У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь
16 11 2009
Давайте поставим перед собою три вопроса. Вопрос первый: «В чем библейское сознание приемлет мир постмодерна?». Вопрос второй: «В каких областях библейское сознание относится к миру постмодерна многозначно?». Вопрос третий: «В каких областях библейское сознание относится к миру постмодерна отрицательно?». И одновременно мы с вами выявим три основных столпа, на которых если не стоит, то колеблется и раскачивается наш постмодерный мир.
16 11 2009
Иерусалимского профессора Шломо Пинеса коллеги называли последним энциклопедистом и даже «ходячим университетом». Было с чего: ученый свободно говорил на двадцати и читал на сорока шести языках; его научные интересы простирались от иудейских сект эпохи Второго Храма и атомистской теории в исламе (тема докторской диссертации, которую Пинес защитил в Берлинском университете в 1934 году) до философии Ницше, творчества Достоевского и религиозных убеждений Франца Розенцвейга.
16 11 2009
Вопрос, заключенный в заглавии этой книги, вышедшей во Франции в 1991 году, хорошо знаком всем, кто обучался на первых курсах высших учебных заведений в последние годы. Наученные горьким опытом, студенты и выпускники нефилософских вузов вряд ли приобретут эту книжку, и поступят совершенно правильно, поскольку книга обращена в первую очередь к "узкому кругу специалистов", к "преподавателям философии", как и указано в аннотации.
16 11 2009
Во введении к одной из своих центральных книг по теории искусства «Смысл и толкование изобразительного искусства», написанном в 1940 г., Панофский развивает мысль, которую формалисты всех направлений и оттенков выносили за скобки рассуждений о художественном творчестве, ибо она, по их мнению, не имела к искусству прямого отношения. Нельзя сказать, чтобы мысль эта была новой, однако Панофский защищает ее с глубоким внутренним чувством и убежденностью. Даже форма, которую Панофский избрал для выражения своей идеи, отличалась от строгого и беспристрастного стиля, ставшего в немецком и австрийском искусствознании конца ХIХ — начала ХХ в. атрибутом научности и объективности.
16 11 2009
В пяти тысячах дошедших до нас новозаветных рукописей встречаются некоторые разночтения (подробнее об этом мы расскажем в следующем номере журнала), но никакой иной Вести, кроме евангельской, мы в них не увидим. Ни в одной из них не написано, что Иисус не был сыном Божьим или не умирал на Кресте. Если все это – результат деятельности какой-то огромной банды фальсификаторов, работавших по всему Средиземноморью не позднее начала II века н.э., то, очевидно, в этом мире вообще невозможно создать никакую правдоподобную историю.
16 11 2009
Исключительная ценность монографии Шолема состоит в том, что, во-первых, это едва ли не единственный и обзорный, и основательный по содержанию труд по данной теме. Во-вторых, текст лишен какой-либо подчеркнутой конфессиональной направленности. В-третьих, текст сугубо научный, т.е. не содержит пикантных измышлений, грубых передергиваний и популистских "откровений", которыми переполнены, в большинстве своем, тексты о "тайнах Каббалы.
16 11 2009
...будущее неотомизма скрыто в тумане. Есть ли этот туман признаком заката, или нас ждет новое возрождение томизма – еще неизвестно никому.
16 11 2009
Начало жизненного пути Эммануила Сведенборга не предвещало ничего экстраординарного - обычная стезя ученого мужа в бюргерской Швеции.
16 11 2009
Книги Мортона написаны не в том популярном стиле путеводителей, когда советуют, где остановится на ночь, что посмотреть, где поесть; не напичканы датами, цифрами, именами, которые уже с пятой страницы сливаются в одну кашу. Они написаны как художественные произведения, где главным действующим лицом является страна, город, район, с их жителям, проблемами, бытом. Все это искусно оплетено историческими зарисовками, экскурсами в прошлое.
16 11 2009
Сьогоднішня філософія характеризується певною відкритість між раціоналізмом та ірраціоналізмом. Прибічники ідеї, що модерн – це незавершений проект, і раціональність повинна бути основою для світогляду та суспільного життя, стають все більш відкритими до ірраціональної сторони ціннісного мислення. Ірраціоналісти починають цінувати розумність, оскільки виявляють як необхідність мінімальної раціональності взагалі, так і відкриваючи раціональне у власному ірраціональному мисленні. В таких умовах знову актуальним стає поєднання раціоналізму та ірраціоналізму, науки та релігії, логічного мислення та містики, яке знаходимо у Блеза Паскаля.
16 11 2009
Событием для книжного рынка стало появление издания «Античная философия: Энциклопедический словарь». Этот словарь является необходимым пособием для каждого христианина, который интересуется патрологией и историей догматов. Ведь античная философия была использована Отцами Церкви при формулировании христианского догматического учения. Энциклопедический словарь «Античная философия» является незаменимым пособием для православных богословов и философов, изучающих патристику и историю догматического богословия.
27 07 2009
Невизначеність позиції Католицької Церкви є ознакою того, що десятиліття обговорення «Декрету про екуменізм» так і не дали задовільного теологічного результату. Напевне, для створення сучасної еклезіології, яка була б прийнята хоча б католиками і православними, необхідна святоотцівська геніальність та осяяння Святим Духом. Залишається почекати. Кардинал Вальтер Каспер як найбільш видатний мислитель сучасного католицизму дійшов до межі власне людського мислення в цій проблематиці
22 07 2009
Рецензія на книгу священика Володимира Зелінського «Шукаючи Обличчя Твого»
(Зелинский В. Взыскуя Лица Твоего. К.: Дух і літера, 2007. – 404 c. ISBN 978-966-378-054-2)
Автор – священик Руського Екзархату Константинопольського Патріархату, який несе своє служіння в місті Брешія (Італія).
Книга спочатку була написана французькою мовою, потім спеціально для російськомовного читача перекладена, доповнена і таким чином суттєво перероблена автором.
Про що вона? Здавалося б, звичайне і просте питання. Проте як в нашій «аналітичній», «рецензентській» ситуації на нього важко відповісти! Не через складність мови викладу, чи то зарозумілу перезавантаженість змісту, або навпаки його порожнечу, позірно прикриту «розумними» фразами. Перш за все, через те, що до цієї книги не можливо відноситися як до звичайного тексту, який являє собою певний обсяг інформації, піддається і, навіть, передбачає та вимагає розгляду «зі сторони», з позиції стороннього спостерігача та незаангажованого дослідника. Такий об’єктивний, зовнішній, відсторонено-опосередкований підхід тут є абсолютно не прийнятним і навіть абсурдним. При його застосуванні ми обов’язково прийдемо до спотворення самої суті монографії о. Володимира. Рецензувати, аналізувати її – це все одно, що препарувати живий організм.
Живі натхненні слова книги о. Володимира не про щось, а скоріше до чи заради когось – не про об’єкт, а до, заради суб’єкта – до кожної унікальної особистості, до кожного з нас, до всіх тих, хто здатен почути, сприйняти і вирушити в небезпечну, але блаженну Путь – путь самопізнання, яке одночасно є і Богопізнанням.
Таку книгу неможливо просто читати, на неї абсурдно давати рецензію, на неї можна лише відгукнутись всім собою – всім своїм розумом, всім своїм серцем і всією своєю душею. Адже вона і написана від слова до слова, від серця до серця, від душі до душі, від духу до духу. Написана всім серцем, всім розумом, всією душею автора і, напевно, всіх тих, кого він зустрів на своєму життєвому шляху; написана з любов’ю та вірою в людину, які виростають з любові та віри в Бога.
Проте, як кажуть, статус зобов’язує. Якщо все таки спробувати сказати про органічну сутність книги, спробувати відгукнутись, не спотворюючи її, то вона про людину та Бога, про постійний діалог між ними в часі та вічності.
Це збірка глибоко поетичних розмов, інтимно-особистих переживань, наскрізних споглядань, глибинних прозрінь в сенс екзистенції людини та космічного буття. Тематика кожного розділу являє собою дивовижний синтез теології, філософії, літератури, слова, думки та дії. Без перебільшення можна сказати, що кожен розділ, кожна глава, кожна думка і слово монографії о. Володимира – це вчинок, справжній вчинок розуму, волі, почуття, яких так мало в цинічно байдужому до всього «істинного, доброго, прекрасного», до всього ідеально високого, сьогоденні.
Про пізнання Бога, І побачив Бог, Вимовити Бог, Молитися Богу, Дар Богу, Образ Бога, Час Бога, Радість про Бога, Дім Бога, Іпостасі Бога… Все це кроки по сходинках у небесну височінь. Так від розділу до розділу, від глави до глави, від слова до слова автор супроводить нас сходами, основа яких укорінена в землі, точніше, в самому нашому серці, а вершина спрямована в Небо. Прямуючи слідом за автором, ми врешті решт розуміємо, що початок збігається з кінцем, що ми завжди на самому початку. Так було, так є, так має бути…
Хто є людина – тварина, світ, Бог? – Триєдине питання.
Бог-Любов – Отець, Син, Дух Святий! – триєдина відповідь.
Хто я? – запитує людина.
Ти – це Я! – відповідає Бог Син людський.
Звідки я? – запитує людина.
Від Мене! – відповідає Бог Отець.
Заради кого я? – запитує людина.
Заради Мене! – відповідає Бог Дух Святий.
Наше життя – питання. Боже буття – відповідь. Їхня єдність – любов. Бог стає людиною, для того, щоб людина в діалозі з Ним могла зрозуміти себе, всесвіт і, не втрачаючи свого Я, стала Богом. Життя – це завжди діалог з Богом, з самим собою, з кожним з нас та з усім світом.
З особливою яскравістю та виразністю персоналістичний, кардіоцентричний та логоцентричний смисл книги виявляється в її мові, яка є настільки символічною, багатою значеннями, образами, асоціаціями, конотаціями та відтінками, настільки проникливою («крізь шкіру, крізь мозок, крізь лімфу»), що подекуди наближається до просвітленої вірою, житейської мудрості євангельської притчі, до натхненних благодаттю молитовних гімнеспівів православної Літургії, до покаянного переживання «Сповіді» блаженного Августина, до світового трагізму білих (в прямому і переносному сенсі) віршів Пастернака, Бродського, Ахматової, Мандельштама, Цвєтаєвої; доходить до найглибшої, найпотаємнішої печери людської душі, в якій тихо палахкотить вогник віри, надії та любові, терпляче чекаючи свого, того самого, справжнього моменту Зустрічі та Молитви.
Монографія священника Володимира Зелінського «Шукаючи Обличчя Твого» в силу своєї усесторонньої унікальності відноситься до того роду книг, які не можуть зацікавити, не можуть подобатися чи не подобатися. Вона може або відштовхнути, або захопити. Відштовхнути тих людей, виднокрай яких обмежений виключно світом цим, не бачить і не сприймає його іманентно-трансцендентної символічної Таїни. Захопити тих, хто за суєтністю земних і небесних феноменів зміг почути, побачити, зрозуміти, сприйняти незбагненну всюдисутню Першопричину світу та людського єства, триєдиного Бога Істини, Добра та Краси.
Все, що не Бог, – Його символ.
Все, що не символ, – Бог.
Розум радіє з безсилля,
Серця вивчаючи крок.
Кандидат
філософських наук Тарас Борозенець
Помер Патріарх Грузинської церкви Ілія II: його відспівування очолить Вселенський патріарх
Нападки спецслужб Росії не примусять Вселенський патріархат зупинити свою вселенську місію – заява
Служба зовнішньої розвідки РФ обізвала Вселенського патріарха «антихристом у рясі»
Київський Миколаївський костел передали римо-католицькій громаді після багаторічної боротьби
Богослужіння у зруйнованому храмі: новий кліп “Капелан” від Культурних сил
Митрополит Сумський УПЦ Євлогій: «Кирил Гундяєв зазнав "кораблекрушіння у вірі"»
Румунський патріархат вшановує героїв Революції 1989 року
dutchak1
dutchak1
dutchak1 написал:
Хтось уже писав — українська наука це як “совєтскоє шампанскоє” - і не совєтскоє і не шампанскоє. 
І в цьому явищі тих наук “українське релігієзнавство” одне з найогидніших явищ. Життя якось продовжується і економічні, технічні науки мають шанс очиститись, існувати. “Релігієзнавство” такого шансу немає.
dutchak1
dutchak1 написал:
Одна з яскраво-сірих представників українського релігієзнавства.
dutchak1
dutchak1 написал:
Так, сьогодні ми маємо унікальну ситуацію – два центра релігійного впливу і більше нічого. Тільки ці міфічні центри, міфічний вплив і міфічні організації. Причому не дві, в нас всі церкви міфічні організації і хоча гострий конфлікт тільки у двох, це не гарантує від інших конфліктів у майбутньому. Пригадаймо — у нас вже був один, зараз затихарений, тоді коли легалізували УГКЦ і почались поза державні і поза церковні бійки на майні. І тепер туди, в ті міфічні впливи намагаються зайти ще й братчики з консолідованими намірами руйнування одних міфів, потім, очевидно консолідовано будуть творити другі міфи...Все решту — офіційно, неофіційно, делегітимізація, напіввизнані — пусте. І от якщо говорити про припинення конфліктів, теперішніх і легко прогнозованих майбутніх, то це припинення повинно бути не на годину чи на день, а таке припинення, яке виключає конфлікти як церков між собою так і церков з державою. Припинення і відносини мають будуватись на чомусь стабільному, постійному. Таким постійним, що існувало тисячоліття і існує сьогодні є канонічне право і право світське, яке, виявляється, походить від канонічного. Далі, перед об’єднанням, навіть якщо воно не відбудеться, необхідно завершити роз’єднання церков як суб’єктів права в полі українського права. Тут у нас “кайдашева сім’я”, “діти” підросли і “батьки” чи держава повинні між ними якось поділити спадок, майно. Християнські церкви самі чи за посередництвом держави повинні почати договорюватись по майну між собою. Необхідно вгамувати те мародерство, “загарбницькі” надії, за якими деякі церкви, використовуючи Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” надіялися тими “переходами” парафій прискорити чи замінити ту декларовану єдність. Це марні надії. Церкви повинні зафіксувати поточний майновий стан, припинити грабункові переходи і договоритись між собою — Все, припиняємо! Від сьогодні це майно, яке має кожна парафія кожної церкви стає майном всіє церкви. Як у канонах.(!) Кожна церква від дати договору повинна відмовитись від подальших претензій одна до одної по майну а також відмовитись у використанні в відносинах між собою Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Потім, міфічні організації-церкви повинні у держави вимагати легалізації, введення їх у правове поле як автономних об’єднань і надання цим об’єднанням статусу юридичної особи. Наслідком цього буде те, що церква буде мати власне майно згідно своїх канонів і зможе захищати сама себе в судах. По релігійному закону у нас з майном бордель і до тих речей, на які можна дивитись вічно, типу вогонь горить, вода біжить, можна добавити ще одну - дивитись як церкви ділять культове майно. Адже ніколи, після чергового переділу, ні церкви, ні парафії не стають повноцінними власниками майна. Вони по українському закону тільки власники тимчасові, до чергового переділу...😄До того часу, коли знову не виникне в православному середовищі чергове збурення, чергова хвиля переділу майна і християни знову почнуть квасити один одному носи і ділити храми.
І от з цього, вищенаведеного, легко напрошується висновок - “фундаментальний підхід до забезпечення релігійних прав і свобод” у нас почнеться після утилізації релігійного закону і ця грамотна утилізація сама почне запуск статті 35 Конституції України. До речі — грамотна утилізація утилізує також ті, “антицерковні”, закони. Вони у нас не “антицерковні” а “антихристиянські”, “більшовицькі”...
dutchak1 написал: