Вхід

У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь

Рецензії

25 11 2009 Публікації, Рецензії

Паскаль Брюкнер. Тирания покаяния / La tyrannie de la penitence

Брюкнер — один из ведущих писателей современной Франции; по его давнему роману снят фильм Романа Полански «Горькая луна». Но Брюкнер, который в 1970-е был учеником Ролана Барта и приятелем Андре Глюксманна, регулярно выступает в печати еще и как журналист и философствующий публицист и во Франции известен в этих качествах не менее, чем в ипостаси романиста.

23 11 2009 Публікації, Рецензії

Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов

Представленный труд Диогена Лаэртского был написан приблизительно в начале третьего столетия нашей эры. Временные рамки самого исследования – от Фалеса и Солона до начала нашей эры. В трактате, состоящем из десяти книг, идет речь о возникновении и развитии античной философии, однако в специфичной манере. Автор рассматривает философские школы и направления с помощью сумбурного описания жизни и фрагментов учения отдельных философов. Его внимания удостоились Фалес, Солон, Анаксимандр, Ксенофонт, Евклид, Платон, Аркесилай, Аристотель, Гераклид, Диоген, Зенон, Пифагор, Эмпедокл, Парменид, Протагор, Эпикур, а также многие другие.

23 11 2009 Публікації, Рецензії

Индийская философия

В книге последовательно раскрывается философичность индийской традиции, авторы полемизируют с европоцентризмом от философии, отстаивая оригинальность индийской философской мысли и ее независимость – как от внешних источников, так и от авторитета Вед и религиозных догм. Для авторов начало философии – опыт, орудие – разум, а влияние Вед в школах, например, мимансы и веданты, компенсируется самостоятельными рассуждениями, которые в состоянии обеспечить учение даже при отсутствии любых трансцендентных апелляций.

19 11 2009 Публікації, Рецензії

Ю. А. Иоаннесян. Вера бахаи. Серия: Мир Востока

Переиздание книги Юлия Аркадьевича Иоаннесяна «Вера бахаи» вышло в 2009 году, сразу же после возвращения автора в Россию из США, практически без изменений. Эта спешка вполне объяснима – первое издание (2003 г.) было раскуплено в считанные недели, и сегодня отдельные экземпляры книги могут быть найдены лишь в некоторых общинах бахаи. Успех книги не вызывает сомнений и имеет ряд причин.

18 11 2009 Публікації, Рецензії

Нариси з історії та культури євреїв України

У 2009 році в київському видавництві «Дух і літера» вийшло третє видання «Нарисів з історії та культури євреїв України»
Перший розділ книги складають нариси з історії євреїв України. Ці нариси за стилем є науково-популярним викладом найбільш значимих для історії фактів із життя євреїв України, що переходить у колективну наукову монографію.

18 11 2009 Публікації, Рецензії

Богословие В. Н. Лосского: изложение и критика

В своїй дисертації «Теологія Володимира Миколайовича Лоського» (1975) Р. Уільямс пише, що «репутацію видатного богослова Лоський здобув в якості лідера непатристичного руху». Р. Уільямс вважає, що «богословську систему Флоровського можливо по праву охарактеризувати як неопатристичний синтез; система Лоського кінець-кінцем являє те саме, але і більше того». Цей додатковий елемент — персоналізм, що виник під впливом російського і французького екзистенціалізму. Флоровський і Лоський, засновуючи неопатристику як різновид «неотрадиціоналізму», намагалися творчо вирішити ті проблеми, які не вдалося вирішити С. Булгакову, Хомякову та іншим російським мислителям. «Неотрадиціоналізм — це реакція на глухий кут російської релігійної філософії, на кричущі протиріччя між волюнтаризмом і детермінізмом, персоналізмом і органічним колективізмом, — реакція, що прийняла форму всебічної відмови від категорій, прийнятих в «класичній» російській філософії; але ця відмова мала звільнити шлях для більш задовільного вирішення тих самих протиріч». За оцінкою Р. Уільямса, неопатристика для таких мислителів як Лоський стала звільненням від метафізики і шляхом до пост-метафізичного мислення. Повністю усвідомлене освоєння новаторського і радикального богословського стиля» дозволило Лоському та іншим представникам неопатристики по новому вирішити ті проблеми, над якими працювала російська релігійна філософія.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Доказательство Бога. Аргументы ученого

Сам Коллинз, может быть, не такая суперзвезда, как Стивен Хокинг или тот же Докинс, но также ученый самого высокого класса: генетик, на протяжении многих лет руководивший проектом «Геном человека» — тем самым, в ходе которого всего за полтора десятка лет был расшифрован человеческий геном, то есть совокупность ДНК нашего вида, код, записанный 4-буквенным алфавитом и насчитывающий более 3 миллиардов знаков; мало кто всерьез подвергает сомнению тот факт, что это одно из главных открытий за последние сто лет. По версии самого Коллинза, расшифрованы «божественные чертежи», язык, на котором Бог записал человека.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Докинз, Р. Бог как иллюзия /The God Delusion

Известный английский эволюционист и популяризатор науки Ричард Докинз опубликовал в России свою новую книгу «Бог как иллюзия».
Клинтон Ричард Докинз — один из ведущих британских популяризаторов науки. Начиная с 1976 года, когда он написал ставшую всемирно известной книгу «Эгоистичный ген», он постоянно пропагандирует научные знания и саму науку. В основном его книги касаются эволюции, биологии, креационизма и религии.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Мичио Каку. Об устройстве мироздания

...автор последовательно, очень популярно и понятно дает самые важные основы специальной и общей теории относительности, квантовой механики, а затем и теории струн, которая их объединяет. И, как видно из названия, именно теория струн является основной темой книги и именно ей дается максимально подробное описание.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

От Библии до постмодерна. Антология

Давайте поставим перед собою три вопроса. Вопрос первый: «В чем библейское сознание приемлет мир постмодерна?». Вопрос второй: «В каких областях библейское сознание относится к миру постмодерна многозначно?». Вопрос третий: «В каких областях библейское сознание относится к миру постмодерна отрицательно?». И одновременно мы с вами выявим три основных столпа, на которых если не стоит, то колеблется и раскачивается наш постмодерный мир.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Иудаизм, христианство, ислам. Парадигмы взаимовлияния.

Иерусалимского профессора Шломо Пинеса коллеги называли последним энциклопедистом и даже «ходячим университетом». Было с чего: ученый свободно говорил на двадцати и читал на сорока шести языках; его научные интересы простирались от иудейских сект эпохи Второго Храма и атомистской теории в исламе (тема докторской диссертации, которую Пинес защитил в Берлинском университете в 1934 году) до философии Ницше, творчества Достоевского и религиозных убеждений Франца Розенцвейга.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Делёз Ж., Гваттари Ф. Что такое философия?

Вопрос, заключенный в заглавии этой книги, вышедшей во Франции в 1991 году, хорошо знаком всем, кто обучался на первых курсах высших учебных заведений в последние годы. Наученные горьким опытом, студенты и выпускники нефилософских вузов вряд ли приобретут эту книжку, и поступят совершенно правильно, поскольку книга обращена в первую очередь к "узкому кругу специалистов", к "преподавателям философии", как и указано в аннотации.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Эрвин Панофский / Ervin Panofsky. Этюды по иконологии. Серия: Художник и знаток / Studies in Iconology:

Во введении к одной из своих центральных книг по теории искусства «Смысл и толкование изобразительного искусства», написанном в 1940 г., Панофский развивает мысль, которую формалисты всех направлений и оттенков выносили за скобки рассуждений о художественном творчестве, ибо она, по их мнению, не имела к искусству прямого отношения. Нельзя сказать, чтобы мысль эта была новой, однако Панофский защищает ее с глубоким внутренним чувством и убежденностью. Даже форма, которую Панофский избрал для выражения своей идеи, отличалась от строгого и беспристрастного стиля, ставшего в немецком и австрийском искусствознании конца ХIХ — начала ХХ в. атрибутом научности и объективности.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Апокрифические сказания: Патриархи, пророки и апостолы

В пяти тысячах дошедших до нас новозаветных рукописей встречаются некоторые разночтения (подробнее об этом мы расскажем в следующем номере журнала), но никакой иной Вести, кроме евангельской, мы в них не увидим. Ни в одной из них не написано, что Иисус не был сыном Божьим или не умирал на Кресте. Если все это – результат деятельности какой-то огромной банды фальсификаторов, работавших по всему Средиземноморью не позднее начала II века н.э., то, очевидно, в этом мире вообще невозможно создать никакую правдоподобную историю.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Основные течения в еврейской мистике. Серия: Библиотека российского еврейского конгресса / Major Trends in Jewish Mysticism Гершом Шолем / Gershom G. Scholem

Исключительная ценность монографии Шолема состоит в том, что, во-первых, это едва ли не единственный и обзорный, и основательный по содержанию труд по данной теме. Во-вторых, текст лишен какой-либо подчеркнутой конфессиональной направленности. В-третьих, текст сугубо научный, т.е. не содержит пикантных измышлений, грубых передергиваний и популистских "откровений", которыми переполнены, в большинстве своем, тексты о "тайнах Каббалы.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Кирьянов Д.В. Томистская философия ХХ века

...будущее неотомизма скрыто в тумане. Есть ли этот туман признаком заката, или нас ждет новое возрождение томизма – еще неизвестно никому.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Эмануэль Сведенборг. О небесах, о мире духов и об аде

Начало жизненного пути Эммануила Сведенборга не предвещало ничего экстраординарного - обычная стезя ученого мужа в бюргерской Швеции.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Генри В. Мортон. "Святая Земля"

Книги Мортона написаны не в том популярном стиле путеводителей, когда советуют, где остановится на ночь, что посмотреть, где поесть; не напичканы датами, цифрами, именами, которые уже с пятой страницы сливаются в одну кашу. Они написаны как художественные произведения, где главным действующим лицом является страна, город, район, с их жителям, проблемами, бытом. Все это искусно оплетено историческими зарисовками, экскурсами в прошлое.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

Блез Паскаль. Думки

Сьогоднішня філософія характеризується певною відкритість між раціоналізмом та ірраціоналізмом. Прибічники ідеї, що модерн – це незавершений проект, і раціональність повинна бути основою для світогляду та суспільного життя, стають все більш відкритими до ірраціональної сторони ціннісного мислення. Ірраціоналісти починають цінувати розумність, оскільки виявляють як необхідність мінімальної раціональності взагалі, так і відкриваючи раціональне у власному ірраціональному мисленні. В таких умовах знову актуальним стає поєднання раціоналізму та ірраціоналізму, науки та релігії, логічного мислення та містики, яке знаходимо у Блеза Паскаля.

16 11 2009 Публікації, Рецензії

"Античная философия: Энциклопедический словарь"

Событием для книжного рынка стало появление издания «Античная философия: Энциклопедический словарь». Этот словарь является необходимым пособием для каждого христианина, который интересуется патрологией и историей догматов. Ведь античная философия была использована Отцами Церкви при формулировании христианского догматического учения. Энциклопедический словарь «Античная философия» является незаменимым пособием для православных богословов и философов, изучающих патристику и историю догматического богословия.

27 07 2009 Публікації, Рецензії

У пошуках єдності християн

Невизначеність позиції Католицької Церкви є ознакою того, що десятиліття обговорення «Декрету про екуменізм» так і не дали задовільного теологічного результату. Напевне, для створення сучасної еклезіології, яка була б прийнята хоча б католиками і православними, необхідна святоотцівська геніальність та осяяння Святим Духом. Залишається почекати. Кардинал Вальтер Каспер як найбільш видатний мислитель сучасного католицизму дійшов до межі власне людського мислення в цій проблематиці

«Шукаючи Обличчя Твого»

22 07 2009 Публікації, Рецензії

«Шукаючи Обличчя Твого»

    Рецензія на  книгу священика  Володимира Зелінського  «Шукаючи Обличчя  Твого»

    (Зелинский В. Взыскуя Лица Твоего. К.: Дух і літера, 2007. – 404 c.  ISBN 978-966-378-054-2)

        Автор – священик Руського Екзархату Константинопольського  Патріархату, який несе своє служіння в місті Брешія (Італія).

    Книга спочатку була написана французькою  мовою, потім спеціально для російськомовного читача перекладена, доповнена і таким чином суттєво перероблена автором.

    Про що вона? Здавалося б, звичайне і  просте питання. Проте як в нашій  «аналітичній», «рецензентській» ситуації на нього важко відповісти! Не через  складність мови викладу, чи то зарозумілу перезавантаженість змісту, або навпаки його порожнечу, позірно прикриту «розумними» фразами. Перш за все, через те, що до цієї книги не можливо відноситися як до звичайного тексту, який являє собою певний обсяг інформації, піддається і, навіть, передбачає та вимагає розгляду «зі сторони», з позиції стороннього спостерігача та незаангажованого дослідника. Такий об’єктивний, зовнішній, відсторонено-опосередкований підхід тут є абсолютно не прийнятним і навіть абсурдним. При його застосуванні ми обов’язково прийдемо до спотворення самої суті монографії о. Володимира. Рецензувати, аналізувати її – це все одно, що препарувати живий організм.

    Живі  натхненні слова книги о. Володимира не про щось, а скоріше до чи заради когось – не про об’єкт, а до, заради суб’єкта – до кожної унікальної особистості, до кожного з нас, до всіх тих, хто здатен почути, сприйняти і вирушити в небезпечну, але блаженну Путь – путь самопізнання, яке одночасно є і Богопізнанням.

    Таку  книгу неможливо просто читати, на неї абсурдно давати рецензію, на неї можна лише відгукнутись всім собою – всім своїм розумом, всім своїм серцем і всією своєю душею. Адже вона і написана від слова до слова, від серця до серця, від душі до душі, від духу до духу. Написана всім серцем, всім розумом, всією душею автора і, напевно, всіх тих, кого він зустрів на своєму життєвому шляху; написана з любов’ю та вірою в людину, які виростають з любові та віри в Бога.

    Проте, як кажуть, статус зобов’язує. Якщо все  таки спробувати сказати про органічну  сутність книги, спробувати відгукнутись, не спотворюючи її, то вона про людину та Бога, про постійний діалог між ними в часі та вічності.

    Це  збірка глибоко поетичних розмов, інтимно-особистих переживань, наскрізних споглядань, глибинних прозрінь в  сенс екзистенції людини та космічного буття. Тематика кожного розділу являє собою дивовижний синтез теології, філософії, літератури, слова, думки та дії. Без перебільшення можна сказати, що кожен розділ, кожна глава, кожна думка і слово монографії о. Володимира – це вчинок, справжній вчинок розуму, волі, почуття, яких так мало в цинічно байдужому до всього «істинного, доброго, прекрасного», до всього ідеально високого, сьогоденні.

    Про пізнання Бога, І  побачив Бог, Вимовити Бог, Молитися Богу, Дар Богу, Образ  Бога, Час Бога, Радість  про Бога, Дім Бога, Іпостасі Бога… Все це кроки по сходинках у небесну височінь. Так від розділу до розділу, від глави до глави, від слова до слова автор супроводить нас сходами, основа яких укорінена в землі, точніше, в самому нашому серці, а вершина спрямована в Небо. Прямуючи слідом за автором, ми врешті решт розуміємо, що початок збігається з кінцем, що ми завжди на самому початку. Так було, так є, так має бути…

    Хто є людина – тварина, світ, Бог? –  Триєдине питання.

    Бог-Любов  – Отець, Син, Дух Святий! – триєдина відповідь.
Хто я? – запитує людина.
Ти – це Я! – відповідає Бог Син людський.
Звідки я? – запитує людина.
Від Мене! – відповідає Бог Отець.
Заради кого я? – запитує людина.
Заради Мене! – відповідає Бог Дух Святий.

    Наше  життя – питання. Боже буття –  відповідь. Їхня єдність – любов. Бог стає людиною, для того, щоб людина в діалозі з Ним могла зрозуміти себе, всесвіт і, не втрачаючи свого Я, стала Богом. Життя – це завжди діалог з Богом, з самим собою, з кожним з нас та з усім світом.

    З особливою яскравістю та виразністю персоналістичний, кардіоцентричний та логоцентричний смисл книги виявляється в її мові, яка є настільки символічною, багатою значеннями, образами, асоціаціями, конотаціями та відтінками, настільки проникливою («крізь шкіру, крізь мозок, крізь лімфу»), що подекуди наближається до просвітленої вірою, житейської мудрості євангельської притчі, до натхненних благодаттю молитовних гімнеспівів православної Літургії, до покаянного переживання «Сповіді» блаженного Августина, до світового трагізму білих (в прямому і переносному сенсі) віршів Пастернака, Бродського, Ахматової, Мандельштама, Цвєтаєвої; доходить до найглибшої, найпотаємнішої печери людської душі, в якій тихо палахкотить вогник віри, надії та любові, терпляче чекаючи свого, того самого, справжнього моменту Зустрічі та Молитви.

    Монографія  священника Володимира Зелінського  «Шукаючи Обличчя Твого» в силу своєї  усесторонньої унікальності відноситься  до того роду книг, які не можуть зацікавити, не можуть подобатися чи не подобатися. Вона може або відштовхнути, або захопити. Відштовхнути тих людей, виднокрай яких обмежений виключно світом цим, не бачить і не сприймає його іманентно-трансцендентної символічної Таїни. Захопити тих, хто за суєтністю земних і небесних феноменів зміг почути, побачити, зрозуміти, сприйняти незбагненну всюдисутню Першопричину світу та людського єства, триєдиного Бога Істини, Добра та Краси.

    Все, що не Бог, – Його символ.

    Все, що не символ, – Бог.

    Розум радіє з безсилля,

    Серця вивчаючи крок.

    Кандидат

    філософських  наук   Тарас Борозенець

НОВИНИ

Всі матеріали

останні коментарі

Пятилетка сдерживания. Итоги пяти лет правления митропо...

Onufriy

Onufriy написал:

Цитата: dutchak1
церква з державою немає ніяких спільних інтересів і їх діяльність не перетинається і не доторкується в жодній точці

А слухаючи Гундяєва, так і не скажеш... fellow

Дякую Вам за визнання того, що МП веде антидержавну діяльність wink (звісно трішечки, ну саму крихітку):
Цитата: dutchak1
Позиція організації (МП) стала ворожою окремим проявам держави

Пятилетка сдерживания. Итоги пяти лет правления митропо...

dutchak1

dutchak1 написал:

Однією з основних перешкод в державно-церковних відносинах в Україні є існування т.з науки «релігієзнавство». Назагал це мирне заняття, яке зайняло скромне але менш-більш дохідне місце в явищі української тіньової науки, невелике і замкнене болітце, в якому перетирають свої, далекі від життя, проблемки, плодять докторів і кандидатів філософії. І все би нічого, але в умовах нашої країни ця «наука» зайняла місце між державою і церквами і фактично, самостійно уповноваживши себе на представлення церков, в якості посередника веде діалог з державою. З представників цієї «науки» формуються комітети, департаменти, відділи міністерства яким надалі і доручають те, що в нас названо «державною політикою в області релігії». Зрозуміло, що для більшості держчиновників і законодавців релігія то тьомний лєс і, при виникненні якихось проблем з релігійними організаціями, вони біжать до релігієзнавця, який їм все розкладе «по поличкам». Ну не бігти же їм до тих малохольних, які Богу моляться. Тобто ситуація анекдотична – проголошуючи з усіх трибун про необхідність діалогу з церквами, держава той діалог і відносини імітує, замінює на відносини з бутафорською церквою, утвореною на держзамовлення докторами філософії і політології від релігієзнавства. Причому та побудова почалась ще в 1990 році, коли новоспеченими демократами і викладачами кафедр наукового атеїзму був зліплений союзний релігійний закон де по зразку цивільної громадської організації почали ліпити релігійні. Це була своєрідна резервація для віруючих і в Україні той процес підхопили вже місцеві діячі наукового атеїзму разом з діячами НРУ.

Всі релігієзнавці і викладачі кафедр вміють розказати про різні моделі співіснування держави та релігії, що мають місце у світовій практиці, які, частіше за все, законодавчо оформлені. Але я добавлю, що це є тінь іншої, вищої істин, яка встановлює що спочатку моделі і відносини а потім законодавче оформлення. Загально ця максима в теорії права виглядає так – закони тільки регулюють суспільні відносини і ніколи їх не створюють. Відносини передують законам. І от в нашій ситуації після розпаду СРСР, в ситуації з нульовим рівнем права і відсутністю реальних релігійних організацій як суб’єктів права, перетягнувши до себе конституційний принцип відділення, ми почали ним регулювати відсутні суспільні відносини(!). За цих обставин ті спроби в 90-х роках зробити релігійний закон були приречені. Що і сталось. Перетягнувши слідом за Конституцією цивільне право, ми ним почали регулювати духовні, неправові відносини. І цьому могли б завадити ну хоч якісь, ну хоч елементарні відносини з тими убогими релігійними організаціями. Це не потребує якихось надзвичайних зусиль чи здібностей. Це може навіть релігієзнавець Єленський. Якщо захоче. Наприклад – Єленський любив раніше на різних телевізорах розказувати про важливість автономії релігійної організації і про необхідність її захисту і захисту переходів. Ну і потім він зліпив той закон, Закон Мародерів №4128. І от якби Єленський уважніше придивився до релігійних організацій і до того принципу автономії, він би міг зрозуміти що принцип відділення і принцип автономії це є одне і теж. Або взаємодоповнююче. Принцип автономії в першу чергу означає що організація сама(!) її проголошує, сама визначає її межі а держава тільки бере це потім до уваги. А тому, якщо всі християнські конфесії згідно своїх канонів визначають автономною організацією всю церкву а не парафію, якщо всі конфесії самостійно визначають правила утворення парафій і долю майна - то це і мало би бути одним з основних правил відносин держави і церков. А Конституція це тільки потім констатує як відділення.

Сьогодні цей процес «побудови відносин» продовжують т.з ефективні менеджери, які відчувши своєрідний запит, успішно експлуатують його ресурс. Текст релігійного закону і та діяльність найбільш вповні стали в утворенні організації ПЦУ. В унісон з православною симфонією, з менеджерами від віруючих, в Україні творять близнюка «русского мира». Ось один з них стверджує що УПЦ МП стала ворогом  суспільства. Лукавить, свідомо або по нерозумінню. Позиція організації стала ворожою окремим проявам держави а держава це не є суспільство. Держава це механізм збирання податків, підтримання порядку в суспільстві. Такий же як пральна машина в побуті і стверджувати що пральній машині необхідна церква просто смішно. В суспільстві необхідні якісь відносини держава з церквами, але наша придуркувата машина в своєму існуванні намагається використати церкву в своїх інтересах, інтересах далеких від суспільних. Тому завжди слушне попередження – церква з державою немає ніяких спільних інтересів і їх діяльність не перетинається і не доторкується в жодній точці. І в наших умовах відносини церкви з державою повинні починатись з тези – держава ворог церкви. Можна цитувати одного священника УГКЦ – держава не повинна робити нічого поганого для церкви і нічого доброго. Те, що «УПЦ (МП) всячески демонизируют Минкульт», ну що ж - під час війни завжди виникає потреба в специфічних «законах», текстах. Потреба в людях типу Медінський, Юраш, Єленський і існуючі з обох сторін фронту контори «міністерство культури» перетворилися в розсадники мракобісся.

 

Священик Сєверодонецької єпархії УПЦ (МП) звершив чин в...

Onufriy

Onufriy написал:

Та це прямо чудо!...
Схоже, що "капітан сьогодні був тверезий"

Харків'яни вимагають у парафії УПЦ (МП) відновити колі...

Onufriy

Onufriy написал:

порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини» в Харкові давно набули системного характеру

Прокляті воцерковлені дикуни! what
Але ще більше гріха - на місцевих адміністративних беззаконниках і фарисеях

Знайдіть на цьому бланку згадку про УПЦ

dima222

dima222 написал:

Митрополита Лазаря давно треба було оголосити персоною нон грата в Україні - а тим часом його рідним брат Дмитро у Дунаєві біля Почаєва в селі, яке приєдналося до ПЦУ, намагається будувати нову церкву. І точно за гроші Лазаря, бо всі племінники Лазаря - сини та родичі Дмитра, служать священиками у Криму. 

Чем Зеленский страшен для православия

Onufriy

Onufriy написал:

Добрячий текст +5!
 
51-е правило Шестого Вселенского собора запрещает всем христианам посещать комедийные представления... программы с участием Зеленского подпадают под анафему, так как усеяны непристойностями

З огляду на це, православна Церква не повинна б агітувати за Зеро... feel

Але... wink в УПЦ МП тепер усе інакше...

Дійсно, ну як же можна не підтримати чоловічка? Тим більше, коли він - за "електронний концтабір"? winked

Грецький Центр теологічних досліджень пропонує вихід з ...

Onufriy

Onufriy написал:

 
ПЦУ та УПЦ (МП) сформують єдиний православний Синод...

Які дикі пропозиції! belay   
Які страшно відстали ці греки! angry
Вони нічогісінько не знають про "вЬру православную": ні про "російський світ", ні про "вєлічіє", ні про "богоданість" Пу!..
І вже тим більше - про "єресь українства", "єресь гуманізма" і богомерзотність геометрії!!

Ну як же зможуть правовірні овечки святоросійства возсісти поряд з козлищами жидорептилоїдства?!! recourse

Польская Православная Церковь поддерживает украинскую а...

Філософ

Філософ написал:

Польська ПЦ це збір неуків радянського зразка. Вже давно доведено апостольське спадкоємство колишніх УАПЦ і УПЦ КП. Тому всі розмови про "перерукополеження" є безпідставними. Тимбільше з ієрархами ПЦУ спіслужив Вселенський патріарх!

Циркулярний лист Тюченської єпархії. Про духовні критер...

Onufriy

Onufriy написал:

1. Вибір 2019 дійсно пісний... recourse 
2. Пророцтво Лепехи збулося:
"аполітичні" москвовіри агітують за ЗЕро-кандидата
Всеволод Чаплін: "надо достигать договоренностей с лидером гонки (Зеленским), требуя письменных гарантий прекращения гонений на каноническую Церковь, возвращения политэмигрантов и критиков «европейского выбора» в политику... назначения министром культуры (он курирует религию) Юрия Бойко, Виктора Медведчука, Вадима Новинского или Василия Анисимова..."
"Порошенко – абсолютное зло"
love
https://credo.press/223778/

Всеукраїнська Рада Церков закликає робити вибір президе...

Onufriy

Onufriy написал:

мусимо усвідомити: якою повинна бути наша держава?

Яке питання, така і відповідь. feel Для терезої відповіді доречніше усвідомити, чого ми хочемо від майбутнього президента?
1. Особистого багатства?
2. Подолання людської продажності "в окремо взятій країні"?
3. Припинення глобального міжнародного конфлікту?
Твереза відповідь можлива лише у тому випадку, якщо ми чекаємо чогось іншого. Бо ніякий президент не зробить вас багатим, не "подолає корупції" і не "припинить війни"

Це якщо він не "чарівник з голубого вертольота" recourse


Як відбувається перехід з УПЦ МП в ПЦУ

dutchak1

dutchak1 написал:

Пасхавер десь писав, що «Когда-то один из руководителей Европейского союза неофициально сказал: «Если бы русские не были белыми, у нас бы к ним претензий не было. А так ведь белые, вроде бы свои, но не как мы». То же самое можно сказать и про нас». І там, далі, Пасхавер писав що у нас цінності інші. Добавимо – не тільки інші але і з тими цінностями, які ми переносимо від цивілізації і від Європи до нас, проходять дивні метаморфози.

Ми дикунський, варварський народ і це особливо видно в нашому дикунському, варварському релігійному законодавстві.  Причому це якесь небачене і неописане варварство. Ми користуємось речами і благами цивілізації і одночасно реконструюємо суспільні відносини, схожі на описи з шкільних історичних підручників про давні часи. Наші відносини це якась амальгама з давнього, застиглого в часі ординства, на яке додатково наклалась катастрофа 1917 року.  Для прикладу -  всі ці ламентації про захист автономії громади, про захист права свободи вибору підпорядкування, про свободу переходу громади – це все для придурків і убогих. Так, автономія релігійної громади є одним з основних положень міжнародного права, міжнародних угод, які підписала Україна. Але в них це означає що громада самостійно визначає себе автономною, самостійно проводить свої межі в яких живе і порядкую по своїх власних установах і правилах. Визнання державою цієї автономії є похідне від волі самої громади. У нас же, незважаючи на те, що всі християнські церкви в Україні визнають автономною всю церкву, держава приймає закон яким фактично нищить церкву, робить самостійними і незалежними парафії. Далі держава проголошує ту свободу «підпорядкування» і береться її захищати. Тут можна  звернути увагу, що послідні зміни в ст.8 релігійного закону, якими намагаються регулювати і захищати те «підпорядкування», в рівній мірі відносяться до зареєстрованих громад і до громад, які навіть не повідомляють державні органи про своє утворення. Який зміст має тоді та детальна регламентація прописана в ст.8 для тих громад? Що законодавець збирається «захищати» в цьому випадку? Здоровий глузд тут підказує, що парафія при діючому законі може міняти підпорядкування хоч кожної години і 24 рази на добу. Це право декларативне і його неможливо ні порушити ні захистити. Проблеми виникають тільки у парафій-юросіб і це є проблеми не «захисту» якоїсь свободи громади а проблеми майна. І тут вже видна друга придуркуватість і щоб її побачити, треба читати Цивільний кодекс, читати на рівні першого курсу юрфаку. Все, що відбувається з юрособою, абсолютно все описано цивільним правом і хто може пояснити, використовуючи цивільне право – що таке зміна підпорядкування юрособою? Що таке канонічне підпорядкування з точки зору ЦК? Що відбувається з юрособою при такій зміні підпорядкування чи з тою особою, якій стають підпорядковані? Абсолютно нічого і це є повна дурня, яку придуркуватий український законодавець і на пару з ним такий же придуркуватий український релігієзнавець взялись захищати світським правом. Термін «зміна підпорядкування» в цивільному праві має інший зміст чим той, який вкладають у нього віруючі і в реальності це означає зміну віри частиною віруючих чи ще якісь канонічні нюанси в цій вірі.  Але саме цивільне право не в змозі описати і навіть не існує таких правових термінів які б описали це «підпорядкування» чи цю зміну віри чи якісь зміни у вірі. Цивільному праву байдуже до цих змін і громада може міняти «підпорядкування» у всьому діапазоні світових релігій і культів, залишаючись згідно положень нашого релігійного закону одною і тією ж юридичною особою(!). Звучить це безглуздо як і безглузді наші намагання цивільним правом «захищати» чи «регулювати» такі переходи юридичної особи. Зміст це би мало тільки в тому випадку, як би ми  доказували всім і переконували всіх в тому, що юридична особа може вірити в Бога.

Ну і повна дурня вже по майну. Для розуміння примітивно можна виділити три рівня розвитку права власності. Перший, дикунський або нульовий. Якщо дикуну сказати що ця річ є власністю Джона чи Івана, він порахує тебе за божевільного. Річ може бути тверда, м’яка, кольорова, кругла, квадратна але як вона може мати признаки Джона, як це знайти, де в ній той Джон. Другий рівень, варварський, це коли власністю є те, до чого можеш дотягнутись і що можеш захистити. Третій рівень це вже цивілізовані, складні і абстрактні правові терміни, за якими навіть річ Джона, яку він передав тимчасово комусь чи загубив – все одно залишається його. І от на другому рівні вже видно шляхи до цивілізованої власності, її початки. Початок йде від того, що власністю стає те, що ти сам визнаєш своїм. Наприклад – йдеш по вулиці в штанях і ці штані є твої не тому, що вони нумеровані і по номеру держава указом визначила їх твоїми а тому що ти їх сам визнав своїми. Після цього самостійного визнання держава починає ці штані захищати як твої. Так і тут. В 1991 році, коли держава почала ліпити відносини з церквами, вона в діалозі з ними повинна була бачити, що вони визнають своєю власністю і як нею розпоряджаються. А вони, всі християнські церкви України, визнають власниками церковного майна не громади а всю церкву. Незважаючи на те, держава, в порушення конституційного відділення, влізла в церкви і сама «призначила» власниками парафії, зробила з церкви збіговисько незалежних юридичних осіб з гібридними статутами, зі статутами в яких поєднала бульдога з носорогом – світське і канонічне право. І от вже і ПЦУ, підтанцьовуючи Порошенку, приводить свій статут у відповідність до дикунського закону, записує церкву як зібрання незалежних юросіб, утворених по ЦК України. А на початках, в першому варіанті Статуту, писалось про церкву як особу, яка сама будує відносини з державою. І тут буде цікаво поспостерігати, як ПЦУ буде далі творити свої документи, особливо парафіяльні. Як визначить власність.

Тобто, ми не то що залишаємось на дикунському рівні, ми навіть заблокували його можливий розвиток. Можна подивитись на конфлікт у Львові, де громада УГКЦ намагається залишити за собою костел. Скільки там в обговоренні позбігалось буйних, дикунів, клянуть поляків, Мокшицького, розкопують старі могили! Врешті УГКЦ, яка претендує на цивілізованість, ліквідовує буйну парафію. Наслідок – новий припадок в мереживному обговоренні. Ще приклад. Можна почитати фантастичний матеріал на «Релігія в Україні», як в позаминулому столітті у Львові цивілізовано вирішували долю покинутого румунського храму. Фантастичний матеріал в порівнянні з нашим дикунством. Ми не то що стоїмо на місці, ми навіть вдаємо якось рухатись реверсом в минулі часи і при цьому приймаємо законодавство, яке захищає мародерство. Закон №4128 – це Закон Мародерів. У всі часи мародерство було ознакою військових конфліктів, при яких військові загони або банди найманців грабували беззахисне населення на територіях, статус яких тимчасово був не встановлений. Так і у нас. Використовуючи реальну війну, політики і законодавці «організували» законоподібний грабунок одних громад громадян другими громадами громадян, розділених релігійними переконаннями. І це особливо вражає, оскільки мародерами стають християни і їх спільноти. Адже ж саме в християнському середовищі в давні часи виникло розділення церковного і світського права, при якому християнське середовище залишилось ізольованим місцем де панували моральні основи керування церковним майном. Збереження цього середовища здійснено радикальним відділенням від світського права і оскільки  суть керування церковним майном не у застосуванні правових конструкцій, а в здійсненні місії церкви, то і успіх цієї місії став критерієм правильності прийняття рішень і здійснення тих чи інших дій з церковним майном. У нас же безглузді спільноти заполітизованих громадян, які вважають християнство просто громадським рухом з формальним моральним законодавством, притягнули в християнське середовище світське право, причому у гіршому його варіанті. Адже навіть світські юридичні особи, при виникненні конфліктів і суперечок між засновниками громади про використання майна, дають право тим громадянам, які кінцево не погодились з рішеннями громади, вийти з громади разом з тим майном, яке вони вклали. Тобто, якщо в християнській громаді не існує християнських відносин з іншими членами громади, які могли б керувати ними при залагодженні майнових питань, якщо громада «голосуванням» позбавляє участі у вирішенні майнових питань меншу кількість громади то, за відсутності християнських відносин, необхідно би мінімально зберегти хоч якусь справедливість до своїх земляків і сусідів і виключити мародерство. Якщо християнська справедливість і моральні відносини тут відсутні то тоді необхідно зберегти цивілізовану, світську справедливість.  Тобто тоді, в продовження світського правила про фіксоване членство в громаді, це членство необхідно доповнити таким же світським обліком внесків і пожертв кожного фіксованого члена громади. І при виключенні любого члена громади, громада повертає йому ті внески або компенсує їх.

 

Який порядок проведення перевірок релігійних організаці...

dutchak1

dutchak1 написал:

Добре було б якби юрист пояснив собі, і нам всім в тому числі, як він з'єднав релігійну організацію з господарською діяльністю у її законодавчому визначенні?  Наведем визначення -

Господа́рська дія́льність — будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом та обміном та переробкою матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Під господарською діяльністю в Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. (ст. 3 ГК України)

Страдания за Москву, это не страдания за Христа ‒...

Onufriy

Onufriy написал:

"головний місіонер РПЦ" з азартом доводить, що 1+1=2 love
Очевидна актуальність кураєвського просвітництва для святоросичів РПЦ є найкращим доведенням смерті "російського православ'я"

Те що сьогодні животіє на москві - не православ'я, а зла і погибельна єресь 
в духе своей готтентотской этики

Не «нас ради, человек», а «ее ради, епархиальной собственности, сшедшаго с небес»


Вікарій Київської митрополії УПЦ (МП) — власник двох ав...

В. Ясеневий

В. Ясеневий написал:

ну и правильно.Чего терятся. Жизнь дается только один раз.Поэтому нужно брать от неевсе что можна...Многая Вам лета, дорогой владыка. Притом, наиканоничнейший...

Старый дуб рухнул. И тут, началось…

В. Ясеневий

В. Ясеневий написал:

Воистину христианство уже давно умерло!   Вместо тяжелой борьбы с пристрастиями и грехами в себе для перерождения и преображения человека( ества) , мы (не все ли?),  говорим  и призываем только(!)  к внешнему исполнению обрядов..Где же эти совершенные ПОСЛЕДОВАТЕЛИ ХРИСТА??? О, как хотелось бы хотя бы посмотреть на них...А они должны были бы сами  спастись и СПАСТИ ВЕСЬ МИР!!! Кто же и куда нас и весь мир ведет???