Вхід

У вас немає акаунту на Religion.in.ua? Зареєструйтесь

Рецензії
Хронос «смертохристів» як signum temporis. Частина І

6 08 2012   Олег Гірник, священик Публікації, Рецензії

Хронос «смертохристів» як signum temporis. Частина І

Аналіз романів Юрія Щербака «Час смертохристів. Міражі 2077 року» та Тараса Антиповича «Хронос» як signum temporis (лат. знаки часу, пор. євангелії від Матея, 16, 3), неминуче провадить до аспектів релігієзнавчих.

Finita la Batman

1 08 2012   Алексей Гордеев Публікації, Рецензії

Finita la Batman

Новый фильм режиссёра Кристофера Нолана «Возрождение легенды» продолжает задевать сложные моральные вопросы об общественной справедливости, жертвенности и, в конечном итоге, способах противостояния умному и беспринципному злу.

На пути к новой теологии иконы в современной православной мысли

23 07 2012   Юрий Черноморец, доктор философских наук Публікації, Рецензії

На пути к новой теологии иконы в современной православной мысли

Ирина Языкова в своей интерпретации фактически предусматривает, что «богословие в красках» пошло дальше «богословия в словах» и смогло явить такую весть о Боге (и человеке), которая богословам стала полностью видима лишь в XX веке.

«Рух Хабад Любавич: від виникнення до сьогодення». Рецензія на книгу В.І. Андросової

18 07 2012   Анна Марія Басаурі Зюзіна Публікації, Рецензії

«Рух Хабад Любавич: від виникнення до сьогодення». Рецензія на книгу В.І. Андросової

Книга претендує на перше в українському релігієзнавстві дослідження руху Хабад Любавич. Але ми б не рекомендували читати роботу...

«Релігієзнавчі нариси» продолжают путь к читателю

28 06 2012   Ксения Колкунова, г. Москва Публікації, Рецензії

«Релігієзнавчі нариси» продолжают путь к читателю

Выбранный формат журнала «все обо всем» позволяет затронуть большинство актуальных и весомых тем для научного изучения религии. С другой стороны, такая пестрота мешает более глубокому погружению в тему и более пространному ее рассмотрению.

«Современный патерик» Майи Кучерской стал ближе киевскому читателю

4 06 2012   Ксения Лученко Публікації, Рецензії

«Современный патерик» Майи Кучерской стал ближе киевскому читателю

В киевском издательстве «Quo Vadis» увидел свет «Современный патерик» Майи Кучерской — сборник историй, рассказов и анекдотов, посвященных современной жизни Русской Православной Церкви. Книга с подзаголовком «Чтение для впавших в уныние» вызвала большой резонанс в церковной и литературной среде..

Вера в век скептицизма

30 05 2012   Анатолий Денисенко Публікації, Рецензії

Вера в век скептицизма

Книга Тимоти Келлера «Разум за Бога» имеет все шансы стать хорошим пособием по апологетике для студентов духовных евангельских заведений, а также войти в круг обязательного чтения священнослужителей...

Размышления после прочтения книги Бориса Грисенко «Песах»

16 05 2012   Анатолий Денисенко Публікації, Рецензії

Размышления после прочтения книги Бориса Грисенко «Песах»

Как «земля» потеряла свое богословское значение, как «храм» утерял свою легитимность, так и все церемониальные особенности ветхозаветной Пасхальной трапезы более не имеют такого глобально значения для новозаветных верующих, какое ему придают мессианские евреи...

Професор Іван Мозговий утверджує християнство

6 05 2012   Павло Павленко, доктор філософських наук Публікації, Рецензії

Професор Іван Мозговий утверджує християнство

Рецензія на навчальний посібник І.П.Мозгового «Утвердження християнства (І-ІІ ст. н.е.): античні писемні джерела»

Що ми знаємо про Євхаристію?

27 04 2012   Володимир Волковський, аспірант Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ Публікації, Рецензії

Що ми знаємо про Євхаристію?

Останні богословські дискусії на цю тему, документи Міжсоборної присутності РПЦ, показують, наскільки хитким і непевним є сучасне розуміння єдності Церкви

Опальный Христос: по пути философского и богословского освобождения

19 04 2012   Анатолий Денисенко Публікації, Рецензії, Богослов'я

Опальный Христос: по пути философского и богословского освобождения

Сложно писать о книге, каждая страница которой буквально была исписана мною желтым маркером. Это не та литература, которую можно читать, сидя в тесной маршрутке...

Атеист поневоле

12 04 2012   Анатолий Денисенко Публікації, Рецензії

Атеист поневоле

Книга «Теряя веру» повествует нам о человеке, который утратил свою веру в Бога и в церковь, занимаясь религиозной журналистикой. То, что автор «потерял» свою веру, наблюдая за поведением «служителей Божьих», должно нас чему-то научить.

«Науковий вісник УУБА» як показник якості богословської освіти

27 02 2012   Ілля Бей Публікації, Рецензії, Історія

«Науковий вісник УУБА» як показник якості богословської освіти

Ужгородська Українська богословська академія - головна кузня докторів богослов’я на пострадянському просторі

Ісламсько-християнський розмовник

10 01 2012   Євген Коген Публікації, Рецензії

Ісламсько-християнський розмовник

Цю книгу часом називають катехізисом для уможливлення предметного спілкування мусульман з християнами. Та, можливо, більше їй пасувало би порівняння з розмовниками. Саме підготовкою до старту можна було би назвати книгу професора Крістіана Тролля «Питання мусульман — відповіді християн», яку видавництво «Дух і літера» зараз презентує читачеві...

Біблійна апологетика Ярослава Пелікана

4 01 2012   Вадим Арістов Публікації, Історія, Рецензії

Біблійна апологетика Ярослава Пелікана

Скільки Біблій, стільки способів розповісти про неї. Але Ярослав Пелікан обрав один з найкращих. Тож можна бути певним, що і у цьому «писанні» про Писання читач обов’язково знайде для себе чимало корисного...

Об’єднання усіх християн: проект Іва Конгара

21 12 2011   Володимир Волковський Публікації, Рецензії

Об’єднання усіх християн: проект Іва Конгара

Книга видатного католицького теолога Іва Конгара, яка побачила світ російською мовою у видавництві «Дух і літера» у 2011 році, поза сумнівом, є викликом для української богословської думки, особливо для православно-християнської теології. Під виглядом фундаменталізму та крізь суперечності, постає цікава постать автора — домініканця, француза, католика, зрештою — богослова-революціонера, що змінив обличчя Католицької Церкви, вплинувши своїми працями на ІІ Ватиканський собор...

Проблема схизми у рамках католицької ідентичності

10 12 2011   Вадим Арістов Публікації, Рецензії

Проблема схизми у рамках католицької ідентичності

Ів Конгар пропонує роздуми над довгим і надзвичайно складним процесом поділу християнського світу на західну і східну частини. Автор — не сторонній спостерігач, він — представник Заходу і не соромиться виявляти у тексті свою «латинську» ідентичність...

Холостой выстрел украинского богословия

11 11 2011   Илья Бей Публікації, Рецензії

Холостой выстрел украинского богословия

Вышла монография профессора, доктора богословских наук архимандрита Гавриила Кризины "Паламізм та духовно-культурне відродження православної екумени". Рассматриваемая работа состоит из двух частей, между которыми не были найдены точки пересечения – паламизм и искусствоведение Древней Руси. Более того, даже не намечена попытка охватить тему, обозначенную в названии «возрождение православной екумены»...

Пошёл первым, Милк

9 11 2011   Алексей Гордеев Публікації, Рецензії

Пошёл первым, Милк

Вероятно, мало какой другой фильм из многих себе подобных испытал на себе давление носителей социальной гей-философии и, замыкая порочный круг, оказывал сильнейшее влияние на последующие общественные процессы в США. Для Украины же, исповедующей дикий вариант суверенной рыночной экономики, вопрос взаимодействия маркетинга и гендера всё ещё остаётся предметом размышлений топ-менеджеров со стратегическим мышлением. В самом фильме главный герой привлекает к себе множество гомосексуалистов тем, что позволяет им быть трудоустроенными...

Благовестник Евхаристии и Церкви. Переиздание трудов о. Николая Афанасьева в Киеве

22 09 2011   Протоиерей Андрей Дудченко Публікації, Рецензії

Благовестник Евхаристии и Церкви. Переиздание трудов о. Николая Афанасьева в Киеве

В этом году киевское христианское издательство «QUO VADIS» переиздало два основных произведения прот. Николая Афанасьева «Церковь Духа Святого» и «Трапеза Господня». Это событие могло бы пройти почти незаметным на фоне других новых и более массовых изданий, которых в большом количестве можно встретить на полках церковных книжных магазинов. Однако стремление издателей популяризировать «классическую» богословскую литературу достойно внимания...

Чи має Україна релігієзнавство? Нотатки на полях книжки про «кінець світу»

25 08 2011   Сергій Савченко Публікації, Богослов'я, Історія, Рецензії

Чи має Україна релігієзнавство? Нотатки на полях книжки про «кінець світу»

Ця стаття і справді постала з нотаток. Вони з᾽явилися вже на першій сторінці, коли зі змісту я дізнався, що Свідки Єгови є протестантами. З цікавості почав читати далі. З кожною сторінкою подібні речі накопичувалися як лавина, що й змусило мене взятися за рецензійний огляд. Власне, я наважився розпочати його тому, що не знайшов жодної рецензії на книжку Докаша з часу її виходу у світ 2007 року. Маю на увазі саме рецензію, а не замовну панегіричну  анотацію в якому-небудь інститутському збірнику...

Фантазии архимандрита Рафаила Карелина о языке православной иконы

18 08 2011   Дмитрий Марченко Публікації, Богослов'я, Рецензії

Фантазии архимандрита Рафаила Карелина о языке православной иконы

В виду частой полемики вокруг творчества архимандрита Рафаила (Карелина) меня попросили озвучить несколько мыслей о его книгах. Признаюсь, я не вхожу в круг поклонников о.Рафаила, и его книги мне тяжело читать по ряду причин. Но мимо одного издания я, как иконописец, просто не мог пройти мимо...

Історія як засіб маніпуляції (закінчення)

15 08 2011   Сергій Савченко Публікації, Історія, Рецензії

Історія як засіб маніпуляції (закінчення)

Праця Андрія Портнова «Вправи з історією по-українськи» є дуже гарним і фаховим вступом до проблематики маніпулювання образом історії з метою впливу на суспільну свідомість. Завдяки рецензованій книжці російський читач довідається як маніпулюють з історією в Україні, порівнявши це з досвідом власної країни. А український пересічний інтелігент зрозуміє, що його візія минулого, яку він вважав своїм щирим та глибоким переконанням, насправді продукт ментальної імплантації...

Історія як засіб маніпуляції

9 08 2011   Сергій Савченко Публікації, Історія, Рецензії

Історія як засіб маніпуляції

Нова книжка Андрія Портнова складається з кількох блоків питань: перший – історія як засіб легітимації («міф заснування») сучасної України та формування ідентичностей в сучасному українському суспільстві; другий – «наукове середовище та академічні культури в сучасній Україні»; третій, представлений статтею про образ Росії в сучасних українських підручниках; і четвертий, присвячений багаторічним бурхливим дебатам з приводу того, чи був Голодомор 1932-33 рр. геноцидом української нації...

Opus magnum українського богослова

16 06 2011   Архімандрит Кирил (Говорун) Публікації, Рецензії

Opus magnum українського богослова

Кілька днів тому вийшов з друку черговий номер "Трудів Київської духовної академії". В рубриці "Бібліографія" в журналі розміщено рецензію архімандрита Кирила (Говоруна) на монографію Ю. П. Чорноморця "Візантійський неоплатонізм". На порталі "Релігія в Україні" велося досить жваве обговорення цієї книги. Продовжуючи дискусію, пропонуємо увазі читачів рецензію отця архімандрита.

НОВИНИ

Всі матеріали

останні коментарі

Пятилетка сдерживания. Итоги пяти лет правления митропо...

Onufriy

Onufriy написал:

Цитата: dutchak1
церква з державою немає ніяких спільних інтересів і їх діяльність не перетинається і не доторкується в жодній точці

А слухаючи Гундяєва, так і не скажеш... fellow

Дякую Вам за визнання того, що МП веде антидержавну діяльність wink (звісно трішечки, ну саму крихітку):
Цитата: dutchak1
Позиція організації (МП) стала ворожою окремим проявам держави

Пятилетка сдерживания. Итоги пяти лет правления митропо...

dutchak1

dutchak1 написал:

Однією з основних перешкод в державно-церковних відносинах в Україні є існування т.з науки «релігієзнавство». Назагал це мирне заняття, яке зайняло скромне але менш-більш дохідне місце в явищі української тіньової науки, невелике і замкнене болітце, в якому перетирають свої, далекі від життя, проблемки, плодять докторів і кандидатів філософії. І все би нічого, але в умовах нашої країни ця «наука» зайняла місце між державою і церквами і фактично, самостійно уповноваживши себе на представлення церков, в якості посередника веде діалог з державою. З представників цієї «науки» формуються комітети, департаменти, відділи міністерства яким надалі і доручають те, що в нас названо «державною політикою в області релігії». Зрозуміло, що для більшості держчиновників і законодавців релігія то тьомний лєс і, при виникненні якихось проблем з релігійними організаціями, вони біжать до релігієзнавця, який їм все розкладе «по поличкам». Ну не бігти же їм до тих малохольних, які Богу моляться. Тобто ситуація анекдотична – проголошуючи з усіх трибун про необхідність діалогу з церквами, держава той діалог і відносини імітує, замінює на відносини з бутафорською церквою, утвореною на держзамовлення докторами філософії і політології від релігієзнавства. Причому та побудова почалась ще в 1990 році, коли новоспеченими демократами і викладачами кафедр наукового атеїзму був зліплений союзний релігійний закон де по зразку цивільної громадської організації почали ліпити релігійні. Це була своєрідна резервація для віруючих і в Україні той процес підхопили вже місцеві діячі наукового атеїзму разом з діячами НРУ.

Всі релігієзнавці і викладачі кафедр вміють розказати про різні моделі співіснування держави та релігії, що мають місце у світовій практиці, які, частіше за все, законодавчо оформлені. Але я добавлю, що це є тінь іншої, вищої істин, яка встановлює що спочатку моделі і відносини а потім законодавче оформлення. Загально ця максима в теорії права виглядає так – закони тільки регулюють суспільні відносини і ніколи їх не створюють. Відносини передують законам. І от в нашій ситуації після розпаду СРСР, в ситуації з нульовим рівнем права і відсутністю реальних релігійних організацій як суб’єктів права, перетягнувши до себе конституційний принцип відділення, ми почали ним регулювати відсутні суспільні відносини(!). За цих обставин ті спроби в 90-х роках зробити релігійний закон були приречені. Що і сталось. Перетягнувши слідом за Конституцією цивільне право, ми ним почали регулювати духовні, неправові відносини. І цьому могли б завадити ну хоч якісь, ну хоч елементарні відносини з тими убогими релігійними організаціями. Це не потребує якихось надзвичайних зусиль чи здібностей. Це може навіть релігієзнавець Єленський. Якщо захоче. Наприклад – Єленський любив раніше на різних телевізорах розказувати про важливість автономії релігійної організації і про необхідність її захисту і захисту переходів. Ну і потім він зліпив той закон, Закон Мародерів №4128. І от якби Єленський уважніше придивився до релігійних організацій і до того принципу автономії, він би міг зрозуміти що принцип відділення і принцип автономії це є одне і теж. Або взаємодоповнююче. Принцип автономії в першу чергу означає що організація сама(!) її проголошує, сама визначає її межі а держава тільки бере це потім до уваги. А тому, якщо всі християнські конфесії згідно своїх канонів визначають автономною організацією всю церкву а не парафію, якщо всі конфесії самостійно визначають правила утворення парафій і долю майна - то це і мало би бути одним з основних правил відносин держави і церков. А Конституція це тільки потім констатує як відділення.

Сьогодні цей процес «побудови відносин» продовжують т.з ефективні менеджери, які відчувши своєрідний запит, успішно експлуатують його ресурс. Текст релігійного закону і та діяльність найбільш вповні стали в утворенні організації ПЦУ. В унісон з православною симфонією, з менеджерами від віруючих, в Україні творять близнюка «русского мира». Ось один з них стверджує що УПЦ МП стала ворогом  суспільства. Лукавить, свідомо або по нерозумінню. Позиція організації стала ворожою окремим проявам держави а держава це не є суспільство. Держава це механізм збирання податків, підтримання порядку в суспільстві. Такий же як пральна машина в побуті і стверджувати що пральній машині необхідна церква просто смішно. В суспільстві необхідні якісь відносини держава з церквами, але наша придуркувата машина в своєму існуванні намагається використати церкву в своїх інтересах, інтересах далеких від суспільних. Тому завжди слушне попередження – церква з державою немає ніяких спільних інтересів і їх діяльність не перетинається і не доторкується в жодній точці. І в наших умовах відносини церкви з державою повинні починатись з тези – держава ворог церкви. Можна цитувати одного священника УГКЦ – держава не повинна робити нічого поганого для церкви і нічого доброго. Те, що «УПЦ (МП) всячески демонизируют Минкульт», ну що ж - під час війни завжди виникає потреба в специфічних «законах», текстах. Потреба в людях типу Медінський, Юраш, Єленський і існуючі з обох сторін фронту контори «міністерство культури» перетворилися в розсадники мракобісся.

 

Священик Сєверодонецької єпархії УПЦ (МП) звершив чин в...

Onufriy

Onufriy написал:

Та це прямо чудо!...
Схоже, що "капітан сьогодні був тверезий"

Харків'яни вимагають у парафії УПЦ (МП) відновити колі...

Onufriy

Onufriy написал:

порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини» в Харкові давно набули системного характеру

Прокляті воцерковлені дикуни! what
Але ще більше гріха - на місцевих адміністративних беззаконниках і фарисеях

Знайдіть на цьому бланку згадку про УПЦ

dima222

dima222 написал:

Митрополита Лазаря давно треба було оголосити персоною нон грата в Україні - а тим часом його рідним брат Дмитро у Дунаєві біля Почаєва в селі, яке приєдналося до ПЦУ, намагається будувати нову церкву. І точно за гроші Лазаря, бо всі племінники Лазаря - сини та родичі Дмитра, служать священиками у Криму. 

Чем Зеленский страшен для православия

Onufriy

Onufriy написал:

Добрячий текст +5!
 
51-е правило Шестого Вселенского собора запрещает всем христианам посещать комедийные представления... программы с участием Зеленского подпадают под анафему, так как усеяны непристойностями

З огляду на це, православна Церква не повинна б агітувати за Зеро... feel

Але... wink в УПЦ МП тепер усе інакше...

Дійсно, ну як же можна не підтримати чоловічка? Тим більше, коли він - за "електронний концтабір"? winked

Грецький Центр теологічних досліджень пропонує вихід з ...

Onufriy

Onufriy написал:

 
ПЦУ та УПЦ (МП) сформують єдиний православний Синод...

Які дикі пропозиції! belay   
Які страшно відстали ці греки! angry
Вони нічогісінько не знають про "вЬру православную": ні про "російський світ", ні про "вєлічіє", ні про "богоданість" Пу!..
І вже тим більше - про "єресь українства", "єресь гуманізма" і богомерзотність геометрії!!

Ну як же зможуть правовірні овечки святоросійства возсісти поряд з козлищами жидорептилоїдства?!! recourse

Польская Православная Церковь поддерживает украинскую а...

Філософ

Філософ написал:

Польська ПЦ це збір неуків радянського зразка. Вже давно доведено апостольське спадкоємство колишніх УАПЦ і УПЦ КП. Тому всі розмови про "перерукополеження" є безпідставними. Тимбільше з ієрархами ПЦУ спіслужив Вселенський патріарх!

Циркулярний лист Тюченської єпархії. Про духовні критер...

Onufriy

Onufriy написал:

1. Вибір 2019 дійсно пісний... recourse 
2. Пророцтво Лепехи збулося:
"аполітичні" москвовіри агітують за ЗЕро-кандидата
Всеволод Чаплін: "надо достигать договоренностей с лидером гонки (Зеленским), требуя письменных гарантий прекращения гонений на каноническую Церковь, возвращения политэмигрантов и критиков «европейского выбора» в политику... назначения министром культуры (он курирует религию) Юрия Бойко, Виктора Медведчука, Вадима Новинского или Василия Анисимова..."
"Порошенко – абсолютное зло"
love
https://credo.press/223778/

Всеукраїнська Рада Церков закликає робити вибір президе...

Onufriy

Onufriy написал:

мусимо усвідомити: якою повинна бути наша держава?

Яке питання, така і відповідь. feel Для терезої відповіді доречніше усвідомити, чого ми хочемо від майбутнього президента?
1. Особистого багатства?
2. Подолання людської продажності "в окремо взятій країні"?
3. Припинення глобального міжнародного конфлікту?
Твереза відповідь можлива лише у тому випадку, якщо ми чекаємо чогось іншого. Бо ніякий президент не зробить вас багатим, не "подолає корупції" і не "припинить війни"

Це якщо він не "чарівник з голубого вертольота" recourse


Як відбувається перехід з УПЦ МП в ПЦУ

dutchak1

dutchak1 написал:

Пасхавер десь писав, що «Когда-то один из руководителей Европейского союза неофициально сказал: «Если бы русские не были белыми, у нас бы к ним претензий не было. А так ведь белые, вроде бы свои, но не как мы». То же самое можно сказать и про нас». І там, далі, Пасхавер писав що у нас цінності інші. Добавимо – не тільки інші але і з тими цінностями, які ми переносимо від цивілізації і від Європи до нас, проходять дивні метаморфози.

Ми дикунський, варварський народ і це особливо видно в нашому дикунському, варварському релігійному законодавстві.  Причому це якесь небачене і неописане варварство. Ми користуємось речами і благами цивілізації і одночасно реконструюємо суспільні відносини, схожі на описи з шкільних історичних підручників про давні часи. Наші відносини це якась амальгама з давнього, застиглого в часі ординства, на яке додатково наклалась катастрофа 1917 року.  Для прикладу -  всі ці ламентації про захист автономії громади, про захист права свободи вибору підпорядкування, про свободу переходу громади – це все для придурків і убогих. Так, автономія релігійної громади є одним з основних положень міжнародного права, міжнародних угод, які підписала Україна. Але в них це означає що громада самостійно визначає себе автономною, самостійно проводить свої межі в яких живе і порядкую по своїх власних установах і правилах. Визнання державою цієї автономії є похідне від волі самої громади. У нас же, незважаючи на те, що всі християнські церкви в Україні визнають автономною всю церкву, держава приймає закон яким фактично нищить церкву, робить самостійними і незалежними парафії. Далі держава проголошує ту свободу «підпорядкування» і береться її захищати. Тут можна  звернути увагу, що послідні зміни в ст.8 релігійного закону, якими намагаються регулювати і захищати те «підпорядкування», в рівній мірі відносяться до зареєстрованих громад і до громад, які навіть не повідомляють державні органи про своє утворення. Який зміст має тоді та детальна регламентація прописана в ст.8 для тих громад? Що законодавець збирається «захищати» в цьому випадку? Здоровий глузд тут підказує, що парафія при діючому законі може міняти підпорядкування хоч кожної години і 24 рази на добу. Це право декларативне і його неможливо ні порушити ні захистити. Проблеми виникають тільки у парафій-юросіб і це є проблеми не «захисту» якоїсь свободи громади а проблеми майна. І тут вже видна друга придуркуватість і щоб її побачити, треба читати Цивільний кодекс, читати на рівні першого курсу юрфаку. Все, що відбувається з юрособою, абсолютно все описано цивільним правом і хто може пояснити, використовуючи цивільне право – що таке зміна підпорядкування юрособою? Що таке канонічне підпорядкування з точки зору ЦК? Що відбувається з юрособою при такій зміні підпорядкування чи з тою особою, якій стають підпорядковані? Абсолютно нічого і це є повна дурня, яку придуркуватий український законодавець і на пару з ним такий же придуркуватий український релігієзнавець взялись захищати світським правом. Термін «зміна підпорядкування» в цивільному праві має інший зміст чим той, який вкладають у нього віруючі і в реальності це означає зміну віри частиною віруючих чи ще якісь канонічні нюанси в цій вірі.  Але саме цивільне право не в змозі описати і навіть не існує таких правових термінів які б описали це «підпорядкування» чи цю зміну віри чи якісь зміни у вірі. Цивільному праву байдуже до цих змін і громада може міняти «підпорядкування» у всьому діапазоні світових релігій і культів, залишаючись згідно положень нашого релігійного закону одною і тією ж юридичною особою(!). Звучить це безглуздо як і безглузді наші намагання цивільним правом «захищати» чи «регулювати» такі переходи юридичної особи. Зміст це би мало тільки в тому випадку, як би ми  доказували всім і переконували всіх в тому, що юридична особа може вірити в Бога.

Ну і повна дурня вже по майну. Для розуміння примітивно можна виділити три рівня розвитку права власності. Перший, дикунський або нульовий. Якщо дикуну сказати що ця річ є власністю Джона чи Івана, він порахує тебе за божевільного. Річ може бути тверда, м’яка, кольорова, кругла, квадратна але як вона може мати признаки Джона, як це знайти, де в ній той Джон. Другий рівень, варварський, це коли власністю є те, до чого можеш дотягнутись і що можеш захистити. Третій рівень це вже цивілізовані, складні і абстрактні правові терміни, за якими навіть річ Джона, яку він передав тимчасово комусь чи загубив – все одно залишається його. І от на другому рівні вже видно шляхи до цивілізованої власності, її початки. Початок йде від того, що власністю стає те, що ти сам визнаєш своїм. Наприклад – йдеш по вулиці в штанях і ці штані є твої не тому, що вони нумеровані і по номеру держава указом визначила їх твоїми а тому що ти їх сам визнав своїми. Після цього самостійного визнання держава починає ці штані захищати як твої. Так і тут. В 1991 році, коли держава почала ліпити відносини з церквами, вона в діалозі з ними повинна була бачити, що вони визнають своєю власністю і як нею розпоряджаються. А вони, всі християнські церкви України, визнають власниками церковного майна не громади а всю церкву. Незважаючи на те, держава, в порушення конституційного відділення, влізла в церкви і сама «призначила» власниками парафії, зробила з церкви збіговисько незалежних юридичних осіб з гібридними статутами, зі статутами в яких поєднала бульдога з носорогом – світське і канонічне право. І от вже і ПЦУ, підтанцьовуючи Порошенку, приводить свій статут у відповідність до дикунського закону, записує церкву як зібрання незалежних юросіб, утворених по ЦК України. А на початках, в першому варіанті Статуту, писалось про церкву як особу, яка сама будує відносини з державою. І тут буде цікаво поспостерігати, як ПЦУ буде далі творити свої документи, особливо парафіяльні. Як визначить власність.

Тобто, ми не то що залишаємось на дикунському рівні, ми навіть заблокували його можливий розвиток. Можна подивитись на конфлікт у Львові, де громада УГКЦ намагається залишити за собою костел. Скільки там в обговоренні позбігалось буйних, дикунів, клянуть поляків, Мокшицького, розкопують старі могили! Врешті УГКЦ, яка претендує на цивілізованість, ліквідовує буйну парафію. Наслідок – новий припадок в мереживному обговоренні. Ще приклад. Можна почитати фантастичний матеріал на «Релігія в Україні», як в позаминулому столітті у Львові цивілізовано вирішували долю покинутого румунського храму. Фантастичний матеріал в порівнянні з нашим дикунством. Ми не то що стоїмо на місці, ми навіть вдаємо якось рухатись реверсом в минулі часи і при цьому приймаємо законодавство, яке захищає мародерство. Закон №4128 – це Закон Мародерів. У всі часи мародерство було ознакою військових конфліктів, при яких військові загони або банди найманців грабували беззахисне населення на територіях, статус яких тимчасово був не встановлений. Так і у нас. Використовуючи реальну війну, політики і законодавці «організували» законоподібний грабунок одних громад громадян другими громадами громадян, розділених релігійними переконаннями. І це особливо вражає, оскільки мародерами стають християни і їх спільноти. Адже ж саме в християнському середовищі в давні часи виникло розділення церковного і світського права, при якому християнське середовище залишилось ізольованим місцем де панували моральні основи керування церковним майном. Збереження цього середовища здійснено радикальним відділенням від світського права і оскільки  суть керування церковним майном не у застосуванні правових конструкцій, а в здійсненні місії церкви, то і успіх цієї місії став критерієм правильності прийняття рішень і здійснення тих чи інших дій з церковним майном. У нас же безглузді спільноти заполітизованих громадян, які вважають християнство просто громадським рухом з формальним моральним законодавством, притягнули в християнське середовище світське право, причому у гіршому його варіанті. Адже навіть світські юридичні особи, при виникненні конфліктів і суперечок між засновниками громади про використання майна, дають право тим громадянам, які кінцево не погодились з рішеннями громади, вийти з громади разом з тим майном, яке вони вклали. Тобто, якщо в християнській громаді не існує християнських відносин з іншими членами громади, які могли б керувати ними при залагодженні майнових питань, якщо громада «голосуванням» позбавляє участі у вирішенні майнових питань меншу кількість громади то, за відсутності християнських відносин, необхідно би мінімально зберегти хоч якусь справедливість до своїх земляків і сусідів і виключити мародерство. Якщо християнська справедливість і моральні відносини тут відсутні то тоді необхідно зберегти цивілізовану, світську справедливість.  Тобто тоді, в продовження світського правила про фіксоване членство в громаді, це членство необхідно доповнити таким же світським обліком внесків і пожертв кожного фіксованого члена громади. І при виключенні любого члена громади, громада повертає йому ті внески або компенсує їх.

 

Який порядок проведення перевірок релігійних організаці...

dutchak1

dutchak1 написал:

Добре було б якби юрист пояснив собі, і нам всім в тому числі, як він з'єднав релігійну організацію з господарською діяльністю у її законодавчому визначенні?  Наведем визначення -

Господа́рська дія́льність — будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом та обміном та переробкою матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Під господарською діяльністю в Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. (ст. 3 ГК України)

Страдания за Москву, это не страдания за Христа ‒...

Onufriy

Onufriy написал:

"головний місіонер РПЦ" з азартом доводить, що 1+1=2 love
Очевидна актуальність кураєвського просвітництва для святоросичів РПЦ є найкращим доведенням смерті "російського православ'я"

Те що сьогодні животіє на москві - не православ'я, а зла і погибельна єресь 
в духе своей готтентотской этики

Не «нас ради, человек», а «ее ради, епархиальной собственности, сшедшаго с небес»


Вікарій Київської митрополії УПЦ (МП) — власник двох ав...

В. Ясеневий

В. Ясеневий написал:

ну и правильно.Чего терятся. Жизнь дается только один раз.Поэтому нужно брать от неевсе что можна...Многая Вам лета, дорогой владыка. Притом, наиканоничнейший...

Старый дуб рухнул. И тут, началось…

В. Ясеневий

В. Ясеневий написал:

Воистину христианство уже давно умерло!   Вместо тяжелой борьбы с пристрастиями и грехами в себе для перерождения и преображения человека( ества) , мы (не все ли?),  говорим  и призываем только(!)  к внешнему исполнению обрядов..Где же эти совершенные ПОСЛЕДОВАТЕЛИ ХРИСТА??? О, как хотелось бы хотя бы посмотреть на них...А они должны были бы сами  спастись и СПАСТИ ВЕСЬ МИР!!! Кто же и куда нас и весь мир ведет???