Духовна криза, моральна атмосфера, цінності, істина і добро та особа і авторитет найменше асоціюється з темою держави і суспільства. Мислимо державу і суспільство радше з допомогою термінів політика, влада, закон, права і повинності, економіка і реформи. Ймовірно тому звернення учасників ініціативної групи «1 грудня» – представників національної інтелігенції та Церкви, які виступили в ролі авторитетів суспільства, заявивши свою нейтральність щодо конкретних політичних сил – виявилось для більшості незрозумілим. Про що вони говорили?

У горизонті цінностей

В основі діяльності ініціативної групи лежать два документи: звернення церковних ієрархів та відповідь у формі декларації учасників групи. Ці документи містять виклад головних принципів, з якими мають погоджуватись ті, хто долучиться до справи. Інтелігенти впевнені, що єднання суспільства навколо духовних ідеалів, громадська самоорганізація та солідарність − найкращий захист в умовах політичних та економічних криз. Гаслом ініціативної групи є вільна людина у вільній державі. А метою – повернути напрямок суспільства до справжніх цінностей – закону і правди. Саме це є «духовним фундаментом» та запорукою «моральної атмосфери», передумов ефективності будь-яких реформ та змін. Що означають ці дещо абстрактні поняття?

Мирослав Попович зазначив на прес-конференції 1 березня в УНІАН, що на кризу країни зазвичай дивляться з погляду права, економіки чи ефективності, але забувають подивитись з погляду моральності. Згідно учасників, у країні вже є певні елементи громадянського суспільства, зокрема незалежність і парламентська свобода. Тим часом в основі всіх дій понад партійними поділами на правих чи лівих тощо повинна стояти чесність і непідкупність, себто, словами «ініціаторів», моральна атмосфера. Адже це неодмінний фундамент та умова ефективності реформ. Відмітним в цьому плані є те, що ініціатива порозуміння вийшла саме з Церков. Адже не втручатись у політику, але нагадувати про принципи та цінності Євангелія – це роль Церкви у суспільстві.

На перший погляд, може видатись надто дивним, що заклик до подолання духовної кризи був підданій критиці – й то не стільки зі сторони представників влади, скільки самої інтелігенції та вірян. Однак власне така реакція відкриває декілька важливих симптомів суспільної хвороби України. Поминувши питання власне синдрому противсіхства як виразу загальної тенденції нігілізму, хочу зосередитись на декількох ключових питаннях.

Перше питання стосується відносин держави і громадян. Ініціативна група вважає головними принципи свободи та людської гідності, верховенства права та справедливого суду, взаємної відповідальності влади й суспільства. У критиці Юрія Чорноморця читаємо: «Блаженний Августин був песимістом, і тому від держави вимагав лише покарання зла, покарання очевидної несправедливості. Тома Аквінський був оптимістом і від держави вимагав ще й побудови суспільства загального добра. Але в будь-якому разі встановлення правової справедливості (в тому числі — подолання корупції) — це справа держави, а не самих громадян».

Що таке держава? Ключем до відповіді на це питання є концепція права. З одного боку, право розуміється як зовнішня система норм держави, протиставна особистому життю людей. А з другого, право – це середовище життя і діяльності громадян, себто інструмент регулювання суспільних відносин. На рівні концепції права як зовнішньої системи й народжується стереотип про закон як протиставлення свободи. У радянському світогляді людина і держава були різними світами, і найбільші злочини становили злочини проти держави. Хоч у сучасному українському праві найбільшими злочинами вже визнані скоєні проти людини, однак старе мислення продовжує функціонувати надалі. Натомість розуміння права як регулятора суспільного простору ще не достатньо укорінилось. Доки українці продовжуватимуть вважати державу зовнішньою системою, часом навіть ворожою, й не усвідомлять, що саме вони є державою, не буде виходу з кризи затяжного перехідного періоду. Ситуація зміниться, коли люди щедро користатимуть зі своїх прав і братимуть активну участь у суспільному житті, як відбувається в демократичному суспільстві.

Відтак справжнім джерелом корумпованості суспільства є правовий нігілізм, вкорінений у свідомості людей від пересічного громадянина до уряду держави незалежно від кольорів партій. Власне тому учасники ініціативної групи наголошують, що проблема криється у самих громадянах, до яких звернулись із закликом до особистої відповідальності. Важливо також переконати людину, що від неї насправді багато залежить. Подеколи просто виконуючі свої обов’язки, навіть на найнижчій посаді чи просто в сім’ї, вона може мати вплив на формування суспільства.

Нігілізм проявляється в ігноруванні принципу верховенства права, але передусім у нехтуванні базовими принципами демократичних норм. Перша головна функція права полягає у регулюванні суспільних відносин. Натомість у радянській концепції воно розглядалось як інструмент влади. Сьогодні право надалі розуміється як інструмент досягнення політичної мети. У правовій демократичній державі метою права є захист прав і свобод людини. Комуністична партія відійшла від влади у 1991 р., але урядовці залишились і зберегли старе бачення. Власне на це звертає увагу Євген Сверстюк, на думку якого, час незалежності важливий і добрий, але обманом є вимірювати життя від 1991 року. Адже відтоді не змінилась ані школа, ані люди на посадах, ані звички суспільства. Важливо усвідомити, що й сама радянська система залишилась жити у розумах людей. Щонайболісніше, вона вижила не лише у поколінні, яке застало Радянський Союз, але й молодому, що виховувалось вже за часів незалежності. Водночас ми недооцінюємо, що тримали свободу слова, доступ до інформації, ринок, можливість говорити правду і не брехати.

Другим ключовим питанням є поняття особи. «Головну роль в процесі зміни людей та становленні громадянського суспільства мають відіграти не моральні лідери, а християнські цінності», – закидає Чорноморець. Відповімо – моральні лідери, що визнають християнські цінності. Особа як суб’єкт права становить найважливіший критерій правової держави. Людина – це найвища цінність, і це записано в Конституції України. Людина є сувереном влади, яка належить народу. Народ делегує частину влади уряду, який, зі свого боку, має дбати про нього. Право як життєвий простір становить артикуляцію цінностей суспільства. У розумінні інструменту воно є також цінністю, але в негативному сенсі – як цінність певної групи людей.

Аби переконатись у ступені пошани до особи та рівні засвоєння християнських цінностей варто озирнутись довкола. Що ж маємо в Україні? Хто принаймні раз мав нагоду побувати у дитячому будинку, спробував провезти неповносправного на інвалідному візку вулицями, не кажучи вже про проїзд з ним громадським транспортом, намагався отримати медичну допомогу для невиліковно хворого, або ж відвідав психіатричну лікарню, мав нагоду переконатись у елементарному нехтуванні фундаментальними правами людини в цій країні. Наголошу, що саме стан цих соціально вразливих соціальних груп є індикатором рівня розвитку суспільства і мірою засвоєння цінностей як правової держави, так і християнської віри. Принагідно звернути увагу, що в Західній Європі, що вважається подеколи зараженою релятивізмом, соціально вразливі і незахищені групи не знаходяться на маргінесі суспільства. І для допомоги їм Церква тісно співпрацює з державою. Відтак цілком природно і зрозуміло, що учасники ініціативної групи звертають увагу саме на особу та її гідність. Це не моралізаторство, а спроба привернути увагу до головної причини сьогоднішніх проблем України.

Не можна не погодитись з думкою Юрія Чорноморця, такою співзвучною з закликами ініціативної групи, що «суспільство поволі гине від браку солідарності, від браку здорового морального духу». Заклик до громадян зайняти певну моральну позицію це аж ніяк не єдина умова створення правової держави, але одна з її conditio sine qua non.

Звичайно, сама свідомість моральної кризи суспільства та потреби розбудови громадянського суспільства і правової держави не достатня. Й ініціатори зовсім не стверджують, що істина просвітить людей до творення добра і зміни моральної атмосфери. Позаяк серед постулатів ініціативної групи ніде не сказано про самоявлення громадянської держави і чудесне зцілення суспільних хвороб. Адже ініціативна група – це не політична програма стабілізації країни. інтелігенти лише звертають увагу на брак ідейної спрямованості сучасної політики України.

Позаяк не можна заперечувати, що в українському суспільстві дає взнаки криза саме авторитетів як моральних, так і політичних. Тому варто підтримати сивоголових ініціаторів, «будителів» ідеалів та шукачів втрачених цінностей, навіть якщо подеколи їхні слова сприймаються як поетичні та абстрактні. Можливо, слід говорити іншими словами та обрати інший спосіб звернення. Однак не можна не погодитись, що система цінностей, духовний фундамент чи, іншими словами, певна політична програма держави неодмінна для того, аби політики, економісти, урядовці та громадяни досягли в своїх діяльності ефективності.

Теги: