18 11 2009 Публікації, Рецензії
В своїй дисертації «Теологія Володимира Миколайовича Лоського» (1975) Р. Уільямс пише, що «репутацію видатного богослова Лоський здобув в якості лідера непатристичного руху». Р. Уільямс вважає, що «богословську систему Флоровського можливо по праву охарактеризувати як неопатристичний синтез; система Лоського кінець-кінцем являє те саме, але і більше того». Цей додатковий елемент — персоналізм, що виник під впливом російського і французького екзистенціалізму. Флоровський і Лоський, засновуючи неопатристику як різновид «неотрадиціоналізму», намагалися творчо вирішити ті проблеми, які не вдалося вирішити С. Булгакову, Хомякову та іншим російським мислителям. «Неотрадиціоналізм — це реакція на глухий кут російської релігійної філософії, на кричущі протиріччя між волюнтаризмом і детермінізмом, персоналізмом і органічним колективізмом, — реакція, що прийняла форму всебічної відмови від категорій, прийнятих в «класичній» російській філософії; але ця відмова мала звільнити шлях для більш задовільного вирішення тих самих протиріч». За оцінкою Р. Уільямса, неопатристика для таких мислителів як Лоський стала звільненням від метафізики і шляхом до пост-метафізичного мислення. Повністю усвідомлене освоєння новаторського і радикального богословського стиля» дозволило Лоському та іншим представникам неопатристики по новому вирішити ті проблеми, над якими працювала російська релігійна філософія.
MichaelWeP написал: