий, тест на релігію 2.  Бо ті, хто незгідні з гарантіями, що містяться там, відкрито націлені на анулювання цієї статті. 
Я бачу главу виконавчої влади, чиї публічні дії є мірилом відповідальності перед усіма і при цьому ніхто не буде присилуваний; хто відвідуватиме всі церемонії, служби чи вечері, на яких йому необхідно бути за посадою і виконання президентських обов’язків; який не може бути обмеженим чи то детермінований будь-якою релігійною клятвою, ритуалом чи зобов’язанням.
У таку Америку я вірю – і це та Америка, за яку я воював на півдні Тихого океану, і та Америка, за яку мій брат загинув у Європі. Ніхто відтак не може припустити, що ми можемо мати подвійну лояльність, що ми не віримо у свободу, чи що ми належимо до нелояльної групи, яка загрожує – я цитую – «свободам, за які загинули наші предки».
Насправді Америка, за яку загинули наші прадіди, це Америка, куди вони пливли, щоби уникнути перевірок на релігію, які заперечували право отримати посаду представникам непривілейованих церков, де вони змагалися за Конституцію, Біль про права, Вірджинський Акт про релігійну свободу, і де вони билися на місці, що я побував там сьогодні – в Аламо. 3 Пліч-о-пліч із Бові і Крокеттом загинули Фуенте, МакКафферті, Бейлі, Баділло, Карі 4, і ніхто не знає, були вони католиками чи ні. Бо там не було перевірки на релігійну приналежність.
Сьогодні я закликаю вас слідувати цій традиції – судити мене за тим, що я зробив впродовж 14 років у Конгресі, на основі моєї позиції проти [направлення] посла до Ватикану 5 , проти антиконституційної допомоги парафіяльним школам і проти бойкоту публічних шкіл (де я сам вчився). І натомість, не оцінюйте мене на ґрунті памфлетів і публікацій, де старанно підібрані цитати з заяв католицьких церковних лідерів, вирвані з контексту, зазвичай належних до інших країн, часто – до інших століть і рідко суттєві для тутешньої ситуації. Адже вони завжди оминають заяву Американських єпископів 1948 року, які рішуче виступили на підтвердження принципу відокремлення церкви і держави, що відображає погляди майже кожного американського католика.

Я не вважаю, що інші цитати є зобов’язальними для моїх дій на публічній арені. Чому ж ви маєте так вважати?
І дозвольте мені сказати, за всієї поваги до інших країн, що я цілковито опозиційний державі, яка використовується будь-якою релігійною групою, католиками чи протестантами, або примушує, забороняє чи карає вільне відправлення будь-якої іншої релігії. І, сподіваюсь, що ви і я з однаковою рішучістю засуджуєте і ті нації, які відмовляють у президентстві протестантам, і ті, де у такому праві відмовляють католикам.  І замість того, щоби посилатися на похибки тих, хто є інакшими, я пошлюсь на досвід Католицької церкви в таких країнах, як Франція та Ірландія, та на незалежність таких державних діячів як Шарль де Голль та Конрад Аденауер.
Але дозвольте мені ще раз наголосити, що це мої особисті погляди. На противагу загальному газетному вжиткові, я не є католицьким кандидатом у президенти. Я є кандидатом у президенти від Демократичної партії, якому судилося також бути католиком. Я не говорю від імені церкви на громадські теми; і церква не говорить від мого імені. Яке б питання не постало переді мною як президентом, якщо мене оберуть на цю посаду, чи то контроль над народжуваністю, розлучення, цензура, азартні ігри, чи щось ще інше, я ухвалюватиму рішення у відповідності до того, що моя совість говоритиме мені, що є національним інтересом і поза оглядом на зовнішній релігійний тиск чи диктат. І жодна сила чи загроза покарання не примусять мене вчинити інакше.
Але якщо колись прийде час … коли моя посада вимагатиме від мене чи то піти проти моєї совісті, чи то піти всупереч національним інтересам, я полишу свою посаду і, сподіваюсь, кожен сумлінний громадський діяч вчинить так само.
Я не вибачатимуся за ці погляди перед своїми критиками – протестантами чи католиками; і я не зречуся ані своїх поглядів, ані своєї церкви заради того, щоби виграти ці вибори.
Якщо я програю через реальні проблеми, котрі стоять на цих виборах, я повернуся до свого крісла у Сенаті, задоволений тим, що зробив найкраще з того, що міг зробити, і тим, що мене справедливо оцінили. 
Але якщо сорок мільйонів американців втратили свій шанс стати президентом у той самий день, коли вони були охрещені, тоді програє ціла нація – в очах католиків і не-католиків по всьому світі, в очах історії, в очах наших власних людей.
Але якщо, з іншого боку, я виграю ці вибори, тоді я присвячу усі сили свого розуму й духу, щоби виконати президентську клятву – яка, маю додати, практично ідентична тій, що я беру упродовж чотирнадцяти років у Конгресі. Без жодних сумнівів, я можу «урочисто заприсягтися, что буду віддано виконувати обов’язки президента   Сполучених Штатів, і вповні своїх сил буду підтримувати, охороняти і захищати Конституцію Сполучених Штатів. І хай допоможе мені Бог»

Примітки

1. Акт про встановлення релігійної свободи, розроблений Томасом Джеферсоном (1743-1826), був ухвалений Асамблеєю Вірджинії 1786 року.
2. Стаття 6 Конституції США встановлює, серед іншого, що посадові особи зобов’язуються не релігійною клятвою, а присягою, що підтверджує їхню підтримку і захист ними Конституції США і що жоден релігійний тест не може бути встановлений для кваліфікації на відповідність тій чи іншій державній посаді.
3. Йдеться про меморіал захисникам місії Аламо – найбільш знаменитої битви часів Війни за незалежність Техаса від Мексики (23 лютого – 6 березня 1836 р.)
  4. Девід Кроккет (1786 –1836) герой американського фольклору, піонер, письменник, громадський і політичний діяч, член Палати представників від штату Теннессі, загинув у битві за Аламо. Карі Вільям (1806-1836) – командувач техаської артилерії у битві за Аламо; Бові Джеймс (1796-1836), Фуенте Антоніо (1813-1836) , Бейлі Пітер Джеймс ІІІ (1812-1836), МакКафферті Едвард (?-1836), Баділло Хуан Антоніо (?-1836) - техаські герої, які загинули під час битви за Аламо.  
  5. Дипломатичні відносини між США і Ватиканом за президентства католика Дж.Кеннеді так і не були встановлені. Їх встановив з Апостольською Столицею лише президент Рональд Рейган у 1984 р.Того ж року Апостольська Столиця і США вперше обмінялися послами.

Теги: