Продовження. Початок див. тут

Слід зазначити, що категорично заперечував участь архієпископа Варлаама (Іллющенка) в перших хіротоніях УАПЦ і колишній Екзарх РПЦ в Україні митр. Філарет (Денисенко), який з цієї самої причини при об’єднанні з УАПЦ наполягав на перерукоположенні провідних ієрархів «чекалінської преємственності» Володимира Романюка, Антонія Масендича і Данила Ковальчука94.

Заперечують версію про участь архієпископа Варлаама (Іллющенка) в хіротоніях УАПЦ і письмові свідчення водія архієпископа Варлаама – Андрухова Миколи Яковича (1943 р. н.) і архієрейського протодиякона Марущака Василя Анатолійовича (1961 р.н.). Обидва свідки нотаріально завірили свої свідчення, в яких стверджують, що 30 - 31 березня і 1 квітня 1990 р. архієпископ Варлаам (Ільющенко) як правлячий архієрей Сімферопольської і Кримської єпархії РПЦ не полишав межі своєї єпархії і служив в ці дні в кафедральному соборі м. Сімферополь.

Зокрема, у свідченнях водія архієпископа Варлаама йдеться наступне:

«Я, гр. Андрухов Микола Якович, працював водієм у Кримському єпархіальному управлінні з березня 1985 року до кінця 1991 року.

З 19 лютого 1990 року правлячим архієреєм Сімферопольської єпархії був призначений архієпископ Варлаам (Ільющенко). На той момент я був єдиним водієм у Кримському єпархіальному управлінні.

З лютого по квітень 1990 року владика Варлаам взагалі не покидав межі єпархії. Він щодня перебував в єпархіальному управлінні і по вихідних і святкових днях здійснював богослужіння в Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Сімферополя.

30 і 31 березня і 1 квітня 1990 р. Високопреосвященніший архієпископ Сімферопольський і Кримський Варлаам (Ільющенко) здійснював уставні богослужіння в Свято-Троїцькому соборі м. Сімферополя, оскільки це був період Великого посту. Більш того, можу додати, що владика не пропускав жодної служби.

Владика Варлаам користувався виключно автомобілем (ГАЗ-24 чорного кольору, держ. номер 03-16 КРА і ГАЗ-24 білого кольору, держ. номер 48-56 КРА) при поїздках по єпархії. За межі єпархії Владика не виїжджав. Владика об’єктивно не міг здійснити єпископську хіротонію 31 березня 1990 р. в с. Михайлевичі Львівської області і за півдня повернутися назад у Крим і встигнути взяти участь у вечірньому богослужінні 31 березня і літургії — 1 квітня.

/... / У всіх поїздках супроводжував його я. У березні 1990 року владика Варлаам взагалі не залишав Крим, тим більше не відвідував Львівську область і відповідно не міг брати участь у «хіротонії» Василя Боднарчука. Як я вже говорив, раніше єдиним водієм та помічником владики Варлаама на той момент був я. Тому достовірно можу свідчити про це.

Ні у владики Варлаама, ні у мене в той час не було не тільки відео/кінокамери, а й навіть фотоапарата. Знімати на відео я взагалі не вмів і не вмію»95.

Аналогічні свідчення представив і отець Василь Марущак, який в 1990 р. у Сімферопольській єпархії при архієпископі Варлаамі (Ільющенку) ніс послух архієрейського протодиякона. Зокрема, отець Василь Марущак нотаріально засвідчив, що «у період Великого посту, а саме 30 і 31 березня і 1 квітня 1990 р. архієпископ Варлаам (Ільющенко) здійснював богослужіння у Свято-Троїцькому соборі м. Сімферополя, чому я був співслужителем. Владика Варлаам користувався автомобілем у поїздках по єпархії. При відвідуванні парафій єпархії владику супроводжував я з водієм Андруховим М. Я. Наскільки я пам’ятаю, за межі єпархії в цей період владика Варлаам не виїжджав... Заяви представників УАПЦ/ПЦУ, які були оприлюднені в ЗМІ та інтернет-виданнях заднім числом, вже після смерті приснопам’ятного владики Варлаама, про те, що він начебто здійснював хіротонію першого «єпископа» УАПЦ вважаю неправдою, в силу того, що вони не відповідають дійсності. Не пам’ятаю, щоб владика Варлаам у своїх проповідях і бесідах що-небудь згадував про УАПЦ. У моїй пам’яті архієпископ Варлаам (Іллющенко) назавжди залишився ревним архіпастирем і вірним сином Матері-Церкви96.

Проте, найбільше спростовує так звану «причетність» архієпископа Варлаама до хіротонії Василя Боднарчука той факт, що саме архієпископ Варлаам, бувши членом Синоду РПЦ, брав участь і підписав особисто рішення московського Синоду від 14 листопада 1989 р. (Журнал № 117) про позбавлення Іоанна (Боднарчука) єпископства, всіх ступенів священства і монашества. Підпис архієпископа Варлаама (Ільющенка) під цим рішенням стоїть восьмим з посеред тринадцяти97. Людина, яка особисто приймала і підписувала рішення про позбавлення сану і чернецтва Іоанна (Боднарчука) ніяк не могла через чотири місяці таємно висвячувати з ним нових єпископів.

Таким чином, як видно, версія про участь архієпископа Сімферопольського і Кримського Варлаама (Ільющенка) у хіротонії Василя Боднарчука 31 березня 1990 р. не підтверджується цілою низкою свідчень і фактів.

Діяльність Чекаліна і Боднарчука в Росії

Маловідомий факт, що Іоанн Боднарчук з групою «єпископів» УАПЦ в 1990 р. таємно від патріарха Мстислава здійснив ряд хіротоній в Росії, поклавши початок ієрархічному оформленню тоталітарних сект «Богородичний центр» і «Істина Церква Одкровення Іоанна Богослова». Через Чекаліна влітку 1990 р. на Боднарчука вийшли секачівський «священик» і «пророк» Іоанн Береславський і колишній настоятель Успенського собору підмосковного м. Кашири ієрей Костянтин Васильєв, який під впливом Береславського та Чекаліна залишив РПЦ98.

22 серпня 1990 р. Боднарчук і «рукоположені» за допомогою Чекаліна «єпископи» Василь Боднарчук і Данило Ковальчук в м. Дрогобич Львівської області возвели ієрея Костянтина Васильєва во «єпископа» з титулом «Московський і Каширський»99, присвоївши йому в чернецтві ім’я «Лазар» (завдяки чому спочатку змогли ввести в оману деяких послідовників ІПЦ-РПЦЗ, оскільки канонічний катакомбний єпископ РПЦЗ Лазар (Журбенко), який викрив Чекаліна в самозванстві, носив таке ж ім’я)100. Пізніше, 14 грудня 1990 р. у селі Солонське Дрогобицького району Львівської області, за протекцією того ж Чекаліна, Іоанн Боднарчук, Данило Ковальчук разом з Лазарем Васильєвим возвели во «єпископа» з титулом «Зеленоградський і Коломенський» якогось Владислава Філіппова, присвоївши йому в чернецтві ім’я «Тихон» 101. У той же день указом № 569 Іоанн Боднарчук «за великі заслуги перед Російською Істинно-Православною Церквою і за місіонерську діяльність на благо Церкви Божої і великого руського народу» возвів Лазаря Васильєва в сан «архієпископа Московського і Каширського»102.

Всі ці хіротонії і призначення Іоанн Боднарчук здійснював в обхід патріарха Мстислава, не ставлячи його до відома. Згодом, в 1992 р., факти цих хіротоній він спробував приховати і від Синоду РПЦ, коли звернувся з покаянним листом на ім’я Патріарха Московського Олексія.

19 грудня 1990 р. новоявлені «єпископи» Лазар Васильєв і Тихон Філіппов з «благословення» Іоанна Боднарчука заснували так звану «Російську автокефальну православну церкву» (РАПЦ) і провели «помісний собор», на якому обрали «пророка» Іоана Береславського «єпископом Санкт-Петербурзьким і Валаамським». На цьому рішенні «собору» Боднарчук 21 грудня 1990 р. наклав письмову резолюцію:

«Благословляю архімандриту Іоанну бути єпископом Санкт-Петербурзьким і Валаамським. Блаженніший Митрополит Іоанн» 103. Після цього, 25 грудня того ж року, послідувала і сама «хіротонія» Береславського, звершена Васильєвим і Філіпповим104. На ставленецькій грамоті Береславського Боднарчук написав резолюцію такого змісту: «Ознайомився. Дуже радий. Блаженніший Митрополит Іоанн» 105.

Спочатку на чолі т. зв. «РАПЦ» повинен був стати Чекалін. Однак після заяв Синоду РПЦЗ про його самозванство від цієї ідеї довелося відмовитися, в результаті чого його не запросили на так званий «помісний собор РАПЦ» у грудні 1990 р. Пізніше, 16 червня 1991 р. у Москві на черговому «помісному соборі» Васильєв, Філіппов, Береславський і Попов перейменовують «РАПЦ» в «Православну церкву Божої Матері» («Богородичний центр»)106.

Так, за участі Боднарчука і Чекаліна відбулося оформлення тоталітарно-харизматичної секти «параклітчиків», відомої під назвою «Богородичний центр» (інші назви: «Російська Маріанська церква», «Церква Божої Матері Преображаючої» та «Православна Церква Божої Матері Державна»). Її лідером став «пророк Діви Марії» і «архієпископ» Іоанн Береславський107. 15-16 червня 1991 р. він організував у Москві «перший всеросійський богородичний собор», на якому оголосив про «виконання Фатімських пророцтв» і звершив «присягання Росії серцю Діви Марії». 12 листопада 1991 р. в московському кінотеатрі «Червоний Жовтень» він організував чергове шоу під назвою «всеросійський богородичний собор», на якому відбулося театралізоване дійство «коронації Діви Марії на російський престол». Вів Береславський діалог і з лідерами окультної секти «Біле братство» «Марією Деві» (Цвігун) і «пророком» Іваном Кривоноговим, деякі послідовники яких спочатку брали активну участь у «богородичних соборах» Береславського. Пізніше, після смерті Боднарчука, Береславський зарахував його до «лику святих».

Колишній соратник Береславського «архієпископ» Лазар-Костянтин Васильєв влітку 1991 р. відколовся від «Богородичного центру», очоливши власну секту під назвою «Істинна церква апокаліпсису Іоанна Богослова»108. Як і Береславський, він оголосив себе «пророком апокаліпсису», «патріархом всеросійським», «агнцем одкровення», а також «священним божественним судовим виконавцем», «богонемовлям, поставленим пасти народи нової благодаті, нової землі і нового неба», а також «духовним вождем нової святої Русі» та її «царем-помазаником»109. До цієї секти свого часу належав директор московського цілительського центру «Проіс» Леонід Прокоп’єв, який видавав себе за «полковника ГРУ» (в чернецтві Рафаїл, у схимі Серафим, пізніше змінив прізвище на «Мотовилов»), який згодом одержав «єпископський сан» від «ієрархії», що походить від УАПЦ, і заснував власну сектантську течію під назвою «Православна російська церква» (ПРЦ).

Крім того, в 1996 р. в УАПЦ для Росії були «рукоположені» наступні «єпископи»: Іван Модзалевський, Стефан Ліницький і Серафим Кучинський. У свою чергу, через цих «єпископів» у Росії в різний час отримали рукоположення більше 60 «єпископів», які утворили більше десятка нових сект. Серед тих, які мають від УАПЦ «чекалінську преємственність» можна згадати таких «ієрархів», як вже названий Рафаїл Прокоп’єв (він же Серафим Мотовилов), Венедикт Молчанов, Сергій Мойсеєнко, Сергій Журавльов, В’ячеслав Лісовий, Дідім Нестеров, Михайло Вишневський, Киріак Темірциді, Сергій Саркісов, Віталій Кужеватов, Ростислав Мельников, Даміан Акімов, Андрій Трегуб, Олег Ведмеденко, Віктор Веряскін, Володимир Мочарник, Олексій Гомес, Осій Осіос, Антоній Корбат, Марк Воїнов, Михайло Гордієнко, Іоан Абраменко та багато інших. Виродившись у відверте сектантство, багато з цих «ієрархів» настворювали власні нечисленні сектантські групи, деякі з яких повністю порвали навіть зовні з православ’ям (т. зв. «Реформаторська православна церква», «Апостольська православна церква», «Апостольська реформована православна церква», «Апостольська ортодоксальна церква», «Істинно-православна кафолична церква», «Російська православна кафолична церква», «Православна російська церква - Істинно-православна церква», «Єдина православна царська російська церква», «Патріархія російської істинно-православної катакомбної церкви», «Свята соборна апостольська церква Росії» та інші). Багато хто з них самозвано називають себе «істинно-православною церквою» (ІПЦ), хоча насправді нічого спільного не мають з історичними катакомбними громадами і групами ІПЦ-РПЦЗ.

Що стосується Чекаліна, то після того як Мстислав (Скрипник) у кінці 1990 – початку 1991 рр. фактично відсторонив Боднарчука від управління УАПЦ і піддав сумніву канонічність ієрархії «чекалінської преємственності», він в спішному порядку спробував перебігти до УГКЦ. Як повідомив Чекалін в лютому 1991 р. в інтерв’ю московському самвидавному бюлетеню «Вестник ИРАР»: «4 січня 1991 р. у Львові митрополит Володимир Стернюк звершив моє приєднання до єпископату Католицької церкви. 10 січня владою папи Римського Іоана Павла ІІ була підписана Грамота про моє поставлення Першоієрархом Російської катакомбної католицької церкви» 110.

Приєднання Чекаліна до УГКЦ справді було звершено митрополитом Володимиром Стернюком 4 січня 1991 р. в домовому храмі Митрополичої палати у Львові, де він у присутності свідків сповідав і приніс присягу на вірність «святій католицькій вірі»111. 10 січня Стернюк підписав грамоту, в якій говорилося: «Владою, даною патріархам або патріаршим намісникам Української Греко-Католицької Церкви Його Святістю Папою Римським, поставляю Преосвященного Вікентія (Чекаліна Віктора Володимировича), Єпископа Яснополянского, Першоієрархом Російської Католицької Церкви з правом призначення і прийому єпископів, утворення єпархій і зі всіма іншими правами управління» 112.

В середині січня 1991 р. Чекалін зареєстрував у Москві першу греко-католицьку громаду, після чого створив «єпархіальне управління» т. зв. «Російської православної кафоличної церкви» (РПКЦ). Він звернувся до Московської міськради з вимогою передати йому низку московських храмів: «Нинішня Російська католицька церква, — писав він, - є правонаступницею не тільки Російської греко-католицької, але й Руської православної церкви. Однак наша церква не має досі необхідних храмових та адміністративного приміщень» 113.

Від Чекаліна в Росії мали «преємственність» такі маргінальні лжеєпископи: Михайло Анашкін, Олексій Лобазов і Мануїл Платов (він же Михайло Потьомкін), які склали «ієрархію» т. зв. «Російської православної кафоличної церкви» (РПКЦ)114. З цією «чекалінською» сектою взаємодіяв ще один одіозний ієрарх-самозванець Никон-Сергій Ламекін115.

3 лютого 1991 р. Патріарх Московський Олексій направив листа до Ватикану з проханням роз’яснити, яким чином людина, позбавлена священицького сану, може бути католицьким єпископом. Незабаром президент Папської ради сприяння християнській єдності кардинал Е. Кассиді і папський нунцій в СРСР архієпископ Ф. Коласуонно заявили, що Чекалін не є єпископом і не перебуває в спілкуванні і підпорядкуванні Католицької Церкви116. Слідом за тим, у серпні у відставку був відправлений митрополит Володимир Стернюк. Новопризначений в Україну кардинал Мирослав Іван Любачівський заявив про перевищення ним повноважень і присвоєння прав першоієрарха117.

На початку 1992 р. В. Чекалін намагався приєднатися до Старо-Католицької церкви, але і тут довго не затримався. Згідно з повідомленнями в ЗМІ, викравши з сім’ї малолітнього хлопчика, Чекалін, змінивши прізвище на Берг, втік з ним до Австралії, за що розшукувався Інтерполом118.

Закінчення див. тут

Фото Facebook

Теги: