- Найчастіше карикатури використовувались під час ідеологічних воєн для впливу на неосвічених людей. Чому тоді Ви обрали цей метод? Невже ж брак інструментів?
- Багато років я був митцем, що навчався мистецтву самотужки. Я публікував деякі з моїх малюнків і помічав, що вони отримують все більше і більше відгуків від людей. Я робив спроби малювати карикатури – мені сподобалось. Потім я кинув собі виклик – малювати карикатуру щодня. Здавалось, цей намір протримається декілька місяців. Але пройшли роки – а я продовжую рисувати. Кажуть, що «картина варта тисячі слів». І мені здається, що це – правда. Людина лише погляне на малюнок – і я можу впливати на неї.
Бити мистецтвом
- Чому «професійні» атеїсти використовують ваші карикатури?
- Я припускаю, що головною причиною цього є те, що я піддаю критиці той самий об'єкт, як і вони: жорстокі релігійні структури і релігійну ідеологію. Гадаю, їм подобається той факт, що людина, яка раніше перебувала у центрі церковного життя, зараз почуває себе вільною, критикуючи систему та її вірування. Деякі люди вбачають в мене християнина, деякі не роблять такого. Але мої читачі знають, що я є критиком. Критицизм зазвичай не вітається всередині релігійних організацій. Можливо, що саме тому атеїсти віддають перевагу моїм карикатурам.
- Якою була реакція на Ваші роботи? Чи були деякі з них спалені привселюдно?
- Як правило, я отримую цілком негативну реакцію від самих релігійних систем. Поза ними зазвичай мова йде про позитивні відгуки. Я дійсно не знаю, чи були хоч декілька з моїх малюнків спалені привселюдно, але деякі з них наразились на украй емоційну реакцію дуже публічних людей. Цікаво, що мої карикатури поляризують суспільство у дві групи: на тих, кому вони щиро подобаються, та на тих, хто їх щиро ненавидить. Я отримую безліч листів від людей, які визнають, що на початок ненавиділи мої твори і мене (за те, що я є їхній автор), але згодом, знаходячись поза церквою, їх полюбили. Мої карикатури розмовляють мовою, яка зрозуміла для тих, хто або покинув церковні ряди, або не задоволений церквою як такою...
Духовний анархіст
- Дивлячись на недосконалість церковних структур, у 2010 році Ви вирішили, що їх залишити – єдине рішення. Ви вже пояснювали свій вчинок. І все ж таки – прокоментуйте, чому Ви так зробили?
- Насправді я дійшов висновку, що як тільки я буду впевнений, що «моя» церква у небезпеці, я її залишу. Потім, після однієї складної церковної зустрічі вночі я зрозумів: з мене досить. Я знав, що якщо я сам негайно не залишу керівництво церквою, залишиться ризик того, що все закінчиться не з моєї ініціативи. Я також був свідомий того, що не можу вільно (або у здоровий спосіб) функціонувати всередині системи. Таким чином, я йшов. В мене були наміри зрештою повернутись у церкву, ставши її простим членом, або наміри підтримувати пастора та його команду, які замінили мене. Я до цих пір люблю церкву та піклуюсь про неї та людей у ній. Це і є причиною, чому я продовжую весь час про неї говорити.
- У житті складно помічати будь-які зв'язки. Але я вірю, що речі, як правило, якимсь чином зв'язані та мають значення. Я майже ніколи не можу розпізнати, яке було значення у тому-то. Можливо, це моя людська слабкість палко бажає значення. Але вірю – є значення. Напочатку низка моїх кроків вела до глибшого проникнення у центр харизматичного християнства. Потім я побачив все, що відбувається за лаштунками. В результаті мої ноги вели мене далі і далі від цих воріт. Зараз я знаходжусь поза рамок інституційної церкви. Мені це до вподоби. Я не проти інституційної церкви. Але я втомився шукати там затишне місце. Я продовжую цікавитись церквою та тим, як люди можуть збиратись вільно та у здоровий спосіб. Це те, про що, власне, мій блог.
- Мені подобається ця назва. Тим не менш «анархія» має на увазі присутність безладдя завдяки відсутності влади. Я заявляю, що це можливо – жити у спільноті без ієрархічно організованої влади в той час, коли люди насолоджуються почуттям природного порядку. Проблемою багатьох релігійних лідерів є те, що вони вважають існування порядку без влади неможливим. Але я вірю, що здорова спільнота може діяти як приклад сім'ї друзів. Аби бути здоровими, родини, на мій погляд, не потребують на ієрархічну владу. Нам не треба благати «чоловік, будь головою родини» та «жінко, підкоряйся своєму чоловікові» (Хейворд робить алюзію на Послання ап. Павла до Колосян 3:18 – О.Г.) для того, що б мати мир та порядок. В моїй родині, де є вже три дитини, немає чітко встановленої «голови». Незважаючи на це, ми насолоджуємось гармонійним почуттям порядку у нашій оселі. Але я чітко вірю в свободу індивідууму, яку анархія може створити та захистити.
Друг іншим
- Одного разу про церкву Ви написали: «Ви можете помітити, що мій перелік (того, що зробила церква – О.Г.) не включає «з'єднала мене з Богом» чи «представила мене Ісусові» чи «підтримувала мій контакт з Духом Святим», оскільки все це я пізнав з незалежного досвіду». Тим не менш, до певної міри вона виховувала ці зв'язки». Чи Ви вірите, що з моменту полишення у 2010 році організованого християнства Ви – людина, що вірить, але не належить?
- «Вірити, але не належати» (категорія у соціології релігії, протилежна до 'belonging without believing' – О.Г. ) – добра фраза. Я не належу до місцевої, структурованої церкви. Це правда. Але я відчуваю, що я «у грі». Тим не менш, я впевнений у належності до набагато більшої спільноти, яка містить дивну суміш християн, вірних інших релігій, агностиків, атеїстів та «інших». Час від часу я переживаю чудову кристалізацію цієї більшої спільноти у людях, з якими я зустрічаюсь обличчям в обличчя. Хтось на це навісить ярлик «церква», але спитаю: «Навіщо надавати назву?». Це те, що те є. Це є маніфестацією більшої спільноти, макрокосму, у особистій зустрічі, мікрокосмі.
- Як Ваша радикальна інклюзивність випливає на викладання англійської та основ бізнесу в університеті Нью-Брунсвік, що у Сент-Джоні?
- Коли йде мова про викладання англійської як другої різноманітній суміші іноземних студентів, бути інклюзивним необхідно. Вони – атеїсти, агностики, «nothings», християни, буддисти, індуїсти, мусульмани, зороастрійці – й інші представлені у моїй групі. Але там я упевнююсь у тому, що раніше збагнув у теологічний спосіб, - що ми, по суті, єдині. Величезне різноманіття вірувань має своє коріння у тому самому ґрунті. Викладання в університеті надало мені позитивного досвіду і допомогло розвинути та укріпити мою теологію.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Дейвід Хейворд - відомий канадський карикатурист, малює на теми релігії, церкви та духовності. Автор двох книжок: Nakedpastor101: Cartoons by David Hayward (збірка карикатур) та Without a Vision My People Prosper ("Без видінння мій народ процвітає"), обидві надруковані у 2011 році. Народився у британсько-ірландській родині, охрещений у Англіканській Церкві. 1973-2974 роки - активне відвідання баптистських та п'ятдесятницьких служінь.1983 року здобув науковий ступінь M.A. in Theological Studies у Gordon-Conwell Theological Seminary, 1986-1987 починає співпрацю з Пресвітеріанською церквою Канади. 1987 року здобуває ступінь магістра релігійних наук та служіння у монреальському університеті Мак-Гіл. 2002 - приймає запрошення Джона Пола Джексона (відомого харизматичного діяча - О.Г.) працювати у його місіонерській структурі Streams Ministries International, цього ж року - розриває з ним стосунки. 2006 - відкриття авторського блогу Nakedpastor ("оголений пастор"). 2010 - залишає професійну пасторську діяльність, цього ж року - приймає запрошення на посаду викладача англійської мови як другої для іноземних студентів у Університеті Нью-Брунсвіка, Сент-Джон. Одружений, має двох дорослих синів та дочку.
Теги:
