1 12 2010 Василь Кметь Огляд ЗМІ, Українські
Одною з найтрагічніших сторінок в історії українського народу стали роки становлення радянського тоталітарного режиму. Планомірне винищення не лише будь-якої політичної опозиції, але й будь-яких виявів самоусвідомлення з боку “нетитульної” нації в контексті ідеологічного новотвору, названого “радянським народом” знайшли відображення у жорстоких етапах колективізації, форсованій індустріалізації, а також у невправно та й не особливо маскованій префіксом “інтер-” – “де”-націоналізації, русифікації. Декларуючи свободу самовизначення народів (навряд, чи історики та юристи змогли б запропонувати більш демократичний паперовий варіант державної Конституції, ніж в СРСР), партійна еліта особливої уваги надавала питанням боротьби з українською Церквою, українською культурою, наукою, українською мовою, та відповідно і їх носіями – духовенством, інтелігенцією, селянством, як небезпечними для утопічних антилюдських конструкцій ленінців-сталіністів та здатними забезпечити творення власної державності.
dutchak1 написал: