Ужгородська Українська богословська академія (УУБА), головна кузня докторів богослов’я на пострадянському просторі, будучи ще в 2003 р. визнана Священним Синодом УПЦ як церковний вищий навчальний заклад, разом із Київською духовною академією є основним поставником православної богословської освіти в Україні. Загальновизнано, що головним показником якості освіти є рівень наукових робіт співробітників або випускників наукового закладу, який визначається індексом цитування, кількістю статей, які публікуються у визнаних наукових журналах (включеними до таких баз як, наприклад, SCOPUS чи ISI).

«Науковий вісник УУБА» як показник якості богословської освіти

Який науковий продукт виходить зі стін УУБА? Цим продуктом є офіційне видання Ужгородської академії — «Науковий вісник УУБА». Це видання представлене, у тому числі, і в електронному вигляді на сайті www.teologia.org.ua. Електронний «Науковий вісник» – цікаве явище. Оскільки, на відміну від паперової версії журналу, сайт доступний з будь-якого підключеного до Інтернету комп’ютера в світі, в електронній версії доступні лише вибрані статті, аби, перефразуючи Петра Першого, «не кожного розумність була очевидна». Отже, можна вважати, що на сайті «Наукового вісника» розміщено лише взірцеві для цього навчального закладу матеріали.

Надрукована у «Віснику» стаття професора УУБА, доктора богослов’я архім. Гавриїла (Кризини) «Традиції ісихазму в чернецтві Болгарської Православної Церкви» вже була предметом мого розгляду. Наразі розглянемо один з останніх матеріалів, який належить перу архім. Арсенія (Бочкаря), доктора богослов’я, доцента, проректора з богословської науково-дослідної роботи Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету, м. Ужгород. Це стаття «Святий апостол Андрій Першозванний як засновник Православної Церкви в Україні», розміщена на вказаному сайті 13 грудня 2011 р.

Прошу вибачення за об’ємну цитату, але вважаю за необхідне навести тут вимоги до наукових статей самої УУБА (вони вказані на офіційному сайті цього навчального закладу):

«Виклад матеріалу має бути зроблений у наступній послідовності:

а) постановка проблеми дослідження у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями;

б) аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми;

в) виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття (актуальність дослідження);

г) формулювання мети та постановка завдань;

д) виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

е) висновки з даного дослідження;

є) перспективи подальших досліджень у даному напрямку».

Сумлінного та ретельного виконання цих вимог варто очікувати, в першу чергу, від проректора з науково-дослідної роботи, який сам має контролювати дотримання академічних правил. Отже, розглянемо статтю шановного доцента у світлі цих вимог.

Першу частину пункту а) в статті можна вважати формально виконаною: є прив’язка до Синаксису Давніх Східних Патріархів на Фанарі 1-2 вересня 2011 р., який «наочно продемонстрував злободенність питання апостольського походження Церков». Не зовсім зрозумілим є зв’язок із важливими завданнями: це спроба знайти підстави для включення митрополита Київського до числа Східних Патріархатів? Автор вказує: «У зв’язку з цим Українська Православна Церква має чітко визначити своє відношення до апостольської проповіді та дати відповідь на запитання: «чи має Православна Церква в Україні апостольське походження»?» Але чи на це питання має дати відповідь саме УПЦ? Адже це не догматичне питання, а історичне, тобто має бути віднесено до компетенції істориків.

Аналіз останніх досліджень та публікацій у архім. Арсенія зводиться до цитування робіт кінця позаминулого та початку минулого століть. При цьому він жодним словом не згадує, наприклад, класичні праці професора Київської духовної академії Івана Ігнатійовича Малишевського1. Хоча саме концепція Малишевського стала класичною і не втратила своєї наукової ваги і до сьогодні. Архім. Арсеній повністю ігнорує дослідників радянського періоду (наприклад, А. Г. Кузьміна, Л. Мюллера, О. М. Панченка та ін.), хоча ними було зроблено вагомий внесок у вивчення літописної розповіді про подорож апостола Андрія на Русь2. Із сучасних церковних істориків згадані лише Сергій Бєляєв3 та Владислав Петрушко4. Ще дві нові книжки – оглядові роботи із загальної історії України. Нема згадок про роботи сучасних світських авторів які спеціалізуються на ранньому християнстві на нашій території, напр. Людмили Хрушкової5, Андрія Виноградова6, українських дослідників Володимира Буреги7, Віталія Зубаря і Олексія Хворостяного8 (і це не кажучи про роботи видатного історика Православ’я на Україні митр. Іларіона (Огієнка)9), відсутній аналіз джерел, таких як грецькі передання про ап. Андрія10 чи слов’янські літописи (хоча все це є в працях попередників).

Після цього вже не варто дивуватися тому, що доцент УУБА в своїй розвідці не згадує жодного із західних та грецьких авторів, хоча дослідників там було чимало. Йдеться хоча б про фундаментальне дослідження Франтішка Дворніка «Ідея апостольської наступності в Візантії та апостол Андрій»11 (до речі, нещодавно ця книжка вийшла у російському перекладі і тому є легко доступною12), роботи грецької дослідниці Софії Патури про поширення християнства в Північному Причорномор’ї13 та багато інших. Так само проректор обминув увагою численні археологічні дані, що підтверджують розповсюдження християнства в Криму в перші століття.

В статті не сформульовані невирішені частини загальної проблеми, які автор намагається розглянути. Власне, решта формальних вимог до статті також не дотримана. Тобто, цей матеріал є рефератом, а не науковою статтею.

Архім. Арсеній лише в одному реченні характеризує ту полеміку, яка точиться з приводу «Андрієвої легенди» вже більше двох століть: «… Апостол благословив київські гори та поставив на них хрест. У питанні довіри цьому свідченню пізніші історики поділилися на дві групи. Одні (Митр. Макарій Булгаков, І. Власовський, Митр. Іларіон Огієнко, Ю. Федорів, С. Беляєв, архім. Макарій Веретеніков, І. Чічуров та ін.) вважають його достовірним і вважають безпосередньо причетним до заснування Київської Церкви. Інші (Митр. Платон Лєвшин, М. Карамзін, свт. Філарет Гумілевський, Є. Голубінський, прот. С. Петров, А. Карташов та ін.) спираючись на деякі неузгодженості в тексті літопису заперечують можливість перебування святого Андрія на території України».

Однак архім. Макарій (Веретеніков) та І. С. Чічуров, яких ужгородський дослідник так легко зарахував у число тих, хто вважає апостола Андрія «причетним до заснування Київської Церкви», навряд чи можуть вважатися такими. Саме ці дослідники є авторами спеціального розділу, присвяченого «Андріївській проблемі» у вступному томі «Православної енциклопедії». Розглядаючи доступні на сьогодні джерела, вони роблять досить стриманий висновок: «Греческая и особенно древнерусская традиции преданий об ап. Андрее изучены пока недостаточно. Не изданы греческие списки отдельных редакций «Хождений» апостола, практически не исследована традиция русского Пролога, да и существующие издания греческих текстов далеки от совершенства. Все это затрудняет прояснение конкретно-исторической основы повествований об апостоле, делает это на современном этапе невозможным»14. Отже два поважні професори, яких проректор УУБА спокійно зарахував до табору своїх прибічників, насправді писали про неможливість розв’язати проблему літописного сказання про апостола Андрія на сучасному етапі розвитку історичної науки.

Схоже, що архім. Арсеній або не спромігся прочитати відповідний том «Православної енциклопедії» (який можна скачати тут), або свідомо «відкорегував» думку двох відомих дослідників.

Подібні «корегування» зустрічаються і в інших місцях статті доцента УУБА. Наприклад, на завершення свого «дослідження» отець проректор пише: «Цю любов дуже вдало висловив Київський Собор 1621 р., який зазначив: “Св. Андрій – перший архієпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і Апостол Український; на київських горах стояли ноги його, і очі його Україні бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україні нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол”». Архім. Арсеній при цьому посилається на перший том відомої монографії Івана Власовського. Однак, в книзі Власовського ця цитата подана без посилання на джерело. Хоча знайти видання цієї пам’ятки неважко, ужгородський науковець навіть не спробував перевірити коректність цитації Власовського.

Тут у Власовського цитується текст відомої пам’ятки «Совітування про благочестя», яку, дійсно, зазвичай інтерпретують як діяння Собору 1621 року. Але Власовський, нажаль, подає не буквальну цитату цієї пам’ятки, а, м’яко кажучи, вільний (якщо не сказати сфальшований) її переказ. Слов’янський оригінал та російський переклад «Совітування» (за Луцькою збіркою 1624 року) були видані у першому томі класичної збірки «Памятники, изданные Временной комиссией при Киевском военном Подольском и Волынском генерал-губернаторе»15. В оригіналі наведений архім. Арсенієм уривок звучить наступним чином: «Поелику святой апостол Андрей есть первый архиепископ Константинопольский, патриарх вселенский и апостол Русский, и на Киевских горах стояли ноги его, и очи его Россию видели и уста благословили... то справедливым и богоугодным будет делом восстановить торжественно и нарочито праздник его. Воистину Россия ничем не меньше других восточных народов, ибо и в ней проповедал апостол» (с. 246-247 вказаного видання, тут можна пересвідчитися, що і в слов’янському оригіналі «Україна» зовсім не згадується). Зрозуміло, що подібна згадка про Росію у київській пам’ятці XVII століття аж ніяк не влаштовувала Власовського, тому він легко перетворив святого Андрія з «апостола Русі» на «апостола України». Але те що і сучасний автор спокійно тиражує цю фальсифікацію, аж ніяк не робить йому честі… Отже маємо ще одне яскраве свідчення про реальний рівень наукової кваліфікації «ужгородських дослідників»…

Навіть оглядове знайомство з «Науковим вісником УУБА» породжує бажання від часткового перейти до загального та проаналізувати дисертації, які пишуться та захищаються в стінах УУБА. Проте на сайті академії відповідний розділ (до речі, як і розділи «Доктори УУБА», «Навчальні посібники», «Автореферати дисертацій» та інші) абсолютно порожній. А «нульові» публікації на сайті (читай «непублікації») свідчать про відповідний рівень робіт, з яких найкращі, тобто опубліковані, нами вже проаналізовано…

1 Див.: Малышевский И. Сказание о посещении Русской страны св. апостолом Андреем // Труды Киевской духовной академии. – 1888. Т. 2. № 6. – С. 300-350.

2 Загальний огляд розробки цієї теми в радянській період див. тут: Панченко А. М.,  Понырко Н. В. Апокрифы о Андрее Первозванном // Словарь книжников и книжности Древней Руси. Вып. 2 (вторая половина XIV – XVI в.). Ч. 1: А–К / Отв. ред. Д. С. Лихачев. - Л., 1988. - С. 49-54.

3 Беляев С. История христианства на Руси до равноапостольного князя Владимира и современная историческая наука // Макарий Булгаков. История Русской Церкви. – М., Издательство Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1994. – С.33-80.

4 Петрушко В. История Русской Церкви с древнейших времен до установления патриаршества. – Изд. 2-е. – М., Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2007. – 356 с.

5 Khrushkova L. The Spread of Christianity in the Eastern Black Sea Littoral (Written and Archaeological Sources) // Ancient West and East, 6, 2007, 177-219.

6 Виноградов А. Ю. Апостол Андрей и Черное Море: проблемы источниковедения // Подосинов А. В. (изд.), Древнейшие государства Восточной Европы, 1996-1997, Москва 1999. - С. 348-367.

7 Бурега В. Освещение миссионерской деятельности апостола Андрея Первозванного в российской церковно-исторической науке / Доклад прочитан на конференции «Первозванный апостол» в Варне (Болгария) 31 октября 2006 г. - https://www.pravoslavie.ru/put/2729.htm; Його ж. Летописное сказание о святом апостоле Андрее в российской историографии - https://www.bogoslov.ru/text/524263.html.

8 Зубарь В. М., Хворостяный А. И., От язычества к христианству, Начальный этап проникновения и утверждения христианства на юге Украины (вторая половина IIIпервая половина VI в.). – Киев, 2000.

9 Напр. Іларіон митр. Українська Церква. Нариси з історії Української православної церкви. – Вінніпег, 19822.

10 Греческие предания о св. апостоле Андрее. Том 1: Жития, Виноградов А. Ю. (подг. изд.), Библиотека «Христианского Востока» 3, Санкт-Петербург, 2005.

11 Dvornik F. The Idea of Apostolicity in Byzantium and the Legend of the Apostle Andrew // Dumbarton Oaks Studies, IV (Cambridge), 1958.

12 Дворник Ф. Идея апостольства в Византии и легенда об апостоле Андрее / Пер. с англ. — СПб., 2007. (Via Sacra; I).

13 Πατούρα Σ. Η διάδοση του Χριστιανισμού στα πλαίσια της εξωτερικής πολιτικής τού βυζαντινού κράτους (4ος-5ος αι.) // Σύμμεικτα, 7, 1987, 215-236, її ж Το Βυζάντιο και ο εκχριστιανισμός των λαών του Καυκάσου και της Κριμαίας (6ος αι.) // Σύμμεικτα, 8, 1989, 405-434.

14 Православная энциклопедия. Русская Православная Церковь. М., 2000. С. 32.

15 Памятники, изданные Временной комиссией при Киевском военном Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Том 1. Отд. 1. К., 1845. С. 224-251. Електронний варіант цього видання можна безкоштовно завантажити тут

Теги: