«Безбожна п’ятирічка» повертається в Україну?

В редакцію порталу "Релігія в Україні" поступила колективна стаття групи парафіян Свято-Воскресенської ("афганської") церкви у Києві, які зі своїх позицій висвітлюють гучній конфлікт довкола храму. Автори статті полемізують зі своїми опонентами і закликають їх розблоковувати храм для його нормального функціонування. Редакція нашого порталу готова надати слово всім, кому є що сказати на цю тему.

…На чавунних воротах перед старовинним храмом Воскресіння Христового – ланцюги і амбарний замок. Інколи промайне чорна фігура охоронця, за воротами брутальна лайка колоритної зовнішності «виконавців робіт з «ремонту» церкви». Просто перед очима бронзових фігур – хлопців з пам’ятника солдатам війни в Афганістані – майорять кумачеві транспаранти із образами на адресу Церкви: «Афганська церква закрита…», а поряд «Афганці – за православну церкву»! Не відають, що творять?!

Паству – геть!

Страшно бачити таке у другій декаді ХХІ століття у столиці демократичної правової держави, яка крокує до Європи … Облога храму та кумачеві транспаранти з облудними словами навіюють сумні спогади – закриті церкви, горять багаття з Євангелій та ікон, і навіжені з гаслами – «Даєш безбожну п’ятирічку!», «Геть релігійний дурман!».

Принаймні, віруючі сподівалися, що вже в минулому залишилася «храмова війна» початку 1990-х із вакханалією насильства та захопленням церков. Але на 21-му році незалежності України віруючих знову брутально женуть із храму, викидають і женуть тих, хто від самого початку піднімав цю церкву із руїн, викидають і женуть літніх безпорадних осіб, цілі покоління людей, сім’ї з дітьми, для яких Церква Воскресіння Христового свята і рідна…

Ідеться, нагадаємо, про поневіряння прихожан храму Воскресіння Христова, що на вул. Лаврській, 17 в Києві. Драматичні події навколо цього приходу Української Православної Церкви тривають з 19 червня 2012 р., коли група чоловіків на чолі з колишнім нардепом Сергієм Червонопиським – у центрі столиці України, не маючи на те юридичних і канонічних підстав, зухвало вдерлися до церкви, у грубій формі за відсутності настоятеля та старости церкви відібрали у жінок-свічниць ключі від храму, зрізали та замінили замки, виставили власну охорону, бажаючи отримувати матеріальний зиск – гроші, а не духовні блага у храмі.

«Дійство» організовано і вчинено групою осіб, які виступають від імені Української спілки ветеранів Афганістану (УСВА) та її Голови С.Червонописького. Виставлена ними цілодобова охорона не пропускала настоятеля, кліриків, прихожан на богослужіння. Лише образи на адресу священнослужителів. На подвір’ї церкви 29 липня 2012 року групою "афганців" було демонстративно скинуто купи сміття перед вхідними воротами. А це вже осквернення храму! 

Ситуація змушувала згадати страшні часи репресивних гонінь на Церкву Христову та сумнозвісну кампанію із насильницького захоплення храмів на початку 1990-х років. Із 29 липня 2012 року постійні прихожани храму, які справді породнилися з ним за багато років, хрестили тут дітей, вінчалися, молилися із настоятелем єпископом Феодосієм, духовенством храму, отцями Володимиром, Сергієм, Владиславом, студентами і слухачами Київських духовних шкіл за здоров’я живих і упокій, у тому числі тих, хто загинув у страшній війні в Афганістані. Але молилися … за воротами храму!

Міліція неодноразово приїжджала на виклики, але марно… Колективні звернення прихожан до Печерського РУ ГУ МВС України, Верховної Ради України, Київської міської адміністрації проблему не вирішили.

Не справдилися наші надії на відновлення парафіяльного життя, духовну освіту для дітей і дорослих, адже владика Феодосій, досвідчений місіонер, представник нової генерації ієрархів УПЦ, мав відкрити недільну школу, бібліотеку духовних видань, безкоштовну православну відеотеку, активізувати просвітницьку роботу з молоддю тощо.

Відродження храму: міфи і документальна правда

Улюблений аргумент поборників «справедливості» з числа нинішніх очільників УСВА – це міф про реставрований та відроджений їхнім коштом і «важкою працею» храм, який тепер, мовляв, хочуть «загарбати чиновники від Церкви». Сподобається це чи ні, але наведемо лише декілька прикладів мовою документа, укладеного вельми авторитетною для всіх ветеранів Афганістану людиною. Правду про стан справ навколо облаштування храму та справжніх спрямувань деяких активістів-«афганців» несе рапорт Алли Василівни Шипової, беззмінної Голови комітету сімей воїнів, загиблих в Афганістані та Голови (упродовж 18 років!) Приходської ради Воскресенського («Афганського») храму. Рапорт на ім'я Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира від 21 травня 2012 р. Це справжній крик душі матері загиблого в Афгані офіцера, яка сама вже опинилася перед порогом вічності і мала волю постати перед Господом із чистою душею (ця заслужена жінка почила у Бозі у липні того ж року і була відспівана архієреєм та всім кліром у храмі Воскресіння Христового).

Нинішні активісти «боротьби з церковною корупцією», писала А.Шипова, богослужінь у храмі ніколи не відвідували, «вбачаючи у ньому лише джерело наживи», навколо поставили кіоски і продуктові магазини, задурно отримували електроенергію, підключившись до храмової мережі. С.Червонописький та його оточення, наголошувала голова Приходської ради, жодного відношення до реставрації та відновлення діяльності храму (перетвореного атеїстичною владою у майстерні) не мали й участі в цьому не брали. «Одним словом, заробляють собі гроші, а на церкву нічого не давали і не дають».

Саме на пожертви реальних прихожан - віруючих, що постійно на богослужіннях у Воскресенському храмі, а не тих, хто сьогодні претендує поживитися з церковної кишені, вдалося виготовити і встановити різний іконостас, ікони, відновити розписи стін, відремонтували фасад, підлогу, прибудови на подвір'ї, придбати ікони та богослужбове начиння тощо. Окрім пожертв простих віруючих були пожертви окремих благочестивих меценатів (зокрема – відомого державного діяча і побожної людини Андрія Деркача). І серед прихожан є чимало учасників цих подій. Останні роки на благоустрій храму здебільшого використовувалися кошти, залучені від меценатів завдяки зусиллям нинішнього настоятеля та духовенства, які як ніхто розуміють, що церкву треба зберегти і як храм, і як пам’ятник архітектури.

А в чому ж справді полягає так гучно розрекламований «видатний внесок команди Червонописького» у відновлення храму? І його точно вказує А.Шипова: це «крапля в морі», за всі 20 років - 29 тис. грн. та кілька дзвонів. Ці гроші, якщо треба, ми можемо їм повернути - підсумовує мати загиблого в Афганістані офіцера. Ніхто не має ані морального, ані юридичного права привласнювати собі «права на храм», робить категоричний висновок Алла Василівна, удостоєна за життя низки державних нагород та нагород Української Православної Церкви.

Ходіть під Богом, а не під статтею

Ті, хто зараз лицемірно почав себе іменувати «парафіяльними зборами віруючих громадян», ніколи не ходили на богослужіння. Учасники безчинств безсоромно поширюють у ЗМІ відверті наклепи про життя парафії, настоятеля храму, церковного причту, ієрархів, та і всієї Української Православної Церкви. Однією із перших акцій напасників стало позбавлення скромної зарплатні священників храму – осіб з двома-трьома дітьми. Утім, ласих на церковну касу «активістів» не влаштовував жоден із попередніх настоятелів, якщо той намагався дотримуватися норм канонічного життя та доброчестя, і ставав на заваді тим, хто регулярно приїжджав «стригти гроші» з храму.

Не зайвим буде нагади «поборникам Церкви», що чинне законодавство України гарантує право «безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність» (стаття 35 Конституції України), а відповідні норми Кримінального кодексу України містять заборону «перешкоджання здійсненню релігійного обряду» (стаття 180) та захоплення державних або громадських будівель чи споруд (стаття 341).

Загалом дії іменитих «афганців» не узгоджуються із нормами правової держави. Зокрема, дуже хочемо вірити, що Герой України, колишній народний депутат України, врешті-решт – бойовий офіцер Сергій Васильович Червонописький просто «не в курсі», що після рейдерського захоплення храму на листи за своїм підписом від імені "релігійної громади" ставить підробну печатку парафії! На жаль, саме так! Адже захопивши храм, їм не вдалося-таки захопити круглу печатку храму. На підтвердження – витяг із експертного висновку спеціаліста Науково-дослідної лабораторії судових експертиз: «Мастичний відбиток печатки, розташований на листах за підписом С.Червонописького від імені "релігійної громади" за 2012 р., нанесений НЕ за допомогою оригінального кліше печатки храму Воскресіння Христового, що використовується керівництвом парафії з 1992 року і по сьогоднішній день, а ІНШИМ новим кліше печатки, виготовленим промисловим способом, яке зовні нагадує оригінальну печатку». Прикро, але такі дії містять ознаки скоєння злочину, передбаченого ст. 358 Кримінального кодексу України. Не личить це Герою України! Де ж ваша правда?

Отже, пан Червонописький і його оточення, маючи за мету матеріальний зиск та власні амбіції, безбожно вводять в оману й зухвало дезінформують ветеранів і їхні сім'ї, прикриваючись чистими іменами (а іноді – і підписами) цих людей.

«Храмова війна» триває

Пам’ятаючи ту заповідь блаженства, яка кличе християн до миротворчості, прагнучи розрядити ситуацію навколо Воскресенського храму, Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив 25 серпня 2012 р. рішення про використання храму як академічного. Тепер один із «ударних» аргументів «афганців» – Синод не має права розпоряджатися державною власністю (тобто будівлею храму). І тут панове виявляють свою повну не обізнаність із церковним життям. «Академічність» храму зовсім не означає зміну власника, або недоступність богослужіння для вірян, у тому числі воїнів- «афганців» (у разі появи в них бажання відвідувати богослужіння). Це суто канонічна зміна, яка спрямовує духовенство Київської духовної академії і семінарії (КДАіС) на служіння саме тут, для майбутніх священників храм надає можливість поглибленого ознайомлення з основами богослужіння. Так, у храмі, окрім штатного духовенства, почав служити перший проректор КДАіС, протоієрей Сергій Ющик. І все! Так що чутки про «правовий нігілізм» Церкви і тут виявилися надуманими.

Між тим нові зухвалі діяння не забарилися, і навряд чи випадково збіглися з часом, коли весь Православний світ святкував Богоявлення. Отже, з 19 січня 2013 року «храмова війна» С. Червонописького значно активізувалася: групою з його оточення було влаштовано мітинг під час відправлення служби (!) з нагоди святкування Водохреща, на який запрошено представників ТВі, які досить однобічно висвітлили ситуацію, що дає підстави говорити про замовну телезйомку.

Храм знову зачинено, а доступ до нього блокують охоронці, що є перешкодою для здійснення релігійних обрядів. На вхідних воротах церкви – транспаранти з наклепницькими написами. Така поведінка, на превеликий жаль, через безбожні дії окремих осіб кидає тінь на все «афганське» ветеранське братство України, для якого завжди відкриті двері у храмі Воскресіння Христового.

Не беріть за горло молитву

Говорити про храми Божі у річищі юридичних та майнових питань важко, і особливо важко, коли знаєш, що люди, котрі іменують себе християнами та "членами громади храму", є ініціаторами цієї моторошної історії , хоча їх ніхто за церковну огорожу не викидав, а навпаки – постійно запрошували до молитви, хоча й безрезультатно. Це головне, на що ми хочемо звернути увагу «активістів Червонописького», котрі привласнили собі право говорити від імені багатотисячного, достойного товариства ветеранів Афганської війни (на якій люди швидко приходили до Бога страждальним, але щирим шляхом), так і всіх воїнів-інтернаціоналістів.

Святе Письмо вчить нас – не можна служити двом господарям. Панове-товариші, за колотнечею навколо вигаданих матеріально-фінансових проблем, ви скоїли провину перед Богом та тими бойовими побратимами, які повернулися на батьківщину у цинкових гробах. Свята Православна Церква за кожним богослужінням «сугубо» (окремо й посилено) молиться за владу і воїнів – і більш не за яку професійну категорію! Це має особливе значення в Україні, яка століттями зазнавала виснажливих воєн і навал агресорів – від кочових орд до Гітлера. Всім вам чудово відомо – у храмі завжди творилася посилена молитва за душі воїнів, «в Афганістані убієнних». Свавілля, скоєне вами із захопленням храму, перервало цю молитву, залишило тих, чиєю пам’яттю ви прикриваєтесь, молитовної підтримки перед Господом. Замисліться, як це узгоджується із постійними заклинаннями про «Афганський храм-пам’ятник». Це ж не такий собі «об’єкт» і «предмет господарського конфлікту»…

Військове товариство ветеранів Афганістану поправу користується заслуженим авторитетом у суспільстві, повага до ратоборців – глибоко в традиції православно-слов’янської цивілізації. Навіки у військову історію вписано більше 150 тисяч наших співвітчизників, що взяли участь у Афганській війні, понад 3 тисячі загиблих наших земляків, більш ніж 13 тисяч поранених і інвалідів. Нині кожен п’ятий «афганець» має інвалідність, і це якраз могло би стати спільною турботою Церкви і громадських об’єднань ветеранів тієї війни. Саме для цього вже понад рік як Українською Православною Церквою при Священному Синоді було засновано відділ з пастирської опіки воїнів-інтернаціоналістів. Синодальний відділ разом з духовенством та парафіянами Воскресенського храму вже встиг провести низку заходів колективної матеріальної допомоги воїнам-інтернаціоналістам та членам їх сімей, разом із Всеукраїнською громадською організацією "Закінчимо війну" та Українським благодійним фондом пошуку "Пам'ять" проведено ряд Міжнародних патріотичних акцій.

Окремо підкреслимо – ніхто не порушив святого для рідних й друзів загиблих воїнів місця. Воскресенський храм, з благословення наданого свого часу Українською Православною Церквою, продовжує бути пам'яткою війни в Афганістані та інших локальних воєн, незважаючи на безбожну та беззаконну поведінку групи людей, які у боротьбі з Церквою зухвало прикриваються всім "афганським" рухом. На нас, як і раніше, в кімнаті вшанування пам’яті загиблих дивляться фото вічно молодих солдат і офіцерів в блакитних беретах і кашкетах. Дивляться, і нагадують нам біблійні слова про те, що у Бога всі живі, а відтак, і сподіваються на нашу молитовну підтримку для спасіння душі. Тому закликаємо всіх воїнів-інтернаціоналістів до молитви і єднання, до сприяння у припиненні протиправних діянь С. Червонописького, який прагне втягнути у сутички афганське військове братство і Церкву. Хоча чимало воїнів-афганців – як у Києві, так і в регіонах – давно вже не вірять Червонопиському, і в жодному разі не підтримують його у боротьбі з Церквою, усвідомлюючи, що це безславна війна!

Завершимо сумну оповідь словами із рапорту покійної "мами всіх афганців" А.В.Шипової (як її завжди з любов'ю називали ветерани): «Ваше Блаженство, Митрополите Володимире, прошу, наведіть порядок! Воскресенський храм повинен належати Православній Церкві, а не бути об’єктом комерційного інтересу для групи невіруючих підприємців і політиканів». А поки що на чавунних воротах перед старовинним храмом Воскресіння Христового – ланцюги і амбарний замок, протиправно встановлені групою "афганців" на чолі з С.Червонопиським, який, напевне не відає і не знає, що останнє слово завжди за Богом!

Вікторія Дроздовська та інші парафіяни Воскресенського храму, 157 підписів